Рішення № 138612452, 30.07.2026, Піщанський районний суд Вінницької області

Єдиний унікальний номер 142/354/26

Номер провадження 2/142/440/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

30 липня 2026 року с-ще Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Гринишиної А.А.

з участю

секретаря судового засідання Шевчука Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Піщанка Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2026 року до Піщанського районного суду Вінницької області через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 01.09.2025-100000533 від 07.09.2025 у розмірі 65140 грн., суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 662,40 грн. проводити розгляд даної малозначної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 07.09.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір (оферти) № 01.09.2025-100000533. Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит, який у подальшому, на підставі укладеного 16.09.2025 додаткового договору, збільшено до 20000 грн. Надання кредитних коштів підтверджується квитанціями про їх перерахування. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику було надано кредит на таких умовах: дата надання кредиту 07.09.2025; первісна сума кредиту 6000 грн; після укладення додаткового договору від 16.09.2025 загальна сума кредиту становила 20000 грн; строк користування кредитом до 11.04.2026; продовження строку кредитування договором не передбачено; процентна ставка «Стандарт» становить 1 % за кожен день користування кредитом протягом перших трьох чергових періодів, процентна ставка «Економ» - 0,5 % за кожен день користування кредитом у наступних чергових періодах; комісія за надання кредиту становить 9 % від суми кредиту, а після укладення додаткового договору - 1260 грн за надання другого траншу; також договором передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Сторони погодили, що у разі прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором позичальник на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, у розмірі, визначеному договором. Відповідно до пункту 3.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит, сплатити проценти та комісії. Згідно з пунктом 3.2 договору кредит надано для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності чи виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до пункту 4.1 договору кредитодавець надав кредит шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу. Згідно з пунктом 6.1 договору позичальник зобов`язався своєчасно повернути кредит, сплатити проценти та інші передбачені договором платежі. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином та у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти в загальному розмірі 20000 грн. Разом з тим ОСОБА_3 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 65140 грн, яка складається з: тіла кредиту 20000 грн, процентів 29740 грн, комісії, пов`язаної з наданням кредиту, 1800 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості 3600 грн та процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, 10000 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2026 року дану позовну заяву було передано для розгляду судді Гринишиній А.А.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, враховуючи, що відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, судом було направлено запит до Піщанської селищної ради Піщанського району Вінницької області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 та отримано відповідь, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Піщанського районного суду Вінницької області від 05 червня 2026 року постановлено відкрити провадження в даній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату, час та місце проведення судового засідання, призначено по цивільній справі судове засідання на 09 годину 30 хвилин 03 липня 2026 року, яке в подальшому, у зв`язку з неявкою відповідача, відкладене до 11 години 15 хвилин 30 липня 2026 року.

Ухвалою суду від 30 липня 2026 року постановлено провести заочний розгляд цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" повноважного представника в судове засідання 30 липня 2026 року не направив, проте в позовній заяві просив суд розгляд справи проводити без участі представника позивача та не заперечував проти ухвалення у справі заочного рішення у разі неявки відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 в жодне судове засідання, у тому числі 30 липня 2026 року, не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується його підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Відзиву на позовну заяву, а також будь-які заяви чи клопотання від відповідача до суду не надходили.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання без повідомлення причин неявки, відзив на позовну заяву не подав, суд, за згодою позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до положень ч. 1 ст. 280, ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, приходить до переконання, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до норм статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормами параграфу 1 Глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності, достатності.

На підставі наданих суду доказів встановлено, що між відповідачем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 07 вересня 2025 року було укладено кредитний договір № 01.09.2025-100000533, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки кредитного договору, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору та інформаційного повідомлення позичальника. Крім того, 16 вересня 2025 року між сторонами було укладено додатковий договір, відповідно до якого за ініціативою позичальника суму кредиту збільшено до 20000,00 грн.

Відповідно до умов договору позичальнику первісно було надано кредит у розмірі 6000,00 грн строком на 217 днів із датою повернення 11 квітня 2026 року. Умовами договору передбачено, що продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування, строку виплати кредиту та строку дії договору не допускається, а позичальник не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування чи строку виплати кредиту.

16 вересня 2025 року між сторонами укладено додатковий договір, відповідно до якого кредитодавець надав відповідачу другий транш кредиту в розмірі 14000,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума кредиту склала 20000,00 грн.

Відповідно до умов договору процентна ставка «Стандарт» є фіксованою та становить 1 % за кожен день користування кредитом протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, а процентна ставка «Економ» є фіксованою та становить 0,5 % за кожен день користування кредитом протягом наступних чергових періодів. Розмір процентних ставок не може бути збільшений в односторонньому порядку.

Також умовами договору передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 540,00 грн. Після укладення додаткового договору позичальник зобов`язався сплатити комісію за надання другого траншу в розмірі 1260,00 грн. Крім того, договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, яка після укладення додаткового договору встановлена у розмірі 1800,00 грн у кожному з наступних чергових періодів.

Сторони погодили, що денна процентна ставка, яка відображає загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом усього строку кредитування, становить 0,72 %.

Пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заявку на отримання кредиту, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), інформаційне повідомлення, а також додатковий договір були підписані відповідачем ОСОБА_2 за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону, зазначений нею під час реєстрації в інформаційній системі кредитодавця.

Відповідно до інформації, отриманої із центрального вузла системи BankID НБУ, відповідача було ідентифіковано під час укладення кредитного договору із використанням електронної ідентифікації.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в загальному розмірі 20000,00 грн шляхом їх перерахування на платіжну картку відповідача, що підтверджується квитанціями про перерахування коштів.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 01.09.2025-100000533 від 07 вересня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 станом на день звернення до суду становить 65140,00 грн, з яких: 20000,00 грн основний борг; 29740,00 грн проценти за користування кредитом; 1800,00 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту; 3600,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 10000,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу України та нормами Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну комерцію».

З огляду на положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладена між сторонами угода визнається правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч. ч. 2 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що двосторонні правочини є договорами, в яких погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

У постанові КЦС ВС від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 Верховний суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 зазначено: «Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно частин першої та другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію(оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). У статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Тому укладення договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що статтею 204 ЦК України регламентована презумпція правомірності правочину.

Так, відповідно до наведеної норми права правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Жодних судових рішень про визнання укладеного між сторонами правочину недійсним або встановлення його нікчемним суду не надано.

Згідно зі статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України, обумовлено що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 01.09.2025-100000533 від 07 вересня 2025 року складає 65140,00 грн, з яких: 20000,00 грн основний борг, 29740,00 грн проценти за користування кредитом, 1800,00 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту, 3600,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості, 10000,00 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Водночас відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, наслідки невиконання цивільно-правових зобов`язань за договорами позики змінилися. Зокрема, боржники за такими договорами звільняються від сплати штрафу, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності.

Відтак позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у сумі 10000,00 грн є безпідставними, оскільки не відповідають приписам пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та не підлягають задоволенню.

Крім того, щодо стягнення з відповідача сум комісій суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або які вчиняються банком чи споживачем з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/4328/14.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб, а споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність кредитодавця з передачі споживачу коштів для його особистих потреб, а тому встановлення будь-яких комісій та інших платежів за дії, відмінні від надання кредитних коштів, є незаконним, а відповідні умови договору є нікчемними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Крім того, аналізуючи положення статей 549-552, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, суд зазначає, що наслідками укладення договору позики є обов`язок позичальника повернути суму позики, сплатити проценти за користування позикою, а у випадках, передбачених законом, - інфляційні втрати, проценти річних та неустойку. Водночас положеннями параграфа 1 глави 71 ЦК України не передбачено такого наслідку укладення договору позики, як сплата комісій.

Тому суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 1800,00 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3600,00 грн.

З огляду на наведене належна до стягнення з відповідача на користь позивача сума заборгованості за кредитним договором № 01.09.2025-100000533 від 07 вересня 2025 року становить 49740,00 грн, з яких: 20000,00 грн - основний борг та 29740,00 грн - проценти за користування кредитом.

Оскільки відповідач у судове засідання не з`явився та належними доказами не спростував доводи позивача, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором знайшли своє підтвердження під час розгляду справи. Враховуючи те, що умовами кредитного договору встановлено обов`язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що у позивача виникло право вимоги повернення вказаної суми заборгованості.

На підставі аналізу наведених норм законодавства та досліджених судом доказів суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 01.09.2025-100000533 від 07 вересня 2025 року в розмірі 49740,00 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд враховує, що відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Доказів понесення інших судових витрат позивачем суду не надано.

Керуючись статтями 512, 514, 525, 526, 530, 610, 612, 1048, 1050, 1054, 1056, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статтями 11, 13, 7681, 141, частиною восьмою статті 178, статтями 259, 263-265, 272, 273, 279-283, 289 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 01.09.2025-100000533 від 07.09.2025 року у розмірі 49 740 (сорок дев`ять тисяч сімсот сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) судовий збір у розмірі 2 032 (дві тисячі тридцять дві) грн 97 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 30 липня2026 року.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» код ЄДРПОУ 37356833, адреса 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-а.

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя: