Рішення № 138606035, 29.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3480/26

Провадження № 2/357/4195/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

29 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.06.2008 між ВАТ «КБ «Надра» та відповідачем був укладений кредитний договір № 177/П/19/2008-840, відповідно до умов якого ВАТ КБ «Надра» надав відповідачеві кредитні кошти у сумі 164357,30 доларів США під 12,30 % річних строком до 06.06.2033. У зв`язку із невиконанням відповідачем умов кредитного договору ВАТ КБ «Надра» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.10.2010 у справі № 2-9542/10 позов банку був задоволений, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 200504,09 доларів США, що еквівалентно 1606037,74 грн за ставкою НБУ на день подачі позову до суду та судові витрати в розмірі 1820,00 грн. Враховуючи ті обставини, що ПАТ «КБ «Надра» перебувало у стадії ліквідації і діяло відповідно до вимог ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу права вимоги переможцем аукціону стало ТОВ «Світ фінансів». 09.01.2020 між ПАТ КБ «Надра» та позивачем у справі був укладений договір № GL3N212458 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, у результаті чого ТОВ «Світ фінансів» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором та договорами забезпечення. Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства. У свою чергу рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.10.2010 відповідачем не виконано ні у добровільному, ні у примусовому порядку, у зв`язку із чим кредитна заборгованість ним не погашена, що є порушенням прав та законних інтересів позивача як кредитора за кредитним договором № 177/П/19/2008-840 від 06.06.2008. Враховуючи наявне допущене порушення з боку відповідача позивач просить суд стягнути на його користь суму боргу з урахуванням інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Позивач зазначає, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення, то таке прострочення є триваючим правопорушенням, а право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за період з 01.03.2021 до 23.02.2022 в сумі 47521,12 грн, інфляційні втрати з 01.03.2021 до 23.02.2022 в сумі 171346,40 грн, а також відшкодувати понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору в сумі 3328,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою від 13 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ЦПК України.

Матеріали справи містять підтвердження про направлення відповідачеві рекомендованого повідомлення про вручення поштою повістки в судові засідання.

При цьому слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. (позиція КГС ВС у справі № 911/3142/19 від 18.03.2021р).

Також, відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв чи клопотань про розгляд справи в його відсутність до суду не надходило та відповідно до положень ст.128,130 ЦПК України вважається, що відповідач повідомлений належно про розгляд справи.

На підставі ст.ст. 280-282 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд даної справи, про що не заперечував позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, є договірними відносинами, пов`язаними із отриманням позики та відповідальністю за порушення взятих на себе позичальником зобов`язань, тому до їх правового врегулювання застосуванню підлягають норми Розділу ІІ «Загальні положення про договір» та Глави 71 Розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» Книги П`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

До основних засад цивільного судочинства законодавцем віднесений принцип змагальності сторін, реалізація якого відбувається шляхом надання сторонам рівних прав щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, покладення на сторони обов`язку довести обставини, які мають значення для справи і на які така сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та ризиків настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням стороною процесуальних дій (ст. 12 ЦПК України).

Притаманний цивільному процесу принцип диспозитивності передбачає розгляд справ судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

У свою чергу обов`язок доказування і подання доказів, регламентований статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, покладає на сторони обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Виключенням із загального правила можуть бути випадки, які регламентовані законодавцем у статті 82 цього Кодексу, та можуть слугувати підставами звільнення від доказування, зокрема визнання учасниками справи обставин справи, які зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Визначення кредитного договору закріплено у статті 1054 Цивільного кодексу України, відповідно до якого за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (Припис першого речення частини першої статті 1050 визнано такими, що відповідає Конституції України (є конституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2022 від 22.06.2022).

На підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Загальні положення про зобов`язання регламентовані Розділом І Книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Вказані норми визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України); сторони у зобов`язанні, якими є боржник та кредитор (ст. 510 ЦК України); валюту зобов`язання, із деталізацією, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, проте сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ст. 524 ЦК України).

Крім того, Главою 48 Розділу І Книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України законодавчо закріплені загальні умови виконання зобов`язання, до яких зокрема віднесено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Серед іншого статтею 533 Цивільного кодексу України визначена валюта виконання зобов`язання, відповідно до якої грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання регламентовані Главою 51 Книги П`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини першої статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Під час розгляду справи судом установлено, що 06 червня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 177/П/19/2008-840, відповідно до умов якого позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 164357,30 доларів США, зі сплатою 12,30 % річних і погашенням згідно умов вказаного договору строком до 06.06.2033 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року у справі №2-9542/10 позов відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» заборгованість по кредиту в сумі 200504,09 доларів США, що еквівалентно 1606037,74 грн. за ставкою НБУ на день подачі позову до суду та судові витрати в розмірі 1820,00 грн.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на момент набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.10.2010 був визначений Законом України "Про виконавче провадження" (Закон № 606-XIV у редакції від 03.08.2010).

Відповідно до Загальних положень Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 21 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки, зокрема, виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років. Строки, зазначені у частині першій цієї статті,

встановлюються: для виконання рішень і вироків судів у частині майнових

стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили

чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи

розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає

негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Позивачем не надані суду докази апеляційного оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.10.2010, або встановлення відстрочки чи розстрочки виконання рішення суду, що дає підстави рахувати строк набрання таким рішенням законної сили за чинною на момент його постановлення редакцією Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином під час розгляду справи судом установлено, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13.10.2010 у цивільній справі за позовом ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 набрало законної сили 26.10.2010, відповідно строк на його пред`явлення для примусового виконання відповідно до чинної редакції Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 606-XIV) сплив 27.10.2013.

Окремо суд ураховує, що докази звернення його до виконання та/або повернення органом державної виконавчої служби стягувачеві у зв`язку із неможливістю виконання, та/або наявності інших підстав, які можуть обумовлювати переривання або поновлення строків на звернення із цим виконавчим листом до примусового виконання суду не надано. Таким чином суд дійшов висновку, що на момент звернення із позовом до суду примусове виконання такого рішення не проводиться, стягувач пропустив строк на звернення із ним для примусового виконання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сукупність наданих доказів не доводить факту наявності грошової вимоги.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України свідчить, що:

(1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

(2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

(3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

(Аналог. позиція в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22).

Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, провадження № 61-13760сво21.

Висновки суду у цій частині відповідають висновкам ВС КЦС, наданим у постанові від 22.01.2025 у справі № 602/140/23.

За своєю правовою природою відступлення права вимоги є підставою заміни кредитора у зобов`язанні, тобто є правочином, на підставі якого до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. ст. 512, 514 ЦК України). Відповідно укладення між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Світ фінансів» договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N212458 від 09.01.2020 та відображення у реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються, про відступлення права вимоги до відповідача ОСОБА_2 не може бути єдиною правовою підставою виникнення у нього боргових зобов`язань перед новим кредитором, оскільки відповідно до положень статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

За таких обставин, укладення між ПАТ КБ «Надра» як первісним кредитором та ТОВ «Світ фінансів» як новим кредитором договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № GL3N212458 від 09.01.2020 не може бути правовою підставою виникнення боргових зобов`язань у ОСОБА_2 без доведення факту актуальності такої вимоги. За таких обставин не може бути вирішено питання про стягнення із відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Ураховуючи наведене суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Оскільки у задоволенні позову за наслідками розгляду справи судом відмовлено, понесені позивачем судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 510, 524, 526, 533, 610, 625, 1046, 1048-1050 ЦК України, ст. ст. 13, 76-89, 141, 247, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ Фінансів»; адреса: вул. Володимирська, буд. 4, м. Київ, 01001; ЄДРПОУ: 39726558.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повний текст заочного рішення складено 29 липня 2026 року.

Суддя Б. І. Кошель