Ухвала суду № 138615730, 29.07.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/12884/26

Провадження № 2-з/756/103/26

У Х В А Л А

про забезпечення позову

29 липня 2026 року місто Київ

Суддя Оболонського районного суду міста Києва Примак-Березовська О.С. розглянула заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, яке подано разом із позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кулікова Яна Володимирівна, Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на квартиру,-

в с т а н о в и л а:

До Оболонського районного суду міста Києва надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , та шляхом накладення заборони ОСОБА_4 та державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам, виконавчим органам місцевих рад, центрам надання адміністративних послуг, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної квартири, у тому числі, відчуження, передачі в іпотеку, іншого обтяження, державної реєстрації переходу, припинення або обтяження права власності щодо зазначеної квартири, крім реєстраційних дій, що вчиняються на виконання судового рішення у межах цієї справи.

Крім того, представник заявника просив заборонити ОСОБА_4 , а також будь-яким іншим особам, які діють від її імені, за її дорученням або в її інтересах, до винесення рішення у даній справі, вчиняти дії спрямовані на виселення ОСОБА_2 та/або малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із квартири АДРЕСА_1 , або створення їм перешкод у користуванні зазначеною квартирою, зокрема, шляхом зміни замків, обмеження доступу до квартири, вселення інших осіб, винесення речей, відключення або ініціювання відключення житлово-комунальних послуг, демонтажу дверей, замків чи інших елементів доступу до квартири.

В обґрунтування заяви зазначив, що спірне нерухоме майно (квартира) є предметом позовних вимог, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки існує ризик подальшого відчуження майна третьою особою. Крім того, попри наявність судового спору щодо належності спірної квартири, у зазначеній квартирі фактично проживає позивач з малолітньою дитиною. Позивач звернувся до суду за захистом права власності, а тому збереження спірної квартири у незмінному юридичному та фактичному стані до вирішення спору по суті має істотне значення для реального та ефективного захисту прав такого.

Дослідивши зміст заяви та додатки до неї, суд дійшов такого висновку.

Позивач, в особі свого представника звернувся до відповідачів із позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на квартиру, який поданий одночасно із заявою про забезпечення позову.

Предметом спору у цій справі є квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 487038412 власником зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу № 3361 від 31 жовтня 2018 року є ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що 30 вересня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено інформацію про обтяження зазначеної квартири на підставі договору іпотеки №2324 від 30 вересня 2019 року. Зазначений договір укладений, як забезпечення виконання договору позики №6/н від 30 вересня 2019 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до умов договору №2324 строк виконання основного зобов`язання до 30 березня 2020 року, а сума - 933 100 грн.

Запис про припинення іпотеки за договором іпотеки №2324 від 30 вересня 2019 року внесено 7 травня 2025 року на підставі листа ОСОБА_3 про відсутність заборгованості та припинення іпотечного договору №1125 від 7 травня 2025 року.

9 вересня 2024 року право власності на вказану спірну квартиру перереєстроване на ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №232 від 9 вересня 2024 року.

7 травня 2025 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про обтяження зазначеної квартири на підставі договору іпотеки №1122 від 7 травня 2025 року, який укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЮКС-ПОЛТАВА 2009».

27 травня 2026 року внесено запис про припинення іпотеки на підставі листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮКС-ПОЛТАВА 2009» про повне виконання зобов`язань №21 від 27 травня 2026 року.

З пояснень позивача вбачається, що після переходу права власності до ОСОБА_4 спірна квартира була предметом забезпечення зобов`язання у вигляді іпотеки ТОВ «ЛЮКС-ПОЛАТВА 2009».

Згідно з частиною 2 статті 149 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пунктів 4, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.

При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Верховний Суд у справі № 643/12369/19 від 19 лютого 2021 року зауважує, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Верховний Суд зазначає, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.

Враховуючи те, що предметом спору сторін є вказана квартира, суд дійшов висновку, що існують достатні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а тому суд вважає за необхідне задовольнити заяву в частині накладення арешту на квартиру.

На переконання суду, такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно (спірну квартиру) є співмірним з вимогами позову.

Щодо заборони вчиняти буд-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно і направлені на відчуження та розпорядження цим майном, то суд вважає, що така заборона є заходом забезпечення позову, спроможним забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Таким чином, заявлений позивачем вид забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно і направлене на його відчуження та розпорядження ним гарантує виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Зі змісту абзацу другого частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, так чи інакше вплине на подальший правовий режим зазначеного нерухомого майна, тому обраний заявником вид забезпечення позову, зокрема заборона державним реєстраторам або будь-яким іншим уповноваженим особам здійснення реєстраційних дій щодо такого майна є співмірним із заявленими у цій справі вимогами позову.

Слід зауважити, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відповідач ОСОБА_4 не уповноважена здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна. Тому така вимога заявника підлягає частковому задоволенню.

Щодо іншої частини вимог заявника, суд зазначає таке.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Щодо вимог забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_4 , а також будь-яким іншим особам, які діють від її імені, за її дорученням або в її інтересах, вчиняти дії спрямовані на виселення ОСОБА_2 та/або малолітнього ОСОБА_5 із квартири або створення їм перешкод у користуванні зазначеною квартирою тощо, суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово підкреслював, що це є окремі способи забезпечення (арешт і заборона користування), які застосовуються відповідно до обставин справи.

Більш того, законодавець визначає, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд від 4 липня 2024 року у справі № 757/10045/24-ц.

Оскільки інститут забезпечення позову не позбавляє власника права користування та володіння своїм майном, суд не вбачає підстав для застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення заборони виселення. При цьому, правомірність набуття права власності презюмується до тих пір, поки судом не буде встановлено зворотнього.

Також суд зауважує, що оскільки предмет позову не містить вимог щодо порядку користування майном, виселення або вселення, обраний спосіб забезпечення у цій частині не віповідає частині 3 статті 150 ЦПК України, тобто є неспівмірним із заявленими вимогами.

Крім того, строк дії заходів забезпечення позову передбачено положеннями частинами 7-10 статті 158 ЦПК України, зокрема: у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи; якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення; у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову; у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, не порушує право користування відповідача спірним майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу.

Суд при постановленні ухвали про заборону вчиняти певні дії щодо спірного майна враховує принцип співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, а також того, що спірне майно неодноразово перебувало під обтяженням.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Суд враховує практику Верховного Суду у справах №910/9400/20 та №910/9627/20, у рішеннях яких наголошено на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються також із позиціями Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).

Також, у цій частині суд враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, зокрема, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу, що заходи забезпечення, вжиті судом, мають тимчасовий характер та можуть бути скасованими в порядку, передбаченому статтею 158 ЦПК України.

Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду застосовувати заходи зустрічного забезпечення, згідно з частиною 3 статті 154 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Керуючись статтями 149, 150 -153, 157, 258, 260, 353-355 ЦПК України, суддя -

п о с т а н о в и л а :

Заяву про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1369559380000).

Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам, виконавчим органам місцевих рад, центрам надання адміністративних послуг, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, державним та приватним виконавцям, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державного реєстратора, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , у тому числі, : державну реєстрацію набуття, переходу, зміни або припинення речових прав на зазначене нерухоме майно, переходу, зміни або припинення речових прав на зазначене нерухоме майно або державну реєстрацію обтяжень речових прав.

В іншій частині заяви відмовити.

Виконання покласти на Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (04212, місто Київ, вулиця Левка Лук`яненка, 2-Д).

На підставі частини 1 статті 157 ЦПК України ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Роз`яснити, що у відповідності до частини 4 статті 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала складена 29 липня 2026 року.

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА