Рішення № 138610831, 21.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026Справа № 910/3791/26

розглянувши справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНСОЛЬ" (адреса: 76006, м. Івано - Франківськ, вул. Б. Хмельницького, буд. 69, код ЄДРПОУ: 41522323)

до Акціонерного товариства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, код ЄДРПОУ: 43068454)

про стягнення коштів

у складі суду судді Погрібної С.В.

за участю секретаря судового засідання Левчук В.С.

представники сторін згідно протоколу судового засідання.

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНСОЛЬ" (далі - позивач / ТОВ «ЕНСОЛЬ») звернулось до суду з позовом до Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» (далі - відповідач / ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ») про стягнення 3% річних у розмірі 572 064, 30 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 081 817, 50 грн, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за період з 09.07.2024 по 20.01.2026.

Ухвалою суду від 06.04.2026 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу час на усунення недоліків.

09.04.2026 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, яка прийнята судом.

Ухвалою суду від 13.04.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду судом, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.04.2026 о 12:00 год.

Ухвалою суду від 29.04.2026 судом продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 02.06.2026 о 14:00 год.

30.04.2026 Акціонерне товариство «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» подало до суду відзив на позовну заяву (вх. № 07-11/34430/26), в якому також просило залучити до участі у справі Акціонерне товариство «Гарантований покупець» в якості відповідача, як правонаступника Державного підприємства «Гарантований покупець».

04.05.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. № 07-11/35505/26).

08.05.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 07-11/36890/26).

02.06.2026 Акціонерне товариство «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» подало до суду заяву про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Підготовче засідання, призначене на 02.06.2026 о 14:00 год, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою від 08.06.2026 сторони повідомлені про наступну дату та час підготовчого засідання, яке відбудеться 23.06.2026 о 15:00 год.

Ухвалою суду від 23.06.2026 задоволено клопотання Акціонерного товариства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про заміну учасника справи; замінено відповідача у справі № 910/3791/26 Державне підприємство "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (ідентифікаційний код: 43068454) на його правонаступника - Акціонерне товариство "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (ідентифікаційний код: 43068454); відмовлено у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго»; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 21.07.2026 о 14:30 год.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов, укладеного між сторонами, Договору №15828/01 від 19.12.2018 прострочив оплату заборгованості за поставлену електричну енергію.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2024 у справі № 910/8619/24, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025, закрито провадження у справі в частині стягнення боргу у сумі 201 291,25 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача 12 417 267, 98 грн - основної заборгованості; 653 392,16 грн - 3% річних, 1 295 613,29 грн - інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору в розмірі 215 497,97 грн.

Оскільки у вищезазначеній судовій справі № 910/8619/24 інфляційні втрати та 3% річних були нараховані позивачем по 08.07.2024 включно, натомість, погашення повної суми боргу відбулося 21.01.2026, то відповідач зобов`язаний сплатити позивачу 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 09.07.2024 по 20.01.2026 включно.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що розрахунок платежів та порядок їх здійснення між покупцем та продавцями за «зеленим» тарифом, унормований главою 11 Порядку № 641, а не главою 10, як вказує позивач.

Зокрема, згідно з п. 11.4 гл. 11 Порядку № 641 Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п`яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Крім того, як було зазначено вище, п. 11.4 Порядку № 641 передбачено, що при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

При здійсненні розрахунку щодо оплати 100% вартості відпущеної продавцям за «зеленим» тарифом електричної енергії відносно кожного попереднього розрахункового періоду Гарантованим покупцем враховуються наступні умови: сума сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом авансових платежів; сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.

Іншими словами, Регулятором визначено, що, окрім суми сплачених авансових платежів за відповідний розрахунковий період, врахуванню підлягає також розмір перерахованих коштів від ОСП, за укладеним з ним договором.

На виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» та Порядку № 641, між Гарантованим покупцем та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» укладено Договір № 0414-09051/52/01 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, який станом на сьогодні, з урахуванням внесених змін і доповнень, продовжує діяти.

Згідно із п. 1.2 вищезазначеного Договору замовник сплачує постачальнику послуг вартість наданих послуг відповідно до умов цього Договору.

Водночас, станом на 20.03.2026 заборгованість НЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем становить 13.214 млрд грн.

Відтак, наявність заборгованості НЕК «Укренерго перед Гарантованим покупцем щодо наданої у розрахунковому місяці послуги виключає виникнення зобов`язання Гарантованого покупця з оплати вартості відпущеної продавцями за «зеленим» тарифом електричної енергії попереднього розрахункового місяця в частині, пропорційній до розміру заборгованості НЕК «Укренерго» перед Гарантованим покупцем за послугу у такому місяці.

Зважаючи на вищеописане, оскільки НЕК «Укренерго» не сплатило послугу в повному обсязі, то зобов`язання Гарантованого покупця перед позивачем у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України не виникли, а тому відсутні підстави для донарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивачем пред`явлені позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за електроенергію, що відпущена останнім на підставі Договору № 15828/01 від 19.12.2018 та додаткових угод до нього.

Однак, застосування судом в межах даного спору преюдиції щодо обставин справи, які встановлені в судових рішеннях у справі № 910/8619/24, не може мати абсолютного характеру і не повинно сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в судових рішеннях.

Також відповідач зазначив, що позивачем допущені арифметичні помилки при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

З розрахунку позивача вбачається, що останнім нараховується 3% річних та інфляційні втрати на заборгованість у розмірі 12 417 266,98 грн за період з 09.07.2024 по 20.01.2026.

Разом з тим, в ході примусового виконання судового рішення у справі № 910/8619/24 згідно з платіжною інструкцією від 15.01.2026 № 2141812224201 з Гарантованого покупця було списано грошові кошти в сумі 13 659 294,77 грн (12 417 266,98 грн + 10% виконавчого збору + витрати виконавчого провадження), відповідно нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 15.01.2026 по 20.01.2026 є однозначно безпідставним, оскільки з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок органу ДВС боржник вважається таким, що належним чином виконав своє зобов`язання перед стягувачем.

Також, відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних документів первісного бухгалтерського обліку, що підтверджує розмір та наявність заборгованості на яку позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що позивачем у даній справі не висунуто вимог щодо стягнення суми основної заборгованості за поставлену електричну енергію, оскільки така вимога була предметом розгляду Господарським судом міста Києва та Північним апеляційним господарським судом у справі №910/8619/24.

Відтак, посилання відповідача на нормативно-правові акти, які регулюють порядок розрахунків за електричну енергію за «зеленим» тарифом для розгляду даної справи не мають жодного значення.

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на наявність заборгованості НЕК «УКРЕНЕРГО» перед відповідачем, оскільки відсутність коштів у відповідача не звільняє останнього від виконання своїх зобов`язань, а також від відповідальності за їх неналежне виконання.

Окрім того, відповідач не позбавлений права стягувати заборгованість НЕК «УКРЕНЕРГО» в судовому порядку.

У даній справі позивачем стягується 3% річних та інфляційні витрати нараховані з 09.07.2024 по 20.01.2026 у зв`язку із простроченням оплати за поставлену електричну енергію за період з жовтня 2021 року та з лютого по серпень 2022 року.

При цьому, 3% річних та інфляційні витрати нараховані у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні 21.07.2026 судом проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.

19.12.2018 між Державним підприємством «Енергоринок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енсоль» було укладено Договір № 15928/01, відповідно до умов якого ТОВ «Енсоль» зобов`язалося продавати, а ДП «Енергоринок» зобов`язалося купувати електроенергію, вироблену ТОВ «Енсоль», та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору.

30.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок", Державним підприємством «Гарантований покупець» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енсоль» було укладено Додаткову угоду №186/01 до Договору від 19.12.2018 року № 15928/01.

У пункті 1 Додаткової угоди №186/01 сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова "Державне підприємство ''Енергоринок'' (далі - ДПЕ), що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах" замінити на слова "Державне підприємство ''Гарантований покупець'' (далі - гарантований покупець), що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/8619/24 закрито провадження у справі № 910/8619/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енсоль» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 14 567 563,68 грн., в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 201 291,25 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енсоль» 12 417 267,98 грн - основної заборгованості; 653 392,16 грн - 3% річних та 1 295 613,29 грн - інфляційні втрати. Також стягнуто з Державного підприємства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енсоль» витрати по сплаті судового збору в розмірі 215 497,97 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025 у справі № 910/8619/24 апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 без змін.

Зі змісту вищезазначених судових рішень у справі № 910/8619/24 вбачається, що на виконання умов Договору № 15928/01 від 19.12.2018 позивач у жовтні 2021 року та у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року поставив відповідачу електричну енергію за «зеленим тарифом» на загальну суму 12 618 558,23 грн, однак, відповідач належним чином не виконує зобов`язання щодо належної та своєчасної оплати вартості поставленої електричної енергії.

Відповідно до банківської виписки ТОВ «ЕНСОЛЬ» 21.01.2026 Шевченківський ВДВС у м. Києві КМУ МЮУ, в межах виконавчого провадження відкритого на підставі наказів Господарського суду міста Києва по справі № 910/8619/24, перерахував на рахунок ТОВ «Енсоль» грошові кошти у загальному розмірі 12 667 765,95 грн.

Приймаючи рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У частині другій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/8619/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енсоль» 12 417 267,98 грн - основної заборгованості; 653 392, 16 грн - 3% річних та 1 295 613, 29 грн - інфляційні втрати, а також судовий збір в розмірі 215 497, 97 грн.

Вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2024, яке набрало законної сили 09.06.2025, у справі № 910/8619/24 встановлено, що відповідач прострочив оплату переданої йому позивачем протягом: у жовтні 2021 року та у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року включно, електричної енергії за Договором № 15928/01 від 19.12.2018 у розмірі 12 417 267, 98 грн.

Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Подібні правові висновки наведені у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19.

Припис частини четвертої статті 75 ГПК України спрямований на забезпечення дотримання принципу правової визначеності та його складової res judicata.

В основі принципу правової визначеності як одного з істотних елементів принципу правовладдя (верховенства права) лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися [рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95)]. Базове тлумачення принципу res judicata наведено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99), «Науменко проти України» (заява № 41984/98), «Праведная проти Росії» (заява № 69529/01), «Христов проти України» (заява № 24465/04), «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03), в яких цей принцип розуміють як елемент принципу юридичної визначеності.

Дія правила про звільнення від доказування, передбаченого частиною четвертою статті 75 ГПК України, спрямована на те, щоб спір між сторонами вирішувався в одній судовій справі, а не був штучно розбитий на декілька позовів / справ, де сторони мали б можливість подавати нові докази на підтвердження чи спростування тих самих фактів.

Інше тлумачення створює можливість «спростування преюдиційних обставин» за допомогою нових доказів, призводить до розмивання змісту частини четвертої статті 75 ГПК України, а отже до правової невизначеності, адже не зрозуміло, за яких умов, керуючись якими критеріями, суд замість застосування приписів частини четвертої статті 75 ГПК України має надати стороні можливість доводити / спростовувати за допомогою нових доказів ті чи інші обставини, що входять до предмета доказування і були вже встановлені в іншій справі.

Суд також приймає до уваги висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2024 у справі №607/6215/23, що правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.

Таким чином, вищезазначені обставини щодо факту прострочення відповідачем зобов`язання з оплати переданої йому позивачем протягом: у жовтні 2021 року та у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року включно, електричної енергії, за укладеним між сторонами Договором № 15928/01 від 19.12.2018, у розмірі 12 417 267,98 грн, встановлені рішеннями судів у справі №910/8619/24, є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню у справі №910/3791/26.

Згідно статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно доводів відповідача про те, що обставини, встановлені судами у межах справи №910/8619/24, не можуть мати абсолютного характеру, а також щодо доводів відповідача про фактичну неможливість вчасного розрахунку з позивачем через наявну заборгованість НЕК «Укренерго» перед ним, суд зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, донарахованих за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, обставини виникнення та наявність якого вже встановлені у межах справи №910/8619/24.

Як вже було зазначено, суд у межах справи №910/3791/26 повторно не встановлює обставин щодо прострочення виконання зобов`язання з оплати відповідачем переданої йому електричної енергії за Договором № 15928/01 від 19.12.2018, оскільки такі обставини вже встановлені у межах справи №910/8619/24 і є преюдиційними для даного спору.

Тобто, заперечення відповідача щодо розміру заборгованості за вищезазначеним Договором, який визначений у межах справи №910/8619/24, невизнання зазначеної заборгованості, посилання на підстави неможливості своєчасної сплати, необхідність переоцінки фактичних обставин, що були встановлені у межах справи №910/8619/24 - є порушенням принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, що у повній формі розкривається у «res judicata pro veritate habetur!» - «судове рішення визнається за істину».

Щодо доводів відповідача про існування форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Також, у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні; лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Втім, відповідачем у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження існування форс-мажорних обставин у спірних зобов`язаннях.

При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство України не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, враховуючи, що відповідач прострочив оплату за поставлену позивачем електричну енергію за Договором № 15928/01 від 19.12.2018 за періоди: у жовтні 2021 року та у період з лютого 2022 року по серпень 2022 року включно, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст. 625 ЦК України підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.

При цьому, перевіривши, наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (приміром від 23.10.2025 у справі №910/16298/24, від 30.09.2025 у справі №910/9313/24, від 16.09.2025 у справі №910/3353/24) звертав увагу не те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. Верховний Суд враховує, що за приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. А відтак у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Постанова Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №905/600/18 встановила чітке правило для розмежування моменту врахування індексу інфляції за конкретний місяць. Якщо сума боргу сплачується з 1 по 15 число місяця, то індекс інфляції за цей місяць враховується у розрахунку.

Якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 число місяця, то індекс інфляції за поточний місяць не враховується, а розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Це правило дає змогу уникнути суперечок щодо того, чи враховувати індекс інфляції за місяць, у якому відбулося погашення боргу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначив, що, наданий позивачем, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично неправильним та розрахований методологічно неправильно, оскільки в ході примусового виконання судового рішення у справі № 910/8619/24 15.01.2026 з Гарантованого покупця було списано грошові кошти в сумі 13 659 294,77грн (12 417 266,98 грн + 10% виконавчого збору + витрати виконавчого провадження), відповідно нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 15.01.2026 по 20.01.2026 є однозначно безпідставним.

В свою чергу, суд звертає увагу відповідача, що останнім до матеріалів справи не надано платіжну інструкцію від 15.01.2026 № 2141812224201 про стягнення з останнього коштів під час примусового виконання рішення суду від 18.12.2024 у справі № 910/8619/24.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/8619/24 було виконано відповідачем 21.01.2026, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених сум не надав.

При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" (адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, код ЄДРПОУ: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНСОЛЬ" (адреса: 76006, м. Івано - Франківськ, вул. Б. Хмельницького, буд. 69, код ЄДРПОУ: 41522323) 3% річних у розмірі 572 064,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 081 817, 50 грн та судовий збір у розмірі 31 846, 59 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписане суддею 30.07.2026.

Суддя Світлана ПОГРІБНА