Рішення № 138607782, 29.07.2026, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/2821/25

Номер провадження 2/184/444/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Томаш В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Михайлової Т.В.,

представника відповідача - Кобеляцького Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в м. Покров в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «про стягнення кредитної заборгованості», -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «СВЕА ФІНАНС» звернулось до суду із вказаним вище позовом, в обгрунтування позову посилаючись на наступні обставини. 04.09.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (надалі - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник, Відповідач) було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2325271 (надалі - Кредитний договір, Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 . 15.07.2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (нині ТОВ «СВЕА ФІНАНС», надалі - Позивач, Новий кредитор) було укладено Договір Факторингу №2-15072022, відповідно до умов якого Первісний Кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий Кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором. Станом на дату подачі позову до суду відповідач має заборгованість в розмірі 29520,00 грн. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові просить розглянути справу за відсутності їх представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача - Кобеляцький Д.М. в судовому засіданні заперечував проти позову. Надав відзив на позов, в якому просить відмовити в його задоволенні, а також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 04.09.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (надалі - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник, Відповідач) було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2325271 (надалі - Кредитний договір, Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

Після того, як відповідачем було здійснено реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі Первісного кредитора (далі ITC) і заповнено електронну заявку на отримання споживчого кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що перебуває за адресою https://credit7.ua/, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 04.09.2021 року направило ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір №2325271 у вигляді розміщення в особистому кабінеті Позичальника на сайті повного тексту кредитного договору (за обраними Позичальником в процесі оформлення параметрами терміну і суми кредиту).

В процесі заповнення заявки і реєстрації особистого кабінету Позичальником Первісний кредитор здійснив ідентифікацію (встановлення особи шляхом отримання її ідентифікаційних даних) і верифікацію (перевірку і підтвердження належності відповідній особі ідентифікаційних даних) особи в порядку, передбаченому пунктом 2 розділу 31 «Порядку ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта)» (Додатку 2 до «Положення про здійснення установами фінансового моніторингу», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2020 року №107. Тобто отримання ідентифікаційних даних і їх верифікація із використанням системи BankID НБУ. Таким чином особу, що вчиняла дії в Інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора (особистому кабінеті на сайті https://credit7.ua/), було однозначно встановлено як ОСОБА_1

04.09.2021 року Позичальник, після ознайомлення з пропозицією укласти електронний договір (офертою) у формі Договору, який містить усі істотні умови, і маючи технічну можливість відмовитися від підписання договору, виразив однозначну згоду із умовами договору шляхом натискання відповідної кнопки в ITC Первісного кредитора. Зі своєї сторони ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» направило 04.09.2021 13:05:30 ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему на номер телефону НОМЕР_2 (що було зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті) одноразовий ідентифікатор М146, котрий в свою чергу Боржником було 04.09.2021 13:08:35 введено/відправлено Первісному кредитору у відповідному розділі ITC, чим він прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №2325271 на умовах, визначених офертою.

Таким чином, 04.09.2021 13:08:35 року між TOВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір №2325271 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до Розділу 1 Кредитного договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Позичальнику грошові кошти в гривні (далі - кредит) в сумі 9000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Кредит надається строком на 30 днів. Стандартна процентна ставка становить 1.90% на день. В окремих випадках, встановлених Договором (що в свою чергу не передбачають неналежне виконання позичальником зобов`язань) може застосовуватися знижена (акційна) процентна ставка, яка становить 0,01% на день.

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку Позичальник вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг.

Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

Окрім цього, згідно із отриманою від Первісного Кредитора інформацією, відповідач в загальній кількості 2 рази оформлював кредитні відносини з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність Відповідача з процедурою оформлення та виконання Кредитного договору.

15.07.2022 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (нині ТОВ «СВЕА ФІНАНС», надалі - Позивач, Новий кредитор) було укладено Договір Факторингу №2-15072022, відповідно до умов якого Первісний Кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий Кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до Договору Факторингу №2-15072022 від 15.07.2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2325271 складає 29520,00 грн.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №2325271 від 04.09.2021 року становить: заборгованість за сумою кредиту - 9000,00 грн.; заборгованість по відсотках - 20520,00 грн.; пеня, штраф - 0,00 грн.; комісія - 0,00 грн. Загальна заборгованість - 29520,00 грн.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіком і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Правильно застосувавши норми матеріального права, слід дійти обґрунтованого висновку про те, що Кредитний договір підписаний Боржником за допомогою одноразового пароля- ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений.

Отже сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави» і позивач, як особа яка відповідно до ст. 4 ЦПК України звернулася до суду за судовим захистом його порушених прав, свобод чи інтересів, зобов`язана в першу чергу довести суду факт порушення його прав, свобод чи інтересів, тобто те що треба суду захистити. А суд відповідно до вимог ст.ст. 264, 265 вирішує при винесені рішення у справі «Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються» «чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду», тому що якщо немає самого факту порушення, то суд немає чого захищати. А функція правосуддя, яка встановлена КУ і закріплена в ЦПК, захист саме порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів, в даному випадку порушених прав відповідачем. У порушенні прав є дві складові які Позивач повинен довести суду це факт наявності права і факт порушення цього права, друга складова пов`язана з наявністю першої. Така сама позиція ВСУ Постанова №1 від 22.02.91. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.1,2 ст.3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд вважає, що позовні вимоги, викладені в позові, необґрунтовані і суперечать матеріалам, наданим позивачем як докази суду. Обставини не підтвердженні відповідними доказами згідно процесуальних норм ст.ст. 76, 77, 78, 79, 80, 81 ЦПК України. Вказані матеріали не підтверджують факт вказаних у позовній заяві позивачем цивільно-правових відносин і їх порушення, які в свою чергу були б підставою для виникнення права вимоги позивача до відповідача, які породжують право звернення до суду за захистом. Матеріали, надані позивачем мають сумнівний характер і сумнівний взаємозв`язок між цими і цивільними правовідносинами які вказані у позові, багато з них мають ознаки не оригінальності штучного створення для позову. А також відсутні докази правосуб`єктності при вчинені юридичних дій у вказаних у позові позивачем цивільних правовідносинах. Доводи і заперечення позивача підтверджуються матеріалами, наданими до суду позивачем як докази додані до позовної заяви і доказами поданими відповідачем до відзиву.

Приватно правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності що зазначено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати касаційного цивільного суду від 08.11.2023 року у справі номер 761/42030/21 (провадження номер 61-12101 св-23).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач повинен довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як встановлено судом, відповідно до п. 2.1 Договору про надання коштів на умовах, споживчого кредиту №2325271 від 04.09.2021 року, кредит надається ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку.

Тобто, за змістом кредитного договору, кредит надається «безготівковим шляхом» (зарахування коштів здійснюється шляхом переказу на банківський рахунок).

Тому Позивач, як кредитор та особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, повинен був надати докази перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано копію Розрахунку заборгованості до Договору №2325271 від 04.09.2021 року, копію листа від надавача платіжних послуг ТОВ «УПР» вих. №15243-0403 від 04.03.2024р. Суд звертає увагу, що вищевказаний документ, на який посилається позивач, носить суто інформативний характер та ніяким чином не підтверджують отримання грошових коштів від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА».

Окрім даного листа позивачем не надано будь-яких інших документів, які підтверджують, що саме цей номер банківської картки належить відповідачу.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019р. у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015р. №6-16цс15.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 42 розділу III Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018р. №75, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Необхідність дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 30.01.2018р. в справі №161/16891/15-ц.

Правова позиція щодо первинних документів відображена в постанові Верховного Суду України від 14.06.2018р. в справі №364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

Таким чином, позивач, звертаючись з даним позовом до суду, повинен був надати первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості по кредитному договору.

Крім того, наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.2012 №578/5 до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та ї служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Банківська виписка має статус первинного документу. Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є доказом розміру боргу, який позивач просить стягнути, оскільки позивачем не доведено отримання кредитних коштів, а також розмір і складові дійсної заборгованості за вказаним кредитним договором.

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1, 2 ст.77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.

Відповідно до роз`яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009р. №2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Зважаючи на вищевикладене, позивачем не подано до суду належних доказів отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором та перерахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача.

Таким чином, Позивачем не доведено належними доказами виконання кредитором обов`язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок саме відповідачу за вказаним договором.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, відповідно до розрахунку заборгованості за договором №2325271 від 04.09.2021 року позивач вважає, що заборгованість відповідача складає 29520,00 грн., з яких: 9000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 20520,00грн. - сума заборгованості за відсотками. Проте, договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2325271 від 04.09.2021р. укладений на строк 30 днів, та відповідним договором розрахована сума процентів - 5130,00 грн.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі №444/9519/12 та від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц вказано на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд підтримує правовий висновок, сформований Великою Палатою ще у постанові від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12. Цей правовий висновок має тенденцію до застосування судами першої та апеляційної інстанції в будь-яких кредитних спорах.

ВС/КЦС у постанові від 20 вересня 2018 року по справа №712/12031/15-ц зазначає що строк кредитного договору у даному випадку сплив, тому проценти не повинні сплачуватись боржником, оскільки зі спливом строку кредитування припиняється право банку нараховувати проценти за кредитом.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17 касаційний суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: «Проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

За логікою Верховного Суду, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання. У такому випадку нарахування можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України (3% річних).

Поряд із цим, необхідно звернути увагу на правову позицію Верховного Суду від 14.07.2021р. у справі №186/1376/19. Загальним правилом визначено, що у разі пред`явлення вимоги в порядку ст. 1048 ЦК України банком боржнику чи у разі закінчення кредитного договору на суму заборгованості не нараховуються проценти за користування кредитними коштами, а застосовується інший порядок, передбачений ст. 625 ЦК України.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, після спливу визначеного цим договором строку кредитування, який складає 30 днів, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється. Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 04.10.2021р.

З огляду на вищевикладене, правомірним було б стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитом тільки за період з 04.09.2021р. по 04.10.2021р., що виходячи з погодженої сторонами процентної ставки у розмірі 5130,00 грн. (9000,00 грн. х 1,9% х 30 днів).

Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач дійсно отримав грошові кошти за кредитним договором, та оскільки, нарахування суми заборгованості за відсотками відбувалося понад договірний строк, тому наявні підстави відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1. ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових; витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на| правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів; щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або) підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає; сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої1 допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних і витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що згідно п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат відповідача становить 3500,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 «про стягнення кредитної заборгованості» - відмовити.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 37616221, місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована: АДРЕСА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 29.07.2026р.

Суддя Покровського міського суду В. І. Томаш