Рішення № 138615704, 30.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/9396/26

Провадження №: 2/755/8458/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Телейчука М.В. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що з 04 вересня 2010 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що спільне життя сторін не склалося, у зв`язку з різними поглядами на сімейні відносини та обов`язки, фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, вони мають роздільний бюджет, спільного господарства не ведуть. Позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим і суперечить її інтересам.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 червня 2026 року відкрито провадження в даній цивільній справі за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін та призначено судове засідання.

28 липня 2026 року через систему «Електронний суд» до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фелді О.В. надійшли пояснення по суті заявленого позову та заперечення з приводу судових витрат на адвоката, в яких зазначено, що відповідач визнає позовні вимоги про розірвання шлюбу та просить їх задовольнити та не надавати час на примирення, а вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити частково, на загальну суму 2 500,00 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила розірвати шлюб між сторонами.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Телейчук М.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду подов підтримав та просив шлюб розірвати, надав поясненя аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Також зазначив, що позивач не заперечує проти зменшення судових витрат на правничу допомогу та їх стягнення в сумі 2 500,00 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Фелді О.В. пояснив, що відповідач визнає позов про розірвання шлюбу, доводи сторони позивача відповідають дійсності, однак, відповідач не згодний із заявленою до стягнення сумою на правничу допомогу та просить її зменшити до 2 500,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сімейні відносини регулюються лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ст. 7 СК України).

Згідно зі ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом установлено, що між сторонами 04 вересня 2010 року було укладено шлюб.

Сторони мають спільних малолітніх дійтей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть. Cпopy щодо поділу майна та визначення місця проживання малолітньої дитини на час розгляду справи у сторін немає.

Позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу, переконана, що примирення з відповідачем не можливе, відповідач згодний з цим в повному обсязі.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов`язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є не можливим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали не можливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, поновлювати сімейно-шлюбні відносини наміру не мають, збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, а тому позов по цій справі підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 665,60 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

13 січня 2026 року між позивачем та адвокатом Телейчуком М.В. укладено договір № 02/26 про надання правової допомоги.

За змістом п. 1.1 Договору Замовник доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання протягом визначеного в Договорі строку надати за плату правову допомогу, здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Замовника в обсязі та на умовах, встановлених цим Договором та за домовленістю Сторін, а Замовник зобов`язується оплатити надану правову допомогу.

При цьому п. 4.1 Договору визначено, що розмір гонорару Адвокату, за надання правової допомоги, визначається виходячи зі складності справи, використаного Адвокатом часу і роботи для належного виконання даного Договору, необхідність виїзду у відрядження. Розрахунки гонорару знаходять своє відображення у Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього Договору, що сплачується протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання Сторонами акта наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги.

Згідно додатку №1 до Договору про надання правової допомоги №02/26 від 13 січня 2026 року на виконання цього Договору Адвокат надає правову допомогу, що полягає у вчиненні наступних дій: надання юридичної консультації щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та розподілу спільного майна подружжя, кількістю 2 години у сумі 3 000,00 грн.

Крім того, на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу стороною позивача подано до суду:

- акт №1 наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №02/26 від 13 січня 2026 року, складений про те, що правова допомога, передбачена вищезазначеним Договором, надана Адвокатом у встановлений термін, у повному обсязі та із дотриманням інших умов згаданого вище Договору відповідно до нижчевикладеного: надання юридичної консультації щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та розподілу спільного майна подружжя, кількістю 2 години у сумі 3 000,00 грн;

- квитанцію № 02/26 від 14 січня 2026 року на суму 3 000, 00 грн;

- акт №2 наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №02/26 від 13 січня 2026 року, складений про те, що правова допомога, передбачена вищезазначеним Договором, надана Адвокатом у встановлений термін, у повному обсязі та із дотриманням інших умов згаданого вище Договору відповідно до нижчевикладеного: збір та вивчення матеріалів справи, кількістю 1 година у сумі 1 000,00 грн; підготовка позовної заяви про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, формування додатків (в тому числі виготовлення необхідної кількості ксерокопій документів), кількістю 4 години у сумі 3 000,00 грн; формування та подання клопотань, заяв, заперечень, заперечень та пояснень на відзиви боржника суду, кількістю 2 години у сумі 1 000,00 грн; представництво інтересів в суді, отримання рішення суду, кількістю 2 години у сумі 2 000,00 грн, всього 7 000,00 грн;

- квитанція № 02/26 від 18 березня 2026 року на суму 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21)

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, а й того, чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

На переконання суду є завищеною, не обґрунтованою та неспівмірною зі складністю даної справи вартість визначених послуг на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, а частина відображених в додатку №1 до договору та актах №1 та №2 послуг адвоката не стосуються справи, що розглядається в даному провадженні.

Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, враховуючи висловлену в судовому засіданні згоду сторін на зменшення витрат на правничу допомогу та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що розумною та справедливою компенсацію іншою стороною витрат на правничу допомогу в даній справі є сума в розмірі 2 500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 7, 104, 105, 110, 112, 114-115 СК України, статтями 2, 4, 10-12, 49, 76-81, 89, 133, 141, 206, 209, 223, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 04 вересня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, актовий запис №695 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 665,60 грн, який сплачено на підставі квитанції №12198560292 від 20 березня 2025 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, отримувач платежу ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, код отримувача 37993783.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 30 липня 2026 року.

Суддя: