Рішення № 138641208, 27.07.2026, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 357/21470/25

Провадження № 2/376/1119/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря судових засідань Ковальчук Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з даним позовом в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 5862040 від 16.05.2023 р. в розмірі 32 200 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову представник зазначив, що 16.05.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 , було укладено договір про споживчий кредит № 5862040.

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами договору ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати відповідачу кредит в сумі 8 000 грн., а відповідач зобов?язався сплатити проценти за користування грошовими коштами.

26.03.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 104-МЛ, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про споживчий кредит № 5862040, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 ..

Загальна заборгованість за договором про споживчий кредит № 5862040 становить 32 200 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 8 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 23 400 грн. та заборгованості за комісією 800 грн..

У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється. Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором у розмірі 32 200 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 11.03.2026 р. у вказаній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.

Ухвалою суду від 19.05.2026 р. клопотання представника позивача задоволено та постановлено витребувати докази в АТ «ОТП БАНК».

21.07.2026 р. від АТ «ОТП БАНК» на адресу суду надійшли витребувані докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу суду подав клопотання про підтримання позовних вимог та розгляд справи за відсутності позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подав заяву у якій просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та на підставі п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не нараховувати відсотки та пеню за кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, встановив наступне.

Згідно з положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України, визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 16.05.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 , було укладено договір про споживчий кредит № 5862040 (а.с.47-51).

Згідно з п.п. 1.2., 1.3., 1.4., сума кредиту становить 8 000 грн., строком на 105 днів з 16.05.2023 р., термін (дата) повернення кредиту 29.08.2023 р. (а.с. 47).

Відповідно до п. 1.5.1 комісія за надання кредиту: 800,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1 800 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Згідно з п. 1.5.3. Договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 21 600 грн., які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Відповідно до п. 2.2.2 нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 договору.

Договір про споживчий кредит № 5862040 від 16.05.2023 року, паспорт споживчого кредиту та графік платежів за договором про споживчий кредит № 5862040 від 16.05.2023 р., у якому міститься таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит було підписано ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором L31169 (а.с. 47, 50 зворот).

16.05.2023 р. ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 8 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 100617743 (а.с. 51).

Також факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується листом АТ «ОТП БАНК» наданим на виконання вимог ухвали від 19.05.2026 р. (а.с. 84).

26.03.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 104-МЛ, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про споживчий кредит № 5862040, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 52-56).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог, що укладений між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», позивач набув права грошової вимоги до відповідача по договору № 5862040 у розмірі 32 200 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 8 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 23 400 грн. та заборгованості за комісією 800 грн. (а.с. 57).

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача 04.12.2025 року скерована вимога про погашення заборгованості, однак така залишилася не виконана (а.с. 57 зворот).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 16.05.2023 року було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит № 5862040 з ТОВ «Мілоан» на суму кредиту 8 000 грн..

Грошові кошти у розмірі 8 000 грн. відповідач отримав шляхом переказу на картковий рахунок, що у свою чергу підтверджується платіжним дорученням № 100617743 від 16.05.2023 р. (а.с. 51) листом АТ «ОТП БАНК» № 68-323-23/11272-БТ від 20.07.2026 р. наданим на виконання вимог ухвали від 19.05.2026 р. (а.с. 84).

Таким чином фінансова установа свої зобов`язання за договором про споживчий кредит виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує. Окрім того відповідач не заперечував факту укладення кредитного договору та отримання грошових коштів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, можна зробити висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, провадження № 61-13587св20.

На підтвердження відступлення прав вимоги, позивач надав суду копію договору відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 року, акт приймання передачі реєстру боржників від 26.03.2024 року до договору про відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 року, платіжну інструкцію № 406 від 26.03.2024 року, витяг з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги №104-МЛ від 26.03.2024 року.

Таким чином перехід права вимоги до позивача відбувся із дотриманням вимог законодавства, окрім того договір про відступлення прав недійсним не визнавався та на даний час не скасований.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Згідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ст. 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах встановлених договором.

За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 1.3, 1.4 кредит надається строком на строком на 105 днів з 16.05.2023 р., термін (дата) повернення кредиту 29.08.2023 р..

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1 800 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Згідно з п. 1.5.3. Договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 21 600 грн., які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Матеріали справи містять детальний розрахунок заборгованості за договором споживчий кредит № 100617743 від 16.05.2023 р. виконаний ТОВ «Мілоан» з якого вбачається, що заборгованість за вказаним договором становить 32 200 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 8 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 23 400 грн. та заборгованості за комісією 800 грн. (а.с. 51 зворот). У свою чергу ТОВ «Мілоан» здійснював нарахування процентів по 29.08.2023 р., тобто включно по дату повернення кредиту.

З врахуванням наведеного заявлений до стягнення розмір заборгованості по процентам 23 400 грн. суд вважає обґрунтованим. Окрім того слід зазначити, що ні ТОВ «Мілоан» ні позивачем не здійснювалося нарахування процентів передбачених положеннями ст. 625 ЦК України.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості по сплаті комісії суд зазначає наступне.

У вказаному договорі сторонами було погоджено сплату комісії. Пунктом 1.5.1 визначено, що комісія пов`язана з наданням кредиту - дорівнює 800 грн.

Розглядаючи питання про правомірність нарахування комісій, суд вважає за необхідне розмежувати їхню правову природу з огляду на умови договору та чинне законодавство. Встановлена договором одноразова комісія за надання кредиту в розмірі 800 грн. є правомірною, оскільки вона покриває витрати фінансової установи на організацію оперативного безготівкового перерахування коштів споживачу через сторонні платіжні сервіси, що повністю узгоджується зі статтями 1 та 8 Закону України «Про споживче кредитування», а тому у цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Щодо звільнення відповідача від сплати нарахованих відсотків, штрафів та пені на підставі ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» суд зазначає наступне.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (частина 1 статті 3 Закону № 2011-XII).

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносини) видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Так, ст. 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Водночас перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає ст. 14 Закону № 2011-XII.

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: "Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються".

Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону № 1275-VII його було розроблено з метою удосконалення системи проведення мобілізації, проведення в стислі терміни заходів часткової мобілізації в країні, підвищення обороноздатності Збройних Сил України, інших військових формувань, захист Батьківщини та її територіальної цілісності, а метою його прийняття є, зокрема, захист громадян України, які призвані під час мобілізації, від штрафних санкцій за фінансовими зобов`язаннями.

У подальшому Законом України від 21 березня 2024 року № 3621-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" було внесено зміни та викладено п. 15 ст. 14 № 2011-XII в наступній редакції: Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля".

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є:

1. Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період - довідка за формами 5 або 6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року №124 (далі - Інструкція) та витяг із наказу або довідка про призов військовозобов`язаного або резервіста на військову службу за призовом від час мобілізації, на особливий період, видана територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (раніше - військовим комісаріатом), військовою частиною, органом військового управління, військовим навчальним закладом, установою та організацією Збройних сил України.

2. Для військовослужбовців, які проходять військову службу всіх видів, передбачених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (крім осіб, зазначених в пункті 1 цього листа), які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - довідки за формами 5 або 6 Інструкції та довідка за формою, яка встановлена додатком 4 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій 4 та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.

Таким чином, військовослужбовці, які надали вищезазначені документи, мають право на пільги, визначені п. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII.

Отже, в даному випадку відповідач мав повідомити кредитора, що він є військовослужбовцем та надати відповідні документи щодо застосування відповідної пільги.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Тобто на вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та працює у військовій частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з 28.06.2023р. по теперішній, що підтверджується довідкою форми 5 виданої 15.01.2026 року начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (а.с. 40).

При цьому матеріали справи не містять доказів, що відповідач у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII та порядку визначеному листом Національного банк України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надавав/надсилав - ТОВ «Мілоан» як первісному кредитору чи його правонаступнику - фактору - ТОВ «ФК «Кредіт-Капітал» перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Таким чином суд не може визнати обґрунтованим посилання відповідача про те, що оскільки він являється військовослужбовцем то йому не нараховуються штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом в особливий період, оскільки останнім не надано доказів на підтвердження того, що він у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XI надав товариству відповідні підтверджуючи документи.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

До матеріалів справи позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року про надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги, акт №Д/12012 наданих послуг від 11.12.2025 р., детальний опис наданих послуг до акту №Д/12012 від 11.12.2025 р. на підставі яких вартість надання правової допомоги (усна консультація, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складання позовної заяви та подання заяви до суду) склала 8 000 грн..

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2019 у справі №756/2114/17 (провадження 61-10774св18).

Як убачається з акту про надання юридичної допомоги, адвокатом були надані послуги щодо усної консультації ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складання позовної заяви та подання заяви до суду, водночас як встановлено судом, фактично правова допомога, яка надавалась позивачу, полягала у складанні позовної заяви, а зазначення в описі інших послуг, а саме ознайомлення з матеріалами кредитної справи, усна консультація та погодження правової позиції, що є похідними від складення позовної заяви, є штучним збільшенням витрат на правову допомогу.

Крім того, суд зауважує, що провадження у справі здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у той час представник позивача у судові засідання не з?являвся і подав заяву, у якій просив здійснювати розгляд за його відсутності, що враховується судом при розподілі витрат на правничу допомогу.

Відтак, суд вважає, що співмірною у цій справі компенсацію вартості виконаної адвокатом роботи - у сумі 4 000 грн., з урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду та впродовж судового розгляду. Зазначена сума адвокатських витрат є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог (90,5% ) в сумі 2 181,37 грн..

Керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» код ЄДРПОУ 35234236 - заборгованість за договором про споживчий кредит № 5862040 від 16.05.2023 р. в розмірі 32 200 (тридцять дві тисячі двісті) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» код ЄДРПОУ 35234236 судовий збір в розмірі 2 181 (дві тисячі сто вісімдесят одна) грн. 37 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» код ЄДРПОУ 35234236 витрати на правову допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп..

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Батовріна