Рішення № 138640096, 27.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/110/26

2/950/403/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 19.06.2025-100000129 від 19 червня 2025 року в загальному розмірі 9 300 грн, а також судових витрат.

Позивач зазначив, що 19 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальником в електронній формі укладено кредитний договір (кредитної лінії) № 19.06.2025-100000129, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту).

За твердженням позивача, відповідач був ідентифікований із застосуванням Системи BankID Національного банку України, увійшов до особистого кабінету на вебсайті кредитодавця, обрав індивідуальні умови кредитування та підписав оферту, заявку й акцепт електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е515, який був надісланий на фінансовий номер телефону відповідача.

Позивач посилався на те, що за умовами договору відповідачу надано кредит у сумі 3 000 грн на 140 днів, із датою повернення 5 листопада 2025 року. Сторони погодили фіксовану процентну ставку в розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, разову комісію за надання кредиту в розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 600 грн, а також неустойку в розмірі 30 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

ТОВ «Споживчий центр» стверджувало, що виконало свій обов`язок за договором у повному обсязі: 19 червня 2025 року о 03 год 18 хв 59 с через платіжний сервіс iPay.ua перерахувало 3 000 грн на платіжну картку, реквізити якої позичальник зазначив у заявці. Натомість відповідач передбачених графіком платежів не здійснював, кредит, проценти та комісію не сплатив.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку станом на 9 січня 2026 року заборгованість відповідача становить 9 300 грн і складається з: 3 000 грн основного боргу; 4 200 грн процентів за користування кредитом, нарахованих у межах погодженого 140-денного строку кредитування; 600 грн комісії за надання кредиту; 1 500 грн неустойки.

Обґрунтовуючи правомірність комісії, позивач вказав, що вона є платою, пов`язаною з наданням кредиту, а саме з перерахуванням кредитних коштів на картковий рахунок позичальника із залученням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. Комісія була визначена у договорі в абсолютному та процентному значеннях, включена до загальних витрат за споживчим кредитом і відображена у графіку платежів.

Щодо неустойки позивач зазначив, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», який звільняв споживача від сплати неустойки в період воєнного стану, виключено Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX. На думку позивача, за договорами, укладеними після 24 січня 2024 року, кредитодавцям дозволено нараховувати передбачену договором неустойку. Посилаючись на спеціальний характер Закону України «Про споживче кредитування» порівняно з Цивільним кодексом України, позивач просив стягнути також 1 500 грн неустойки.

Позивач просив розглянути справу як малозначну в порядку спрощеного позовного провадження без участі позивача та його представника за наявними матеріалами. У позовній заяві зазначено, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи.

Попередній розрахунок судових витрат позивача складається із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та орієнтовних витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. Позивач повідомив про намір подати докази понесення витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та доданими матеріалами надіслано відповідачу за зареєстрованою адресою місця проживання.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву, доказів погашення заборгованості, контррозрахунку або інших заяв по суті справи не подав. Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Оскільки справа розглядається без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами, судове засідання не проводилося. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частина третя цієї статті покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Стаття 76 ЦПК України визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За статтями 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність достатньою для висновку про наявність або відсутність обставин справи.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Водночас неподання відповідачем відзиву не означає автоматичного визнання позову та не звільняє позивача від доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частини друга і третя статті 95 ЦПК України допускають подання письмових доказів в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Якщо подано копію, учасник повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу. У цій справі позивач повідомив про наявність оригіналів поданих ним документів. Відповідач відповідність копій оригіналам не оспорив, клопотань про витребування оригіналів не заявив, а суд за результатами зіставлення документів не встановив суперечностей, які ставили б під сумнів сам факт укладення договору чи перерахування коштів, крім окремо оціненої нижче розбіжності в даті договору між позивачем і платіжною установою.

Поданий електронний кредитний договір № 19.06.2025-100000129 складається з оферти, заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) та інформаційного повідомлення. Документ містить дату й час укладення - 19 червня 2025 року о 03 год 18 хв; повні реквізити кредитодавця; анкетні та ідентифікаційні дані позичальника; реквізити платіжної картки; суму кредиту; строк кредитування; дату остаточного повернення; процентну ставку; комісію; графік платежів; реальну річну процентну ставку; загальні витрати; наслідки порушення зобов`язань; погоджений канал комунікації.

У заявці вказано: сума кредиту - 3 000 грн; строк - 140 днів; дата повернення - 5 листопада 2025 року; фіксована ставка - 1 % на день; комісія за надання кредиту - 20 % від суми кредиту, тобто 600 грн; денна процентна ставка, розрахована з урахуванням загальних витрат, - 0,87 %; орієнтовна загальна вартість кредиту - 6 668,14 грн; загальні витрати за кредитом - 3 668,14 грн.

Графік передбачає десять чергових платежів. Перші три платежі включають частини разової комісії, а з третього платежу - також погашення основної суми кредиту. Такий графік пояснює, чому за умови належного виконання договору орієнтовні проценти становили б менше 4 200 грн: після кожного передбаченого платежу зменшувався б залишок основного боргу як база для нарахування процентів. Оскільки ж платежі не вносилися, залишок основного боргу протягом погодженого строку залишався на рівні 3 000 грн.

На кожній сторінці кредитного договору зазначено одноразовий ідентифікатор Е515. В акцепті міститься пряма заява позичальника про безумовне прийняття оферти та заявки, а також підтвердження введення коду Е515, надісланого на фінансовий номер телефону 0986597533. Документ також підписаний кваліфікованим електронним підписом кредитодавця.

Суд оцінює цей доказ як належний, оскільки він безпосередньо стосується факту та змісту правочину; як допустимий, оскільки електронна форма й електронний підпис одноразовим ідентифікатором прямо передбачені законом; і як достовірний у сукупності з даними BankID та документом про перерахування кредитних коштів.

Сам по собі текст електронного договору, роздрукований кредитодавцем, потребує зіставлення з іншими даними, адже він створений і зберігається в інформаційній системі позивача. Таке зіставлення проведено: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, адреса, номер картки, сума, час і номер договору узгоджуються з іншими матеріалами. Тому суд не встановив ознак довільного формування договору після виникнення спору.

Роздруківка містить інформацію, отриману з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит про ідентифікацію користувача: унікальний ідентифікатор сесії, найменування банку-ідентифікатора - АТ «Універсал Банк», дату ідентифікації 19 червня 2025 року, ПІБ ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адресу в АДРЕСА_1 , а також паспортні дані.

Окрема сторінка містить відомості про участь ТОВ «Споживчий центр» у Системі BankID НБУ. Ці відомості підтверджують технічну й організаційну можливість позивача отримувати ідентифікаційні дані користувача через відповідну систему.

Суд оцінює цей доказ як належний і допустимий для підтвердження ідентифікації особи, яка ініціювала укладення договору, а також правильності анкетних даних і адреси відповідача. Він не доводить сам по собі ані волевиявлення на укладення конкретного кредитного договору, ані отримання кредитних коштів, але в сукупності з акцептом, одноразовим ідентифікатором і платіжним документом істотно посилює достовірність версії позивача.

Значення цього доказу полягає також у тому, що ідентифікація відбулася в день укладення договору, а отримані через незалежний банківський канал ПІБ, РНОКПП, дата народження, адреса і паспортні дані збігаються з даними заявки. Випадковий збіг такої сукупності персональних реквізитів є малоймовірним.

У листі платіжна установа повідомила, що 19 червня 2025 року о 03 год 18 хв 59 с успішно перерахувала 3 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 ; номер транзакції в системі iPay.ua - 777084630; призначення платежу - «Видача за договором кредиту № 19.06.2025-100000129».

Перші шість і останні чотири цифри картки відповідають маскованим реквізитам 4441-11ХХ-ХХХХ-6914, зазначеним у заявці. Сума, дата, час і номер договору узгоджуються з електронним кредитним договором. Лист підписаний генеральним директором платіжної установи та містить її реквізити.

Суд оцінює цей документ як ключовий прямий доказ виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту. Він походить від третьої особи - платіжної установи, а не від самого позивача, містить ідентифікатор транзакції та дає змогу пов`язати платіж із конкретним договором і платіжною карткою відповідача.

У листі зазначено, що між платіжною установою та позивачем укладено договір № ФК-П-2024/01-2 від 1 квітня 2024 року. У поданій копії самого договору біля того самого номера зазначена дата «4 січня 2024 року». Суд визнає цю розбіжність технічною помилкою в даті одного з документів, оскільки номер договору та сторони повністю збігаються, а індивідуальна платіжна операція підтверджена окремими точними реквізитами. Така розбіжність не спростовує факту переказу коштів 19 червня 2025 року.

Копія договору підтверджує існування договірних відносин між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», предметом яких є організація приймання та переказу коштів, зокрема здійснення виплат споживачам за дорученням позивача. Документ містить реквізити й підписи сторін.

Розрахунок складений ТОВ «Споживчий центр» щодо договору № 19.06.2025-100000129 і містить щоденний рух нарахувань від 19 червня 2025 року до 9 січня 2026 року. У ньому відображено незмінний залишок основного боргу 3 000 грн, нарахування 30 грн процентів за кожний із 140 днів строку кредитування, одноразове нарахування комісії 600 грн у день видачі кредиту, нарахування неустойки до досягнення 1 500 грн, а також відсутність платежів.

Розрахунок є одностороннім документом кредитора, а тому не має наперед установленої доказової сили й не може бути єдиною підставою для стягнення коштів. Суд перевіряє його арифметично та зіставляє з умовами договору й іншими доказами.

Розмір основного боргу 3 000 грн відповідає сумі фактично перерахованого кредиту. Відомостей про повернення цієї суми матеріали не містять.

Розмір процентів 4 200 грн обчислено так: 3 000 грн ? 1 % ? 140 днів = 4 200 грн. Розрахунок припиняє нарахування договірних процентів 5 листопада 2025 року, тобто в останній день погодженого строку кредитування, і не містить процентів за статтею 625 ЦК України після цієї дати. Отже, арифметично та методологічно ця частина узгоджується з договором.

Комісія 600 грн відповідає 20 % від 3 000 грн і сумі, прямо зазначеній у заявці. У розрахунку вона нарахована один раз у день видачі кредиту, а не періодично.

Нарахована неустойка 1 500 грн не перевищує половини суми кредиту, однак відповідність кількісному обмеженню не усуває необхідності застосувати спеціальне в часі правило пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Тому розрахунок неустойки є арифметично зрозумілим, але юридично не може бути покладений в основу її стягнення.

Відсутність платежів у розрахунку сама по собі не доводить їх відсутність, оскільки позивач не подав повної виписки зі свого рахунку. Проте відповідач доказів будь-якого платежу не надав, а сукупність договору, графіка, розрахунку та відсутності заперечень дає суду достатні підстави встановити, що кредит, проценти й комісія не сплачені. Стандарт доказування у цивільній справі полягає у більшій вірогідності однієї версії порівняно з іншою, а не в абсолютній недосяжній достовірності.

За пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України «зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку».

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. За статтею 629 ЦК України «договір є обов`язковим для виконання сторонами».

Частина перша статті 530 ЦК України передбачає: якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. За статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання або не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором чи законом.

Судом встановлено, що відповідач не виконав передбачених договором обов`язків у погоджені строки. Тому право позивача вимагати повернення фактично наданого кредиту та сплати правомірно погодженої плати за користування ним є порушеним і підлягає судовому захисту.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Частина перша статті 207 ЦК України визначає правочин таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у тому числі електронних, у листах або повідомленнях, якими обмінялися сторони.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержання письмової форми зумовлює його нікчемність. Отже, суд повинен перевірити, чи прирівнюється використаний сторонами спосіб електронного волевиявлення до письмової форми.

Пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначає електронний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлену в електронній формі. За пунктом 6 частини першої цієї статті електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла оферту, та надсилаються іншій стороні договору.

Частини третя, шоста та восьма статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають, що електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту; відповідь про прийняття пропозиції може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку статті 12 цього Закону, заповнення електронної форми або вчинення дій, які чітко роз`яснені як прийняття пропозиції; електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями й підписаний у встановленому порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» прямо допускає підписання електронного правочину електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Статті 5 і 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачають, що електронний документ це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, а оригіналом електронного документа є електронний примірник з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного.

Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що кредитний договір, підписаний одноразовим паролем-ідентифікатором, є укладеним належним чином, оскільки без отримання повідомлення, входу до особистого кабінету та введення ідентифікатора договір не був би укладений.

Судом встановлено, що оферта, заявка та акцепт містять узгоджені істотні умови, персональні дані відповідача, реквізити його платіжної картки й одноразовий ідентифікатор Е515. Ідентифікація через BankID та фактичне зарахування коштів на зазначену в заявці картку підтверджують зв`язок електронного волевиявлення з відповідачем. Відповідач не заявив про втрату номера телефону, картки чи документів, шахрайське використання його даних або невідповідність електронної копії оригіналу.

Суд приходить до висновку, що кредитний договір укладено в передбаченій законом письмовій електронній формі, а сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов. Підстав уважати договір неукладеним або нікчемним через недодержання форми немає.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, встановлені договором. Ця норма застосовується до кредитного договору на підставі частини другої статті 1054 ЦК України.

Факт надання 3 000 грн підтверджений документом незалежної платіжної установи, реквізити переказу збігаються з договором і карткою відповідача. Доказів повернення кредиту немає. Строк остаточного повернення - 5 листопада 2025 року - настав до звернення з позовом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 3 000 грн основного боргу є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частина перша статті 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів визначаються договором. Частина друга статті 1056-1 ЦК України встановлює, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі з урахуванням кредитного ризику, строку користування кредитом та інших факторів на дату укладення договору.

Сторони погодили фіксовану ставку 1 % на день протягом 140 днів. Умова викладена чітко, без альтернативних значень, а договір містить денну процентну ставку, графік платежів, реальну річну процентну ставку та загальні витрати.

Частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» установлює, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті з урахуванням усіх загальних витрат, не може перевищувати 1 %. У договорі розрахункова денна процентна ставка становить 0,87 %, тобто не перевищує законодавчої межі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, сформулювала висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу погодженого строку кредитування або після пред`явлення вимоги за частиною другою статті 1050 ЦК України; після цього охоронні наслідки прострочення регулюються статтею 625 ЦК України.

Цей висновок застосовується для розмежування регулятивних процентів як плати за правомірне користування кредитом і відповідальності за прострочення. У розрахунку позивача 30 грн процентів нараховано щоденно лише з 19 червня до 5 листопада 2025 року включно, тобто рівно за 140 днів погодженого строку. Після 5 листопада 2025 року договірні проценти не нараховувалися, а вимог за статтею 625 ЦК України позивач не заявив.

Аргумент позивача щодо нарахування процентів на незмінну суму 3 000 грн є переконливим. Договір визначає базою нарахування залишок кредиту. Зменшення бази мало відбуватися за графіком після внесення платежів. Оскільки жодного платежу не внесено, залишок основного боргу не зменшувався. Тому 3 000 грн ? 1 % ? 140 днів = 4 200 грн.

Суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 4 200 грн процентів заявлена в межах строку кредитування, відповідає договору та закону і підлягає задоволенню.

Пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» відносить до загальних витрат за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, включаючи проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за послуги кредитодавця, кредитного посередника і третіх осіб.

Частина друга статті 8 цього Закону передбачає включення до загальних витрат, зокрема, доходів кредитодавця у вигляді процентів, комісій, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, та витрат на додаткові чи супутні послуги третіх осіб, якщо їх сплата є обов`язковою для отримання кредиту.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» договір повинен містити інформацію про денну процентну ставку, її розрахунок, загальні витрати за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача. Поданий договір такі відомості містить.

Суд враховує, що за частиною п`ятою статті 12 Закону умови договору, які обмежують права споживача порівняно з установленими законом, є нікчемними. Тому саме називання платежу «комісією» не робить його автоматично правомірним; необхідно встановити, за що він стягується, чи розкритий споживачеві та чи не є платою за послугу, яка за законом повинна надаватися безоплатно.

У цій справі комісія є разовою платою за надання кредиту й переказ коштів із використанням платіжного сервісу. Вона не є щомісячною платою за надання інформації про стан заборгованості, яку кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно не частіше одного разу на місяць за статтею 11 Закону. Її розмір - 20 % і 600 грн - прямо та однаково зазначений у заявці, акцепті, графіку і розрахунку; вона включена до загальних витрат і врахована при визначенні денної процентної ставки 0,87 %.

Матеріалами підтверджено фактичне залучення платіжної установи до переказу кредитних коштів. Отже, економічний зміст комісії не є фіктивним. Доказів подвійного стягнення плати за одну й ту саму послугу або приховування комісії від споживача немає.

Суд приходить до висновку, що умова про разову комісію в конкретних обставинах цієї справи не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», а тому 600 грн комісії підлягають стягненню.

За статтею 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов`язання. Частина перша статті 550 ЦК України передбачає, що право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» установлює кількісні та інші обмеження відповідальності споживача. Зокрема, сукупна сума неустойки та інших платежів за порушення не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за договором. Нараховані 1 500 грн дорівнюють половині кредиту 3 000 грн. Однак дотримання цієї граничної суми не означає, що неустойка підлягає стягненню в період, коли інша чинна норма повністю звільняє позичальника від такого обов`язку.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України містить імперативне правило: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення». Цим самим пунктом установлено, що відповідні нарахування, здійснені включно з 24 лютого 2022 року, підлягають списанню кредитодавцем.

Кредитний договір укладено 19 червня 2025 року, прострочення виникло та вся неустойка нарахована під час дії воєнного стану. Станом на 31 липня 2026 року воєнний стан триває; його подальше продовження з 2 серпня 2026 року ще на 90 діб затверджене Законом України від 14 липня 2026 року № 4928-IX.

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що виключення Законом № 3498-IX пункту 6-1 із розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» автоматично дозволило стягувати неустойку за договорами, укладеними після 24 січня 2024 року.

По-перше, Закон № 3498-IX виключив норму із Закону України «Про споживче кредитування», але не виключив і не змінив пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відсутність у спеціальному законі дублюючого звільнення від відповідальності не є позитивним дозволом і не припиняє дію прямої заборони, закріпленої Кодексом.

По-друге, частина друга статті 4 ЦК України визначає Цивільний кодекс основним актом цивільного законодавства. Якщо суб`єкт законодавчої ініціативи подає проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт змін до ЦК України; такі зміни мають розглядатися одночасно.

По-третє, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження № 14-188цс20, дійшла висновку, що якщо ЦК України та інший закон містять однопредметні приписи різного змісту, пріоритетними є приписи ЦК України. Невідповідність спеціального закону Кодексу не усувається лише правилом про перевагу пізнішого або спеціального закону.

По-четверте, пункт 18 ЦК України сформульований універсально: він поширюється на будь-який договір, за яким банк або інший кредитодавець надав кредит чи позику, не встановлює винятку для споживчих кредитів і не пов`язує звільнення з датою укладення договору. Суд не вправі створювати виняток, якого немає в законі.

Посилання позивача на принцип lex specialis derogat generali є помилковим ще й тому, що після виключення пункту 6-1 Закон України «Про споживче кредитування» не містить спеціальної норми, яка прямо регулювала б допустимість неустойки саме під час воєнного стану та прямо скасовувала б захист пункту 18 ЦК України. Загальні положення про можливість установлення неустойки та її максимальний розмір не є однопредметною нормою щодо тимчасового звільнення від її сплати в особливий період.

Суд приходить до висновку, що нараховані 1 500 грн неустойки підлягають списанню кредитодавцем і не можуть бути стягнуті. У цій частині позов є необґрунтованим.

Сукупність доказів підтверджує, що 19 червня 2025 року сторони уклали в електронній формі кредитний договір № 19.06.2025-100000129; позивач надав відповідачу 3 000 грн; відповідач кредит і погоджену плату за користування ним не повернув.

Доведеними та такими, що відповідають закону, є вимоги про стягнення 3 000 грн основного боргу, 4 200 грн договірних процентів і 600 грн разової комісії, разом 7 800 грн.

Вимога про стягнення 1 500 грн неустойки суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Частина перша статті 141 ЦПК України встановлює: «Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог».

Позов задоволено на 7 800 грн із заявлених 9 300 грн, тобто на 83,8709677 %. Пропорційна частина сплаченого судового збору становить 2 232,98 грн: 2 662,40 грн ? 7 800 грн ? 9 300 грн = 2 232,98 грн після округлення до копійок. Ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що в позовній заяві наведено лише їх орієнтовний розмір 6 000 грн та заявлено про подання доказів у майбутньому. На час ухвалення цього рішення договору про правничу допомогу, детального опису робіт, акта, рахунку, платіжного документа чи іншого доказу розміру витрат до суду не подано.

За частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів; такі докази можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення, якщо сторона до закінчення судових дебатів зробила відповідну заяву. Позивач таку заяву зробив у позовній заяві. Тому на цій стадії підстав для присудження 6 000 грн немає; у разі своєчасного подання належних доказів питання може бути вирішене у передбаченому ЦПК України порядку, зокрема шляхом ухвалення додаткового рішення.

Керуючись статтями 8, 55, 129 Конституції України, статтями 3, 4, 11, 202, 204, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 1048-1050, 1054-1056-1, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, статтями 1, 8, 11, 12, 21 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статтями 2, 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 100, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 , місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, заборгованість за кредитним договором № 19.06.2025-100000129 від 19 червня 2025 року в розмірі 7 800 (сім тисяч вісімсот) грн, з яких: 3 000 (три тисячі) грн - основний борг; 4 200 (чотири тисячі двісті) грн - проценти за користування кредитом; 600 (шістсот) грн - комісія за надання кредиту.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення 1 500 (однієї тисячі п`ятисот) грн неустойки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 232 (дві тисячі двісті тридцять дві) грн 98 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Суддя Роман БАКЛАНОВ