Рішення № 138615116, 29.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 рокусправа № 380/13455/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Брильовського Р.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 15.05.2026: № 0075469-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2021 рік, на суму 1 746,00 грн), № 0075468-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2022 рік, на суму 5 674,50 грн), № 0075467-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2023 рік, на суму 3 899,40 грн), № 0075403-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2024 рік, на суму 4 132,20 грн).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що квартира перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб без поділу в натурі, виділених часток співвласників не існує. Відповідач не звертався до Позивача або, наскільки відомо Позивачу, до інших співвласників частки у праві власності на Квартиру, із запитом на інформацію щодо визначеного, за згодою співвласників, платника податку. При цьому жодної письмової заяви-згоди співвласників про визначення саме Позивача платником податку до контролюючого органу не подавалось; судового рішення з цього питання також немає. Отже, обов`язкова умова для визначення Позивача платником податку не виконана, а нарахування йому податку здійснено Відповідачем в односторонньому порядку, поза межами повноважень. Відповідач не має повноважень нараховувати Позивачеві податок на частку 3/4 у праві власності на Квартиру, якою Позивач одноосібно не володіє. Оскаржуваними ППР Відповідач фактично нарахував Позивачеві податок виходячи із загальної площі Квартири (зменшеної на пільгу 60 кв. м), тобто поклав на одного співвласника податковий тягар за весь об`єкт оподаткування, що перебуває у спільній сумісній власності трьох осіб (частка 3/4). Позивач не володіє часткою 3/4 Квартири одноосібно, а виділених індивідуальних часток у спільній сумісній власності не існує. За таких умов покладення на Позивача зобов`язання за весь об`єкт є протиправним і таким, що виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених підпунктом «б» 266.1.2 пунктом 266.1 статті 266 ПК України. Оскаржувані ППР за 2021 і 2022 роки прийняті з порушенням граничного строку, встановленого підпунктом 69.22 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, то в такому випадку платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Квартира належить на праві спільної сумісної власності трьом особам: позивачу ОСОБА_1 , а також членам його сім`ї: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Частка кожного з власників становить 3/4. Таким чином, квартира загальною площею 157,6 кв. м перебуває у спільній сумісній власності позивача та інших співвласників, не поділена в натурі, а тому відповідно до підпункту «б» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об`єкта житлової нерухомості у межах визначеної Податковим кодексом України бази оподаткування (з урахуванням зменшення бази оподаткування на 60 кв. м) має бути один із співвласників, визначений за їх спільною згодою. Звертає увагу суду, що ані позивач, ані інші співвласники квартири не зверталися до контролюючого органу із заявою про визначення платника податку щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна. Водночас позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження визначення іншої особи платником податку або повідомлення про це контролюючого органу. Вважає, що Головне управління ДПС у Львівській області правомірно визначило платником податку позивача як особу, яка зазначена першою серед співвласників квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості якого відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є підставою для обчислення сум податку та якими контролюючий орган зобов`язаний керуватися при визначенні податкових зобов`язань. Контролюючим органом податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо квартири визначено лише одному зі співвласників цього об`єкта нерухомого майна. При цьому обчислення податкового зобов`язання здійснено в межах бази оподаткування, визначеної Податковим кодексом України, із застосуванням передбаченого законодавством зменшення бази оподаткування на 60 кв. м. та врахуванням площі об`єкта. Вважає, що контролюючий орган діяв у повній відповідності до вимог Податкового кодексу України, оскільки визначив платником податку лише одного із співвласників об`єкта нерухомості, що перебуває у спільній сумісній власності та не поділений у натурі. При визначенні податкових зобов`язань та реалізації наданих законом владних повноважень контролюючий орган був зобов`язаний враховувати встановлене законодавством зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України. Відтак доводи щодо втрати контролюючим органом повноважень у зв`язку зі спливом строків давності не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді від 30.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є одним зі співвласників квартири загальною площею 157,6 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - «Квартира»). Квартира перебуває у спільній сумісній власності кількох фізичних осіб без поділу в натурі.

Право спільної сумісної власності на квартиру підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 482851058 від 22.06.2026.

Згідно з відомостями реєстру за Позивачем, а також за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано право власності на Квартиру з характеристиками: форма власності - «приватна спільна сумісна», частка власності - 3/4. Індивідуальні (виділені) частки між співвласниками не визначені, поділ Квартири в натурі не здійснювався.

12.05.2026 Позивач звернувся до контролюючого органу із заявою для проведення звірки даних щодо об`єкта оподаткування. За результатами розгляду звернення ГУ ДПС у Львівській області листом повідомило про перерахунок податку, скасувало (відкликало) таке податкове повідомлення-рішення від 11.06.2025 № 0656128-2411-1305 на суму 6 929,60 грн та сформувало замість нього оскаржувані ППР.

15 травня 2026 року ГУ ДПС у Львівській області прийняло податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 15.05.2026: № 0075469-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2021 рік, на суму 1 746,00 грн), № 0075468-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2022 рік, на суму 5 674,50 грн), № 0075467-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2023 рік, на суму 3 899,40 грн), № 0075403-2418-1305-UA46060250000025047 (за 2024 рік, на суму 4 132,20 грн).

Позивач не погоджується із спірними податковими повідомленнями-рішеннями, тому оскаржила їх у судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті, судом встановлено наступне.

Згідно з пунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Суд застосовує норми ПК України в редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

За змістом підпунктів 266.3.1-266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з вимогами підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України). Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України).

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку (підпункт «а» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України).

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб надає підпункт 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, яким встановлено наступне:

а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Отже, якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, то в такому випадку платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.

Як вбачається із наявної інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 157,6 кв. м, належить на праві спільної сумісної власності трьом особам: позивачу ОСОБА_1 , а також членам його сім`ї: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Частка кожного з власників становить 3/4.

Таким чином, вищевказана квартира загальною площею 157,6 кв. м перебуває у спільній сумісній власності позивача та інших співвласників, не поділена в натурі, а тому відповідно до підпункту «б» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об`єкта житлової нерухомості у межах визначеної Податковим кодексом України бази оподаткування (з урахуванням зменшення бази оподаткування на 60 кв. м) має бути один із співвласників, визначений за їх спільною згодою.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення власників квартири до податкового органу із заявою про визначення платника податку за вказаний об`єкт житлової нерухомості, то відповідач правомірно визначив таким позивача, як особу, яка зазначена першим серед чотирьох власників квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, даними яких податковий орган зобов`язаний керуватися при визначенні сум податку в силу вимог підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України.

При цьому суд зауважує, що податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно на квартиру податковий орган визначив лише одному з власників квартири у межах встановленої Податковим кодексом України бази оподаткування (з урахуванням пільги у вигляді зменшення бази оподаткування на 60 кв. м.), що повністю відповідає вимогам підпункту «б» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.

Щодо твердження позивача про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 15.05.2026 за 2021 і 2022 роки прийняті з порушенням граничного строку, встановленого підпунктом 69.22 підрозділу 10 розділу XX ПК України, суд зазначає наступне.

Законом України від 11 квітня 2023 року № 3050-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» внесено зміни до Податкового кодексу України шляхом доповнення п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення».

Відповідач стверджує, що спірна квартира, щодо якої визначено податкові зобов`язання, розташована у місті Львові та не належить до об`єктів нерухомості, на які поширюється спеціальний режим оподаткування, передбачений підпунктом 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України. Відтак наведена позивачем норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд зазначає, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті після проведення контролюючим органом звірки даних на підставі заяви ОСОБА_1 .

Якщо податкове повідомлення-рішення не надходило в попередні роки, податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 ПК України.

Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року, до підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України було внесено зміни, зокрема доповнено його пунктами 52-1 52-5.

Згідно з абзацом десятим пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у редакції Закону № 533-IX на період з 18 березня по 31 травня 2020 року було зупинено перебіг строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Законом України від 13 травня 2020 року № 591-IX зазначену норму було викладено в новій редакції, відповідно до якої перебіг строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України, зупинявся з 18 березня 2020 року до останнього календарного дня місяця (включно), в якому завершувалася дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин на всій території України було скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, статтю 102 Податкового кодексу України було доповнено пунктом 102.9, яким встановлено, що на період дії правового режиму воєнного або надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених Податковим кодексом України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У подальшому пункт 102.9 статті 102 Податкового кодексу України було виключено Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-IX, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Перебіг строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, був зупинений у період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року у зв`язку із запровадженням карантину, а також у період з 17 березня 2022 року по 31 липня 2023 року у зв`язку з дією правового режиму воєнного стану. Оскільки зазначені періоди частково збігаються, їх застосування не є взаємовиключним, а свідчить про безперервне зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України.

Отже, при визначенні податкових зобов`язань та реалізації наданих законом владних повноважень контролюючий орган був зобов`язаний враховувати встановлене законодавством зупинення перебігу строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України. Відтак доводи щодо втрати контролюючим органом повноважень у зв`язку зі спливом строків давності не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства.

Суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що оскаржувані ППР за 2021 і 2022 роки прийняті з порушенням граничного строку, встановленого підпунктом 69.22 підрозділу 10 розділу XX ПК України, є голослівними та необгрунтованими.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 819/1622/16 не є релевантними до обставин цієї справи, з огляду на відмінні обставини справи, встановлені судами. Так, у справі №819/1622/16 дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень з огляду на те, що контролюючий орган визначив податкові зобов`язання кожному зі співвласників об`єкта нерухомості, який перебував у спільній сумісній власності без поділу в натурі, чим порушив вимоги підпункту «б» підпункту 266.1.2 пункту 266.1 ПК України. Натомість у вказаній справі податковий орган сформував податкове зобов`язання лише одному із співвласників. Вказана постанова Верховного Суду не містить висновку про те, що за відсутності заяви співвласників контролюючий орган взагалі позбавлений можливості визначити одного платника податку, а також не вирішує питання правових наслідків невиконання співвласниками обов`язку щодо визначення такого платника або використання контролюючим органом відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що Головне управління ДПС у Львівській області діяло відповідно до норм чинного податкового законодавства, а позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог, підстави, передбачені статтею 139 КАС України для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович