Ухвала суду № 138625625, 30.07.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6447/26

Провадження №1-кп/466/841/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря

судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в :

у провадженні Шевченківського районного суду м.Львова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України.

У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, покликаючись на те, що є достатні підстави вважати, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, такі як переховування від органів досудового розслідування та суду, зважаючи на тяжкість покарання, вчинення іншого кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків.

Захисник просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора, оскільки об`єктивних доказів, які в підтверджували наявні ризики, прокурор не надала. Вважав, що докази про попереднє притягнення до відповідальності є допустимими для доведення винуватості особи у вчиненні злочину. Зазначив, що на даний момент обвинувачений заперечує суму викраденого, хоча визнає себе винуватим за ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, та категорично заперечує обвинувачення за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, оскільки не мав змогу повернутись на військову службу через важкі обставини. Поверхневе проведення досудового розслідування, неврахування версії обвинуваченого та голослівні твердження у клопотанні, на його думку, унеможливлюють задоволення клопотання. Усі обставини, викладені як ризики, є штампами, без відповідної конкретизації. Просив застосувати більш м`який запобіжний захід або зменшити розмір застави до мінімального.

Обвинувачений підтримав позицію свого захисника.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Львова від 08 липня 2026 року застосовано щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у виглядітримання під вартою, до 03 вересня 2026 року включно, з визначенням застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240 грн.

Відповідно до ч.1 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно з п.5 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Суд враховує те, що обґрунтованість підозри стала достатньою для прокурора для висунення відповідного обвинувачення ОСОБА_4 , складення обвинувального акта та направлення його до суду.

ОСОБА_4 , будучи раніше судимим вироком Дніпровського районного суду м.Києва від 10 червня 2022 року за вчинення замаху на злочин проти власності (ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України), знову обвинувачується у вчиненні злочину проти власності та військового злочину, під час дії воєнного стану. Указані злочини є тяжкими, характеризуються значною суспільною небезпекою та за них передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до восьми років. ОСОБА_4 обвинувачений у вчиненні злочинів, будучи умовно-достроково звільненим на підставі ст.81-1 Кримінального кодексу України, ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 28 жовтня 2025 року. Усе це підтверджує ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.

Захисник посилався на ч.1 ст.88 Кримінального процесуального кодексу України, зазначаючи, що докази, які стосуються судимостей обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, є недопустимими на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд зауважує, що при вирішенні клопотання прокурора щодо запобіжного заходу суд не робить висновків щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Докази, які стосуються судимостей, враховуються для з`ясування наявності відповідних ризиків, які можуть бути підставою для застосування запобіжного заходу.

Існування ризику переховування від суду підтверджується, зокрема, ймовірністю для обвинуваченого бути засудженим на тривалий строк.

Суд акцентує вагу на тому, що саме по собі обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.

Водночас, ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.Також суд ураховує, що сторона захисту просила не розпочинати судовий розгляд, адже обвинувачений не визначився зі своєю позицією щодо обвинувачення, при цьому, заперечуючи проти задоволення цього клопотання, захисник зазначив, що обвинувачений заперечує суму викраденого, хоча визнає себе винуватим за ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, та категорично заперечує обвинувачення за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, що підтверджує мінливість поведінки та суджень обвинуваченого.

Крім того, не зважаючи на закінчення досудового розслідування, судовий розгляд у кримінальному провадженні не розпочато, докази не досліджено, обвинувачений показань не надавав. Вказане створює ризики переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, суд зазначає наступне. Ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, у тому числі з протоколами допитів свідків, установлених у ході досудового розслідування, обвинувачений ОСОБА_4 володіє як їхніми персональними даними, так і інформацією про зміст наданих ними показань на досудовій стадії. Наразі кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду та свідки ще не були допитані судом. За таких обставин існує реальний ризик впливу обвинуваченого на свідків з метою схилення їх до зміни показань або відмови від їх надання під час судового розгляду. Таким чином, ризик незаконного впливу на свідків зберігається не лише на етапі досудового розслідування під час збирання доказів, але й на стадії судового провадження - до моменту безпосереднього отримання судом їхніх свідчень та дослідження цих доказів.

Суд оцінює в сукупності усі наведені обставини, а також те, що обвинувачений зареєстрований у Полтавській області, до затримання проживав у товариша у місті Львові; з його слів, його родичі проживають у Полтавській області, з ними він не спілкується; не одружений, дітей на утриманні не має; є військовослужбовцем та обвинувачується у вчиненні злочину під час проходження військової служби; за його словами стан здоров`я задовільний, хоча має важке інфекційне захворювання.

Можливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не встановлена, оскільки, зважаючи на ступінь суспільної небезпеки діянь, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , відсутнє переконання, що обвинувачений виправдає довіру, належним чином виконуючи свої процесуальні обов`язки. Крім того, відсутня згода власника квартири, де проживав ОСОБА_4 до затримання.

Застосування запобіжного заходу у вигляді застави є неможливим, оскільки у суду відсутнє переконання про спроможність внесення обвинуваченим застави як основного запобіжного заходу.

Питання особистої поруки вирішується лише за наявності поручителя, чого на час розгляду клопотання не було.

Особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування не достатнє для забезпечення виконання обвинуваченим його обов`язків у цьому кримінальному провадженні.

Викладені та оцінені обставини, в тому числі обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , свідчать про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, а тому щодо ОСОБА_4 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.2 ч.5 ст.182 Кримінального процесуального кодексу України).

Суд враховує матеріальний стан підозрюваного, який зазначив, що збережень у нього немає, проживав за рахунок виплат як військовослужбовцеві, зі сім`єю не контактує, осіб на утриманні не має, та вважає, що застава у розмірі шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та гарантувати процесуальну поведінку обвинуваченого та не буде завідомо непомірним для нього.

Керуючись ст.ст. 177, 183, 315 Кримінального процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.407, ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 27 вересня 2026 року включно.

Визначити заставу у розмірі шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199 680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) грн 00 коп., які вносяться на рахунок UA918201720355299001500000757, код отримувача 26306742, банк отримувача ДКСУ, м.Київ, код банку отримувача 820172.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язки: прибувати до Шевченківського районного суду міста Львова на першу вимогу суду; не відлучатись із населеного пункту, в якому він перебуває та проживає без дозволу суду та прокурора; повідомляти суд та прокурора про зміну місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у вказаному кримінальному провадженні; здати на зберігання до уповноваженого органу паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право виїзду із України.

Строк дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, - до 27 вересня 2026 року, який може бути продовжений.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава буде звернена в дохід держави, а також буде вирішено питання про застосування більш суворого запобіжного заходу.

У задоволенні решти клопотання відмовити.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіонуОСОБА_3 .

Копію ухвали вручити обвинуваченому негайно після її оголошення.

Ухвала підлягає негайному виконанню. Подача апеляційної скарги на ухвалу не зупиняє її виконання.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом п`яти днів з дня її оголошення до Львівського апеляційного суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуюча ОСОБА_1