Рішення № 138628020, 29.07.2026, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/3110/26 Провадження № 2/0274/2493/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Большакова Т. Б.,розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить стягнути з АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" на його користь нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 01.10.2025 по 31.12.2025 у розмірі 9060,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 26.02.2025 між ним та АТ Бердичівським машинобудівним заводом «Прогрес» були укладені строкові договори № 15, № 26, додаткові угоди № 1,2,3,4 (відповідно) про виконання робіт, надання послуг. Відповідно до вказаних договорів замовник (АТ Бердичівський машинобудівний завод «Прогрес») зобов`язаний був щомісячно сплачувати йому винагороду (заробітну плату) за виконання робіт, які були ним виконані.

Починаючи з лютого 2025 по вересень 2026 йому щомісячно нараховували та виплачували заробітну плату, і тому претензій до роботодавця по зарплаті за цей період він не має. Однак з жовтня 2025 плату за договорами відповідач виплатив йому частково - в сумі 5000 грн 00 коп; у листопаді він не виконував роботи для замовника.

У грудні 2025 після вирахування ПДФО та військового збору, роботодавець повинен був йому виплатити 6437 грн, однак до часу написання заяви заробітну плату за грудень та частково за жовтень 2025 відповідач не виплатив.

Всього станом на 01.01.2026 відповідач заборгував йому 9060 грн. 00 коп.

Він неодноразово звертався до відповідача з проханням виплатити нараховану заробітну плату, проте розрахунку з ним не було проведено у зв`язку з відсутністю коштів.

Вважає такі дії відповідача незаконними, заходи досудового врегулювання спору не принесли ніяких результатів, тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Ухвалою суду від 14.05.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, які були ним усунені 27.05.2026.

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача, належним чином повідомленого про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, заяв по суті справи до суду не надійшло, останній не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду

Судом встановлено, що на підставі договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 та договору № 24 про виконання робіт (надання послуг) від 01.02.2025, укладеними між ОСОБА_1 та АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", виконавець Диканчук В. Ф. зобов`язується виконати робіт (надання послуг), а замовник АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" зобов`язується оплачувати виконані роботи (надані послуги).

Строк дії договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 закінчується 31.03.2025.

Згідно додаткової угоди № 2 від 29.04.2025 до договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 строк дії договору закінчується 31.05.2025.

Згідно додаткової угоди № 3 від 28.05.2025 до договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 строк дії договору закінчується 31.08.2025.

Згідно додаткової угоди № 4 від 29.08.2025 до договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 строк дії договору закінчується 31.10.2025.

Строк дії договору № 24 про виконання робіт (надання послуг) від 01.02.2025 закінчується 31.12.2025.

Відповідно до Завдання № 9 від 01.10.2025 до договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 ОСОБА_1 зобов`язався виконати роботи (надати послуги): вальцювання і розмітка металу по замовленню 2078907, 2078908, 2078176, 2078177, 2063606, 2078899, 2078916, 206563 в механоскладальному цеху № 3; період виконання робіт: 01.10.2025 - 30.10..2025; кількість - 8; винагорода 9900,00 грн.

Згідно акту № 1 здавання - приймання виконаних робіт (наданих послуг) до Завдання № 9 від 01.10.2025 до договору № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 ОСОБА_1 виконано роботи ( надано послуги): вальцювання і розмітка металу по замовленню 2078907, 2078908, 2078176, 2078177, 2063606, 2078899, 2078916, 206563 в механоскладальному цеху № 3; період виконання робіт: 01.10.2025 - 30.10..2025; кількість - 8; винагорода 9900,00 грн.

Як вбачається з довідки про нараховану та невиплачену заробітну плату, виданої АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", ОСОБА_1 справді працював в цеху 0300 механоскладальний цех № 3 на АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", сума заборгованості по заробітній платі станом на 20.04.2026 становить 9060,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 12,13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини першої статті 177 ЦПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, від 26 липня 2007 року).

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Окрім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відмова в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Судом встановлено, що позивач, заявляючи вимогу про стягнення заборгованності по заробітній платі посилається на договори про виконання робіт (надання послуг), при цьому обрано спосіб захисту саме трудових відносин, суд вважає безпідставним посилання позивача на ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Так, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи № 420/2174/19.

Відповідно до ст.21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Як зазначено в ст.24 КЗпП Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

Як зазначив ВС у вищенаведеному рішенні, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно із частиною першою статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Таким чином, аналіз умов укладених між сторонами договорів є виконання послуги, результат якої оформлюється актом виконаних робіт та на підставі якого відбувається здійснення розрахунку за послугу та межі відповідальності за порушення цього зобов`язання.

Так, дослідивши надані позивачем докази, суд доходить висновку, що 26.02.2025 та 01.02.2025 між ОСОБА_1 та АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" укладено договори про виконання робіт (надання послуг), за якими ОСОБА_1 зобов`язується виконати роботи (надати послуги), а замовник АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" зобов`язується оплачувати виконані роботи (надані послуги). На підтвердження надання вказаних послуг, позивачем надано акт здавання - приймання виконаних робіт (наданих послуг) та довідку щодо сум нарахованої винагороди, сум виплаченої винагороди з утриманням обов`язкових платежів та сум заборгованості по укладених договорах. Оскільки відповідач частково сплатив кошти за виконані позивачем роботи, суд вважає за можливе, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в загальній сумі 9060,00 грн, яка утворилась станом на 20.04.2026 за договором № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 та договором № 24 про виконання робіт (надання послуг) від 01.02.2025.

ІV. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача, оскільки позивач на момент звернення, заявивши вимоги про стягненн заборгованості по заробітній платі не сплатив судовий збір, посилаючись на наявність підстав для такого звільнення, суд вважає з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн за вимогою про стягнення заборгованості.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265,268,272,273,352,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до АТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" про стягнення заборгованості - задовольнити .

Стягнути з Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" на користь ОСОБА_1 заборгованість за виконані роботи за договорами № 15 про виконання робіт (надання послуг) від 26.02.2025 та № 24 про виконання робіт (надання послуг) від 01.02.2025 у розмірі 9060,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" на користь держави судові витрати в розмірі 1331,20 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", адреса: вул. Європейська, 79, м. Бердичів, Житомирська область, ЄДРПОУ 00217426.

Суддя Тетяна БОЛЬШАКОВА