Рішення № 138638741, 27.07.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2206/26

Провадження № 2/577/1391/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Логіна Є.В.,

секретаря судового засідання Скляр О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Конотоп, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Споживчий центр» звернулось до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за кредитним договором № 26.08.2025-100002664 від 26.08.2025 в розмірі 29 200 та понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 26.08.2025 між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.08.2025-100002664, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 10000 грн. строком на 217 днів, з фіксованою процентною ставкою в розмірі 1% за день користування кредитом, комісії в розмірі 900 грн., та зобов`язалася повернути суму кредиту у день закінчення строку кредитування та сплатити проценти від суми кредиту та інші платежі. ТОВ «Споживчий кредит» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, видавши відповідачу кредит у розмірі 10000 грн.

Однак, відповідач свої зобов`язання перед ТзОВ «Споживчий центр» не виконала належним чином, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на дату подання позову , згідно розрахунку позивача, становить 29200 грн. та включає в себе 10000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 12400 грн. процентів, 1800 грн. комісії, 5000 грн. відсотків, нарахованих в порядку ст.. 625 ЦК України.

Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, внаслідок чого ТзОВ «Споживчий центр» змушене звернутись до суду.

Ухвалою судді від 23.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.

У поданому 25.05.2026 відзиві на позовну заяву, відповідачка ОСОБА_1 заперечила проти задоволення позовних вимог у заявленому розмірі. Зазначила, що на виконання кредитного договору № 26.08.2025-100002664 від 26 серпня 2025 року нею було сплачено 4 000 грн, які, на її переконання, мали бути зараховані в рахунок погашення основної суми кредиту. Відповідачка вказала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує належним чином розміру боргу, оскільки позивач не надав первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, руху коштів за кредитним договором та зарахування здійснених нею платежів. За твердженням відповідачки, розрахунок заборгованості є одностороннім внутрішнім документом позивача, достовірність якого неможливо перевірити на підставі наявних у справі доказів. Також відповідачка послалася на те, що позивачем нараховано проценти із застосуванням щоденної процентної ставки, яка перевищує встановлений законом максимальний розмір. Вважала, що загальна сума процентів за кредитним договором не може перевищувати половини суми наданого кредиту, з урахуванням здійсненого нею часткового платежу. Крім того, заперечила проти стягнення 5 000 грн, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від сплати неустойки, штрафу та пені за прострочення виконання кредитного зобов`язання. Відповідачка також не погодилася з вимогами про стягнення комісій, зазначивши, що на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати кредитодавцю кошти за дії, які вчиняються ним у власних інтересах та пов`язані з оформленням, обліком і супроводженням кредитного договору. Окремо відповідачка заперечила проти стягнення з неї 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Зазначила, що позивачем не подано належних доказів укладення та виконання договору про надання правничої допомоги, обсягу фактично наданих послуг, їх вартості та сплати або обов`язку зі сплати таких послуг.

28.05.2026 представник позивача ОСОБА_2 подала відповідь на відзив, в якому підтримала первісно заявлені вимоги. Додатково зазначила, денна процентна ставка та порядок її обчислення були визначені у кредитному договорі відповідно до вимог статей 8, 9 та 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначила, що відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми платежу для повного виконання грошового зобов`язання кошти спрямовуються насамперед на відшкодування витрат кредитора, сплату процентів і неустойки, а лише після цього на погашення основної суми боргу. Тому здійснений відповідачкою платіж у розмірі 4 000 грн не підлягав автоматичному зарахуванню виключно в рахунок тіла кредиту. Щодо нарахованих процентів представник позивача зазначила, що вони є платою за правомірне користування кредитними коштами та були нараховані виключно в межах установленого договором строку кредитування. На спростування доводів відповідачки про перевищення максимально допустимої денної процентної ставки представник позивача послалася на перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування». За її твердженням, з огляду на дату укладення договору погоджений сторонами розмір процентної ставки відповідав законодавчим обмеженням і був правомірним. Представник позивача також зазначила, що здійснений відповідачкою 25 вересня 2025 року платіж у сумі 4 000 грн був врахований при формуванні довідки про заборгованість та визначенні розміру позовних вимог. Водночас часткова сплата, на думку позивача, свідчить про визнання відповідачкою наявності боргу. Щодо доводів про неналежність розрахунку заборгованості представник позивача вказала, що відповідачка не надала власного контррозрахунку та доказів, які б спростовували правильність обчислень позивача. Пояснила, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка надає кредити без відкриття банківського рахунку, тому не може надати первинні банківські документи. Заперечуючи проти доводів відповідачки щодо незаконності комісії, представник позивача зазначила, що така комісія пов`язана з наданням та обслуговуванням кредиту, зокрема з перерахуванням коштів із використанням сервісу інтернет-еквайрингу, інформаційною підтримкою позичальника, можливістю здійснення платежів онлайн, відновленням доступу до особистого кабінету, інформуванням про строки платежів і наданням консультаційних послуг. На думку позивача, безоплатність таких послуг законом не встановлена, а можливість включення комісій до загальних витрат за споживчим кредитом прямо передбачена Законом України «Про споживче кредитування». Також представник позивача вказала, що відповідачка, підписавши договір, підтвердила ознайомлення з його умовами, порядком і строками повернення кредиту, сплати процентів та комісій і зобов`язалася їх виконувати. Оскільки умова договору про комісію відповідачкою не оспорювалася та недійсною не визнавалася, підстав для відмови у стягненні такого платежу позивач не вбачав. Посилаючись на викладене, представник ТОВ «Споживчий центр» просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розглянути справу без її участі.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26.08.2025 між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 26.08.2025-100002664, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 10000 грн. строком на 217 днів, з фіксованою процентною ставкою в розмірі 1% за день користування кредитом, комісії в розмірі 900 грн., та зобов`язалася повернути суму кредиту у день закінчення строку кредитування та сплатити проценти від суми кредиту та інші платежі.

ТОВ «Споживчий кредит» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, видавши відповідачу кредит у розмірі 10000 грн., що підтверджено довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» (а.с.24).

Однак, відповідач свої зобов`язання перед ТзОВ «Споживчий центр» не виконала належним чином, внаслідок чого у неї виникла заборгованість. Згідно розрахунку позивача, станом на дату подання позову така становить 29200 грн. та включає в себе 10000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 12400 грн. процентів, 1800 грн. комісії, 5000 грн. відсотків, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України. На підтвердження боргу суду надано довідку-розрахунок (а.с.21-26).

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК та ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги та до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства у встановлений строк.

Відповідно до ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладено у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 не виконувала взяті на себе зобов`язання належним чином, що спричинило виникнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що внаслідок невиконання умов кредитного договору ОСОБА_1 були порушені права позивача. А тому, оцінюючі представлені позивачем докази та наведені аргументи, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення 10000 грн. заборгованості за кредитом та 12400 грн. заборгованості за відсотками є підставним та підлягає до задоволення. Доведено, що нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, а в матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості відповідача, який підтверджує правомірність нарахування таких, згідно умов кредитного договору (а.с. 21).

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати комісії в розмірі 1800 грн., то слід зазначити наступне.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10.06.2017р.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 17.05.2021р. (день укладення Кредитного договору), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 17.05.2021р. (день укладення Кредитного договору), до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 17.05.2021р. (день укладення Кредитного договору), після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 17.05.2021р. (день укладення Кредитного договору), умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що п. 8,9 Кредитного договору передбачена сплата комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в процентному співвідношенні від суми кредиту, а саме в розмірі 9 % від суми кредиту. При цьому, в Кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця, які пов`язані з отриманням такої комісійної винагороди, за які встановлена така оплата.

Ураховуючи, що позивач, не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні Кредитного договору, тому положення Кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісійну винагороду в розмірі 9 % від суми кредиту є нікчемними відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.11.2023р. в справі № 216/7637/21 (провадження № 61-5692св23).

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023р. у справі №359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Відтак, суд дійшов висновку про неправомірність нарахування комісії у формі комісійної винагороди та про відхилення обгрунтувань позивача, що викладені в мотивувальній частині позову щодо правомірності нарахування відповідачу, як позичальнику, комісії у формі комісійної винагороди , а відповідно і про відмову в стягненні такої складової заборгованості.

Щодо вимог позивача про стягнення процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, є видом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а не платою за користування кредитом.

Суд враховує, що у спірних правовідносинах сторонами вже погоджено плату за користування кредитом у вигляді процентів, які нараховуються за умовами договору, що свідчить про наявність у кредитодавця компенсації за користування грошовими коштами.

За таких обставин додаткове стягнення процентів відповідно до ст. 625 ЦК України за той самий період призводило б до подвійного покладення на відповідача обов`язку сплачувати плату за користування грошовими коштами та відповідальності за одне і те саме порушення, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану, а також у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.

Оскільки спірні правовідносини виникли та існують у період дії воєнного стану, суд приходить до висновку, що відповідач звільняється від відповідальності у вигляді нарахування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у частині основного боргу та процентів за користування кредитом, а в іншій частині позову - відмовити.

Крім того, в силу дії п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2042 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258,259, 263- 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.08.2025-100002664 від 26.08.2025 р. в розмірі 22 400,00 (двадцять дві тисячі чотириста) грн. та судовий збір в розмірі 2 042 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн.

В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня проголошення повного тексту безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м.Київ, вул. Саксаганського, 133 «А», код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 31.07.26 р.

Суддя Логін Є. В.