Рішення № 138640094, 27.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/235/26

2/950/455/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

29 січня 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2024 року № 22.05.2024-100002997 у загальному розмірі 17 838,00 грн.

Позовні вимоги складаються з 6 000,00 грн неповернутої суми кредиту, 7 938,00 грн процентів за користування кредитом, 900,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 3 000,00 грн неустойки. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

На обґрунтування позову зазначено, що 22 травня 2024 року сторони з використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця уклали електронний кредитний договір. Відповідач акцептував оферту, заявку та інші складові договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором E539, надісланим на погоджений фінансовий номер телефону. Позивач перерахував 6 000,00 грн на визначений позичальником електронний платіжний засіб, однак відповідач платежів за погодженим графіком не вніс та кредит не повернув.

Позивач посилається на те, що строк кредитування становив 98 днів, кінцевою датою повернення кредиту було 27 серпня 2024 року, фіксована процентна ставка становила 1,35 % за кожний день користування кредитом, а одноразова комісія за надання кредиту - 15 % від суми кредиту, тобто 900,00 грн. Неустойка погоджена у розмірі 60,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, але заявлена до стягнення в межах половини суми одержаного кредиту - 3 000,00 грн.

У частині неустойки позивач указує, що Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» виключено, а пункт 6 цього розділу викладено у новій редакції. На думку позивача, для договорів, укладених після 24 січня 2024 року, спеціальний Закон України «Про споживче кредитування» допускає договірну відповідальність за прострочення, тому пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосуванню не підлягає.

Позивач просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі його представника, за наявними письмовими матеріалами, та повідомив про намір протягом п`яти днів після ухвалення рішення подати докази витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Копію ухвали разом із копією позовної заяви та доданими документами направлено відповідачу за зареєстрованим місцем проживання.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позов, заяв із процесуальних питань, власного розрахунку заборгованості чи доказів виконання зобов`язань не подав. Тому суд не приписує відповідачу заперечень, яких він фактично не заявляв. Водночас відсутність відзиву не звільняє суд від обов`язку перевірити належність, допустимість, достовірність і достатність кожного доказу, правильність розрахунку, дійсність умов споживчого договору та відповідність заявлених платежів імперативним нормам закону.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. За частиною п`ятою статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо немає клопотання будь-якої зі сторін про інше. Підстав для проведення судового засідання з повідомленням сторін судом не встановлено.

Оскільки розгляд справи здійснюється без участі учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що 22 травня 2024 року о 22 годині 38 хвилин ТОВ «Споживчий центр» сформувало пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заявку до кредитного договору та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) за єдиним номером № 22.05.2024-100002997.

У заявці зазначено ідентифікаційні дані позичальника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 , виданий 29 червня 2023 року органом 5920, адреса: АДРЕСА_1 . Указано фінансовий номер телефону НОМЕР_3 , електронну адресу та реквізити електронного платіжного засобу 4441-11XX-XXXX-5372.

Позичальник прийняв умови договору шляхом введення одноразового ідентифікатора E539. На кожній сторінці відповідного електронного комплекту відтворено відмітку про підписання цієї частини договору електронним підписом позичальника - одноразовим ідентифікатором E539. Кредитодавець підписав договір кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи.

За погодженими умовами: дата видачі кредиту - 22 травня 2024 року; сума - 6 000,00 грн; строк - 98 днів; дата остаточного повернення - 27 серпня 2024 року; фіксована процентна ставка - 1,35 % за один день користування кредитом; комісія за надання кредиту - 15 % від суми кредиту, тобто 900,00 грн. Договір містить графік із семи платежів, а також формулу нарахування процентів: сума кредиту або її фактичний залишок множиться на кількість днів користування та на процентну ставку.

У графіку платежів відображено модель належного виконання, за якої тіло кредиту поступово зменшується після кожного платежу. За цієї моделі загальна сума процентів становить 5 771,79 грн, комісія - 900,00 грн, а загальні витрати за споживчим кредитом - 6 671,79 грн. Водночас договір прямо передбачає нарахування процентів на фактичний залишок кредиту. Оскільки доказів будь-якого платежу відповідача немає, залишок тіла кредиту протягом усіх 98 днів дорівнював 6 000,00 грн; тому розрахунок процентів 6 000,00 грн ? 1,35 % ? 98 днів = 7 938,00 грн узгоджується з визначеною сторонами формулою.

22 травня 2024 року о 22 годині 38 хвилин платіжною операцією з ідентифікатором 2465903285 позивач перерахував 6 000,00 грн на платіжний інструмент VISA 444111*72 з призначенням «Видача за договором кредиту № 22.05.2024-100002997». Номер договору, сума, дата, час та маскований номер платіжного засобу у квитанції узгоджуються з даними заявки й акцепту.

Доказів повернення кредиту, сплати процентів, комісії або інших платежів у матеріалах справи немає. На день звернення до суду кінцевий строк виконання договору сплив.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. За статтями 7780 ЦПК України доказ має бути належним, допустимим, достовірним, а сукупність доказів - достатньою. Частина перша статті 89 ЦПК України встановлює: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів». Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), заявка та акцепт. Цей комплект містить істотні умови договору, дані сторін, номер договору, суму, строк, процентну ставку, розмір і призначення комісії, графік платежів, реквізити платіжного засобу, погоджений канал комунікації та одноразовий ідентифікатор E539. Він належний до предмета доказування, оскільки безпосередньо підтверджує зміст правовідносин сторін. Відтворення одного й того самого ідентифікатора, фінансового номера та даних позичальника в оферті, заявці й акцепті, а також КЕП кредитодавця забезпечують внутрішню узгодженість документа.

Суд ураховує правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 4 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23: при запереченні достовірності копії електронного договору суд повинен з`ясувати вид підпису, спосіб надсилання договору, формат його зберігання та можливість односторонньої зміни, а за наявності обґрунтованого клопотання витребувати оригінал. У цій справі відповідач відповідність копії електронному оригіналу не заперечив, клопотання за частиною шостою статті 95 ЦПК України не заявив, а зміст договору додатково підтверджується незалежною платіжною квитанцією та даними BankID НБУ. Тому підстав відхиляти подану копію немає.

Квитанція про виплату 6 000,00 грн. містить унікальні ідентифікатори операції та замовлення, найменування еквайра АТ КБ «ПриватБанк», суму, дату і час операції, призначення платежу з номером спірного договору, найменування платника «Швидкий кредит» та маскований номер платіжного інструменту отримувача. За своїм змістом вона підтверджує виконання позивачем обов`язку з надання кредиту. Суд оцінює її не ізольовано, а разом із заявкою, де зазначено платіжний засіб із тими самими початковими цифрами та закінченням «72». Збіг суми, часу та номера договору виключає розумний сумнів щодо призначення операції.

Довідка-розрахунок заборгованості містить ідентифікаційні дані відповідача та договору, період нарахування процентів із 22 травня до 27 серпня 2024 року й підсумкові складові: 6 000,00 грн основного боргу, 7 938,00 грн процентів, 900,00 грн комісії та 3 000,00 грн неустойки. Довідка складена позивачем односторонньо, тому не є безумовним доказом правильності всіх складових. Її доказове значення полягає у відображенні облікової позиції кредитора, яка підлягає перевірці за договором і законом.

Арифметика тіла кредиту та процентів перевіряється: 6 000,00 грн фактично видано і не повернуто; 6 000,00 грн ? 0,0135 ? 98 = 7 938,00 грн. Комісія 900,00 грн дорівнює 15 % від суми кредиту. Щодо неустойки довідка не містить поденного переліку прострочених платежів, однак 3 000,00 грн відповідає договірній ставці за 50 днів та одночасно дорівнює граничній половині одержаної суми кредиту. Незалежно від арифметики ця складова не підлягає стягненню з огляду на імперативний пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Інформація з центрального вузла Системи BankID НБУ та скриншот переліку абонентів відображають ПІБ, РНОКПП, дату народження, паспортні дані та зареєстроване місце проживання відповідача, отримані від АТ «Універсал Банк». Окремий скриншот підтверджує статус ТОВ «Споживчий центр» як абонента Системи BankID НБУ. Ці матеріали є належними для підтвердження способу ідентифікації особи й кореспондують даним заявки. Водночас самі по собі вони не підтверджують волевиявлення на укладення конкретного договору і не доводять видачу коштів; відповідні обставини підтверджуються акцептом та квитанцією.

Договір про приймання платежів у системі LiqPay № 4607 від 6 листопада 2020 року, що укладений між ТОВ «Споживчий центр» та АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує наявність договірної й технічної підстави для використання позивачем сервісу інтернет-еквайрингу LiqPay та здійснення платіжних операцій. Він пояснює походження платіжної квитанції й взаємозв`язок позивача з еквайром. Разом із тим цей рамковий договір не є доказом конкретного переказу відповідачу; факт переказу доводиться квитанцією з індивідуальними реквізитами операції.

Оцінивши зазначені докази окремо та в їх взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позивач довів укладення сторонами кредитного договору, отримання відповідачем 6 000,00 грн, погодження процентної ставки й одноразової комісії, сплив строку кредитування та відсутність погашення. Доказів, які б спростовували ці обставини, суду не подано.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із договорів та інших правочинів. Частина перша статті 509 ЦК України визначає зобов`язання як правовідношення, у якому боржник зобов`язаний учинити на користь кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання. Отже, кредитний договір є юридичним фактом, із якого виникли взаємні обов`язки сторін.

Статті 525, 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Ці норми застосовуються, оскільки відповідач повинен був здійснити платежі в дати, установлені графіком, та остаточно виконати зобов`язання до 27 серпня 2024 року.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання. Частина перша статті 612 ЦК України передбачає: «Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом». Неподання доказів платежів та сплив усіх погоджених дат підтверджують прострочення відповідача.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Стаття 628 ЦК України визначає зміст договору як погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства. За статтею 629 ЦК України «договір є обов`язковим для виконання сторонами». Тому добровільно погоджені істотні умови підлягають виконанню тією мірою, якою вони не суперечать імперативним нормам.

Частина друга статті 639 ЦК України встановлює, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі. За частиною першою статті 207 ЦК України письмова форма додержана, якщо зміст правочину зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних. Ці приписи застосовуються для оцінки форми спірного електронного договору.

За частинами третьою, шостою та дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та її акцепту; акцепт може бути наданий електронним повідомленням, заповненням електронної форми або вчиненням чітко роз`яснених дій; електронний договір, підписаний у порядку статті 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначає електронний підпис одноразовим ідентифікатором як алфавітно-цифрову послідовність, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла оферту, і надсилається іншій стороні. Стаття 12 цього Закону прямо допускає використання такого підпису. Отже, одноразовий ідентифікатор E539 є передбаченим законом способом підписання електронного правочину.

За частиною першою статті 1054 ЦК України «за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти». Стаття 1055 ЦК України вимагає письмової форми кредитного договору. Як установлено вище, ця форма додержана.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок їх одержання встановлюються договором. Частина друга статті 1056-1 ЦК України передбачає, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в договорі. Отже, погоджена фіксована ставка 1,35 % на день є договірною платою за користування коштами, а не санкцією за прострочення.

Пункт 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», запроваджений Законом № 3498-IX, тимчасово встановлював максимальний розмір денної процентної ставки: протягом перших 120 днів - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %. На дату укладення договору - 22 травня 2024 року - діяло обмеження 1,5 %. Зазначена в договорі денна процентна ставка 1,13 %, обчислена як відношення загальних витрат до суми кредиту та строку, не перевищувала законодавчої межі; договірна процентна ставка 1,35 % також була меншою за цей показник.

Судом встановлено факт одержання відповідачем 6 000,00 грн. Відповідач не надав доказів повернення цієї суми повністю або частково. Тому вимога про стягнення 6 000,00 грн основного боргу є доведеною та підлягає задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) сформулювала висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги за частиною другою статті 1050 ЦК України; після цього охоронні правовідносини регулюються частиною другою статті 625 ЦК України.

Зазначений висновок застосовується до цієї справи так: позивач нарахував 7 938,00 грн процентів лише за погоджені 98 днів - із 22 травня до 27 серпня 2024 року - і не заявив договірних процентів за період після спливу строку кредитування. Отже, межі нарахування відповідають статтям 1048, 1054 ЦК України та наведеній правовій позиції.

Суд відхиляє можливе буквальне зіставлення заявлених 7 938,00 грн із 5 771,79 грн процентів у графіку як підставу для зменшення вимоги. Графік відображає прогноз за умови своєчасного внесення семи проміжних платежів, після кожного з яких зменшується база нарахування. Фактичних платежів не було, тому залишок кредиту становив 6 000,00 грн упродовж усього строку. Договір прямо передбачає нарахування на залишок. Арифметика 6 000,00 ? 1,35 % ? 98 = 7 938,00 грн є прозорою, відтворюваною та не виходить за строк кредитування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 7 938,00 грн процентів є обґрунтованою.

Пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» відносить до загальних витрат за споживчим кредитом проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника та третіх осіб. Частина друга статті 8 цього Закону прямо передбачає включення до загальних витрат комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Комісія у спірному договорі визначена як одноразова плата, пов`язана саме з наданням кредиту шляхом перерахування коштів із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу; її розмір - 15 % від суми кредиту - конкретно зазначений у заявці, включений до графіка та загальної вартості кредиту. Вона не є прихованою, не змінювалася протягом строку договору та не нараховувалася повторно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що Закон України «Про споживче кредитування» допускає встановлення комісій, але умова про плату за інформацію щодо стану кредитної заборгованості, яку споживач має право безоплатно отримати не частіше одного разу на місяць, є нікчемною.

Обставини цієї справи відрізняються: 900,00 грн не є щомісячною платою за надання інформації, ведення обліку або дії, що законом мають здійснюватися безоплатно. Це одноразова, заздалегідь розкрита комісія за надання кредиту. Тому підстав застосовувати наслідки нікчемності, сформульовані у справі № 496/3134/19, немає.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 суд оцінює з урахуванням того, що та справа стосувалася договору, укладеного у 2005 році, тобто до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування». Висновок про оспорюваність умови старого договору не може механічно переноситися на договір 2024 року. Вирішальними є чинні на момент укладення спірного договору статті 1, 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та конкретне призначення платежу.

Суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 900,00 грн комісії є обґрунтованою.

За статтями 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов`язання. Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» обмежує сукупну суму неустойки половиною суми, одержаної споживачем. Заявлені 3 000,00 грн формально не перевищують половини 6 000,00 грн.

Однак пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює спеціальне в часі імперативне правило: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення».

Цим самим пунктом установлено, що неустойка та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем. Воєнний стан в Україні діяв у період виникнення прострочення та діє на дату ухвалення рішення.

Суд відхиляє довід позивача про те, що виключення пункту 6-1 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» та нова редакція пункту 6 цього розділу автоматично усунули дію пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо договорів, укладених після 24 січня 2024 року.

По-перше, Закон № 3498-IX не виключив і не змінив пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Законопроєкт № 11180, спрямований на узгодження ЦК України із Законом України «Про споживче кредитування», станом на дату ухвалення рішення законом не став. Суд не вправі підміняти законодавця та вважати чинну норму Кодексу такою, що втратила силу без прямого законодавчого припису.

По-друге, частина друга статті 4 ЦК України визначає ЦК України основним актом цивільного законодавства та вимагає одночасного подання проєкту змін до Кодексу, якщо законопроєкт регулює цивільні відносини інакше. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) наголосила, що суперечність однопредметних норм ЦК України та іншого закону вирішується на користь норми ЦК України; прийняття пізнішого спеціального закону саме по собі не зупиняє дію ранішої норми Кодексу.

По-третє, посилання позивача на принципи lex posterior та lex specialis не змінює висновку суду. Ці принципи застосовуються з урахуванням спеціального механізму статті 4 ЦК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо пріоритету Кодексу. Пункт 18 ЦК України є безумовним за формулюванням: він не розрізняє договори залежно від дати їх укладення і не містить винятку для договорів споживчого кредиту, укладених після 24 січня 2024 року.

По-четверте, умова договору про неустойку не може погіршувати становище позичальника порівняно з імперативним звільненням, установленим законом. Свобода договору діє лише в межах актів цивільного законодавства, засад справедливості, добросовісності й розумності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що 3 000,00 грн неустойки, нарахованої за прострочення під час воєнного стану, стягненню не підлягають. У цій частині позову слід відмовити.

Відповідач власних аргументів і доказів не подав. Суд окремо наголошує, що пасивна процесуальна поведінка відповідача не означає автоматичного визнання позову. Висновок про часткове задоволення ґрунтується на перевірених доказах і правильному застосуванні імперативних норм.

Отже, належним до стягнення є борг у загальному розмірі 14 838,00 грн, що складається з 6 000,00 грн основного боргу, 7 938,00 грн процентів і 900,00 грн комісії.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволено на 14 838,00 грн із заявлених 17 838,00 грн, тобто на 83,18197 %. Із судового збору 2 662,40 грн на відповідача підлягає покладенню 2 214,64 грн (2 662,40 ? 14 838 / 17 838, із округленням до копійок).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач у позовній заяві зробив заяву, передбачену частиною восьмою статті 141 ЦПК України, та повідомив про подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення. На час вирішення спору документи, які підтверджують обсяг наданої правничої допомоги, її вартість, обов`язок оплатити та співмірність витрат, відсутні. Тому суд у цьому рішенні суму таких витрат не визначає. У разі своєчасного подання належних доказів питання може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення за статтями 246, 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 3, 4, 11, 12, 14, 15, 16, 207, 509, 525, 526, 530, 536, 546, 549, 610, 612, 626, 627, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статтями 1, 8, 11, 12, 21 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 2, 4, 12, 13, 19, 7681, 89, 95, 100, 141, 178, 247, 258, 259, 263265, 274, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_4 заборгованість за кредитним договором від 22 травня 2024 року № 22.05.2024-100002997 у розмірі 14 838 (чотирнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 00 коп., з яких: 6 000,00 грн - основний борг; 7 938,00 грн - проценти за користування кредитом; 900,00 грн - комісія за надання кредиту.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 000,00 грн неустойки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2 214 (дві тисячі двісті чотирнадцять) грн 64 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ