Рішення № 138614630, 29.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року № 320/35498/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" до Голосіївського відділу ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" з позовом до Голосіївського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просить суд:

- визнати нечинною та скасувати постанову № ВП №78174556 від 03.07.2025 винесену Головним державним виконавцем Задорожною Тетяною Андріївною Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутня взаємна згода сторін щодо взаємного погодження вартості вилученого нерухомого майна державний виконавець мав самостійно вжити заходів для його визначення, в тому числі із залученням суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, однак державним виконавцем було порушено вимоги статті 57 Закону України "Про виконавче провадження", що призвело до порушення закону при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору, в частині визначення його розміру.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тісо" є власником майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н) по вулиці Ямській, 72 у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №910/1052/23 витребувано в ТОВ "Тісо" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України нежитлову будівлю виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Тісо", як нежитлові приміщення, загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н) по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 у справі №910/1052/23 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тісо на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 скасовано та прийнято нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" та Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент" про скасування рішень та державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, визнання недійним договору оренди відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №910/1052/23 касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 у справі № 910/1052/23 скасовано; рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/1052/23 залишено в силі.

03.03.2025 Господарським судом міста Києва видано наказ №910/1052/23.

На виконання наказу, постановою головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожною Тетяною Андріївною від 23.05.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 78174556.

30.06.2025 на адресу стягувача державним виконавцем було направлено вимогу № 78174556 про надання відомостей про вартість нерухомого майна переданого стягувачу.

Листом від 01.07.2025 № 24-719/1 Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив що вартість нерухомого майна переданого стягувачу складає 65 025 532 грн.

03.07.2025 головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожною Тетяною Андріївною прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №78174556 у розмірі 6 592 553, 20 грн.

Не погоджуючись із постановою від 03.07.2025 про стягнення виконавчого збору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІСО" звернулось до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення інших державних органів та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Згідно зі змістом статті 5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону № 1404-VIII, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до приписів частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Отже, державний виконавець має встановлений законом обов`язок здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом № 1404-VIII.

Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до пункту 8 Розділу III загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Аналіз положень Закону №1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, дає підстави вважати, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, отже, одночасно з відкриттям виконавчого провадження, виконавець зобов`язаний зазначити про стягнення з боржника суми виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону № 1404-VIII, яка підлягає стягненню. Тобто, стягнення виконавчого збору виконавчого провадження при відкритті виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. При цьому розмір виконавчого збору, зазначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, має відповідати розміру виконавчого збору, що вказаний у постанові про стягнення виконавчого збору.

За правилами частин другої та третьої статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Суд зазначає, що заходи примусового виконання рішення у справі №910/1052/23 носять виключно майновий характер.

Відповідно до статті 57 Закону № 1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Отже, станом на дату відкриття виконавчого провадження №78174556, державний виконавець, в силу положень пункту 2 частини третьої статті 57 Закону № 1404-VIII, мав ініціювати питання про оцінку майна, яке підлягає витребуванню у боржника, а також обґрунтовано визначити суму виконавчого збору у виконавчому провадженні з урахуванням отриманого звіту суб`єкта оціночної діяльності.

Однак, всупереч вимогам статті 57 Закону №1404-VIII, та не під час відкриття виконавчого провадження, а лише 03.07.2025, державний виконавець визначив вартість майна на підставі листа - відповіді Секретаріату Кабінету Міністрів України від 01.07.2025 № 24-719/1, який повідомив що вартість нерухомого майна переданого стягувачу складає 65 025 532 грн.

Водночас, суд зазначає, що згідно з висновком експерта МПП ВФ Науктехпроект за результатами проведення судової будівельно технічної та оціночно будівельної експертизи, який був прийнятий судом підчас розгляду справи № 910/1052/23, вартість нерухомого майна, яке було передано стягувачу складає 24 557 308 грн.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача з приводу того, що за відсутності в матеріалах виконавчого провадження взаємної згоди сторін щодо погодження вартості вилученого нерухомого майна державний виконавець повинен був самостійно вжити заходів для його визначення, в тому числі із залученням суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Разом з тим, державним виконавцем порушено вказані вимоги, внаслідок чого останнім необґрунтовано покладено в основу визначення розміру виконавчого збору від вартості майна боржника, оцінка якого, у спосіб визначений статтею 57 Закону № 1404-VIII не проводилася.

Ураховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що під час прийняття спірної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору № ВП №78174556 від 03.07.2025, державний виконавець діяв не на підставах, поза межами повноважень та не у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження".

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав до суду належних доказів на обґрунтованість прийняття ним оскаржуваної постанови, а, отже, не довів її правомірності.

Згідно з статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 78174556 від 03.07.2025 винесену головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожною Тетяною Андріївною.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 34999976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСО" (ідентифікаційний код 23536097) судовий збір у розмірі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Василенко Г.Ю.