Рішення № 138639499, 30.07.2026, Франківський районний суд м. Львова

206/1828/26

2/465/4359/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

30.07.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Баран О.І.,

за участі секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (код ЄДРПОУ: 39493634, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1),

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2 ),

предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

25 травня 2026 року на адресу Франківського районного суду м. Львова надійшла указана позовна заява, скерована за підсудністю із Самарського районного суду міста Дніпра, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №13161853 від 26.11.2021 в розмірі 15 225,00 грн, з яких:

4 200,00 грн - простроченої заборгованості за кредитом;

11 025,00 грн - простроченої заборгованості за нарахованими процентами.

Також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 500,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ІРБІС» та відповідачем 26.11.2021 укладено договір про надання фінансового кредиту. За умовами договору кредитор взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит у розмірі 4 200,00 грн, із строком кредитування 90 календарних днів до 24.02.2022, із пільговою процентною ставкою 2,5% на 15 перших днів (26.11.2021 11.12.2021), з можливістю продовження пільгового періоду, та стандартною процентною ставкою 3% для решти строку кредитування. Свої зобов`язання первинний кредитор виконав повністю, надавши відповідачу кредит. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою 01.09.2025 перейшло до позивача у сумі 15 225,00 грн.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 28.05.2026 указану позовну заяву залишено без руху, встановлено процесуальний строк для усунення недоліків зазначених в мотивувальній частині ухвали (а.с. 34-36).

4 червня 2026 року (вх.№18304/26) від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, судове засідання у справі призначено на 30.06.2026 (а.с. 83-86).

Також, Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09.06.2026 витребувано у Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, актуальні відомості про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , та адресу, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону (а.с. 83-86).

Витребувана судом інформація надійшла на адресу суду 16.06.2025 (вх №ЕП2787/26), якою підтверджено фактичне місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 92-94).

Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судові засідання у справі призначалися неодноразово.

У чергове судове засідання, призначене на 30.07.2026, сторони повторно не з`явились.

У прохальній частині позову, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 12).

Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими на його зареєстроване місце перебування (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» R067195362545, R067215459060). Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення у зв`язку із відсутністю адресата за указаною адресою (а.с. 90-91, 98-99).

Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява №73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Відтак, судом виконано покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд та створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов`язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що 26.11.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 13161853, у виді електронного документа (надалі - Договір) (а.с. 42-49).

Відповідно до п. 3.1. Договору, товариство надає кредит клієнту у розмірі 4200 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно з п. 3.2 цього Договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах Договору.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього Договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (а.с. 43 зворот).

При цьому, Клієнт може скористуватись Пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього Договору:

- п. 3.2.1. п. 3.2. Договору: пільговий період 15 календарних днів 26.11.2021 по 11.12.2021 пільгова процентна ставка (знижка) 2,5%;

- п. 3.2.2. п. 3.2. Договору: стандартний період 75 календарних днів з 12.12.2021 по 24.02.2022 стандартна процента ставка 3%.

Пунктом 4.2 Договору, передбачено, що клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 24.02.2022.

Пунктом 11.1. Договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його укладення і діє до 24.02.2022.

Клієнт має право скористатись пільговою процентною ставкою повторно, якщо він сплатив проценти за користуванням кредиту не пізніше 3-ох днів після останнього дня попереднього пільгового періоду. У такому випадку клієнт на сайті товариства обирає наступний пільговий період, у значенні від 1 до 30 днів (п.4.4 Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору, клієнт має право скористатись пільговою процентною ставкою повторно, якщо він сплатив проценти за користуванням кредиту не пізніше 3-ох днів після останнього дня попереднього пільгового періоду. У такому випадку клієнт на сайті Товариства обирає наступний пільговий період, у значенні від 1 до 30 днів.

Після обрання клієнтом наступного пільгового періоду, між Товариством та клієнтом підписується Додатковий договір до цього Договору, в якому зазначають строк наступного Пільгового періоду та оновлений загальний строк кредитування. У цьому випадку зміни істотних умов Договору набирають чинності з моменту підписання сторонами Додаткового договору до цього Договору та Додатку № 1 до цього Договору в новій редакції.

На наступний пільговий період розповсюджуються ті самі правила, що і на пільговий період, визначений в п.3.2.1. п. 3.2. цього Договору.

Після закінчення строку пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка, зазначена у п. 3.2.2. цього Договору.

За визначеннями Договору:

пільговий період це період, який обирає клієнт на сайті Товариства. При цьому, строк пільгового періоду починається з 1 дня строку кредитування та закінчується останнім днем, обраного клієнтом строку пільгового періоду. Пільговий період не може перевищувати 30 календарних днів (п. 2.4. Договору);

наступний пільговий період це період, який повторно обирає клієнт на сайті Товариства. Для того, щоб клієнт міг скористатися наступним пільговим періодом, він має погасити проценти за користуванням кредитом не пізніше 3-ох днів після останнього дня попереднього Пільгового періоду та укласти з Товариством Додатковий договір до цього Договору щодо нового строку кредитування. Строк повторного пільгового періоду починається з 1 дня нового строку кредитування та закінчується останнім днем, обраного клієнтом строку наступного пільгового періоду. Наступний пільговий період не може перевищувати 30 календарних днів (п. 2.5. Договору).

Відповідно до п. 6.4. Договору, клієнт має право протягом 14 календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від нього без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування». Клієнт повинен повідомити товариство про намір відмовитися від договору у письмовій формі протягом строку, визначеного у даному пункті договору та згідно з вимогами ч.2 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» (а.с.44).

Цей Договір є електронним договором у розумінні Закону України "Про електронну комерцію", оформленим в електронній формі, складений українською мовою та має повну юридичну силу (п.13.1 Договору).

Цей Договір підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, використання якого допускає Закон України "Про електронну комерцію" (п.13.2 Договору)

Оскільки цей Договір укладено (підписано) із дотриманням порядку, передбаченого Законом України "Про електронну комерцію", договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (п.13.3 Договору)

Пунктом 13.9. Договору сторони домовились про те, що укладаючи цей договір, клієнт підтверджує, що:

ознайомився та погоджується з усіма умовами правил та договору (п. 13.9.1. Договору)

не вважає умови цього договору несправедливими, невигідними/вкрай невигідними для себе (п 13.9.2. Договору)

укладає цей договір особисто, згідно зі своїм вільним волевиявленням, яке повністю відповідає внутрішній волі клієнта як сторони цього договору, усвідомлює значення своїх дій, обізнаний із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, не діє під впливом тяжкої для себе обставини (п 13.9.3. Договору).

У пункті 14 «Реквізити сторін» наданого суду примірника Договору зазначено, що Договір відповідачем підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля 532060), там же указано анкетні дані відповідача (а.с. 47).

У подальшому, 28.12.2021, між сторонами укладено Додатковий договір №1 до Договору про надання фінансового кредиту (а.с. 48)

Із урахуванням Додаткового договору, сторони погодили, що відповідно до п. 4.4. Договору та з урахуванням п. 2.1 цього Додаткового договору товариство і клієнт дійшли згоди, що строк:

- наступного пільгового періоду за Договором складає:15 календарних днів, який обчислюється з 28.12.2021 по 12.01.2022.

- стандартного періоду за Договором складає: 75 календарних днів, який обчислюється з 13.01.2022 по 24.02.2022 (а.с. 48 зворот).

ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, що підтверджується даними довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3152_251024113636 від 24.10.2025 та встановлено, що грошові кошти у сумі 4 200,00 грн 26.11.2021 о 11:07:41 через платіжну систему iPay.ua -121729642, перераховано на картку НОМЕР_2 (а.с. 56).

1 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» та позивачем укладено Договір факторингу №01092025, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «ІРБІС» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (а.с.50-54).

Відповідно до п.2.1. Договору факторингу, Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених Договором.

Згідно із п.4.1. Договору факторингу, Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку №1 до цього Договору.

Відповідно до акта прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу № 01092025 від 01.09.2025, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників, кількістю 25 419 (а.с. 74).

Відповідно до Витягу із додатку №1 до Договору факторингу № 01092025 від 01.09.2025 позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредимтним договором №13161853 від 26.11.2021 в розмірі 15 225,00 грн, з яких:

4 200 грн сума заборгованості за основною сумою боргу;

11 025 грн сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с. 77).

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ІРБІС» за Договором станом на 24.02.2022 заборгованість становила 15 225,00 грн та складалась із:

заборгованості по основній сумі кредиту 4200,00 грн.;

заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги 11025, 00 грн (а.с. 61-62).

Із розрахунку заборгованості вбається, що нарахування процентів здійснювалося у такий спосіб:

упродовж періоду 26.11.2021 11.12.2021 по 105,00 грн, тобто за процентною ставкою 2,5% (105,00 грн х 15 днів = 1 575,00 грн);

упродовж періоду 12.12.2021 24.02.2022 по 126,00 грн, тобто за процентною ставкою 3% (126,00 грн х 75 днів = 9 450,00 грн).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Оцінка суду.

Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитного договору

Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем, позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.

Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо заявленої суми стягнень

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Суд вважає доведеним факт перерахування кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором у сумі 4 200,00 грн, тому вимоги про стягнення простроченої заборгованості за кредитом є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд дійшов висновку про часткове порушення умов Договору.

Так в умовах Договору від 26.11.2021 та в Додатковому договорі від 28.12.2021 визначено, що пільговий період упродовж періоду з 26.11.2021 по 11.12.2021 та з 28.12.2021 по 12.01.2022, що разом становить 30 днів та процентну ставку 2,5%.

Стандартний період, відповідно зменшився до його спливу строку кредитування 24.02.2022.

При цьому, у п. 2.1. Додаткового договору від 28.12.2021 зазначено: «

Враховуючи запит Клієнта, щодо обрання наступного Пільгового періоду, враховуючи те, що Клієнт сплатив проценти за користування Кредитом, Сторони дійшли згоди внести зміни до Договору про надання фінансового кредиту № 13161853 від 26.11.2021 року».

Відповідно до п. 4.4. Договору, клієнт має право скористатись пільговою процентною ставкою повторно, якщо він сплатив проценти за користуванням кредиту не пізніше 3-ох днів після останнього дня попереднього пільгового періоду. У такому випадку клієнт на сайті Товариства обирає наступний пільговий період, у значенні від 1 до 30 днів.

Тобто з Додаткового договору від 28.12.2021 вбачається, що відповідачем сплачено відсотки за користування кредитом попереднього пільгового періоду 26.11.2021 11.12.2021, тобто 1 575,00 грн.

Крім цього, розрахунок не враховує й того, що упродовж наступного пільгового періоду 28.12.2021 12.01.2022 нараховані проценти також не могли перевищувати 1 575,00 грн, натомість позивачем їх нараховано у сумі 1 890,00 грн за ставкою 3%.

Отож, з урахуванням положень Додаткового договору Пільговий період становить 30 днів, а стандартний період відповідно зменшується з урахуванням незміснності строку кредитування до 60 днів.

При цьому, позивачем хоча й надано суду Додатковий договір, однак всупереч йому, немає жодних пояснень того, чому нарахування процентів продовжено за ставкою 3%.

Відтак, суд дійшов висновку про правомірність нарахування процентів упродовж періоду 26.11.2021 11.12.2021 по 105,00 грн, тобто за процентною ставкою 2,5% (105,00 грн х 15 днів = 1 575,00 грн), однак при прийнятті рішення про їх стягнення виходить із їх фактичної сплати, що прямо випливає із змісту Додаткового договору.

Також суд доходить висновку про правомірність нарахування процентів упродовж наступного пільгового періоду 28.12.2021 12.01.2022 на суму 1 575,00 грн, натомість позивачем їх нараховано у сумі 1 890,00 грн за ставкою 3%, тому їх розмір підлягає зменшенню за відсутності доказів про інше.

Упродовж решти днів, що залишилися, тобто 60 днів кредитор мав право нараховувати проценти за тією ставкою, за якою їх фактично нараховано. Тобто розмір відсртків за стандартний період кредитування не міг перевищити 7 560,00 грн.

Згідно з усталено практикою Верховного Суд (див. до прикладу постанову від 14.05.2022 у справі N 944/3046/20) у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій, четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiunturcontra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Toбтocontra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentemмає на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище.

Суд враховує, що договір складав первісний кредитор (позивач набув усі його права та обов`язки, зокрема і негативні наслідки щодо некоректності положень договору). Також суд враховує, що у відносинах споживчого кредитування, саме споживач є слабшою стороною.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторонами у додатковому договорі було узгоджено строки пільгового та стандартного кредитування у межах загального строку кредитування, тобто до 24.02.2022. А тому проценти за користування коштами мають нараховуватись з урахуванням пільгового та наступного пільгового періоду.

Отже обгрунтованим до стягнення є розмір процентів у сумі 9 135,00 грн.

Тому у задоволенні решти вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору (а.с.25).

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 9 135,00 грн, що становить 60% (9 135,00 х 100 % : 15 225,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі 1 597,44 грн потрібно покласти на відповідача.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн.

Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат представником ТОВ «ФК «ПОЗИКА» надано суду копії Договору про надання правової допомоги № 39493634 від 02.01.2026 (а.с.80-82), додаткової угоди № 13161853 від 16.02.2026 до Договору про надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) (а.с.78), акта надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2022 (а.с.75), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5618/10 (а.с.63).

Згідно із Акта про надання послуг від 16.02.2026 року сторони досягли згоди щодо надання послуг на суму 5 500,00 грн, а саме:

1. письмової консультації Клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 год на суму 500 грн),

2. правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Позика» (1 год на суму 1500 грн),

3. складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очкує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач (2 год на суму 3000 грн),

4. формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (05, год на суму 500 грн).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Суд відзначає, що указані складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом у п. 1, 2, 4 на суму 2 000,00 грн охоплюються послугою з складання позовної заяви (3 000,00 грн) і не підлягають виокремленню, про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд, мають організаційний характер та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача та є складовими підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Крім цього, відсутні й підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій /усних та письмових/ правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації (додаткова постанова Верховного Суду від 17.01.2022 у справі № 756/8241/20).

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 про те, що витрати на підготовку заяви про стягнення/розподіл судових витрат не підлягають відшкодуванню.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про доведеність розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, які підлягають подальшому розподілу пропорційно задоволеним вимогам позивача.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи у суді.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» 9 135 (дев`ять тисяч сто тридцять п`ять) гривень 00 копійок заборгованості за Кредитним договором № 13161853 від 26.11.2021.

У задоволені решти вимог, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» 1 600 (одну тисячу шістсот) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу та 1 597 (одну тисячу п`ятсот девяносто сім) гривень 44 копійки судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення у справі № 206/1828/26 складено 31.07.2026.

Суддя: Баран О.І.