Рішення № 138611555, 28.07.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" липня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/836/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до відповідача Фізичної особи-підприємця Оломпієвої Яни Миколаївни

про стягнення заборгованості в розмірі 72 488 грн. 16 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Гаврилюк Ярослав Васильович (поза межами залу суду);

Від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина:

03 липня 2026 року Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Оломпієвої Яни Миколаївни про стягнення заборгованості в розмірі 72 488 грн. 16 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/836/26 за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до відповідача Фізичної особи-підприємця Оломпієвої Яни Миколаївни про стягнення заборгованості в розмірі 72 488 грн. 16 коп. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28 квітня 2026 року.

22 липня 2026 року через підсистему електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

27 липня 2026 року через підсистему електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив.

28 липня 2026 року через підсистему електронний суд від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засідання 28 липня 2026 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Окрім того, в судовому засіданні судом з`ясовано, що відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи з метою підготовки заперечень на відповідь на відзив, суд зазначає наступне.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частинами 14 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За приписами пункту 2 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Проаналізувавши зміст поданого клопотання, суд не встановив обґрунтованих підстав з урахуванням норм Господарського процесуального кодексу України для відкладення розгляду справи, адже, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, строки на подання заяв по суті визначені в ухвалі суду від 06 липня 2026 року спливли, відсутність у клопотанні аргументів щодо неможливості подання заперечень у встановлені судом строки, тому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Отже, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Мотивувальна частина:

02.04.2024 року між Акціонерним товариством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Оломпієвою Яною Миколаївною (Постачальник) було укладено договір поставки № 53-122-01-24-14603.

Згідно п. 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника товар, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити товар за кількістю та цінами, що передбачені специфікацією № 1 (додаток № 1 до даного договору).

Предметом поставки по даному договору є товар: 03220000-9 - (Овочі (борщовий набір)), який передбачений специфікацією № 1 (додаток № 1 до даного договору) (п.1.2).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що загальна сума договору (вартість товару) становить 590 395,00 грн. без ПДВ.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору, сторонами погоджено, що товар поставляється Постачальником окремими партіями, два рази на тиждень. Кількість та асортимент кожної партії та дата поставки товару визначається заявками Замовника, які направляються Замовником на електронну адресу Постачальника, не пізніше ніж за 2 календарні дні до моменту поставки. Товар поставляється Постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010". Місце поставки - База УРП, м. Вараш, Рівненська обл.

У розділі 4 договору сторони погодили, що кількість та асортимент продукції визначається у специфікації № 1 (додаток № 1 до договору). Якість товару, що поставляється, повинна відповідати умовам договору, ДСТУ та технічній специфікації (додаток № 2 до договору).

Розділом 8 договору передбачено порядок передачі та приймання продукції, зокрема у пунктах 8.1. договору приймання товару здійснюється у відповідності з інструкціями № П-6 від 15.06.1965 р. "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" та № П-7 від 25.04.1966 р. "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначенця і товарів народного споживання за якістю" при наявності товарно-супровіднйх документів: видаткова накладна. Документи, які підтверджують якість товару: сертифікат якості на продукцію, або якісне посвідчення, або декларація виробника.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної Замовником. Ризик випадкового пошкодження або знищення товару переходить до Замовника з моменту поставки товару.

Судом установлено, що на виконання умов договору відповідач поставку продукції здійснив частково.

Сторони погодили у пункті 9.2 договору, що позовна давність за вимогами про стягнення штрафних санкцій, передбачених пунктом 9.1 договору, становить три роки.

Згідно з пунктом 9.4. договору усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України. Претензійний порядок досудового вирішення спорів є обов`язковим (пункт 9.5. договору).

Відповідно до умов договору, позивачем сформовано та направлено відповідачу заявки на поставку товару, а саме: 21 червня 2024 року № 22-11773/044; від 27 червня 2024 року № 22-12151/044; від 05 липня 2024 року № 22-12721/044; від 12 липня 2024 року № 22-13204/044; від 19 липня 2024 року № 22-13590/044; від 26 липня 2024 року № 22-14016/044; від 27 вересня 2024 року № 22-18039/044; від 25 грудня 2024 року № 22-24011/044.

Однак, відповідач взяте на себе договірне зобов`язання щодо поставки товару не виконав.

02.02.2026 року відповідачу направлена претензія № 22-1899/001-юр з вимогою сплатити пеню та штраф за порушення умов договору, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із відповідальністю за непоставку продукції за договором поставки, регулювання яких здійснюється ГК України (втратив чинність, однак діяв станом на дату виникнення спірних правовідносин), ЦК України.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство, що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою та третьою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За порушення умов договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення 52 548,76 грн. пені та 19 939,40 грн. штрафу.

Пунктом 9.1. договору визначено, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) товару понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф в розмірі 7% вказаної вартості.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини другої статті 231 ГК України (втратив чинність, однак діяв станом на дату виникнення спірних правовідносин) унормовано, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з усталеною практикою господарських судів, застосування до боржника, що порушив господарське зобов`язання, санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини другої статті 231 ГК України, можливе при сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоч би одна сторона є суб`єктом господарювання, що відноситься до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (постачанням) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і розраховується в процентному відношенні розмір штрафу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання. Отже, штраф і пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - ні.

Суд перевіривши нарахування пені та штрафу, визнає їх арифметично правильним.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

На думку суду, встановлені обставини щодо прострочення відповідачем договірних зобов`язань з поставки товару, свідчать про порушення відповідачем майнових прав позивача.

Суд, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача за позовом, тому, останній слід задоволити.

Отже, з правовою позицією та аргументами позивача за основним позовом суд погоджується.

Щодо правової позиції відповідача, суд зазначає наступне.

Суд критично оцінює твердження відповідача про економічну не вигідність договору та зокрема поставок товару за виставленими позивачем заявками.

Відповідно до ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по- перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

У статті 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

При укладенні договору відповідач погодив усі істотні умови останнього, а саме порядок поставки, порядок розрахунків, об`єми поставки і ціну тощо. Не погодження позивачем умов зміни ціни позову не слугує підставою для не виконання умов договору.

Окрім цього, відповідач пропонував укласти додаткову угоду з ціною, що сумарно перевищує встановлені законодавством 10 % у випадку коливання ціни. Оскільки, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" де збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Законодавство України дозволяє вносити зміни до договорів про закупівлю, проте такі зміни мають відповідати законодавчим вимогам, зокрема пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», затверджених Постановою КМУ від 12 жовтня 2022 року № 1178 (далі - Особливості). Відповідно до підпункту 6 пункту 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування.

Відтак, особливостями не передбачено укладення додаткової угоди на збільшення суми договору у понад 50 %. Також для того щоб зміни до договору були законними і відповідали законодавству, важливо не лише правильно обґрунтувати підстави для змін, але й забезпечити відповідне документальне оформлення. У тексті додаткової угоди має бути чітко зазначено, які саме зміни вносяться до договору і на підставі яких пунктів Особливостей це відбувається. Пропозиція укласти додаткову угоду має містити чітко оформлений проект такої угоди.

У свою чергу відповідачем не додано до своєї пропозиції жодного проекту додаткової угоди, що унеможливлювало здійснення аналізу умов котрі останній бажав змінити.

Щодо пропозицій відповідача про розірвання договору, суд зазначає, що останній не скористатися своїм правом на розірвання договору в судового порядку.

Посилання відповідача на укладення з позивачем двох інших договорів, відхиляються судом, оскільки це інші приватно-правові відносини, що не входять до предмета доказування у справі № 918/836/26.

Аргументи відповідача щодо підстав та розміру нарахування штрафних санкцій, спростовуються встановленими судом обставинами справи.

Щодо інших аргументів відповідача, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє як такі, що необґрунтовані та не доведені.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статтей 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 3 328 грн. 00 коп. покладаються на відповідача у справі.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Оломпієвої Яни Миколаївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34403, Рівненська обл., м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) 72 488 (сімдесят дві тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн. 16 коп., з яких: 52 548 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот сорок вісім) грн. 76 коп. пені та 19 939 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять) грн. 40 коп. штраф та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 30 липня 2026 року.

Суддя Вадим Торчинюк