Ухвала суду № 138636145, 30.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 30.07.2026

Справа № 334/9558/25

Провадження № 1-кп/334/374/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,

установив:

в провадженні суду перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 чт. 263 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування свого клопотання вказав на те, що раніше встановлені ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на теперішній час не зменшились та не відпали, а саме, ОСОБА_6 може:

1) переховуватися від суду;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оцінюється виходячи із обставин кримінального провадження та особистої ситуації ОСОБА_6 , тобто, фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та його моральні принципи. Окрім того, вказаний ризик обумовлюється можливістю притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для нього наслідками - суворістю передбаченого покарання. Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, які, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, є тяжким та особливо тяжким злочинами та, за які, у разі визнання його винним, можливе призначення покарання за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі строком від семи до п`ятнадцяти років, що особливо підвищує ризик переховування обвинуваченого від суду. Також, після вчинення злочинів ОСОБА_6 переховувався та був затриманий лише наступного дня завдяки діям працівників правоохоронних органів. Крім того, ОСОБА_6 має другу групу інвалідності, що дозволить йому безперешкодно залишити межі України в умовах воєнного стану. Також, обвинувачений не має стійких соціальних зв`язків за місцем мешкання, що також підвищує ризик переховування від суду з метою уникнення покарання за вчинене.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_6 і загиблий були особисто знайомі, у зв`язку з цим останній знайомий з іншими свідками та родичами померлого, а, отже, матиме змогу на них впливати шляхом залякувати, проханнями змінити показання, тощо. Крім того, ОСОБА_6 до затримання проживав у будинку, у якому проживає більшість очевидців вбивства обвинуваченим ОСОБА_8 . Анкетні дані цих свідків можуть бути відомі ОСОБА_6 і через це існує ризик незаконного впливу на них з метою зміни або відмови від показань.

Захисник ОСОБА_5 частково заперечив проти клопотання прокурора, вказавши на те, що прокурор безпідставно інкримінує ОСОБА_6 факт переховування від слідства, адже це твердження не підтверджується жодним доказом (постанова про оголошення у розшук тощо). Також захисник наголосив на тому, що обвинувачений вже більше року утримується в слідчому ізоляторі, не маючи альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, що фактично перетворює його перебування в СІЗО на очікування вироку.

Захисник ОСОБА_4 вказав на те, що згідно із усталеною судовою практикою ризики, первісно встановлені на стадії досудового слідства з плином часу зменшуються і не можуть використовуватись для автоматичного продовження часу перебування особи під вартою. Захисник вказав на те, що прокурор безпідставно стверджує про неможливості застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки така позиція не відповідає презумпції невинуватості.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав позицію своїх захисників.

Представник потерпілого адвокат ОСОБА_7 підтримала позицію прокурора.

Суд, розглянувши клопотання прокурора та заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дійшов до таких висновків.

Відповідно до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 186 КПК України клопотання про застосування або зміну запобіжного заходу розглядається судом невідкладно.

Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).

У даному конкретному випадку суд вважає, що прокурором доведено існування ризику впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, адже на сьогоднішній день вони ще не допитані, більшість з них є сусідами обвинуваченого.

Суд погоджується із доводами сторони захисту про те, що проведення слідчих експериментів чи інших процесуальних дій вже зафіксовано під час досудового слідства та частково досліджено судом, а тому свідки не можуть вплинути на їхній зміст, проте слідчий експеримент, проведений за участю свідка та показання свідка, які він надає у судовому засідання не є тотожними поняттями та є різними джерелами доказування, в розумінні чинного законодавства. При цьому показання свідків приймаються виключно у разі безпосереднього допиту такого свідка у суді.

Відтак, ризик впливу на свідків і на сьогоднішній день є значним та не може бути проігнорований при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу.

Обвинуваченому ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні насильницького особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я людини.

Положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з`явилися нові (стаття 199 КПК України). Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.

Суд враховує, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених законом і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

На переконання суду тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у сукупності із встановленими судом ризиком впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні дійсно істотно можуть вплинути на поведінку обвинуваченого та підтверджують позицію, висловлену прокурором щодо недоцільності застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Суд вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, вважає за необхідне урахувати позицію ЄСПЛ, викладену, зокрема, у рішенні «Гафа проти Мальти». Так, ЄСПЛ відзначив, що відповідно до прецедентного права, гарантія, передбачена статтею 5 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що надані стороною захисту доводи стосовно визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з урахування законодавчо визначених виключень для обов`язкового визначення застави, не є достатніми для прийняття відповідного рішення.

Оцінюючи у сукупності наведені прокурором ризики та конкретні обставини цієї справи, суд дійшов до висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави знівелює мету застосування запобіжного заходу та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Керуючись ст. 183, 186, 371, 372 КПК України, суд

ухвалив:

клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб.

Термін дії ухвали в частині продовження запобіжного заходу закінчується 28 вересня 2026 року о 12:00 год.

Резолютивна частина ухвали виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 30.07.2026 року.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 31.07.2026 року.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів.

Суддя ОСОБА_1