Рішення № 138612188, 22.07.2026, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/1343/2026

130/945/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Порощука П.П.,

за участі секретаря Корнійчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Смірнов Сергій Михайлович до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з заявою про стягнення невиплачених коштів при звільненні, в якій просив стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на її користь грошові кошти у розмірі 521193,54 грн, що складаються з: одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131352,60 грн.; додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131352,60 грн.; грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17557 грн.; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16104 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року у розмірі 224827,34 грн., а також, просила стягнути з відповідача понесені нею, документально підтверджені, судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач, ОСОБА_1 працювала у Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі Відповідач, АТ «Українська залізниця») з 13.06.1985 року. Звільнилася з роботи 31.12.2024 року (за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, її стаж роботи в галузі складає 39 років 6 місяців 19 днів. Між адміністрацією Регіональною філією «Південно-Західна залізниця» та Дорожнім комітетом профспілки ДТГО Південно-Західної залізниці укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2024 роки. Норми, умови, гарантії та пільги, що встановлені Колективним договором у відповідності до ст.18 КЗпП України розповсюджуються на всіх працівників Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». За умовами укладеного між адміністрацією Регіональною філією «Південно-Західна залізниця» та Дорожнім комітетом профспілки Південно-Західної залізниці адміністрація взяла на себе зобов`язання з оплати праці та соціальні пільги та гарантії (Розділи 3 та 8 Колективного договору). Згідно умов Колективного договору ОСОБА_1 має право отримати від відповідача: одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію (п.8.23 Колективного договору); додаткову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті (п.8.23 Колективного договору); грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею. (п.3.14 Колективного договору); матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (п.3.10 Колективного договору).

Однак, при звільненні відповідач належні позивачу виплати не здійснив, чим порушив її законні права та інтереси. 07.12.2024 ОСОБА_1 виповнилось 60 років (ювілей). Всього у відповідності до Колективного договору сума невиплаченої ОСОБА_1 матеріальної допомоги складає 296366,20 грн. Однак роботодавець в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» так і не виплатив по сьогоднішній день належні позивачу виплати у відповідності до пунктів 3.10, 3.14, 8.23 Колективного договору в сумі 296366,20 грн, таким чином не виконавши свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши Позивачу дані кошти, чим грубо порушив її права гарантовані колективним договором. Крім того, матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена пунктом 3.10 Колективного договору Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» входить до структури оплати праці (заробітної плати) згідно із законодавством України, а Роботодавець не виплативши Позивачу матеріальну допомогу порушив положенням ч.1 ст. 526 ЦК України та ст.116 КЗпП. Позивач вважає, що АТ «Укрзалізниця» незаконно відмовила їй у виплаті коштів передбачених Колективним договором при звільненні 31.12.2024 року, чим грубо порушила ст.116 КЗпП посилаючись на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року № Ц-54/31 чим порушила її права гарантовані пунктам 3.10, 3.14, 8.23 Колективного договору. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст.117 КЗпП України). ОСОБА_1 звільнилася 31.12.2024 року, тому сума середнього заробітку за весь час затримки становить 224827,34 грн. 11.12.2025 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила Рішення №1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо перевірки конституційності положень ч.1 ст.233 КЗпП України та постановив, що положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у частині, яка стосується строку звернення працівника до суду з вимогами по виплату заробітної плати та інших належних йому суд, є неконституційним та втрачає чинність із дня ухвалення цього рішення. Позивач зазначила, що оскільки тримісячний строк звернення до суду визнано неконституційним, то звернення до суду не обмежується строком, відповідно до п.1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 03.10.2025 року відкрито провадження у в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін.

03.04.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про застосування позовної заяви, в якому представник відповідача просив застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову (а.с.43-73).

10.07.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 підтримали заявлені вимоги, просили позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності, посилаючись на обставини викладені в відзиві.

Суд, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач, ОСОБА_1 (а.с.5) працювала у Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 13.06.1985 року, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.7-12). Звільнилася з роботи 31.12.2024 року (за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію) згідно наказу № 2268/ос від 09.12.2024 року (а.с13).

Наказ про звільнення містить вказівку виплатити позивачу, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків (стаж роботи у галузі складає 39 років 6 місяців 19 днів), передбаченої змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005р.р. пролонгованого на 2006-2024р.р., п.8.23.

Для отримання матеріальної допомоги 10.01.2023 року ОСОБА_1 подавала заяву про виплату її матеріальної допомоги на оздоровлення згідно колективного договору (а.с.22). Сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачу становить за 2023 рік 16104 грн. Прожитковий мінімумів для працездатних осіб на 01.01.2023 року становить 2684 грн. х 6 = 16104 грн.

19.12.2024 року позивачу було надано повідомлення про нараховані та виплачені суми, яке не містить жодної згадки про одноразову матеріальну допомогу в зв`язку із виходом на пенсію та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки (а.с.14).

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022р. протокол №Ц-54/31 Ком.т та листа від 25.03.2022р. №ЦЦУП-10/195 призупинено ряд виплат працівникам, передбачених колективними договорами структурних (виробничих) підрозділів товариства, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової допомоги винагороди працівникам залізниці та бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку. Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію позивачу буде здійснена після прийняття окремого рішення ПТ «Укрзалізниця».

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі. Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідно до протоколу правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ "Укрзалізниця" було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання).

Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості.

Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Суд звертає увагу, що позивач звільнився з роботи 31.12.2024 року, у зв`язку з чим норми, обмежуючі виплату вказаних видів матеріальної допомоги, до нього не застосовуються.

Суми заборгованості, які позивач просить стягнути на його користь, відповідачем не спростовані, суд погоджуєься з наданим позивачем обґрунтуванням нарахування вказаних виплат.

Станом на 24.03.2026 р. (звернення позивача до суду) відповідач не провів з нею повного розрахунку при звільненні, а саме, не виплатив одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005р.р. пролонгованого на 2006-2024 р.р. (п.8.23); 6(шість) прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік та за 2024 рік, передбачені п.3.10 ; грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку (в т.ч. на пільгових умовах) передбаченої п.3.14 .

Позивач має право на одержання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період шести місяців із дати звільнення тобто, з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року.

Таким чином, позивачу не виплачено відповідачем одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131352,60 грн.; додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131352,60 грн.; грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17557 грн.; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16104 грн.;

Згідно довідки про середню заробітну плату №ННФ-02/84 від 05.02.2026 р. розмір середньоденної заробітної плати становить: 1207,84 грн.

Середній заробіток, що має бути сплачений позивачу у зв`язку із затримкою здійснення розрахунку при звільненні складає : 1207,84 х 181 р.дні = 224827,34 грн.

Суд вважає правильним проведений позивачем розрахунк середнього заробітку.

Враховуючи викладене, так як відповідачем порушено строк виплати позивачу матеріальної допомоги, наявні підстави для стягнення з нього середнього заробітку за затримку виплат належних їй сум під час звільнення за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частиною 2 ст.97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців (ст.10 КЗпП України).

Умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (ч.1 ст.5 Закону України "Про колективні договори і угоди").

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду (ч.1 ст.9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

За приписами ст.13 КЗпП України, ст.7 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (ст.18 КЗпП України). Указом Президента України від 24.02.202 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", який набув чинності 24.03.2022, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України).

Таким чином, положення Закону України "Про правовий режим воєнного стану", які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі. Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зімни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15), у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16), у постанові від 15.06.2020 р. (справа № 337/1279/17, провадження № 61-14960ск19).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні, у строки, зазначені в ст.117 КЗпП України. Вказані порушення тягнуть за собою передбачену ст.117 КЗпП України відповідальність у вигляді необхідності виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення.

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не вбачається. В цій частині суд відкидає доводи відповідача. З врахуванням Рішення Конституційного суду 11.12.2025 № 1-р/2025, строк звернення позивача з даним позовом не пропущено. Інші доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не можуть слугувати достатньою правовою підставою для невиконання обов`язку щодо виплат, належних позивачу.

Суд не приймає заперечень представника відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вище наведеним.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.

Ст.59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 та 2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом ч.1 п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України і у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи надані представником позивача адвокатом Смірновим С.М. докази про понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн. (а.с.29), суд вважає необхідним також стягнути з відповідача на користь позивача фактично понесені ним витрати на правничу допомогу в справі в сумі 15000 грн.

Суд вважає, такі витрати позивача співмірними із складністю справи та значенням справи як для позивача та відповідача, а також відповідають обсягу виконаних адвокатом робіт і часом, витраченим адвокатом на надання послуг.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року.

Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 ст.141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, позивач є особою, звільненою від сплати судового збору, п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на користь держави.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 141,174, 235, 247, 258-259,263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця,5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_1 ) грошові кошти у розмірі 521193,54 (п`ятсот двадцять одна тисяча сто дев`яносто три гривні 54 копійки), що складаються з:

одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію у розмірі 131352,60 грн.;

додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 131352,60 грн.;

грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею у розмірі 17557 грн.;

матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у розмірі 16104 грн.;

середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.01.2025 року по 30.06.2025 року у розмірі 224827,34 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця,5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешканки АДРЕСА_1 ) понесені нею, документально підтверджені, витрати на правову допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір в розмірі 16640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Порощук П..П.