Рішення № 138634233, 30.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/9811/26

пр. № 2/759/9347/26

30 липня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 78 199 грн 72 коп. Крім того, позивач просив стягнути із відповідача суму сплаченого судового збору та понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 11.06.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено договір про споживчий кредит № 187407, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за його використання та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» своє зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів. У свою чергу, ОСОБА_1 не виконала свої обов`язки з повернення кредиту, сплати процентів за його використання та комісії за видачу кредиту, що призвело до прострочення виконання грошового зобов`язання та утворення заборгованості у загальному розмірі 84 799 грн 72 коп., з яких: 42 300 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 34 897 грн 85 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 001 грн 00 коп. - заборгованість за комісією за видачу кредиту, 6 600 грн 00 коп. - сума штрафних санкцій, нарахованих за порушення ОСОБА_1 грошового зобов`язання.

10.10.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 10102025, на підставі якого до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025.

З моменту отримання права вимоги ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не здійснювало жодних нарахувань за кредитним договором, а ОСОБА_1 не погашала виниклу заборгованість.

Позивачем не заявлено вимоги про стягнення штрафних санкцій.

З урахуванням вищевикладеного ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 78 199 грн 72 коп. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: 1) Інформацію: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку маска картки НОМЕР_2 ; про факт зарахування коштів на платіжну картку маска картки НОМЕР_2 , у період з 11.06.2025 по 11.06.2025 у сумі 17 927,11 грн., емітент карти - АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»; чи є / був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за платіжною карткою маска картки НОМЕР_2 та чи знаходиться / знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); 2) У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 , за період з 11.06.2025 по 11.06.2025 у сумі 17 927,11 грн., емітент карти - АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», надати інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки / платіжні інструкції / доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки / листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Позичальника); повного номера рахунка маска Картки НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

18.05.2026 Акціонерним товариством «УНІВЕРСАЛ БАНК» було виконано вимоги ухвали суду від 20.04.2026 та надано витребувану інформацію, відображену у листі від 17.05.2026 №БТ/Е-20387.

27.05.2026 відповідачем ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву, в якому визнано позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованості за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025 у загальному розмірі 67 198 грн 72 коп., з яких: 42 300 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 24 897 грн 85 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом. У задоволенні іншої частини позовних вимог сторона відповідача просила відмовити, мотивуючи це наступним: 1) штрафні санкції за порушення ОСОБА_1 кредитного зобов`язання нараховані з порушенням вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому підлягають списанню та не можуть бути стягнуті з ОСОБА_1 ; 2) нарахування комісії за видачу кредиту суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору про сплату позичальником на користь кредитодавця винагороди за надання фінансового інструменту є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків не на користь позичальника, а також за своєю природою є дискримінаційними та такими, що суперечать моральним засадам суспільства; у зв`язку з цим позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів у сумі 1 001 грн 00 коп. в якості заборгованості за комісією за видачу кредиту не можуть бути задоволені; 3) ОСОБА_1 було здійснено оплату частини заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 000 грн 00 коп., що зумовлює зменшення розміру зменшення розміру позовних вимог у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом.

У відзиві на позовну заяву сторона відповідача також просила здійснити розподіл її витрат на професійну правничу допомогу.

29.05.2026 позивачем ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було подано відповідь на відзив, в якому викладено доводи та аргументи щодо правової позиції сторони відповідача, викладеної у відзиві, а також наголошено на правомірності, обґрунтованості позовних вимог і підтримано їх у повному обсязі. Додатково до цього стороною позивача висловлено заперечення щодо обґрунтованості та співмірності понесених стороною відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно з ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постановах КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Судом встановлено, що 10.06.2025 ОСОБА_1 авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС». З використанням засобів інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» Палійчук О.О. подала в електронній формі заяву на видачу кредиту № 100856865, в якій висловила бажання на отримання кредиту у розмірі 44 706 грн 00 коп. з метою погашення іншого кредиту та сплати комісії. Заява на видачу кредиту підписана ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису.

За результатами вищезазначених цілеспрямованих, усвідомлених, добровільних та вольових дій 11.06.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит № 187407. Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» зобов`язалося на умовах, визначених договором, надати ОСОБА_1 кредитні кошти, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за його використання, комісію за надання кредиту та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У розділах ІІ-ІІІ кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 44 706 грн 00 коп., з яких: 20 072 грн 99 коп. перераховуються для погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 175198 від 16.03.2025, укладеним з ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», 17 927 грн 11 коп. перераховуються на картковий рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_2), 6 705 грн 90 коп. зараховуються на виконання ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати одноразової комісії за видачу кредиту за цим кредитним договором; одноразова комісія за видачу кредиту у розмірі 6 705 грн 90 коп.; фіксована процентна ставка у розмірі 300% річних; строк кредитування 168 днів з 11.06.2025 по 26.11.2025; комісія за управління та обслуговування кредиту у розмірі 1 грн за зниженим тарифом та у розмірі 100 грн за стандартним (базовим) тарифом.

Положення кредитного договору містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 , відтворює положення законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування. Додатками до кредитного договору є графік платежів та паспорт споживчого кредиту, в яких міститься детальна інформація щодо виду, характеру, порядку та способу надання ОСОБА_1 кредитних послуг, виконання нею свого зобов`язання за кредитним договором тощо.

Таким чином, судом встановлено, що 11.06.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

ОСОБА_1 визнала факт укладення з ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 та виникнення на його підставі між ними кредитного зобов`язання на вищезазначених умовах.

Зі змісту довідки ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» № 940/09-03 від 09.03.2026 судом встановлено, що ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» було проведено взаємозалік зобов`язань між сторонами у межах виконання умов кредитних договорів, за результатами якого на виконання умов кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 було зараховано грошові кошти у сумі 20 072 грн 99 коп. в якості погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 175198 від 16.03.2025, а також грошові кошти у сумі 6 705 грн 90 коп. в якості сплати ОСОБА_1 одноразової комісії за видачу кредиту за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025.

За результатами дослідження листа АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» № БТ/Е-20387 від 11.05.2026 та доданої до нього виписки з банківського рахунку судом встановлено, що платіжну картку № НОМЕР_2 було емітовано на ім`я ОСОБА_1 і що 11.06.2025 на цей картковий рахунок було зараховано грошові кошти у сумі 17 927 грн 11 коп.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів у погодженому порядку (зарахування частини кредитних коштів на погашення заборгованості за іншим кредитним договором, перерахування частини кредитних коштів на картковий рахунок, зарахування частини кредитних коштів у якості сплати комісії за видачу кредиту).

ОСОБА_1 не оспорювала та не заперечувала обставини виконання ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» свого обов`язку з надання кредитних коштів за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025.

За результатами дослідження розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», судом встановлено, що ОСОБА_1 частково виконала своє зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів за його використання та комісії за обслуговування, перерахувавши на користь товариства грошові кошти у сумі 2 405 грн 13 коп. в якості повернення кредиту, 5 158 грн 39 коп. в якості сплати процентів за користування кредитом, 1 грн 00 коп. в якості сплати комісії за управління та обслуговування кредиту.

Обставини перерахування ОСОБА_1 грошових коштів на користь ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» з метою повернення кредиту, сплати процентів за його використання та комісії за обслуговування свідчать про визнання нею кредитного зобов`язання.

Оскільки сплачених ОСОБА_1 грошових коштів було недостатньо для своєчасного повернення кредиту, повної оплати нарахованих процентів за користування кредитом та комісії за управління і обслуговування цього кредиту, то це призвело до прострочення виконання ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання та утворення заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

ОСОБА_1 не оспорювала та не заперечувала факт порушення грошового зобов`язання за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025.

Зі змісту розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», вбачається, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 84 799 грн 72 коп., з яких: 42 300 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 34 897 грн 85 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 001 грн 00 коп. - сума заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту, 6 600 грн 00 коп. - сума пені, нарахованої за порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Оскільки позивачем не заявлено вимоги про стягнення штрафних санкцій у сумі 6 600 грн 00 коп., нарахованих ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» за прострочення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025, то суд здійснює перевірку розрахунку заборгованості лише в частині розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами, комісією за видачу кредиту та за управління і обслуговування кредиту. У зв`язку з цим суд вважає за недоцільне давати оцінку доводам сторони відповідача щодо неправомірності та необґрунтованості нарахування штрафних санкцій.

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів за його використання, суд погоджується з цим розрахунком заборгованості та вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим у частині розміру заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування кредитом.

Щодо розрахунку розміру заборгованості зі сплати комісії, суд звертає увагу, що умовами кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 було встановлено обов`язок ОСОБА_1 як сплатити одноразову комісію за видачу кредиту у розмірі 6 705 грн 90 коп., яка включається у загальну суму кредиту та утримується ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» при видачі кредиту (п. 2.2.1, 2.5 кредитного договору), так і сплачувати комісію за управління та обслуговування кредиту за зниженим тарифом у розмірі 1 грн 00 коп. та за базовим тарифом у розмірі 100 грн 00 коп., яка нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно з графіком платежів (п. 2.4 кредитного договору та п. 3.1.5 публічної частини договору про споживчий кредит).

Тобто, комісію за видачу кредиту одразу включено до суми кредиту, а комісія за управління та обслуговування кредиту є окремим платежем, у зв`язку з чим у розрахунку заборгованості комісія за видачу кредиту включена до колонки «тіло», а комісія за управління та обслуговування кредиту - до колонки «комісія». На користь цього висновку свідчать також суми, що позначені у колонці «комісія» та порядок, тарифи нарахування яких повністю відповідають порядку і тарифам нарахування комісії за обслуговування та управління кредитом.

Сторона відповідача, заперечуючи про стягнення комісії за видачу кредиту, посилалася на те, що її розмір становить 1 001 грн 00 коп. Разом з тим, як було встановлено судом вище, розмір комісії за видачу кредиту становить 6 705 грн 90 коп. і включений до розміру заборгованості за тілом кредиту, тобто до грошових коштів у сумі 42 300 грн 87 коп. Натомість, заборгованість у розмірі 1 001 грн 00 коп. є заборгованістю зі сплати комісії за обслуговування та управління кредитом.

Оскільки сторона відповідача фактично заперечила правомірність та обґрунтованість нарахування обох видів комісії, сплату яких було передбачено кредитним договором № 187407 від 11.06.2025, суд вважає за доцільне надати оцінку розрахунку заборгованості щодо обох цих платежів.

Суд не погоджується з доводами сторони відповідача щодо неправомірності та необґрунтованості нарахування комісії за видачу кредиту, оскільки положеннями ЗУ «Про споживче кредитування» (зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 цього Закону) прямо передбачено можливість кредитодавця (банку або іншої фінансової установи) встановлювати комісію за надання, обслуговування і повернення кредиту, яка включається до загальних витрат за споживчим кредитом, що сплачуються споживачем (позичальником) та враховуються при визначенні розміру процентної ставки.

Отже, встановлення у кредитному договорі № 187407 від 11.06.2025 обов`язку ОСОБА_1 одноразово сплатити комісію за видачу кредиту у розмірі 6 705 грн 90 коп. відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування. А тому нарахування заборгованості зі сплати цієї комісії та включення її до складу заборгованості за тілом кредиту є правомірним, обґрунтованим, як і вимоги про стягнення суми цієї заборгованості.

Судова практика, на яку сторона відповідача посилається як на підставу обґрунтування неправомірності нарахування комісії за видачу кредиту, суд вважає нерелевантною, оскільки зі змісту постанов Верховного Суду у наведених справах вбачається, що обставини справ стосувалися стягнення заборгованості за кредитними договорами, які були укладені до 2016 року, тобто до прийняття ЗУ «Про споживче кредитування», яким передбачено можливість встановлення кредитодавцем комісії за видачу, обслуговування кредиту.

У той же час, нарахування комісії за обслуговування та управління кредитом, як і вимоги про стягнення заборгованості зі сплати цієї комісії, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що законодавство про споживче кредитування не забороняє банкам встановлювати комісію за обслуговування кредиту. У той же час, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до правової позиції викладеної Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язанні з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічний висновок також було зроблено у Постанові КЦС ВС від 29.11.2023 у справі № 461/2857/20.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У Постанові КЦС ВС від 08.03.2023 у справі № 204/2820/21 було зроблено висновок, що встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, а розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими.

Аналогічні висновки щодо нікчемності положень кредитного договору про встановлення обов`язку споживача сплати щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості викладені у постановах КЦС ВС від 25.01.2023 у справі № 752/4008/20, Київського апеляційного суду від 14.03.2023 у справі № 370/3031/21, від 29.05.2023 у справі № 754/916/19.

Обов`язок ОСОБА_1 сплачувати комісію за обслуговування кредиту було передбачено п. 2.4 кредитного договору № 187407 від 11.06.2025. Разом з тим, ані кредитний договір, ані додатки до нього, ані будь-які інші документи, долучені до позовної заяви, у тому числі паспорт споживчого кредиту, не містять конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, за які ОСОБА_1 має сплачувати комісію, зокрема, переліку послуг, якими охоплюється управління та обслуговування кредиту.

Оскільки ані положення кредитного договору № 187407 від 11.06.2025, ані додатки до нього, ані будь-які інші докази, що були долучені до позовної заяви, не дають можливості встановити, що між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було погоджено конкретний перелік додаткових та супутніх послуг, за надання яких ОСОБА_1 має сплачувати комісію за обслуговування та управління кредитом, а також встановити, що такі послуги не належать до переліку послуг, які кредитодавець згідно з чинним законодавством має надавати безоплатно, то положення кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 про встановлення обов`язку ОСОБА_1 сплачувати комісію за обслуговування та управління кредитом суд вважає нікчемними.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу, набуття, зміни, встановлення, припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Аналогічні висновки щодо нікчемності положень заяви-договору, якими встановлено обов`язок позичальника зі сплати комісії за обслуговування кредиту викладено у постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

Оскільки положення кредитного договору № 187407 від 11.06.2025 щодо обов`язку ОСОБА_1 сплачувати на користь ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» комісію за обслуговування кредиту є нікчемними, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості зі сплати такої комісії не можуть бути задоволені.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025 становить 77 198 грн 72 коп., з яких: 42 300 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, включно з комісією за видачу кредиту, 34 897 грн 85 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

За результатами дослідження договору факторингу № 10102025 від 10.10.2025, укладеного між ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», платіжної інструкції № 688 від 11.11.2025, акта приймання-передачі реєстру прав вимоги № 3 від 03.12.2025, витягу з реєстру прав вимоги № 3 від 03.12.2025 судом встановлено, що право вимоги ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025 перейшло до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ».

Зі змісту розрахунку, сформованого ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», вбачається, що після отримання права вимоги товариство не здійснювало нарахувань за кредитним договором.

За результатами дослідження платіжного доручення № 9414-8688-8015-2336 від 11.05.2026 судом встановлено, що 11.05.2026 ОСОБА_1 здійснила переказ грошових коштів у сумі 10 000 грн 00 коп. на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ». Призначенням платежу вказано - «сплата за договором про споживчий кредит № 187407 від 11.06.2025». Тобто, після початку судового провадження відповідач сплатила на користь позивача грошові кошти в якості часткового погашення заборгованості за кредитним договором. ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» ці обставини не заперечувало.

У пункті 5.3 публічної частини договору про споживчий кредит було передбачено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, то в першу чергу погашаються вимоги зі сплати простроченої до повернення суми кредиту та прострочених до сплати процентів за користування кредитом.

У відзиві на позовну заяву сторона відповідача засвідчила розуміння вищезазначених договірних умов, у зв`язку з цим наполягала на зменшенні розміру заборгованості зі сплати процентів на суму сплачених коштів. Позивач не заперечував проти цього. Суд не вбачає підстав для відступу від такого порядку зарахування сплачених ОСОБА_1 грошових коштів.

Отже, суд доходить висновку, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025 становить 67 198 грн 72 коп., з яких: 42 300 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 24 897 грн 85 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитного зобов`язання між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 , 2) виконання ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» свого зобов`язання за кредитним договором, 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором, 4) отримання права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором, а також доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості лише у розмірі 67 198 грн 72 коп., з яких: 42 300 грн 87 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 24 897 грн 85 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідачем вищезазначені обставини не спростовано.

У зв`язку з викладеним позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.

У поданому позові позивач просить стягнути із відповідача на свою корить судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

У свою чергу, відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500 грн 00 коп.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20.01.2026, укладений між ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» та АО «Тимошенко та партнери», протокол погодження вартості послуг за цим договором, додаткову угоду № 25771506167 від 21.01.2026 до договору про надання правничої допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг, з яких вбачається факт понесення ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп.

На підтвердження витрат на правову допомогу відповідач долучив до матеріалів справи: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1397014 від 14.05.2026, договір про надання правничої допомоги № 1537 від 11.05.2026, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Цокало-Зливко Т.М., квитанцію № 1537 від 11.05.2026, детальний опис робіт (наданих послуг), з яких вбачається факт понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500 грн 00 коп.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, суд враховує, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то понесені сторонами витрати на професійну правничу допомогу покладаються на них пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» підлягають стягненню витрати у розмірі 6 015 грн 10 коп. (7 000 грн х 85,93%), а з ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати у розмірі 1 336 грн 65 коп. (9 500 грн х 14,07%).

Щодо судових витрат по сплаті судового збору.

Позивач надає суду платіжну інструкцію № 37603 від 08.04.2026, зі змісту якої вбачається, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» здійснило платіж у розмірі 2 662 грн 40 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 2 287 грн 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333) суму заборгованості за кредитним договором № 187407 від 11.06.2025 у розмірі 67 198 (шістдесят сім тисяч сто дев`яносто вісім) гривень 72 копійки, з яких: 42 300 (сорок дві тисячі триста) гривень 87 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 24 897 (двадцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто сім) гривень 85 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) гривень 80 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 015 (шість тисяч п`ятнадцять) гривень 10 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 336 (одна тисяча триста тридцять шість) 65 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 липня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко