Рішення № 138623359, 24.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5571/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський місьрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження в залі суду, в місті Ужгород, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, про визнання права власності в порядку набувальної власності,-

В С Т А Н О В И В:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернулася ОСОБА_1 , до Ужгородської міської ради, про визнання права власності в порядку набувальної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2009 року добросовісно, відкрито та безперервно володіє та користується земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:54:001:0149, площею 0,0726 га.

Як зазначає позивач, фактичне володіння земельною ділянкою виникло на підставі домовленості з її власником ОСОБА_2 , який передав їй оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку та фактично відмовився від здійснення своїх прав щодо неї, отримавши від позивача обумовлену сторонами грошову компенсацію. У подальшому сторони мали намір оформити відчуження земельної ділянки у встановленому законом порядку, однак зробити цього не вдалося у зв`язку зі смертю власника.

З часу набуття фактичного володіння позивач здійснює всі повноваження володільця земельної ділянки: огородила її, утримує в належному стані, обробляє, здійснює догляд та інші необхідні заходи щодо її збереження, при цьому користування земельною ділянкою є відкритим, безперервним та ніким не оспорювалося.

Позивач також зазначає, що протягом усього періоду володіння жодна особа не заявляла претензій щодо спірної земельної ділянки, не вимагала її повернення та не оспорювала право користування нею. Відповідно до витягів зі Спадкового реєстру від 05.12.2025 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася, а відомості про посвідчені ним заповіти чи спадкові договори відсутні.

Посилаючись на положення статті 344 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що оскільки вона понад шістнадцять років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірною земельною ділянкою як власною, наявні правові підстави для визнання за нею права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю.

Виходячи з викладеного, позивач, просить:

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності в порядку набувальної давності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:54:001:0149, площею 0,0726 га..

Заяви (клопотання) учасників справи.

24.04.2026 року через Канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 15.04.2026 року.

05.06.2026 року через систему «Електронний суд» від представника Ужгородської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачаються підстави для відмови у задоволенні позовної заяви. Представник Ужгородської міської ради вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи із наступного. Позивачка не довела наявності всіх передбачених законом умов для набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Зокрема, представник зазначає, що сама позивачка у позовній заяві вказує, що з 2009 року користується спірною земельною ділянкою на підставі усної домовленості з її власником ОСОБА_2 , а тому їй було достеменно відомо про особу власника земельної ділянки та про відсутність у неї правовстановлюючих документів на неї. За таких обставин, на думку відповідача, відсутня одна з обов`язкових умов застосування набувальної давності - добросовісність заволодіння майном як власним, оскільки позивачка володіла земельною ділянкою за волею власника та усвідомлювала, що власником є інша особа.

Посилаючись на положення статей 328, 344 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, а також на висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 10 січня 2023 року у справі № 278/2443/18, від 01 листопада 2023 року у справі № 369/2190/22 та від 28 квітня 2022 року у справі № 449/570/19, представник відповідача зазначає, що право власності за набувальною давністю може виникнути лише за наявності сукупності передбачених законом умов, однією з яких є добросовісність володіння на момент заволодіння майном. Водночас позов про визнання права власності за набувальною давністю не може бути заявлений особою, яка володіла майном за волею власника та знала, кому належить це майно.

Крім того, представник відповідача звертає увагу на те, що набуття права власності на земельну ділянку має особливості правового регулювання. Так, відповідно до статті 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років без належних документів, мають право звернутися до компетентного органу із заявою про передачу земельної ділянки у власність, а набуття права власності у такому випадку здійснюється у порядку безоплатної приватизації, визначеному статтями 118 та 121 Земельного кодексу України.

На думку представника відповідача, зазначена норма не передбачає можливості визнання судом права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, а встановлює адміністративний порядок набуття такого права шляхом звернення до відповідного органу місцевого самоврядування. При цьому позивачкою не доведено, що вона зверталася до Ужгородської міської ради із заявою про передачу їй спірної земельної ділянки відповідно до статті 119 Земельного кодексу України.

11.06.2026 року через Канцелярію суду від представника Позивача Студеняк О.С. надійшла заява про проведення підготовчого засідання без їх участі. Просить закрити підготовче судове засідання та призначити справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання Позивач та представник Позивача не з`явилися, подали заяву про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та її представника Студеняк О.С.. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

У судове засідання представник Ужгородської міської ради повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення йому судових повісток, до електронного кабінету, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов подав.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2026 року вказана справа передана на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.04.2026 року, було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , до Ужгородської міської ради , про визнання права власності в порядку набувальної власності.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.05.2026 року відкрито провадження по справі, призначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та надано відповідачу строк для подання відзиву.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.06.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0726 га, кадастровий номер 2110100000:54:001:0149, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 261173, долученою до матеріалів справи.

Як убачається з позовної заяви, у 2009 році між позивачкою ОСОБА_1 та власником земельної ділянки ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість, відповідно до якої останній передав позивачці у фактичне користування спірну земельну ділянку, а також оригінал державного акта на право власності на неї. Позивачка зазначає, що за домовленістю сплатила ОСОБА_2 вартість земельної ділянки, однак письмовий договір відчуження земельної ділянки між сторонами укладений не був.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що після досягнення усної домовленості сторони мали намір оформити договір відчуження земельної ділянки у нотаріальному порядку, однак зробити цього не змогли у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , яка міститься в матеріалах справи.

Позивачка зазначає, що з 2009 року вона фактично користується спірною земельною ділянкою, здійснила її огородження, обробіток, догляд та інші роботи, пов`язані з її утриманням і збереженням. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копії письмових заяв-свідчень сусідів, які підтверджують факт користування позивачкою спірною земельною ділянкою протягом тривалого часу.

Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копія якого міститься в матеріалах справи, земельна ділянка має кадастровий номер 2110100000:54:001:0149, площу 0,0726 га та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 83515017 від 05 грудня 2025 року, після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася, що підтверджується копією зазначеного витягу, долученою до матеріалів справи.

Крім того, згідно з Витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 83515008 від 05 грудня 2025 року відомості про посвідчені ОСОБА_2 заповіти чи спадкові договори у Спадковому реєстрі відсутні, що підтверджується відповідним витягом, наявним у матеріалах справи.

Також до матеріалів справи долучено копію адвокатського запиту від 08 січня 2026 року № 1 та відповідь ТОВ «Управління житлом» від 09 січня 2026 року № 1, зміст яких позивачка використовує на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.

Окрім цього, до матеріалів справи долучено висновок про експертну грошову оцінку, яким визначено ринкову вартість спірної земельної ділянки.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилається на те, що з 2009 року добросовісно, відкрито та безперервно володіє і користується спірною земельною ділянкою, утримує її в належному стані, а тому вважає, що набула право власності на неї за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд за правилом ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 318 ЦК України, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з вимогами ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що спірні правовідносини підлягають врегулюванню виключно в порядку, передбаченому статтею 119 Земельного кодексу України. спірна земельна ділянка кадастровий номер 2110100000:54:001:0149, площею 0,0726 га, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку перебувала у приватній власності ОСОБА_2 , а отже не є земельною ділянкою державної чи комунальної власності, розпорядником якої є Ужгородська міська рада. Таким чином, суд доходить висновку, що сам факт існування спеціального адміністративного порядку набуття права на земельну ділянку державної чи комунальної власності не позбавляє особу права на судовий захист відповідно до статті 16 ЦК України та не виключає можливості вирішення спору про право власності у судовому порядку, якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності іншої особи.

Враховуючи наведене, суд переходить до перевірки наявності у спірних правовідносинах передбачених статтею 344 ЦК України умов, сукупність яких є необхідною для набуття права власності за набувальною давністю.

Так, судом установлено, що з 2009 року позивачка фактично володіє спірною земельною ділянкою, здійснює її утримання, обробіток, огородження, догляд та використовує її як власну. Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, а також письмовими заявами свідків, які підтвердили факт тривалого користування позивачкою земельною ділянкою.

Судом також встановлено, що володіння позивачки є відкритим, оскільки вона не приховувала факт користування земельною ділянкою, здійснювала щодо неї всі необхідні дії як власник, а її володіння було відомим сусідам та іншим особам.

Безперервність володіння підтверджується тим, що з моменту набуття фактичного володіння у 2009 році позивачка не втрачала контролю над земельною ділянкою, користувалася нею постійно, а будь-які докази переривання такого володіння матеріали справи не містять.

Строк давнісного володіння у даному випадку перевищує десять років, встановлених частиною першою статті 344 ЦК України для нерухомого майна.

Щодо добросовісності володіння суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що фактичне володіння земельною ділянкою виникло за волевиявленням її власника ОСОБА_2 , який отримав від позивачки обумовлену сторонами грошову компенсацію, передав їй оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку та фактично припинив здійснювати щодо неї правомочності власника. Сторони досягли домовленості про відчуження земельної ділянки та мали намір оформити відповідний договір у встановленому законом порядку, однак зробити цього не змогли у зв`язку зі смертю власника.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на момент набуття фактичного володіння позивачка була обґрунтовано переконана у правомірності набуття земельної ділянки, діяла сумлінно, відкрито та не мала підстав вважати, що її володіння порушує права інших осіб. Відтак суд вважає, що володіння позивачки відповідає критерію добросовісності у розумінні статті 344 ЦК України.

Крім того, суд бере до уваги, що після смерті власника спадкова справа не відкривалася, відомості про заповіти чи спадкові договори відсутні, а протягом понад шістнадцяти років жодна особа не заявляла вимог щодо повернення спірної земельної ділянки, не оспорювала володіння позивачки та не вчиняла дій, спрямованих на захист права власності.

У постанові № 910/17274/17 від 14.05.2019 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду щодо умов набуття права власності за набувальною давністю, визначивши, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. Натомість добросовісним є володіння, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Така добросовісність має існувати саме на момент заволодіння особою чужим майном. Відсутність добросовісності під час заволодіння особою спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України та перевіривши їх достатність, належність, допустимість і взаємний зв`язок, суд дійшов висновку, що у даному випадку позивачкою доведено наявність усіх передбачених статтею 344 ЦК України юридичних фактів, необхідних для набуття права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю.

Зокрема судом встановлено, що позивачка добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірною земельною ділянкою понад встановлений законом строк, володіючи нею як власною, здійснює її утримання та користування, а матеріали справи не містять доказів того, що будь-які інші особи заявляли права чи претензії на зазначену земельну ділянку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, підтверджується належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 4,13, 15-16, 76-81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 328, 344 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, про визнання права власності в порядку набувальної власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності в порядку набувальної давності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:54:001:0149, площею 0,0726 га..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлено 29.07.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І.