Рішення № 138615939, 30.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8863/26

пр. № 2/759/8847/26

30 липня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла цивільна справа за позовною заявою АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 221 437 грн 23 коп.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 04.03.2025 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства було укладено кредитний договір № 4544413-943, на підставі якого АТ «ТАСКОМБАНК» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит на умовах, передбачених договором, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за використання кредиту та комісію за обслуговування кредиту та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

АТ «ТАСКОМБАНК» своє зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів. У свою чергу, ОСОБА_1 не виконала свої обов`язки за кредитним договором, що призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості у загальному розмірі 221 437 грн 23 коп., з яких: 154 947 грн 55 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 16 грн 13 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 66 473 грн 55 коп. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

З урахуванням вищевикладеного, АТ «ТАСКОМБАНК» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.06.2026 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Пащенком П.М. подано відзив на позовну заяву, в якому заперечено проти задоволення позовних вимог. Заперечення сторони відповідача обґрунтовані тим, що подані позивачем у якості доказів документи не можуть вважатися належними та достовірними доказами, оскільки не підтверджують факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору за допомогою одноразового ідентифікатора електронного підпису або за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам ЗУ «Про електронний цифровий підпис». Наданий позивачем договір про надання споживчого кредиту № 4544413-943 від 04.03.2025 підлягає виключенню з числа доказів через сумнівність та невідповідність вимогам допустимості і достовірності доказів.

Враховуючи вищевикладене, сторона відповідача наполягала на необхідності відмови у задоволенні позовних вимог саме з огляду на недоведеність позивачем факту підписання ОСОБА_1 кредитного договору та отримання кредитних коштів.

18.06.2026 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Пащенком П.М. подано клопотання про залишення позову без розгляду. Клопотання мотивовано тим, що до позовної заяви не долучено документів, які б засвідчували право Бойко Олени Сергіївни звернутися до суду від імені АТ «ТАСКОМБАНК» як у порядку представництва, так і у порядку самопредставництва юридичної особи. Відомості про Бойко О.С. як про представника банку також не внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців. Матеріали позовної заяви також не містять доказів того, що Бойко О.С. досягла повноліття, а тому наведені підстави дають стороні відповідача вважати, що позовна заява підписана Бойко О.С. як особою, яка не є адвокатом та немає процесуальної дієздатності, у зв`язку з чим позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Щодо залишення позовної заяви без розгляду

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 58 ЦПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність (ч. 1, 2 ст. 60 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю юридичної особи, яка видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Ухвалою суду від 14.04.2026 цивільну справу за позовною заявою АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 було віднесено до категорії малозначних справ у відповідності до положень ст. 274 ЦПК України. У зв`язку з цим сторони цієї справи можуть брати участь у ній як шляхом самопредставництва, так і через представників. При цьому представниками сторін можуть бути будь-які особи, які досягли вісімнадцяти років та мають цивільну процесуальну дієздатність. Повноваження таких представників посвідчуються довіреністю, яка має відповідати вимогам ч.ч. 2, 3 ст. 62 ЦПК України.

При відкритті провадження у справі судом було встановлено, що Бойко О.С. уповноважена на подання та підписання позовної заяви від імені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі довіреності № 238 від 22.09.2025, що видана цим товариством в особі Голови Правління Дубєя В.В. Зі змісту довіреності вбачається, що Бойко О.С. займає посаду керівника напрямку бланкових кредитів Управління по роботі з роздрібними клієнтами Департаменту проблемних активів АТ «ТАСКОМБАНК».

Зважаючи на те, що ця справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим АТ «ТАСКОМБАНК» може брати участь у розгляді цієї справи через представника, яким може бути фізична особа, яка досягла повноліття та має цивільну процесуальну дієздатність, а Бойко О.С., будучи повнолітньою та процесуально дієздатною особою, уповноважена на подання та підписання позовної заяви від імені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі довіреності № 238 від 22.09.2025, яка відповідає вимогам ч. 3 ст. 62 ЦПК України, то суд констатує, що позовна заява подана уповноваженим представником, який має належний обсяг процесуальної дієздатності.

Стороною відповідача не доведено, а судом не встановлено розумних підстав вважати, що Бойко О.С. є неповнолітньою та/або немає процесуальної дієздатності, оскільки, на переконання суду, малоймовірно, що банківська установа здійснила видачу довіреності для представництва її інтересів у суді особою, яка немає можливості цього здійснювати. Заперечення сторони відповідача проти можливості розгляду позовної заяви зводяться лише до загальних, абстрактних суджень про неповноважність Бойко О.С. та не дають ніяких підстав вважати, що такі судження мають якусь вірогідність чи розумну можливість існування в дійсності.

Отже, клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Пащенка П.М. про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню. Позовна заява подана уповноваженим представником позивача, що має належний обсяг процесуальної дієздатності.

Щодо суті позовних вимог

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постановах КЦС ВС від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Судом встановлено, що 04.03.2025 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 в електронній формі було підписано заяву-договір про надання споживчого кредиту № 4544413-943. Заява-договір підписана ОСОБА_1 шляхом застосування цифрового власноручного підпису, створеного ОСОБА_1 на екрані електронного сенсорного пристрою, а АТ «ТАСКОМБАНК» - шляхом застосування кваліфікованого електронного підпису уповноваженої службової особи з нанесенням часу та дати підпису.

Суд вважає безпідставними заперечення сторони відповідача щодо недоведеності підписання ОСОБА_1 заяви-договору № 4544413-943 від 04.03.2025 в електронній формі. У пунктах 5.15, 5.16 цієї заяви-договору сторони погодилися, що договір з боку позичальника ( ОСОБА_1 ) підписується шляхом застосування цифрового власноручного підпису або удосконаленого електронного підпису, або кваліфікованого електронного підпису. Можливість підписання договору шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису сторони не передбачали. Сторони також погодилися, що цифровий власноручний підпис, удосконалений електронний підпис та кваліфікований електронний підпис ОСОБА_1 буде вважатися аналогом її власноручного підпису та матиме таку ж саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

Заява-договір містить зразок цифрового власноручного підпису ОСОБА_1 . Цей же цифровий підпис використаний ОСОБА_1 для підписання самого договору. Сторона відповідача не довела, що такий підпис був створений не ОСОБА_1 та/або не належить відповідачу.

Отже, заява-договір № 4544413-943 від 04.03.2025 підписана ОСОБА_1 шляхом застосування цифрового власноручного підпису у відповідності до погоджених сторонами умов підписання цього договору.

У п. 1.11 заяви-договору № 4544413-943 від 04.03.2025 АТ «ТАСКОМБАНК» зобов`язалося надати ОСОБА_1 споживчий кредит, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У пунктах 1.2-1.13 кредитного договору № 4544413-943 від 04.03.2025 сторони погодили наступні умови кредитування: сума кредиту - 150 000 грн 00 коп. (без урахування комісії за видачу кредиту); строк кредитування - 60 місяців; фіксована процентна ставка за користування кредитом у розмірі 0,01% річних; одноразова комісія за видачу кредиту у розмірі 4 950 грн 00 коп., яка утримується банком за рахунок кредитних коштів; щомісячна комісія за обслуговування кредиту у розмірі 5 113 грн 35 коп.; спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), відкритий в АТ «ТАСКОМБАНК».

Заява-договір № 4544413-943 від 04.03.2025 також містить вичерпну інформацію про інші умови кредитування, зокрема, реальну річну процентну ставку, загальну та реальну вартість споживчого кредиту, витрати за кредитом тощо.

Окрім цього, ОСОБА_1 ознайомилася та шляхом застосування цифрового власноручного підпису підписала графік платежів, який є додатком № 1 до заяви-договору № 4544413-943 від 04.03.2025 та містить інформацію про істотні умови кредитування, зокрема, порядок формування щомісячних платежів за кредитним договором, строки їх оплати та черговість зарахування у погашення загальної заборгованості тощо.

Таким чином, 04.03.2025 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

За результатами дослідження виписки по банківському рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «ТАСКОМБАНК» на ім`я ОСОБА_1 , судом встановлено, що 04.03.2025 на цей рахунок було зараховано грошові кошти у сумі 154 950 грн 00 коп., що відповідає сумі кредиту, визначеній у кредитному договорі № 4544413-943 від 04.03.2025 після утримання з неї одноразової комісії за видачу кредиту. Призначенням платіжної операції зазначено надання кредитних коштів згідно з договором № 4544413-943 від 04.03.2025.

Таким чином, судом встановлено, що АТ «ТАСКОМБАНК» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 4544413-943 від 04.03.2025, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів.

Сторона відповідача обставини отримання кредитних коштів не спростувала.

У свою чергу, зі змісту розрахунку заборгованості за кредитним договором № 4544413-943 від 04.03.2025, виписки по банківському рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , судом встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів за його використання належним чином не виконала, допустивши прострочення зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Сторона відповідача не спростувала обставини порушення ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором.

З розрахунку заборгованості судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 221 437 грн 23 коп., з яких: 154 947 грн 55 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 16 грн 13 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 66 473 грн 55 коп. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, погоджені сторонами, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості та вважає його правильним і обґрунтованим лише в частині розміру заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом.

Водночас, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредиту з огляду на наступне.

У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що законодавство про споживче кредитування не забороняє банкам встановлювати комісію за обслуговування кредиту. У той же час, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічний висновок також було зроблено у постановах КЦС ВС від 08.03.2023 року у справі № 204/2820/21, від 29.11.2023 року у справі № 461/2857/20.

Обов`язок ОСОБА_1 щодо щомісячної сплати комісії за обслуговування кредиту передбачений п. 1.4 кредитного договору № 4544413-943 від 04.03.2025. Разом з тим, ані вказаний кредитний договір, ані додатки до нього, ані будь-які інші матеріали позовної заяви не містять вичерпної та конкретної інформації щодо переліку додаткових та супутніх банківських послуг, які пов`язані з обслуговуванням кредиту та за які встановлено відповідну плату.

Стороною позивача не надано жодних доказів, які б давали можливість встановити 1) конкретні банківські послуги, які становлять зміст обслуговування кредиту та за які встановлюється щомісячна плата, 2) що такі послуги не належать до переліку послуг, які відповідно до законодавства про споживче кредитування позичальник може отримувати безкоштовно, а також 3) що АТ «ТАСКОМБАНК» довів до відома ОСОБА_1 перелік таких послуг, ознайомив її з їх вартістю/тарифами.

Посилання в кредитному договорі № 4544413-943 від 04.03.2025 на договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в редакції, яка на день підписання кредитного договору була розміщена на офіційній сторінці АТ «ТАСКОМБАНК», не нівелює вищезазначених недоліків кредитного договору, оскільки стороною позивача не надано суду відповідного договору у відповідній редакції, як і не надано доказів того, що цей договір містить перелік послуг з обслуговування кредиту та їх вартість.

У цьому аспекті суд також враховує висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17, згідно з якими умови договорів приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У вказаній постанові ВП ВС зробила висновок, що надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Враховуючи вищевикладене, а також оскільки позивачем не надано достатніх доказів того, що договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, який за своєю правовою природою є договором приєднання, на момент укладення кредитного договору № 4544413-943 від 04.03.2025 містив конкретний перелік банківських послуг з обслуговування кредитної заборгованості та їх вартість/тарифи, а також того, що ОСОБА_1 була обізнана з умовами цього договору у відповідній редакції, то суд доходить висновку про нікчемність положень кредитного договору № 4544413-943 від 04.03.2025 щодо обов`язку ОСОБА_1 щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу, набуття, зміни, встановлення, припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Аналогічні висновки щодо нікчемності положень заяви-договору, якими встановлено обов`язок позичальника зі сплати комісії за обслуговування кредиту на користь АТ «ТАСКОМБАНК», викладено у постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

Оскільки положення кредитного договору № 4544413-943 від 04.03.2025 щодо обов`язку ОСОБА_1 щомісячно сплачувати на користь АТ «ТАСКОМБАНК» комісію за обслуговування кредиту є нікчемними, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості зі сплати такої комісії не можуть бути задоволені.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 4544413-943 від 04.03.2025 становить 154 963 грн 68 коп., з яких: 154 947 грн 55 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 16 грн 13 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , доведено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх використання, а також доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості лише у розмірі 154 963 грн 68 коп., з яких: 154 947 грн 55 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 16 грн 13 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідачем вищезазначених обставин не спростовано.

На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач надає суду платіжну інструкцію № 1294 від 27.03.2026, зі змісту якої вбачається, що АТ «ТАСКОМБАНК» здійснило платіж у розмірі 2 662 грн 40 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1 863 грн 14 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ: 09806443; місцезнаходження: м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30) заборгованість за кредитним договором № 4544413-943 від 04.03.2025 у розмірі 154 963 (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят три) гривні 68 копійок, з яких: 154 947 (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот сорок сім) гривень 55 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 16 (шістнадцять) гривень 13 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ: 09806443; місцезнаходження: м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 863 (одна тисяча вісімсот шістдесят три) гривні 14 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 липня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко