Рішення № 138641563, 30.07.2026, Семенівський районний суд Полтавської області

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41а, селище Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9 17 39,e-mail: inbox@sm.pl.court.gov.ua, web: https://sm.pl.court.gov.ua

ідентифікаційний код 02886143

Справа №547/530/26

Провадження №2/547/536/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

30 липня 2026 року с-ще Семенівка

Семенівський районний суд Полтавської області в складі :

головуючої судді Самойленко Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Вареник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі судових засідань Семенівського районного суду Полтавської області № 1 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (далі - ТОВ "Коллект Центр") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 19.03.2021 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1841168. Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 3900,00 грн, який позичальник, у свою чергу, зобов`язувався повернути у встановлений строк та сплатити проценти за користування кредитом. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту (або непогашену його частину) у розмірі 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та умов даного договору.

ТОВ «ФК «Верона» зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 13740,49 грн, що складається із заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) в розмірі 3900,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 9675,90 грн, інфляційні збитки 137,99 грн, 3% річних 26,60 грн.

Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вказану суму боргу в розмірі 13740,49 грн, понесені судові витрати в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн.

Ухвалою Семенівського району суду Полтавської області від 04.06.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом).

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились.

Представник позивача ТОВ "Коллект Центр" належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, до суду не з`явився. В позовній заяві просив розгляд даної справи проводити без його участі, не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 5).

Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення ухвали та суду та судової повістки за зареєстрованим місцем проживання. Поштове повідомлення повернулося до суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 92).

06.06.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач вказав, що не погоджується із розміром заявлених позовних вимог. Просив суд перевірити належність та допустимість усіх доказів, поданих позивачем, зокрема факт отримання ним кредитних коштів, правильність розрахунку заборгованості та наявність у позивача права вимоги за кредитним договором. Також просив суд відмовити у стягненні або суттєво зменшити витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000,00 грн, оскільки дана сума є явно завищеною та неспівмірною із ціною позову. У разі відсутності оригіналів документів або належних доказів передачі права вимоги просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 79).

Відповіддю на відзив від 29.07.2026 представник позивача ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М. щодо укладення договору в електронній формі та отримання відповідачем коштів зазначила, що акцепт (заява про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (оферту) №1841168 підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором. В договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 , необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронна адреса. З урахуванням викладеного, з відповідачем було укладено кредитний договір. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, факт отримання грошових коштів за вказаним договором відповідачем не спростовано, як і не спростовано факт укладення самого договору. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення договору від його імені третіми особами внаслідок вчинення шахрайських дій тощо, відповідачем не надано.

Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, то позивач об`єктивно позбавлений можливості їх надати, оскільки не є банком в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії". Звернула увагу, що ні первісний кредитор, ні позивач не є банками та на них не розповсюджується дія ЗУ «Про банки та банківську діяльність». Разом з тим, кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. При цьому, позивач звертає увагу суду, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану під час укладення договору, не надходили. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на спростування пред`явленого до нього позову.

Щодо розміру заборгованості, вказала, що із розрахунку заборгованості вбачається дотримання кредитором умов кредитного договору як щодо строку нарахування, так і розміру відсотків за користування кредитними коштами. При цьому, правомірність нарахованих відсотків підтверджується умовами укладеного договору позики та відповідачем не спростована. Відповідачем було укладено договір позики за власним бажанням, добровільно, без будьякого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням договору позичальник отримав від кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами договору та правильно зрозумів суть фінансових послуг. Під час укладання договору, відповідач усвідомлював всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків. При укладенні договорів сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договорів з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин - принцип свободи договору, який включає в себе наступні складові: свобода в укладенні договору, свобода вибору характеру договору, вільний вибір контрагента за договором, вільний вибір умов договору. При цьому договір та в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Не виконуючи належним чином зобов`язання за кредитним договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови договору. Заборгованість підтверджується доданим до позовної заяви розрахунками заборгованості, є чинною та такою, що не спростована відповідачем.

Щодо наявності у позивача права вимоги, вказала, що з матеріалів справи вбачається, що 03.12.2021 було укладено договір № 03/12/2021-2, відповідно до якого ТОВ «ФК «Верона» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1841168. 10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1841168. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Позивачем до позовної заяви надано договори факторингу та відступлення прав вимоги, витяги з реєстрів боржників, а також докази підтвердження оплати за вказаними договорами.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, вказала, що на підтвердження понесених позивачем витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду було надано договір про надання правової допомоги; заявку на надання юридичної допомоги, в якій зазаначено прізвище боржника та номери кредитних договорів; витяг з акта про надання юридичної допомоги.

Отже, факт надання правничої допомоги, її обсяг та вартість підтверджуються витягом з акта про надання юридичної допомоги, який містить детальний опис виконаних робіт та наданих послуг та свідчить про виконання зобов`язань виконавцем. Що стосується оплати за надані послуги з правничої допомоги, зауважила, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що спір виник виключно через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду, вважає, що заявлена до стягнення сума витрат позивача на правову допомогу є обґрунтованою та співмірною зі складністю даної справи, натомість, зворотного відповідачем не доведено, а тому підстави для відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу відсутні. (а.сч. 81-87).

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 19.03.2021 між ТОВ «ФК «Верона» та ОСОБА_1 було укладено й договір № 1841168, відповідно до умов якого передбачено надання відповідачу кредиту у розмірі 3900,00 грн, який позичальник, у свою чергу, зобов`язується повернути у встановлений строк та сплатити проценти за користування кредитом. Згідно п. 1.3 договору строк, на який надається, складає 29 календарних днів з моменту підписання цього договору та перерахування (видачі) коштів позичальнику, а саме: з 18.03.2021 по 15.04.2021 включно.

Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором позичальника. Вказана електронна адреса відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с. 8-12, 13-14, 15-16).

Відповідачем також підписана згода на обробку персональних даних G5882 (а.с. 17).

Крім цього відповідачем підписана інформація, яка надається споживачу до укладення договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту G5882 (а.с. 18-19).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснення в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ч.7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до п. 5 ч. 3 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Відповідно до частин першої - третьої статті 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру ( постанова від 23 жовтня 2024 року у справі №753/25081/21 провадження № 61-8693св24 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ).

Так, судом встановлено, що на підтвердження факту укладення між ТОВ "ФК "Верона" та відповідачем ОСОБА_1 електронного договору позивачем надана суду паперова копія (акцепт) заяви про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (оферту) № 1841168 від 19.03.2021.

Договір підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, підписанням якого останній погодився з усіма істотними умовами договору та отримав примірник договору в особистому кабінеті.

Аналізуючи умови наданого позивачем договору суд установив, що відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) на умовах терміновості, повернення та платності у гривні у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, у розмірі та порядку, встановлених договором.

Згідно п. 1.8 кредит надається позичальнику за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи у мережі Інтернет на веб-сайті кредитодавця.

Згідно п. 2.1 - 2.2 кредитодавець надає позичальнику кредит у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки позичальника протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання договору. Датою надання кредиту вважається день списання грошових коштів з поточного рахунку кредитодавця на рахунок банківської платіжної картки позичальника. З моменту списання грошових коштів у розмірі наданого кредиту на користь позичальника за вказаними ним реквізитами сторони підтверджують, що кредитодавець виконав свої обов`язки за договором. Ненадання позичальником реквізитів рахунку банківської платіжної картки (надання реквізитів з помилками) чи ухилення іншим способом від отримання кредиту звільняє кредитодавця від відповідальності за порушення зобов`язання, передбаченого пунктами 1.1.-1.3 цього договору.

Таким чином, умовами договору визначено, що кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника.

Визначення договору позики надано законодавцем у статті 1046 Цивільного кодексу України, відповідно до якого за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як установлено судом, умови договору від 19.03.2021 передбачають надання позики шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий позичальником, тобто у даному випадку відповідачем.

Натомість, позивачем не надані суду належні докази на підтвердження фактичного надання відповідачеві ОСОБА_1 від первісного позикодавця ТОВ «ФК «Верона» грошових коштів на виконання зазначеного договору, не надано доказів про відкриття ним банківських рахунків, або ж перерахування коштів на рахунки, відкриті ним в банках. Стороною позивача також не надано виписок з таких рахунків, з яких можна було б встановити факт користування відповідачем банківськими картками та не заявлено відповідних клопотань про витребування таких доказів судом.

Наданий суду розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не спростовує наведених висновків, оскільки за своєю правовою природою є лише односторонніми математичними розрахунками, які в силу положень статті 11 Цивільного кодексу України не є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», на що неодноразово вказував Верховний Суд у своїх постановах (наприклад, постанова КЦС ВС від 22.04.2024 № 559/1622/19).

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачу відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сукупність наданих доказів не доводить факту передання первісним кредитором грошових коштів відповідно до умов договору відповідачеві.

За своєю правовою природою відступлення права вимоги є підставою заміни кредитора у зобов`язанні, тобто є правочином, на підставі якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. ст. 512, 514 ЦК України). Відповідно відображення у реєстрі боржників заборгованості боржника не може бути єдиною правовою підставою виникнення у нього боргових зобов`язань перед новим кредитором, оскільки відповідно до положень статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

За таких обставин, укладення між ТОВ "ФК "Верона" як первісним кредитором та ТОВ "Вердикт капітал" договору факторингу № 03/12/2021-2 від 03.12.2021 та укладення між ТОВ "Вердикт капітал" та ТОВ "Коллект Центр" договору факторингу № 10-01/2023 від 10.01.2023 не може бути правовою підставою виникнення боргових зобов`язань у ОСОБА_1 без доведення факту виникнення між сторонами первісного договору кредитних правовідносин.

Доведення наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов`язком позивача.

Тому у зв`язку з відсутністю необхідних доказів суд позбавлений можливості впевнитись у законності права вимоги позивача до відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то вимога позивача про стягнення з відповідача судових витрат також не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926).

Відповідач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення складено 30.07.2026.

Суддя Л.М.Самойленко