Ухвала суду № 138623393, 28.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10492/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Теляєва К.Р., розглянувши заяву ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Куруц Андрій Андрійович про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача: Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк Андрій Валерійович про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 липня 2026 року вказану позовну заяву залишено без руху.

27.07.2026 від представника на виконання вказаної ухвали, надійшла заява про усунення недоліків.

Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить: заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відчужувати частки спільної часткової власності квартири загальною площею 72,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник зазначає, що позовна заява мотивована тим, що всупереч того факту, що мама Позивача успадкувала частки спільної часткової власності квартири за адресою АДРЕСА_1 після смерті сина ОСОБА_4 (так як фактично проживала та зареєстрована на день смерті в квартирі разом із сином), а після смерті матері ОСОБА_5 частка спільної часткової власності квартири перейшла в порядку спадкування до Позивача (спадкування по заповіту), Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк А.В. видав на ім`я ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину № 1302 (після смерті батька ОСОБА_4 ), згідно якого ОСОБА_3 успадкувала 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 та здійснив реєстрацію права власності за Відповідачем: Номер відомостей про речове право: 61006394-, Дата та час державної реєстрації: 06.08.2025 року 15:02:00; Державний реєстратор: приватний нотаріус А-саулюк Андрій Валерійович, Ужгородський районний нотаріальний округ, Закарпатської області-, Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 80251535 від 06.08.2025, приватний нотаріус Асаулюк Андрій Валерійович, Ужгородський районний нотаріальний округ, Закарпатської області, Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 1302, виданий 06.08.2025 року, видавник: приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк А.В.; Вид спільної власності: спільна часткова; Розмір частки: 1 /2; Власники: ОСОБА_3 . Даний факт підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 482338769 від 18.06.2026 року.

Заявник зазначає, що шляхом отримання Відповідачем незаконного свідоцтва про право на спадщину за № 1302 від 06.08.2025 року та здійснення нотаріусом Асаулюк А.В. протиправної реєстрації права власності за Відповідачем 1/2 частки спільної часткової власності квартири, вказані особи позбавили Позивача права власності на 1/4 частки спільної часткової власності квартири загальною площею 72.1 кв.м.. за адресою АДРЕСА_1 .

За твердженням заявника: якщо не застосувати захід забезпечення позову то це призведе до неможливості виконання рішення суду в даній справі (в разі задоволення позовних вимог). Позивач не зможе належно реалізувати своє право на захист, так як вразі відчуження частки успадкованого майна Відповідачем вибраний та дієвий спосіб захисту (на даному етапі) буде неефективним. Адже, в подальшому потрібно буде визнавати незаконними договори відчуження майна Відповідачем, що призведе до надмірних фінансових витрат Позивача пов`язаних з цим та порушення принципу процесуальної економії. Враховуючи поведінку Відповідача (небажання в добровільному порядку вносити зміни до свідоцтва про право на спадщину в частині розміру частки успадкованого майна), то в цьому існує реальна загроза.

Заявник зазначає, що в даній ситуації вважаємо, що співмірним заходом забезпечення позову буде встановлення заборони відчуження частки спільної часткової власності в квартирі, що належать Відповідачеві.

Заявник враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 42, 43, 58, 62, 149 -152 ЦПК України, просить: заяву про забезпечення позову задовольнити. 2. Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відчужувати 1/2 частки спільної часткової власності квартири загальною площею 72,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України, розгляд заяви здійснювався судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків:

Згідно ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає у тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні вживатися судом лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У рішенні Дейвіда Горнсбі (David Hornsby) та Ади Енн Горнсбі (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки, № 18357/91, § 40 від 19 березня 1997 року, у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece), Європейський суд з прав людини зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на норми ЦПК України, особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 151 ЦПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову-це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 зроблено висновок, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у разі якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно ч. 6 ст. 153 ЦПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно з п.п.1,2 та 4 ч.1 ст.150 ЦПК України ( на які посилається і позивач) позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вказане узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №643/5842/16-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заявник, представник позивача просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відчужувати 1/2 частки спільної часткової власності квартири загальною площею 72,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому вказує на те, що даний захід забезпечення позову необхідно вжити, так як невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, а саме: Відповідач зможе безперешкодно відчужити частку в квартирі. Як наслідок, вразі задоволення позову Позивач не зможе реалізувати право на захист, що прямо передбачено Законом.

Поряд із цим жодних доказів того, що відповідач має намір будь яким чином відчужити належне їй майно, до заяви про забезпечення позову чи до позовної заяви не додано.

При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, тощо.

Крім того, в заяві про забезпечення позову відсутнє обґрунтування наявності фактичних обставин, зважаючи на предмет позову та зазначені у позові підстави, з якими позивач пов`язує застосування вказаних ним заходів забезпечення позову.

Окрім того, згідно позовної заяви предметом спору є квартири що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

При цьому заявник просить вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити відповідачу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відчужувати 1/2 частки спільної часткової власності квартири загальною площею 72,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість жодним чином не обґрунтовує необхідність вжиття забезпечення позову саме щодо частини спірної квартири.

Слід зазначити, що підтвердження доводам про існування реальної загрози неможливості виконання рішення суду в даній справі (в разі задоволення позовних вимог), жодних доказів суду не надано.

Суд вважає неспроможними, в межах розгляду даної заяви, доводи заявника про те, що враховуючи поведінку Відповідача - небажання в добровільному порядку вносити зміни до свідоцтва про право на спадщину в частині розміру частки успадкованого майна, є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, а саме заборони на відчуження належного відповідачу майна.

Суд вважає, що заява про забезпечення позову, не містить безумовних доводів, наявності обґрунтованих ризиків невиконання або утруднення виконання у майбутньому ймовірного рішення суду про задоволення позову у цій справі.

Крім того, заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого утруднення виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову. Саме лише припущення, з даного приводу представника заявника, не може свідчити про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Тобто у цьому випадку відсутні підтверджені доказами фактичні обставини, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Суд, вивчивши заяву представника позивача про забезпечення позову, дослідивши додані документи, вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, оскільки заява не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, та що такий захід забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам.

Вказане позбавляє суд можливості пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також відповідність виду забезпечення позову, які просить застосувати позивач, позовним вимогам, зокрема внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В зв`язку з зазначеним, суд позбавлений можливості при розгляді даної заяви про забезпечення позову та при вирішенні питання про забезпечення позову здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності його вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зважаючи на викладене, заява представника позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Обставини, що слугують підставами для забезпечення позову, обрання виду та меж такого забезпечення є предметом доказування.

Згідно зі ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Натомість обов`язок доведення наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову покладено ЦПК України на заявника. Заявником наявність цих обставин не доведено суду.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що наведені заявником обставини не є достатньою підставою вважати імовірним утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття судом запропонованих заявником заходів, а тому, з урахуванням того, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, а тому у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст. 149-153, 259, 260, 353-355 ЦПК України, суд:

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Куруц Андрій Андрійович про забезпечення позову,- відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош