Рішення № 138616241, 29.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12641/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14 квітня 2026 №951090110700;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», починаючи з 06 квітня 2026.

Стислий виклад позиції позивача.

В тексті позовної заяви вказано, що позивач безперервно перебував на державній службі та працював в митних та податкових органах України з 30 грудня 1999 року до 12 лютого 2026 року, які підпадають під категорію посад державних службовців, визначену ст. 25 Закону України №3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Представник позивача вказує, що з 2025 року позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 .

У позовній заяві вказано, що 06 квітня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-XII.

За твердженням представника позивача, 14 квітня 2026 року відповідач прийняв рішення №951090110700 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії згідно заяви від 06.04.2026 №975, у зв`язку з тим, що призначення пенсії працівникам митної та податкової служби зі спеціальним та персональним званням Законом України «Про державну службу» не передбачено.

На переконання представника позивача, рішення про відмову у перерахунку пенсії №951090110700 є протиправним.

Стислий виклад заперечень Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Станом на день розгляду справи від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзиву на позовну заяву не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 18.05.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, витребував у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином засвідчені копії:

заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

документів та матеріалів, які слугували підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 14.04.2026 №951090110700 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Відповідно до довідок про доставку електронного листа від 20.05.2026, адміністративний позов надіслано до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та доставлено 03.05.2026 о 19 год. 13 хв., ухвалу про відкриття провадження у справі від 18.05.2026 надіслано до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та доставлено 18.05.2026 о 17 год. 52 хв.

За приписами ч.4. ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За приписами ч.6 ст.251 КАС України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням наведеного та 15-денного строку для подання відзиву, що встановлений судом в ухвалі суду від 18.05.2026, з урахуванням приписів ст.120 КАС України, останній день для подання відзиву 03.06.2026.

Водночас, відповідач станом на день розгляду справи відзив на позов не надав, клопотання щодо продовження строку для подання відзиву не надав.

З урахуванням наведеного, суд вирішує справу на підставі наявних у справі матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, поясненнями третьої особи, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Згідно із записами у трудовій книжці від 25.01.1982 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 з 30.12.1999 до 12.02.2026 проходив службу в органах державної митної служби та державної податкової служби, де йому присвоювались персональні, спеціальні звання, а також ранги державного службовця.

Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці від 25.01.1982 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 :

прийняв присягу державного службовця 30.12.1999;

припинив державну службу 12.02.2026.

З Пенсійного посвідчення від 26.11.2025 № НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 з 2025 року отримує пенсію за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії від 14.04.2026 №951090110700 відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії згідно заяви від 06.04.2026 №975, оскільки призначення пенсії працівникам митної та податкової служби зі спеціальним та персональним званням Законом України «Про державну службу» не передбачено.

В обґрунтування прийнятого рішення пенсійним органом вказано:

«За результатами розгляду наданих для перерахунку пенсії документів згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_3 встановлено що ОСОБА_1 працював в органах митної та податкової служби.

З 08.06.2000 присвоєно персональне звання «Інспектор митної служби 3 рангу», 19.06.2001 присвоєно дострокове персональне звання - «Інспектор митної служби 2 рангу», 30.05.2003 присвоєно персональне звання «Радник митної служби 3 рангу», 01.04.2004 присвоєно спеціальне звання «Радник митної служби III рангу», 19.08.2005 присвоєно спеціальне звання «Радник митної справи II рангу» достроково, 15.12.2009 присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової служби III рангу», 14.09.2015 присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи II рангу».

Станом на 01.05.2016 стаж роботи ОСОБА_1 на державній службі становить 1 рік 3 місяці 25 днів.»

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Приписами частини третьої статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями частини третьої статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) визначаються принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 28.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статті 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5138/17, від 10.04.2019 у справі №607/2474/17.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

У цій справі відсутній спір щодо загального страхового стажу та віку, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», водночас спірним є питання щодо стажу державної служби позивача.

Відповідно до записів у трудовій книжці від 25.01.1982 серії НОМЕР_4 , судом встановлено, що ОСОБА_1 :

30.12.1999 прийняв присягу державного службовця;

30.12.1999 прийнятий на посаду інспектора митниці;

08.06.2000 присвоєно персональне звання інспектор митної служби 3 рангу;

13.09.2000 призначений на посаду в.о. начальника митного поста;

14.03.2001 призначений на посаду начальника митного поста;

19.06.2001 присвоєно дострокове персональне звання інспектор митної служби 2 рангу;

26.11.2002 призначений на посаду заступника начальника митного поста;

30.05.2003 присвоєно персональне звання радник митної служби 3 рангу;

30.05.2003 призначений на посаду в.о. начальника митного поста;

01.04.2004 присвоєно спеціальне звання радний митної служби 3 рангу;

20.04.2004 прийняв урочисте зобов`язання посадових осіб митної служби;

19.10.2004 призначений на посаду заступника начальника митного поста;

26.04.2005 призначений на посаду начальника митного поста;

01.06.2005 звільнений з займаної посади у порядку переведення до Білгород-Дністровської митниці;

02.06.2005 призначений на посаду заступника начальника митниці;

19.08.2005 присвоєно спеціальне звання Радник митної служби 2 рангу достроково;

04.10.2007 звільнений із займаної посади в порядку переведення до Західної регіональної митниці;

05.10.2007 призначений на посаду начальника митного поста;

30.04.2008 звільнений із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Західної регіональної митниці;

12.10.2009 призначений на конкурсній основі на посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб, як такий, що успішно пройшов стажування;

15.12.2009 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 3 рангу;

16.12.2009 звільнений із займаної посади в порядку переводу для подальшої роботи в митниці;

23.12.2009 призначений на посаду начальника відділу митного оформлення;

31.08.2010 звільнено із займаної посади в порядку переведення до Дністровської митниці;

01.09.2010 призначений виконуючим обов`язки заступника начальника митного поста;

10.09.2010 затверджений на посаді заступника начальника митного поста;

18.11.2010 переведено на посаду заступника начальника митного поста;

28.05.2012 звільнений із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з отриманням другої групи інвалідності та виходом на пенсію;

12.03.2014 призначений на посаду головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління соціального захисту населення, як такий, що успішно пройшов конкурсний відбір;

12.03.2014 присвоєно ранг 13 державного службовця;

03.09.2014 звільнено з посади головного спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільговий категорій населення у зв`язку з переведенням на посаду головного спеціаліста управління соціального захисту населення;

28.01.2015 звільнений з посади головного спеціаліста управління соціального захисту населення порядком переведення до Одеської митниці;

29.01.2015 призначений на посаду заступника начальника митного поста;

14.09.2015 присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи ІІ рангу;

01.03.2017 переведений на посаду заступника начальника митного поста;

04.12.2019 звільнений із займаної посади в порядку переведення до Одеської митниці Держмитслужби;

05.12.2019 призначений на посаду начальника відділу митного оформлення;

05.12.2019 присвоєний 5 ранг державного службовця;

25.06.2020 присвоєно спеціальне звання радник митної служби ІІ рангу;

12.07.2021 звільнений із займаної посади в порядку переведення до Одеської митниці;

13.07.2021 призначений на посаду начальника відділу митного оформлення митного поста;

12.02.2026 припинено державну службу та звільнено із займаної посади.

Отже, суд зазначає, що з 30.12.1999 до 30.04.2008, з 12.10.2009 до 16.12.2009, з 23.12.2009 до 28.06.2012, з 12.03.2014 до 12.02.2026 працював на посадах у митних та податкових органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, йому присвоювались персональні та спеціальні звання.

Досліджуючи питання, чи підлягає зарахуванню стаж роботи позивача у митних та податкових органах до стажу державної служби, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №3723-ХІІ, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в митних органах, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Пунктом 2 статі 546 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VІ (далі МК України) встановлено, що митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику. Правовий статус посадових осіб органів доходів і зборів визначається МК України.

Положеннями частини першої статті 569 МК України визначено, що працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально- технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Частиною третьою статті передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

З аналізу викладеного вбачається, що митна служба України є складовою частиною системи органів виконавчої влади України і складається з митних органів, митних організацій. Митна служба України є органом виконавчої влади і здійснює функції в галузі митної справи відповідно до Конституції України, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митного законодавства та інших нормативних актів.

Аналогічні норми, що визначали статус митних органів в Україні, їх функції та правові основи діяльності у період роботи на відповідних посадах були визначені МК України та спеціальним Законом України «Про митну справу в Україні» від 25.06.1991 №1262-ХІІ.

Приписами статті 4 Закону України «Про митну справу в Україні» №1262-ХІІ (в редакції від 21.03.2000) визначено, що Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення митної справи. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на Державну митну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Положення про Державну митну службу України затверджується Президентом України. Відповідно до. статті 7 зазначеного Закону, посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, які встановлюються законами України.

Статтею 5 Закону визначено, що створення, реорганізація та ліквідація митниць, спеціалізованих митних управлінь та організацій, установ і навчальних закладів здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністерством фінансів України.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в митних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері митної політики), фінансуються за рахунок державного бюджету, а відповідно одержують заробітну плату - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідно до ч. 18 ст. 37 Закону №3723-ХІІ, період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або- персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

У свою чергу, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою КМ України від 03.05.1994 №283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах судців, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Отже, зважаючи на те, що як Законом України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, так і нормами діючих до нього профільних Законів України «Про державну службу» №3723-XII та №509-ХІІ та Порядку №283, було передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в митних та податкових органах, враховуючи те, що ОСОБА_1 з 30.12.1999 до 30.04.2008, з 12.10.2009 до 16.12.2009, з 23.12.2009 до 28.06.2012 та з 12.03.2014 до 12.02.2026 працював в митних та податкових органах, прийняв присягу державного службовця, обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної та податкової політики), те, що йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання, а також те, що позивач одержував заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, - то всі періоди роботи (служби) позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби.

Однак, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, період служби позивача у митних та податкових органах не було зараховано до стажу державної служби з огляду на те, що починаючи з 1993 року позивачу присвоювалися персональні звання.

Однак, відповідно до статті 573 МК України, посадовим особам митних органів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник податкової та митної справи; 2) державний радник податкової та митної справи I рангу; 3) державний радник податкової та митної справи II рангу; 4) державний радник податкової та митної справи III рангу; 5) радник податкової та митної справи I рангу; 6) радник податкової та митної справи II рангу; 7) радник податкової та митної справи III рангу; 8) інспектор податкової та митної справи I рангу; 9) інспектор податкової та митної справи II рангу; 10) інспектор податкової та митної справи III рангу; 11) інспектор податкової та митної справи IV рангу; 12) молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання посадових осіб митних органів, порядок присвоєння цих звань та їх співвідношення з рангами державних службовців, а також розміри надбавок до посадового окладу за спеціальні звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Аналогічні за змістом норми права щодо спеціальних звань посадових осіб податкової служби містяться в ст.343 Податкового кодексу України.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839, що був чинним до 16.10.2020 (далі - Порядок №839).

Згідно з пунктом 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

За приписами пункту 3 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Поставною Кабінету Міністрів України «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» від 20.04.2016 №306 встановлено співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями посадових осіб митних органів, відповідно до яких: - дійсний державний радник митної служби 1 ранг державного службовця; - державний радник митної служби I рангу 2 ранг державного службовця; - державний радник митної служби II рангу 2 ранг державного службовця; - державний радник митної служби III рангу 3 ранг державного службовця; - радник митної служби I рангу 4 ранг державного службовця; - радник митної служби II рангу 5 ранг державного службовця; - радник митної служби III рангу 6 ранг державного службовця; - інспектор митної служби I рангу - 7 ранг державного службовця; - інспектор митної служби II рангу - 8 ранг державного службовця; - інспектор митної служби III рангу 9 ранг державного службовця; - інспектор митної служби IV рангу 9 ранг державного службовця; - молодший інспектор митної служби 9 ранг державного службовця.

Суд вказує, що в органах державної митної служби та державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця, які неодноразово були присвоєні позивачу, що підтверджується записами його трудової книжки.

Тобто, спеціальні звання посадових осіб органів митного контролю та державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.

Отже, посадові особи митної та податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

У висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08.10.2013 у справі №21-275а13 вказано, що аналіз положень статті 37 Закону №3723-XII , Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 (справа №586/965/16-а) та від 18.03.2021 (справа №500/5183/17).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що підрахунок стажу державної служби починається з дати призначення на посаду, а не з дати прийняття присяги. Прийняття присяги державного службовця є обов`язковою процедурою, яка підтверджує готовність особи виконувати обов`язки державного службовця, але не визначає початок трудових відносин.

Трудові відносини, а відповідно і стаж державної служби, починаються з дати, вказаної в розпорядчому акті про призначення, як правило з дати фактичного початку виконання обов`язків.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що період роботи позивача на різних посадах в митних та податкових органах України, а саме з 30.12.1999 до 30.04.2008, з 12.10.2009 до 16.12.2009, з 23.12.2009 до 28.06.2012, з 12.03.2014 до 12.02.2026, повинен бути зарахований до стажу державної служби позивача для призначення пенсії за Законом України «Про державну службу».

Отже, станом на 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) позивач обіймав посаду державної служби і його стаж роботи на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців, становив більше 10 років.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було фактичних та правових підстав для незарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в митних та податкових органах та відмови у зв`язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії, а у позивача наявні умови, передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ (а саме, досягнення пенсійного віку, наявність станом на 01.05.2016 не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та страхового стажу), для реалізації права на одержання пенсії державного службовця згідно із пунктами 10, 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тому, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.04.2026 №951090110700 про відмову у перерахунку пенсії, стосується прав конкретної особи та є індивідуальним актом, а тому підлягає оскарженню шляхом подання позову про визнання його протиправним та скасування.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується - у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце ( рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), ) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine).

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів у справі, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14 квітня 2026 №951090110700;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 06.04.2026 на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи в митних та податкових органах відповідно до записів у трудовій книжці від 25.01.1982 серії НОМЕР_3 .

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що позовна вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та здійснити нарахування й виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» є передчасною в частині саме призначення пенсії, оскільки матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 вже є одержувачем пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Спірні правовідносини у цій справі виникли не щодо первинного набуття права на пенсійне забезпечення, а щодо реалізації позивачем права на переведення з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, передбаченому пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII.

При цьому, положення частини третьої статті 45 Закону №1058-IV прямо передбачають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за заявою особи на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду України.

Отже, у цьому випадку відсутні правові підстави для формулювання способу захисту порушеного права шляхом «призначення» позивачу пенсії державного службовця, оскільки право на пенсійне забезпечення за віком позивач вже реалізував. Натомість, належним та ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача здійснити переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», із врахуванням встановленого судом права на зарахування відповідних періодів роботи до стажу державної служби.

Крім того, саме переведення, а не призначення пенсії відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України не із заявою про первинне призначення пенсії, а із заявою про зміну виду пенсійного забезпечення у зв`язку з наявністю права на отримання пенсії державного службовця.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 06.04.2026 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, із зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в митних та податкових органах відповідно до записів у трудовій книжці.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14 квітня 2026 №951090110700.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 06.04.2026 на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи в митних та податкових органах відповідно до записів у трудовій книжці від 25.01.1982 серії НОМЕР_3 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО