Рішення № 138638553, 27.07.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/15980/25

Провадження № 2/727/517/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Літвінової О.Г.

при секретарі Гавалешко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" де третіми особами виступають Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Боднар Ірина Михайлівна, Перший відділ Державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства України про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

УСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Крамар І.І. звернулась до суду із заявою, в якій посилається на те, що листом № 20.1.0.0.0/7-241122/66109 від 29.11.2024 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та позивачем було укладено кредитний договір № DNH4KP20830410 від 28.09.2005.

В подальшому листом №40940 від 26.03.2025 Перший відділ державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління міністерства України повідомив позивача про те, що згідно інформації, яка міститься в автоматизованій системі, на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП 53932903 щодо виконання виконавчого напису №10157 від 21.11.2016 виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Боднар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу в сумі 50195,05 грн.

13.06.2018 державний виконавець керуючись п.2 ч.1 ст.37 Закону України « Про виконавче провадження» винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Вважає, що виконавчий напис нотаріусом винесений незаконно.

Позивач стверджує, що письмової вимоги про усунення порушень та розрахунок заборгованості не отримував.

Відповідно до ст. 87 ЗУ « Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребовування майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ.

На думку представника позивача, нотаріусу не були подані документи, які б свідчили про безспірність суми заборгованості, не було повідомлено позивача про вчинення таких дій, а тому виконавчий напис підлягає визнанню таким, не підлягає виконанню.

Представник відповідача Бацей Т.М. надіслала до суду відзив у якому зазначила, Відповідно до укладеного договору № DNH4KP20830410 від 28.09.2005 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач) 28.09.2005 року отримав кредит у розмірі 1781,00 грн. на придбання побутової техніки зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за вказаним кредитним договором Банк у 2013 році вимушений був звернутися до Шевченківського районного суду із позовною заявою про стягнення заборгованості, що підтверджується ухвалою суду від 27 травня 2013 року у справі №727/4380/13-ц.

Звертає увагу на те, що позивачем не надано жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису. Згідно з Постановою №2 від 31.01.1992 року Пленуму Верховного Суду України підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір. Факти які підтверджують відсутності боргу, або невідповідність суми боргу у позові відсутні.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала посилаючись на обставини, викладені у відзиві та просила застосувати строки позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Дніпровського нотаріального округу Боднар І.М. письмові пояснення до суду не надіслала. Надіслав до суду заяви, у яких просить розглянути справу без її участі та повідомила, що документи на підставі яких викосився оскаржуваний напис були знищенні по закінченню терміну зберігання.

Судом встановлено, що представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М. із заявою про вчинення виконавчого напису.

21.11.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М.. видано виконавчий напис №10157, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором від року за період з 28.09.2005 по 01.11.2016 у розмірі: 1569,40 гривень заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками 11687,58 гривень, заборгованість з пені в сумі 32938,78 грн., штраф в сумі 500 грн., штрафні санкції 2309,29 грн.

13.06.2018 державний виконавець Піц А.В. винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу в зв?язку із відсутністю майна, на яке можу бути накладено стягнення.

Таким чином між сторонами склалися кредитні правовідносини.

Відповідно до укладеного договору № DNH4KP20830410 від 28.09.2005 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач) 28.09.2005 року отримав кредит у розмірі 1781,00 грн. на придбання побутової техніки зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином свої зобов`язання за вказаним кредитним договором Банк у 2013 році вимушений був звернутися до Шевченківського районного суду із позовною заявою про стягнення заборгованості, що підтверджується ухвалою суду від 27 травня 2013 року у справі №727/4380/13-ц.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 18 ЦК України).

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України "Про нотаріат").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) зазначено, що: "відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".

Відповідно до розділу Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року, в редакції чинній на момент вчинення виконавчого напису, для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: 1. оригінали кредитного договору; 2. засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Згідно з статтею 18 Цивільного кодексу України, а також статтями 87, 88 Закону України Про нотаріат вчинення виконавчого напису це форма захисту цивільних прав кредитора, нотаріусом, за допомогою спрощеної, позасудової процедури, яка полягає у вчиненні на боргових документах напису про стягнення грошей або витребування майна на користь кредитора, за наявності між боржником і кредитором правовідносин, які визначаються Кабінетом Міністрів України шляхом встановлення переліку документів, що підтверджують ці правовідносини. Отже безспірність в розуміння статті 88 Закону України Про нотаріат є не доведення саме суми боргу, це вже є елементом судового процесу. Безспірність у розумінні статті 88 Закону України Про нотаріат є саме факт існування між кредитором та боржником правовідносин, а також наявність заборгованості, яка підтверджується документами, згідно з переліком затвердженим Кабінетом Міністрів України, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку. Документ сформований в системі «Електронний суд» 01.02.2026 5 Банком були надані усі необхідні документи, згідно з Переліком документів затвердженим Кабінетом Міністрів України, які підтверджують наявність правовідносин між кредитором та боржником, а також документи які підтверджують заборгованість. Позиція, яка зазначена вище відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 20.05.2015 року №6-158цс15, в якій чітко прописано: Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Встановивши у справ, яка переглядається, що Банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень ... суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові (про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню), а та обставина, що сума заборгованості за кредитом більша ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору. Як ми можемо бачити, у цій позиції також зазначено, що наявність розбіжностей в сумі боргу не свідчить про наявність спору.

Аналогічна правова позиція зазначена й в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який в своїх ухвалах від 09.09.2015 року по справі № 6-6347св15 та від 18.05.2016 року по справі №490/2908/15-ц, у яких зазначено, що нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Банком на ім`я позивача було направлено письмову вимоги про усунення порушень та встановлений строк для її усунення, 30 календарних днів з дати відправлення вимоги. (оригінал вимоги разом з доказами направлення були надані приватному нотаріусу разом в додатках до заяви при вчиненні виконавчого напису).

Із листа приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Боднар І.М. вбачається, що згідно акту від 05.01.2021 схваленого Проколом засідання ЕК Південно-Східного міжрегіонального регіону Управління міністерства юстиції 01.12.2021 №12 про вилучення для знищення документів не внесених до Національного архівного фонду, копії виконавчих написів та документи, на підставі яких вони вчинені за 2016 рік знищено.

Враховуючи те, що оригінали документів, на підставі яких був вчинений оскаржуваний виконавчий напис знищені, суд позбавлений можливості перевірити доводи позивача в частині наявності чи відсутності необхідних документів для вчинення виконавчого напису.

Одночасно, суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що він не знав про існування заборгованості за кредитним договором не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки в матеріалах справи наявні заперечення на позов ПАТ КБ «Приватбанк» від ОСОБА_1 про стягнення заборгованості саме за кредитним договором № DNH4KP20830410 від 28.09.2005.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачу відомо про існування боргу за кредитним договором № DNH4KP20830410 від 28.09.2005 і ним не вживались заходи щодо його погашення.

Згідно з Пленумом Верховного Суду України, чинного на момент винесення виконавчого напису який оспорюється, Постановою №2 від 31.01.1992 року Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні від 31.01.1992 року, з подальшими змінами, зазначено, що в справах щодо оспорювання виконавчого напису боржник може оспорити в позовному провадженні лише правильність вимог, зазначених у виконавчому написі. Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що позивачем не надано жодних розрахунків, які б підтверджували спірність оспорюваного виконавчого напису. Згідно з Постановою №2 від 31.01.1992 року Пленуму Верховного Суду України підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню може бути тільки встановлений судом факт відсутності боргу або менший його розмір. Факти які підтверджують відсутності боргу, або невідповідність суми боргу у позові відсутні. Також необхідно звернути увагу на те, що згідно з вимогами частини 3 статті 12 Цивільно процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з положенням ч.1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, позивач та його представник адвокат Крамар І.І. стверджують, що про оскаржуваній виконавчий напис у вказаній справі позивачу стало відомо тільки в 2025 році.

Проте суд вважає, що позивач не міг не знати про порушення своїх законних прав та інтересів, адже з матеріалів справи вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» вперше звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ще в 2013 році з позовами про стягнення заборгованості, а в 2024 році позивач ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «Приватбанк» щодо коректного нарахування суми заборгованості за кредитним договором № DNH4KP20830410 від 28.09.2005 .

Крім цього, суд також бере до уваги ті обставини, що першим відділом державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження № АСВП:53932903 щодо виконання виконавчого напису, в якому 13.06.2018 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Про вказані обставини було повідомлено представнику за довіреністю ОСОБА_1 Власюку А.В. у відповідь на його звернення 18.03.2025.

Таким чином, наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що позивач не міг не знати про порушення своїх законних прав та інтересів, враховуючи його участь у судових засіданнях, а також його переписку та його представника щодо правильності нарахування суми заборгованості.

Суд звертає увагу на те, що з даним позовом адвокат Крамар І.І., який діє в інтересах позивача, звернулася до суду лише 17.12.2025 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду.

Касаційний суд вже звертав увагу, що строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початок їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується. Положення статті 253 ЦК України поширюються й на інші випадки встановлення початку перебігу строків (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).

Касаційний суд акцентував увагу, що з урахуванням принципу розумності, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку "від дня" чи "з часу", а не "від наступного дня". Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України. Тому початок перебіг строку для прийняття спадщини починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строк для прийняття спадщини має обчислюватись з наступного дня після дня смерті особи або оголошення її померлою. При визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини п`ятої статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб`єктів цивільних правовідносин. Тому коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)".

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України був виключений Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» , який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX доповнено пункт 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону № 540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року.

Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) вказано, що із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року). У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану".

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 206/3045/23 зазначено, що: "відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За частиною п`ятою статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30 березня 2020 року). Тлумачення зазначених норм свідчить про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651. Заявник у касаційній скарзі посилається на норми ЦПК України та постанови Верховного Суду, в яких мова йде про обчислення процесуальних строків в тому числі й строків на оскарження судових рішень. Разом із тим, строк позовної давності не є процесуальним строком, позовна давність є інститутом матеріального права, а не процесуального права. Сплив позовної давності не є процесуальною перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого права або інтересу. В той же час є підставою для відмови у задоволенні позову".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, у зв`язку із пропуском ним строків давності звернення до суду із вказаним позовом.

Керуючись ст..256-257 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76-83, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці. В разів складення вступної та резолютивної частини, протягом 30 днів з дня виготовлення рішення в повному обсязі.

Повний текс рішення складений 27.07.2026

Суддя: О.Г.Літвінова