Рішення № 138602612, 22.07.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6222/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді: Палюх Н.М.,

при секретарі: Гащук А.Р.

з участю представника позивача Бердара С.В.

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у м.Львові справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА СП» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІМА АВТО», Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про витребування майна із чужого незаконного володіння,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просить витребувати від ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ВІСТА СП» напівпричіп Н-ПР тентований, марка: KRONE, модель: SD, 2013 року випуску, колір: чорний, номер кузова: НОМЕР_1 та сідловий тягач, марки RENAULT, модель: MAGNUM 480, 2011року випуску, колір: жовтий, номер кузова: НОМЕР_2 . Свої позовні вимоги мотивує тим, що такий напівпричіп та сідловий тягач перебували у власності позивача, однак в травні 2025 року ТОВ «ВІСТА СП» стало відомо те, що відповідний напівпричіп та сідловий тягач були відчужені на користь ОСОБА_2 25.03.2025 згідно договорів купівлі-продажу, які були укладені між ТОВ «БІМА АВТО» та ОСОБА_2 .. Позивач встановив, що ТОВ «БІМА АВТО» здійснювало продаж відповідних транспортних засобів на підставі договорів комісії, які підписані від імені ТОВ «ВІСТА СП» Гайдою І.А., що діяв на підставі наказів та довіреностей. Стверджує, що директор ТОВ «ВІСТА СП» - ОСОБА_4 ніколи не видавала та не підписувала будь-яких документів, які б уповноважували ОСОБА_3 на продаж таких транспортних засобів. Вказує, що будь-яких коштів за продаж вказаних транспортних засобів на рахунок підприємства не надходило.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

30.09.2025 на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, з яких слідує, що РСЦ ГСЦ МВС у Львівській. Івано-Франківській та Закарпатській областях, який є структурним підрозділом Головного сервісного центру МВС не є юридичною особою, а тому не має процесуальної правоздатності та не може брати участь у справі № 462/6222/25. Зазначає, що законодавством визначено вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема: договір комісії між власником транспортного засобу і суб`єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб`єкт господарювання, які підписані від імені суб`єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб`єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу.

20.10.2025 від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що в цій справі за віндикаційним позовом ОСОБА_3 є неналежним відповідачем, оскільки він не є володільцем майна. Вказує, що ОСОБА_3 неодноразово здійснював відчуження транспортних засобів від імені ТОВ «ВІСТА СП», зокрема 07.10.2022, 20.04.2023, 25.04.2023 за аналогічним пакетом документів. Зазначає, що на відповідних договорах наявна печатка ТОВ «ВІСТА СП», а позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи обставин її втрати, так само й не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Вказує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем відповідного майна.

27.10.2025 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, з якої слідує, що твердження про наявність печатки не може свідчити про дійсність довіреностей та наказів, якщо підпис уповноваженої особи підроблений, оскільки печатка не є засобом волевиявлення, а лише реквізитом у документі, який ідентифікує юридичну особу, але не підтверджує її волю на вчинення правочину.

31.10.2025 від відповідача ОСОБА_3 надійшло заперечення з якого вбачається, що посилання позивача на недійсність документів виключно через заперечення автентичності підпису, без доведення обставин протиправного використання печатки, є необґрунтованим.

Ухвалою суду від 21.11.2025 вирішено витребувати у РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях всі документи, які стали підставою для первинної реєстрації напівпричіпа тентованого н/з SGLPY48 Krone SD VIN: НОМЕР_3 за ТОВ «ВІСТА СП»; документи, які стали підставою для реєстрації легкового хетчбека Citroen C4 н/з НОМЕР_4 VIN: НОМЕР_5 2011 року у зв`язку з його продажем ОСОБА_5 .

04.12.2025 копії вказаних документів надійшли на адресу суду.

Ухвалою суду від 12.02.2026 задоволено клопотання представника позивача, призначено судову-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення експертів поставлено запитання: -чи виконано підпис від імені ОСОБА_6 у графі «Керівник» у довіреності №1 від 21.03.2025, наказі №1 від 21.03.2025, довіреності №1 від 21.03.2025 та наказі №2 від 21.03.2025 ОСОБА_6 чи іншою особою? На час проведення експертизи провадження по справі зупинене.

24.04.2026 на адресу суду повернулись матеріали цивільної справи №462/6222/25 разом із висновком експерта №СЕ-19/114-26/6037-ПЧ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи

Ухвалою суду від 29.04.2026 відновлено провадження у справі.

Ухвалою суду, занесеною у протокол судового засідання від 08.06.2026, у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ТОВ «ВІСТА СП» на праві власності належали наступні транспортні засоби: - напівпричіп Н-ПР тентований, марка: KRONE, модель: SD, 2013 року випуску, колір: чорний, номер кузова: НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_6 , реєстраційний номер: НОМЕР_7 ; - сідловий тягач, марки RENAULT, модель: MAGNUM 480, 2011року випуску, колір: жовтий, номер кузова: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_8 , реєстраційний номер: НОМЕР_9 .

21.03.2025 ОСОБА_3 з ТОВ «БІМА АВТО» укладено договір комісії № 8875/25/000346, яким останньому доручено продати транспортний засіб: напівпричіп марки KRONE, модель: SD, 2013 року випуску, колір: чорний, номер кузова: НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_6 , реєстраційний номер: НОМЕР_7 .

Для укладення цього договору ОСОБА_3 надано довіреність № 1 від 21.03.2025 та наказ № 1 від 21.03.2025, видані ТОВ «ВІСТА СП», якими ОСОБА_3 уповноважено здійснити продаж та перереєстрацію напівпричепа марки KRONE, модель: SD, 2013 року випуску.

22.03.2025 ОСОБА_3 з ТОВ «БІМА АВТО» укладено договір комісії № 8875/25/000348, яким останньому доручено продати транспортний засіб: сідловий тягач, марки RENAULT, модель: MAGNUM 480, 2011 року випуску, колір: жовтий, номер кузова: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_8 , реєстраційний номер: НОМЕР_9 .

Також, для укладення даного договору ОСОБА_3 надано довіреність № 1 від 21.03.2025 та наказ № 2 від 21.03.2025, видані ТОВ «ВІСТА СП», якими ОСОБА_3 уповноважено здійснити продаж та перереєстрацію сідлового тягача, марки RENAULT, модель: MAGNUM 480, 2011 року випуску.

25.03.2025 на підставі договору комісії від 21.03.2025 ТОВ «БІМА АВТО» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8875/25/000346 про продаж ОСОБА_2 напівпричепа марки: KRONE, модель: SD, 2013 року випуску, колір: чорний, номер кузова: НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_6 , реєстраційний номер: НОМЕР_7 за 297 600 грн (двісті дев`яносто сім тисяч шістсот гривень 00 копійок).

25.03.2025 на підставі договору комісії від 22.03.2025 ТОВ «БІМА АВТО» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8875/25/000348 про продаж ОСОБА_2 сідлового тягача, марки RENAULT, модель: MAGNUM 480, 2011року випуску, колір: жовтий, номер кузова: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію: НОМЕР_8 , реєстраційний номер: НОМЕР_9 за 497 000 грн (чотириста дев`яносто сім тисяч гривень 00 копійок).

Згідно висновку експерта №СЕ-19/114-26/6037-ПЧ від 20.04.2026, підписи від імені ОСОБА_6 в графах «Директор ТОВ «Віста СП» та «Керівник» в довіреності №1 від 21.03.2025, в наказі №1 від 21.03.2025, в довіреності №1 від 21.03.2025, в наказі №2 від 21.03.2025, - виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Окрім цього, судом також встановлено, що ТОВ «ВІСТА СП» неодноразово здійснювався продаж чи перереєстрація транспортних засобів на території України з використанням довіреностей від директора ОСОБА_6 на ОСОБА_3 , зокрема:

7 жовтня 2022 року директором ТОВ «ВІСТА СП» Яськів Лілією Михайлівною у зв`язку з продажем та перереєстрацією легкового хетчбека Citroen C4 н/з НОМЕР_4 VIN: НОМЕР_5 2011 року було видано наказ №1, яким було призначено відповідальним за відповідні продаж та перереєстрацію ОСОБА_3 .

20 квітня 2023 року директором ТОВ «ВІСТА СП» Яськів Лілією Михайлівною у зв`язку з купівлею та перереєстрацією напівпричіпа тентованого н/з SGLPY48 Krone SD VIN: НОМЕР_3 було видано наказ №1, яким було призначено відповідальним за відповідні купівлю та перереєстрацію ОСОБА_3 .

25 квітня 2023 року директором ТОВ «ВІСТА СП» Яськів Лілією Михайлівною у зв`язку з купівлею та реєстрацією вантажного тягача Daf XF460FT VIN: НОМЕР_10 2014 року н/з НОМЕР_11 було видано наказ №2, яким було призначено відповідальним за відповідну реєстрацію ОСОБА_3 .

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ВІСТА СП» посилалося на те, що спірні транспортні засоби вибули з володіння товариства поза його волею, оскільки директор ТОВ «ВІСТА СП» Яськів Л.М. наказів та довіреностей на ім`я ОСОБА_3 на продаж і перереєстрацію цих транспортних засобів не видавала та не підписувала.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 388 ЦК України та наведених вище правових висновків предметом доказування у справі за віндикаційним позовом є не лише вада волі власника щодо юридичного оформлення відчуження майна, а насамперед обставини фактичного вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння.

У силу вимог статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок довести, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волею.

Судом встановлено, що висновком експерта № СЕ-19/114-26/6037-ПЧ від 20.04.2026 підтверджено лише те, що підписи від імені ОСОБА_6 у графах «Директор ТОВ «Віста СП» та «Керівник» у довіреності №1 від 21.03.2025, наказі №1 від 21.03.2025, довіреності №1 від 21.03.2025 та наказі №2 від 21.03.2025 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Проте зазначений висновок експерта сам по собі свідчить лише про ваду документів, на підставі яких відбулося юридичне («де юре») оформлення відчуження транспортних засобів, і не підтверджує обставин фактичного («де факто») вибуття цих транспортних засобів із володіння ТОВ «ВІСТА СП» поза його волею.

Матеріали справи не містять доказів того, яким саме чином спірні напівпричіп марки KRONE, модель SD, та сідловий тягач марки RENAULT, модель MAGNUM 480, а також свідоцтва про їх реєстрацію ( НОМЕР_6 та СТР 751467) і печатка ТОВ «ВІСТА СП» вибули з володіння товариства та опинилися в розпорядженні іншої особи.

Позивач не зазначив та не довів, що спірні транспортні засоби були у нього викрадені або ним загублені. Із заявою про вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним заволодінням транспортними засобами, підробленням документів (стаття 358 КК України), а так само з втратою чи викраденням печатки товариства, ТОВ «ВІСТА СП» до правоохоронних органів не зверталося, відповідних доказів суду не надано. Не надано суду й доказів того, що позивач вчиняв будь-які дії, спрямовані на повернення транспортних засобів у своє володіння, до звернення з цим позовом.

Доказування ж не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Подібні за змістом обставини були предметом оцінки Верховного Суду у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 159/754/24 (провадження № 61-220св25)/

У зазначеній справі, попри наявність судового рішення, яким за позовом власника визнано недійсними договір комісії та договір купівлі-продажу транспортного засобу у зв`язку з відсутністю волевиявлення власника на вчинення правочину, та попри наявність висновку почеркознавчої експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, про виконання підписів у цих договорах не власником, а іншою особою, Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу власника, вказавши, що «у силу вимог змагальності цивільного судочинства саме позивач повинен довести вибуття майна із його володіння поза волею», а також що позивачем «не доведено, що фізичне вибуття з його володіння транспортного засобу у володіння іншої (невстановленої особи) відбулося у незаконний спосіб (викрадене) чи було загублене ним, а тому не підлягає витребуванню» від останнього добросовісного набувача.

Верховний Суд у наведеній постанові також указав, що доводи власника про те, що він не передавав транспортний засіб у користування і не видавав довіреностей з правом його відчуження, самі по собі не є достатніми для витребування майна в останнього набувача, якщо не доведено фактичного вибуття майна з володіння власника поза його волею.

Як вказано у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 року у справі № 918/780/18, де залишено в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими повністю відмовлено в задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, зі встановлених судами обставин справи вбачається, що підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача як юридичної особи. Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Поряд з цим у наведеній постанові Верховний Суд зауважив, що позаяк позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи обставин її втрати, так само й не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, то суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалася проти волі позивача.

Таким чином, Верховний Суд у вказаній постанові зосередив увагу на тому, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, тому, встановивши наявність відбитку печатки позивача на цих документах, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах. Доказів її загублення, викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння позивача або використання її іншою особою не надано.

При цьому позивач не довів фактів протиправного використання його печатки, не заявляв про її втрату чи викрадення та не надав доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів, а отже, відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалася проти волі позивача.

Із матеріалів справи вбачається також, що передання транспортних засобів товариства у фактичне володіння ОСОБА_3 для вчинення дій, пов`язаних із їх купівлею, продажем, реєстрацією та перереєстрацією, було усталеною практикою ТОВ «ВІСТА СП» щонайменше з 2022 року, що підтверджується наказами директора товариства Яськів Л.М. від 07 жовтня 2022 року № 1, від 20 квітня 2023 року № 1 та від 25 квітня 2023 року № 2, автентичність яких позивачем не заперечується, а також відомостями та документами, наданими Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях на виконання ухвали суду від 21.11.2025.

За таких обставин суд доходить висновку, що спірні транспортні засоби разом із реєстраційними документами на них були передані у фактичне володіння іншої особи за волею самого власника, а тому підстав вважати, що майно вибуло з володіння ТОВ «ВІСТА СП» не з його волі, немає.

Зрештою, позивач при зверненні до суду не надав доказів наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, в той час як спірний тягач та напівпричіп був перереєстрований на відповідача, а отже був у його розпорядженні станом на дату проведення реєстрації транспортних засобів.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 208/5532/18 (провадження № 61-9759св24).

У зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом є правомірним способом набуття володіння особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє майном неправомірно.

Верховний Суд у наведеній постанові також зазначив, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею. Змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим; так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі, чи без установлення такого.

Власник речі повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його володіння з його волі, а тому правовий механізм, передбачений статтею 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Тобто, судом встановлено, шо станом на момент перереєстрації транспортних засобів ОСОБА_2 мав у своєму розпорядженні свідоцтва про реєстрацію таких транспортних засобів, що спростовує доводи позивача про відсутність волі на передачі таких у володіння ОСОБА_2 .

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності жодної з підстав, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 388 ЦК України, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Щодо добросовісності набувача спірного майна суд зазначає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 набув спірні транспортні засоби за відплатними договорами купівлі-продажу транспортного засобу від 25.03.2025 № 8875/25/000346 та № 8875/25/000348, укладеними з ТОВ «БІМА АВТО» суб`єктом господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами, сплативши за них 297 600 грн та 497 000 грн відповідно.

Відчуження транспортних засобів відбулося за встановленою законодавством процедурою на підставі договорів комісії, укладених із суб`єктом господарювання (комісіонером), із подальшою перереєстрацією транспортних засобів у територіальному сервісному центрі МВС, який, як убачається з письмових пояснень третьої особи Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, перевіряє визначений законодавством вичерпний перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів.

Матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 знав або міг знати про те, що ТОВ «БІМА АВТО» не мало права відчужувати спірні транспортні засоби, або про те, що довіреності та накази ТОВ «ВІСТА СП» підписані не директором товариства. Не встановлено в діях набувача й необережної форми вини.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, а обов`язок доказування недобросовісності набувача покладається на позивача. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11 лютого 2026 року у справі № 917/1500/18 (917/1513/24).

У зазначеній постанові Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові про витребування транспортного засобу, наголосив, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників; що особа при купівлі майна має діяти обачно, однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження; що наслідки від помилок інших осіб не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність набувача, оскільки інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту.

Позивачем недобросовісності ОСОБА_2 як набувача спірних транспортних засобів не доведено, а тому в силу частини п`ятої статті 12 ЦК України він вважається добросовісним набувачем.

Суд також ураховує, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) та від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21)).

Витребування спірних транспортних засобів у добросовісного набувача за встановлених у цій справі обставин становило б непропорційне втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не забезпечувало б справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

За віндикаційним позовом, передбаченим статтею 387 ЦК України, належним відповідачем є особа, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном власника, тобто фактичний володілець спірного майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 власником або володільцем спірних транспортних засобів на час розгляду справи не є, доказів протилежного матеріали справи не містять. Позовні вимоги про витребування майна заявлені позивачем виключно до ОСОБА_2 ; будь-яких самостійних вимог до ОСОБА_3 позовна заява не містить.

За таких обставин ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у цій справі, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_3 про суперечливість поведінки позивача, суд ураховує, що ТОВ «ВІСТА СП» протягом тривалого часу не заперечувало проти вчинення ОСОБА_3 аналогічних дій щодо продажу, купівлі та реєстрації транспортних засобів товариства у 20222023 роках, оформлених за ідентичною процедурою та на підставі аналогічних за формою і змістом наказів і довіреностей, не вживало заходів для припинення такої практики, а нині заперечує лише проти окремих із них.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (доктрина venire contra factum proprium заборона суперечливої поведінки; постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)).

Зазначене також ураховується судом при оцінці обґрунтованості позовних вимог.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують. При цьому суд ураховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Проніна проти України», «Руїз Торіха проти Іспанії»).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА СП» є недоведеними та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи, відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Питання розподілу витрат відповідачів на професійну правничу допомогу судом при ухваленні цього рішення не вирішується, оскільки станом на день ухвалення рішення доказів понесення таких витрат суду не подано. Відповідачі не позбавлені права подати такі докази у строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 15, 317, 319, 321, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСТА СП» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІМА АВТО», Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 29 липня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСТА СП», ЄДРПОУ: 42559904, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул.Городоцька, 359.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_12 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_13 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «БІМА АВТО», ЄДРПОУ: 45508234, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул.Данила Апостола, 10.

Третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, ЄДРПОУ: 45307457, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул.Данила Апостола, 10.

Суддя: