Рішення № 138605061, 16.07.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа №504/5286/25

Провадження №2/504/2222/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву адвоката Діброва Анатолія Вікторовича проти ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Одеська універсальна біржа «Вітязь», про визнання біржового договору купівлі- продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Доброславського районного суду Одеської області із вказаним позовом до відповідача.

На обгрунтування своїх позовних вимог заявник вказує, що 16.07.1998 року в Одеській універсальній біржі «Вітязь» було укладено біржову угоду, за змістом якої ОСОБА_1 (далі- Продавець) продала, а ОСОБА_2 (далі- Покупець) купив житловий будинок АДРЕСА_1 .

Заявник вказує, що в теперішній час відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, перебуває за кордоном, посилається на хворобу, і тому він не може реалізувати своє право власника нерухомого майна.

В теперішній час заявник позбавлений можливості оформити своє право власності, оскільки відповідач перебуває за межами України, тому втрачена можливість нотаріального посвідчення угоди.

Заявник вказує, що сторонами досягнуто всіх істотних умов угоди, договір виконано повністю сторонами, гроші передані покупцем, і отримані продавцем.

Представник позивача доводи позову підтримала, подала заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Відповідач надіслала суду письмову заяву, якою повідомила, що дійсно в теперішній час через воєнний стан в Україні вона перебуває за кордоном, хворіє, та укласти угоду у нотаріальному порядку можливості не має.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що 16.07.1998 року в Одеській універсальній біржі «Вітязь» було укладено біржову угоду, за змістом якої ОСОБА_1 (далі- Продавець) продала, а ОСОБА_2 (далі- Покупець) купив житловий будинок АДРЕСА_1 .

Спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна зареєстрований в Одеській універсальній біржі «Вітязь».

Згідно відповіді КП «Доброславське БТІ» від 05.05.2026 року № 349 за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.01.1996 року зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Право власності на будинок АДРЕСА_2 на час надання цієї самої відповіді не зареєстровано.

В матеріалах справи наявне рішення № 157 від 30.06.2021 року про присвоєння адреси житловому будинку за заявою ОСОБА_2 , з якого судом встановлено, що житловому будинку який належить ОСОБА_2 присвоєно адресу АДРЕСА_2 .

Позивач просив визнати дійсним спірний договір посилаючись на те, що сторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам договору, продаж будинку вчинено за 4300 грн., які покупець передав продавцю до підписання договору, відбулася передача майна і покупець фактично вступив у володіння придбаним будинком, а тому набув право власності.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК УРСР).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР).

Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР).

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження

№ 61-11523сво23) зазначено:

"у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку. В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17 (провадження № 61-9101св21));

Цивільний кодекс Української РСР не встановлював інституту нікчемності правочину, який запровадили аж у ЦК України, що набрав чинності 1 січня 2004 року. Єдиним механізмом підтвердження недійсності угоди, що існував до появи вказаного інституту, було визнання такої недійсності за рішенням суду (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21));

за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року в справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19));

правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може "вражати" правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання;

саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору;

правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року;

на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів;

у частині другій статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону "Про товарну біржу" регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі;

спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі".

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України "Про нотаріат".

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про нотаріат" нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 185/9284/23 вказано, що "можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судова процедура оскарження має на меті забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій".

Таким чином суд першої інстанції констатує, що у статті 227 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод було обов`язкове лише у випадках укладення договору купівлі-продажу жилого будинку.

В ЦК УРСР не передбачалося обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року в справі № 904/4573/16, від 04 вересня 2019 року в справі № 903/729/16, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17);

в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору, правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду;

на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалися правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів; у частині другій статті 15 Закону України "Про товарну біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статтей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року, адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону "Про товарну біржу" регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі; прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України "Про товарну біржу") має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами, відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі;

Оскільки вищевказаний договір купівлі-продажу житлового будинку було укладено на Одеській універсальній біржі «Вітязь» то у відповідно до статті 15 Закону України "Про товарну біржу", цей договір підлягав нотаріальному посвідченню.

З урахуванням наведеного та за відсутності рішення суду про визнання недійсним вказаного договору, та за встановлених судом обставин перебування продавця (відповідачки) за межами держави Україна, її фактичної письмової відмови від подальшого нотаріального посвідчення укладеного між сторонами договору на товарній біржі, суд вважає, що у позивача не має іншого способу як у судовому порядку захистити своє право на вказане нерухоме майно.

Суд першої інстанції констатує, дійсно цей договір не відповідає положенням чинного на момент його укладення законодавства.

Проте, відсутні на момент розгляду цієї справи відомості про визнання цього самого договору недійсним.

Разом з тим, на підставі частини другої статті 47 ЦК УРСР за вимогою сторони угоди, суд може визнати дійсною тільки угоду, яка відповідно до чинного законодавства підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно з ст. 224 ЦК України(в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобовязується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 128 ЦК України (в редакції 1963 року)).

Відповідно до ч. 1 ст. 45, ст .47 ЦК України (в редакції 1963 року) недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Нотаріальне посвідчення угод обовязкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Статтею 227 ЦК України(в редакції 1963 року) передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин.

Договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Тобто, для визнання судом угоди дійсною необхідно не лише повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди.

Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач вказував, що продавець будинку ухилився від нотаріального посвідчення договору.

Суд вважає, що в матеріалах справи присутні належні та допустими докази ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору, зокрема перебування продавця за межами України, його хвороба.

Отже цей договір слід визнати дійсним.

Щодо вимоги позову про визнання права власності, суд вважає, що ці позовні вимоги також підлягають задоволенню, оскільки до теперішнього часу право власності на вказаний житловий будинок не зареєстровано як за законодавством до 2013 року так і після.

Таким чином позовні вимоги слід задовольнити.

Питання судового збору, судових витрат у позові не порушувалось, підстав для його розподілу та/чи стягнення не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ч. 1 ст. 45, ст .47, ст. 48, 224, ч.2 ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», ст. ст. 258-260, 274, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 проти ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Одеська універсальна біржа «Вітязь», про визнання біржового договору купівлі- продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності, - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі- продажу нерухомого майна від 16.07.1998 року № 98-516, який зареєстрований в Одеській універсальній біржі «Вітязь», за змістом якої ОСОБА_1 (далі- Продавець) продала, а ОСОБА_2 (далі- Покупець) купив житловий будинок АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя В. К. Барвенко