Рішення № 138616363, 29.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12378/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі адміністративну справу за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (зареєстроване місце перебування АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (позов підписаний представником позивача) до Державної міграційної служби України (далі ДМС), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №25-26 від 20.03.2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 05.05.2026 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 26.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зобов`язано ГУ ДМС надати до суду матеріали особової справи позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.10.2021 року звернувся до ГУ ДМС із заявою про звернення за захистом в Україні та рішенням ДМС №25-26 від 20.03.2026 року йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28.04.2026 року позивач отримав повідомлення ГУ ДМС в Одеській області №32 від 01.04.2026 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився та проживав у місті Тартус, Сирійської Арабської Республіки, є етнічним арабом, за релігією мусульманин-алавіт.

Позивач приїхав на територію України 25.11.2012 року, легально за паспортним документом та візою типу С серії Y05635205 та 21.10.2021 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, на початку березня 2022 року внаслідок збройної агресії рф був змушений виїхати з України по "гуманітарному коридору" разом із братом та батьком.

14.04.2022 року ГУ ДМС України в Одеській області призупинило розгляд заяви про визнання біженцем або особою, особо яка потребує додаткового захисту через неможливість встановлення контактів із позивачем, що пояснюється його вимушеним виїздом за кордон, внаслідок збройної агресії.

05.06.2025 року позивачеві виданий Emergency Travel Document від Міжнародного комітету Червоного хреста. Того ж дня Позивач зміг потрапити на територію України через Контрольно-пропускний пункт Медика-Шегині, а вже 11.06.2025 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про поновлення розгляду його справи.

Позивач вказує, що не може повернутися до своєї країни походження через побоювання загальнопоширеного насильства в країні попереднього проживання. У разі повернення до Сирійська Арабська Республіка, він може піддатися нелюдському або такому, що принижує гідні гідність, поводженню.

При прийнятті рішення відповідач не здійснив належної перевірки обставин, що унеможливлюють повернення до Сирійської Арабської Республіки. Зокрема, на момент звернення позивачем за захистом, а також прийняття рішення відповідач не врахував, що в Сирійській Арабській Республіці як країни походження існувала нестабільна ситуація та була відсутня можливість позивача повернутися без ризику для свого життя, здоров`я та безпеки через загальнопоширене насильство та систематичне порушення прав людини.

Враховуючи зазначені обставини, міграційна служба повинна була прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, ДМСУ неправомірно не враховано інформацію по країні походження, яка підтверджує наявність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження. Оцінка побоювань Позивача повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації по країні походження щодо ситуації на момент звернення із заявою за захистом. Ситуація в країні походження при визначенні наявності підстав для надання міжнародного захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням в країні. В повідомленні про відмову у визнанні, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутня інформація по країні походження з будь-якого Джерела.

Тобто, заява позивача відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Однак, ДМСУ при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняла.

Таким чином, рішення ДМС України про відмову позивачу особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву та копії матеріалів особової справи позивача. У відзиві представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що оскаржуване рішення є правомірним, з огляду на наступне.

Співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України №3671-VI та встановлено, що твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину

Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 тричі перебував у процедурі надання міжнародного захисту, звернення датовані від 2012, 2018 та 2021 років.

26.11.2012 позивач вперше звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення за наданням міжнародного захисту позивач вказав, що побоюється повертатися до країни громадянської належності через можливість власного примусового рекрутування до лав збройних сил Сирії, можливу загрозу для власного життя у зв`язку з військовими діями на території Сирії.

За результатами розгляду його заяви ДМС прийнято рішення від 05.06.2014 №282-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення в адміністративному чи судовому порядку позивачем не оскаржено.

19.02.2018 позивач вдруге звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення за наданням міжнародного захисту позивач вказав, що є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянською належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства та побоюється силоміць бути рекрутованим до лав національної армії.

За результатами розгляду його заяви ДМС прийнято рішення від 31.01.2019 №03-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі №420/1278/20, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до ДМС про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві без розгляду.

21.10.2021 позивач втретє звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 2021OD0237). 01.03.2022 на початку повномасштабного вторгнення рф позивач разом із батьком і рідним братом залишили територію України, виїхали до Польщі, де він тривалий час перебував нелегально (2022-2025 роки). Через зникнення особи розгляд заяви за особовою справою №2021OD0237 призупинено відповідно до наказу ГУ ДМС в Одеській області від 14.04.2022 №72, включно до моменту повернення шукача захисту до України (06.06.2025).

В середині 2025 року відбулося повернення ОСОБА_1 з Польщі до України, 11.06.2025 року заявник особисто звернувся до ГУ ДМС в Одеській області, розгляд заяви поновлено за наказом №116. Під час третього звернення від 2021 року ОСОБА_1 повідомив про тривалий збройний конфлікт, ускладнену соціально-політичну ситуацію на території Сирії та про ймовірне примусове рекрутування до лав збройних сил країни. Зокрема, зазначені елементи вже розглянуті у матеріалах особових справ №ODS 12/512 та № 2021OD0237, особі відмовлено у наданні міжнародного захисту. Додатково, вже після повернення з Польщі до України у 2025 році позивач почав розповідати про існування ймовірної дискримінації, пов`язаної з його належністю до алавітів, а також про проживання усіх близьких родичів в Україні, що ускладнює інтеграційне повернення до Сирії. За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пп.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні.

Представник відповідача зазначає, що проведеним аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Сирії з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Представник ДМС вказує, що ОСОБА_1 перебував на території Республіки Польща та Швеції до потрапляння на територію України та не звертався за наданням міжнародного захисту. Тобто, відповідно до абз.7 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивач потрапляє під категорію виключення, не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як до прибуття в Україну з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував в третій безпечній країні.

Отже, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України №3671-VI.

На думку представника ДМС побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник відповідача стверджує, що рішення ГУ ДМС від 20.03.2026 №25-26 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Від позивача надійшла відповідь на відзив.

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирійської Арабської Республіки, уродженцем м. Тартус, документований паспортним документом серії НОМЕР_1 . За національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-алавіт. Рідна мова арабська, володіє російською мовою на задовільному рівні. За сімейним станом неодружений.

Позивач вперше вибув на територію України 02.11.2012 року авіарейсом Бейрут (Ліван) Стамбул (Туреччина) Одеса (Україна), легально, на підставі паспортного документу громадянина Сирії серії НОМЕР_1 , пункт перетину державного кордону - міжнародний аеропорт «Одеса», що не заперечується сторонами.

Також, сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 тричі перебував у процедурі надання міжнародного захисту, звернення датовані від 2012, 2018 та 2021 років.

26.11.2012 позивач вперше звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення за наданням міжнародного захисту позивач вказав, що побоюється повертатися до країни громадянської належності через можливість власного примусового рекрутування до лав збройних сил Сирії, можливу загрозу для власного життя у зв`язку з військовими діями на території Сирії.

За результатами розгляду його заяви ДМС було прийнято рішення від 05.06.2014 № 282-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішення в адміністративному чи судовому порядку позивачем не оскаржено.

19.02.2018 позивач вдруге звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В якості причини звернення за наданням міжнародного захисту позивач вказав, що є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянською належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства та побоюється силоміць бути рекрутованим до лав національної армії.

За результатами розгляду його заяви ДМС прийнято рішення від 31.01.2019 №03-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 по справі № 420/1278/20, яка залишена без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до ДМС про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві без розгляду.

21.10.2021 року позивач втретє звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ОС № 2021OD0237).

В якості причини звернення за наданням міжнародного захисту позивач вказав, що заявник стверджував, що не міг повернутись до країни свого походження через військові дії, тому що Заявника, за його словами, могли примусово рекрутувати до лав сирійської армії для несення військової служби. Заявник також стверджував, що на території Сирії можливі викрадення, беззаконня, тому у разі повернення до Сирії Заявнику загрожує небезпека. Оскільки на лютий 2025 року у Сирійській Арабській Республіці змінилась соціально-політична ситуація, Заявник стверджує, що на даний момент боїться повертатися до країни свого походження через політичну невизначеність, побоювання, що його може бути вбито чи поранено через загальну безпекову ситуацію в країні походження, а також через те, що заявник є алавітом.

01.03.2022 на початку повномасштабного вторгнення рф позивач разом із батьком і рідним братом залишили територію України, виїхали до Польщі, що підтверджується позивачем у позові.

Наказом ГУ ДМС в Одеській області від 14.04.2022 №72, розгляд заяви у сфері міжнародного захисту призупинено.

На території Польщі шукач захисту перебував незаконно, до компетентних органів влади з метою врегулювання свого правового статусу не звертався. Зазначене перевірено шляхом надіслання відповідного запиту до державних органів влади Польщі, зроблене ДМС.

В середині 2025 року відбулося повернення ОСОБА_1 з Польщі до України, 11.06.2025 року заявник особисто звернувся до територіального органу ДМС, розгляд заяви поновлено за наказом №116.

У межах третьої процедури із заявником проведено анкетування від 23.10.2021 року, протоколи співбесід від 28.10.2021, 24.06.2025, 03.07.2025, 15.07.2025 та від 24.07.2025 років.

За результатами розгляду заяви та особової справи громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ГУДМС в Одеській області затверджено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 10.02.2026 року.

Вказаним висновком встановлено, що відповідно до п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону № 3671-VI, за особової справи аналізу спостерігається заяви від 21.10.2021 року, а також інших матеріалів біженцем або особою, відсутність підстав для визнання заявника яка потребує додаткового захисту в Україні. Окрім того, шукач захисту не може бути визнаним біженцем або особою, «Про яка потребує біженців додаткового захисту на підставі абз.7 ч.1 ст. 6 Закону України та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а також, через обставину перебування безпечних країн до прибуття в Україну.

Так відповідачем проведено аналіз тверджень позивача на предмет наявності ознак, визначених у п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме: істотні елементи: раса, громадянство, віросповідання, етнічна належність, національність, окрема соціальна група, політичні переконання.

За матеріалами особової справи встановлено, що на момент виїзду з країни позивач на території Сирії не зазнавав переслідування за ознаками громадянства (раси), національності, релігії, належності до окремої соціальної групи; - під час перебування на території Сирії та України позивач не належав до військових, релігійних, політичних, громадських чи інших структур, що унеможливлює переслідування чи дискримінацію за ознакою політичних переконань. Додатково, в шукача захисту відсутні політична чи громадська позиції.

Крім того, проведено аналіз відповідності заяви вимогам п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та зроблено висновок, що враховуючи необґрунтованість історії переслідування позивача та проаналізовану ІКП, якою підтверджена відсутність існування серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в країні громадянської належності, вбачається, що позивач має усі можливості для повернення до регіону постійного проживання. За матеріалами особової справи також встановлено відсутність ознак щодо можливості застосування до позивача серйозної шкоди у вигляді смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання чи ситуації загальнопоширеного насильства у разі повернення до САР.

Також, за матеріалами особової справи виявлені такі істотні елементи, що втретє підлягають аналізу, але з урахуванням зміни ситуації у Сирії: 1) примусовий призов на строкову службу; 2) внутрішня соціально-політична ситуація, як підстава неможливості добровільного повернення до Сирії; 3) ситуація із близькими родичами.

Під час проведення перевірки міграційним органом досліджено вказані обставини та зроблено висновок, що позивач особисто спростував твердження про ймовірне існування побоювань у контексті примусового рекрутування до лав збройних сил Сирії. Додатково, під час опрацювання ІКП встановлено, що діюча влада не переслідує громадян Сирії, які уникали строкової або військової служби у період правління ОСОБА_2 протягом 2012-2025 років. Крім того, ані позивач, ані його близькі родичі у зазначений період часу до військової служби не належали. Отже, істотний елемент не пов`язаний із серйозною шкодою, в тому числі після зміни політичної влади у Сирії.

Щодо зазначеної позивачем загальної безпекової ситуації у Сирії, міграційним органом встановлено, що регіон постійного проживання позивача та членів його родини, включаючи двоюрідних родичів належить до безпечних для цивільного населення, тобто внутрішня ситуація дозволяє реалізацію добровільного повернення та інтеграцію у суспільстві; - інформаційні матеріали, які не мають належності до регіону проживання, а також через втрату актуальності (перехідний період становлення нової влади) не приймаються як доказ, що у тому числі не приймається як елемент неможливості повернення до країни громадянської належності.

Істотний елемент щодо членів родини розглянуто відповідно до п. 36 Директиви Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу від 13.12.2011 № 2011/95/ ЄС. Встановлюється, що на території Сирії проживає бабуся, яку фінансово забезпечують її діти та онуки (арк. 2 співбесіди від 15.07.2025), а також велика кількість двоюрідних родичів разом із власними родинами. Один із рідних братів проживає на території Лівану, інший рідний брат ОСОБА_3 проживає в Україні у правовому статусі особи, яка потребує додаткового захисту (рішення ДМС від 20.11.2020 № 422-20).

Отже, відповідно до п.24 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI, шукач захисту не належить до категорії членів сім`ї біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Зазначене в свою чергу унеможливлює отримання похідного статусу, як це передбачено у ст.4 зазначеного Закону.

Між тим, міграційним органом на підставі наявної релевантної інформації з ІКП, відповідно до звітів Великої Британії та Європейської агенції з питань біженців встановлено підтвердження факту існування безпеки у регіоні постійного проживання заявника для цивільного населення. Зазначене, а також відомості УВКБ ООН щодо повернення внутрішніх переселенців, у тому числі до м. Тартус вказують на можливість повернення шукача захисту до країни громадянської належності та оселення як повноцінного громадянина.

Також, проведеним аналізом наявної інформації встановлено факт перебування шукача захисту на території третіх безпечних країн, як це тлумачиться у п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року.

ОСОБА_1 перебував на території Республіки Польща та Швеції до потрапляння на територію України та не звертався за наданням міжнародного захисту. Тобто, відповідно до абз. 7 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивач потрапляє під категорію виключення, не може бути визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як до прибуття в Україну з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував в третій безпечній країні.

Таким чином, ДМС було встановлено, що факти, повідомлені позивачем на підтвердження своїх тверджень про переслідування у країні громадянської належності та пов`язану з ними небезпеку у разі його повернення до країни громадянської належності не можуть бути підставою для визнання його біженцем aбo особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених п.1, 13 ч.1 ст.1 Закону.

20.03.2026 року ДМС прийнято рішення №25-26 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні, а також він до прибуття в Україну з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував в третій безпечній країні.

Територіальним органом ДМС було направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.04.2026 року №32, яке отримано позивачем 28.04.2026 року.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 . При цьому суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Спірні відносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовані Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч. 1 ст.1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Між тим, ч. 5 ст. 5 Закону визначено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

За приписами ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Згідно із ч. ст. 7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 11 ст. 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Так, судом встановлено, що відносно позивача було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні, а також він до прибуття в Україну з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував в третій безпечній країні.

Перевіряючи законність рішення ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з`ясувати, чи має позивач суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно п. 6.1 та 6.2 Розділу VI Правил №649 у разі надходження до ДМС України особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Під час здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, Державна міграційна служба України має право: а) вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) з метою уточнення відомостей, що містяться у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або документів, які знаходяться в особовій справі заявника, отримувати додаткову інформацію, яка може мати суттєве значення для прийняття обґрунтованого рішення за заявою; в) звертатись з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів.

Між тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Між тим, судом під час розгляду справи встановлено, що позивачем під час проведення співбесід надавалися пояснення, відповідно до яких останній зазначав, що він не може повернутися до своєї країни походження через побоювання загальнопоширеного насильства в країні попереднього проживання, а саме щодо алавітів, оскільки президент колишньої влади був алавітом. Проте, діюча влада вважає, що сирієць-алавіт автоматично винний у великій кількості загиблих людей за 14 років.

Крім того, повідомлено, що через наявність акценту місцеві жителі та влада можуть впізнати, що позивач є алавітом та можуть вбити або завдати фізичного насилля, оскільки вважають, що кожен алавіт винний у вбивстві мирного населення за минулої влади. Люди, які підтримують нового Президента, використовують Іслам вважають, що будь-який алавіт винний у вбивстві людей, коли бу влада Асада.

Також, під час співбесід заявником надавалися фото та інформація щодо ситуації в місці його проживання, а саме: фото, на якому зображений молодий хлопець віці 17-18 років, який був алавітом та вбитий. Також надано інформацію щодо інших алавітів, яких вбито або до яких застосовувалися терористичні акти або застосування насильства.

Також повідомлено, що ситуація зараз стала ще гіршою аніж була у 2021 році, до цього часу вбивають людей, викрадають людей, тобто життя перебуває у небезпеці.

Суд вважає, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Крім того, відповідно до п. 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, стосовно особи, яка клопоче про отримання статусу біженця, загальний правовий принцип полягає у тому, що обов`язок надати докази лежить на особі, яка подає клопотання. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає у країну у бідуючому стані, часто навіть без документів. Таким чином, хоча обов`язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально через складність зробити це в тій ситуації, в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.

Згідно п. 20 Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки і стандарти доказів в заявах біженців»: «Відносно доказів, заяви біженців відрізняються від кримінальних справ та цивільних позовів. Дуже важко довести суб`єктивні елементи, і рішення щодо правдоподібності як правило не ґрунтується на «голих» фактах. Суддя часто буде вимушений покладатися на усні твердження заявника і зробити оцінку у світлі об`єктивної ситуації в країні походження».

Також, відповідно до п. 170 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця вказано, що в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подачі клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркувань совісті.

Згідно з п.171 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає приймати участь, засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призиву, може з урахуванням усіх інших вимог визначення може бути розцінено як переслідування.

Відповідно до п.1.2 Правил №649 інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція V від 03.11.2017) зазначено: «З огляду на серйозних і масштабних порушень МГП, порушень законодавства про права людини і зловживань в цій галузі, а також триваючого збройного конфлікту в багатьох частинах країни УВКБ ООН, як і раніше характеризує втеча цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців, причому переважна більшість шукачів притулку сирійців продовжують потребувати міжнародного захисту як біженці і відповідають вимогам визначення «біженець», що міститься в ст. 1А (2) Конвенції 1951».

У доповідях Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН), Незалежної міжнародної комісії з розслідування і правозахисних організацій урядові сили звинувачуються в скоєнні військових злочинів, злочинів проти людства, а також серйозних порушень законодавства про права людини. Невибіркові прямі напади на цивільних осіб і на об`єкти цивільної інфраструктури, на медичні установи і медичних робітників, а також на співробітників гуманітарних організацій і гуманітарні об`єкти, за повідомленнями, стали характерною особливістю системних порушень, скоєних сирійськими урядовими силами.

Згідно з повідомленнями, урядові сили невибіркову застосовували зброю, в тому числі артилерію, авіацію, бочкові бомби, запальна зброя, касетні бомби і хімічну зброю. Крім того, урядові сили, за повідомленнями, тримають в облозі ряд районів, контрольованих опозицією, використовуючи голод серед цивільного населення як метод ведення війни, і регулярно піддають ці обложені райони тривалим обстрілу і бомбардуваннями.

За інформацією ООН і правозахисних організацій-спостерігачів, сирійський уряд систематично і повсюдно застосовує довільні арешти і насильницькі зникнення, утримання під вартою в умовах, що загрожують життю, тортури та інші форми жорстокого поводження, сумарні і позасудові страти, в першу чергу відносно супротивників уряду і осіб, вважаються такими.

Незалежні оглядачі відзначають, що ухилення від призову на військову службу може розцінюватися урядом як політичний, антиурядовий акт, що може привести до додаткового покарання особи, який спробував ухилитися від призову, крім відповідних санкцій за вчинення кримінального злочину у вигляді ухилення від призову, включаючи більш суворе поводження при арешті, допиті і утримання під вартою, а також, в разі направлення у війська, під час військової служби.

Під час утримання під вартою ухиляються від призову і наражаються на небезпеку тортур та інших форм жорстокого поводження, причому ця практика в Сирії, за повідомленнями, придбала повсюдний характер.

УВКБ ООН вважає, що особи, які ухиляються від призову на обов`язкову військову службу або в якості резервістів або дезертирували зі збройних сил, в залежності від індивідуальних обставин конкретної справи, ймовірно, мають потребу в міжнародному захисті як біженці на підставі фактичних або приписуваних їм політичних переконань і ( або) на інших відповідних підставах.

З урахуванням переважаючих в Сирії умов, зокрема з урахуванням різноманіття і складності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини і зловживань в цій галузі, глибоко укорінених підозр щодо осіб іншого походження або іншої приналежності, УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам з Сирії на підставі альтернативи втечі або переміщення всередині країни.

Також визначено мораторій на примусове повернення. Оскільки повідомляється про те, що всі регіони Сирії прямо або побічно порушені одним або декількома конфліктами, УВКБ ООН закликає держави не повертати примусово громадян Сирії та інших осіб, країною колишнього звичайного проживання яких є Сирія, в тому числі палестинців, які раніше проживали в Сирії.

Крім того, судом також встановлено, що у Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (редакція грудня 2024 року) зазначено: «УВКБ ООН також закликає всі Держави надати цивільним особам, які біжать із Сирії, доступ на свою територію, гарантувати їм право на звернення за наданням притулку та забезпечити дотримання принципу невисилки у будь-який час. Хоча ризики, пов`язані з переслідуванням з боку колишнього уряду, зникли, інші ризики можуть зберегтися або стати серйознішими. З огляду на нинішню невизначеність ситуації в Сирії УВКБ ООН закликає держави, що надають притулок, призупинити винесення негативних рішень щодо звернення про надання міжнародного захисту, поданих громадянами Сирії та осіб без громадянства, які раніше постійно проживали в Сирії. Призупинення винесення негативних рішень має зберігатися доти, доки ситуація в Сирії не стабілізується і не з`явиться достовірна інформація про положення у сфері безпеки та прав людини, що дає змогу провести повну оцінку необхідності надання статусу біженця заявникам».

Частиною 2 ст.6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

За загальною практикою ЄСПЛ ситуація загального насильства також може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. І при цьому заявник не повинен демонструвати особливі відзначні деталі інакші, ніж загальна ситуація насилля в країні походження.

Так, ЄСПЛ у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які були переміщені в результаті боротьби. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.05.2022 року у справі № 520/5069/21, від 23.02.2022 у справі № 520/8025/2020.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Л. М. та інші проти Росії» від 15.10.2015 та «С.К. проти Росії» №52722/15 від 14.02.2017 зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції.

Конфлікт в Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження забороненого статтею 3, 2 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за його життя та безпеку.

Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення. З цього приводу надано належні докази, з яких встановлено, що на території Сирійської Арабської Республіки досі триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Суд вважає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання є на цей час.

Відповідно до частин 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач, суб`єкт владних повноважень, не виконав обов`язку, покладеного на нього відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України та не довів правомірності прийнятого ним рішення, відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання противоправним та скасування Рішення №25-26 від 20.03.2026 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, діючим законодавством встановлена процедура прийняття відповідного рішення і суд не може підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим Кодексом адміністративного судочинства України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

Так, у відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України №25-26 від 20.03.2026 року та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Керуючись ст.ст. 2,5,6,7,9,139,242-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (зареєстроване місце перебування АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, Код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №25-26 від 20.03.2026 року, про відмову громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва