Рішення № 138602101, 30.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 369/76/26

пр. № 2/759/7225/26

30 липня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року за підсудністю від Києво-Святошинського районного суду Київської області до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 35 043,44 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 1) 18.06.2024 кредитний договір № 200328464626, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 22 629,85 грн.; 2) 25.06.2024 кредитний договір № 1016303212, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 1 900,00 грн.; 3) 27.06.2024 кредитний договір № 1016337876, за яким Позичальнику видано кредит у сумі 1 315,15 грн.

Позивач зазначив, що відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.10.2025 склала:

1) По кредитному договору від 18.06.2024 № 200328464626 - 30 757,19 грн., з яких: 22 017,98 грн. - заборгованість за кредитом; 8 739,21 грн. - заборгованість за процентами; 0,00 грн. - заборгованість за комісією;

2) По кредитному договору від 25.06.2024 № 1016303212 - 2 534,10 грн., з яких: 1 900,00 грн. - заборгованість за кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за процентами; 634,10 грн. - заборгованість за комісією;

3) По кредитному договору від 27.06.2024 № 1016337876 - 1 752,15 грн., з яких: 1 315,15 грн. - заборгованість за кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за процентами; 437,00 грн. - заборгованість за комісією.

Загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 30.10.2025 склала 35 043,44 грн.

Зважаючи на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитними договорами, позивач просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі та вирішити питання судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що відповідає інформації, отриманої за відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.

Копія ухвали від 25 лютого 2026 року відповідачу ОСОБА_1 була направлена двічі на адресу його зареєстрованого місця проживання відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру - АДРЕСА_1 .

За результатами відстеження стану поштових відправлень (веб-ресурс: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) судом встановлено, що поштові відправлення не були вручені відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оскільки справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у судове засідання сторони не викликалися.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Так, стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з пунктом 12 цієї статті електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з пунктом 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

За приписами частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом частин 1, 2 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Судом встановлено, що 18.06.2024 ОСОБА_1 у електронній формі за допомогою електронного підпису ОТР-паролю підписав заяву № 200328464626 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердив беззастережне прийняття публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, ознайомлення зі змістом договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а також засвідчила розуміння змісту та порядку надання банківських послуг.

У підписаній заяві № 200328464626 ОСОБА_1 висловив прохання про відкриття на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривнях із встановленням на рахунку кредитного ліміту у сумі 30 000 грн. із реальною річною процентною ставкою у розмірі 42,36 %. Заява містить погодження уповноваженої службової особи банку на відкриття рахунку на ім`я ОСОБА_1 .

У той же день, 18.06.2026, ОСОБА_1 отримав, ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту, що містить вичерпну інформацію щодо істотних умов кредитування, зокрема, строку кредитування (12 місяців з автоматичною пролонгацією), типу та розміру процентної ставки (фіксована, 42,36% річних), реальної річної процентної ставки, загальних витрат за кредитом тощо.

Таким чином, 18.06.2026 ОСОБА_1 приєднався до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на підставі якого між ним та АТ «ПУМБ» виникло, зокрема, кредитне зобов`язання, у відповідності до якого АТ «ПУМБ» зобов`язалося відкрити на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок, здійснити випуск кредитної картки із встановленням на ній кредитного ліміту погодженого розміру та наданням можливості використання кредитних коштів, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути використані кредитні кошти та сплатити проценти за їх використання у встановленому порядку і строки.

Зі змісту заяви № 200328464626, виписки по особовому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що АТ «ПУМБ» відкрило на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок, видавши йому кредитну картку із погодженим кредитним лімітом, а також надало можливість використання кредитних коштів.

У свою чергу, ОСОБА_1 вільно користувався кредитними коштами, витрачаючи їх на особисті потреби. Окрім цього, ОСОБА_1 періодично здійснював часткове погашення кредитної заборгованості, чим підтвердив факт виникнення грошового зобов`язання перед АТ «ПУМБ».

Зі змісту довідки про збільшення кредитного ліміту вбачається, що кредитний ліміт за договором № 200328464626 поступово було зменшено до 22 629,85 грн. Заперечень ОСОБА_1 проти зміни розміру кредитного ліміту не зафіксовано. Навпроти, випискою по банківському рахунку підтверджено факт часткового погашення ОСОБА_1 заборгованості, внаслідок чого кредитний ліміт було зменшено із 30 000,00 грн. до 22 629,85 грн.

Таким чином, АТ «ПУМБ» належним чином виконало своє зобов`язання за договором.

Дослідженням виписки за банківським рахунком та розрахунку заборгованості встановлено, що внесених ОСОБА_1 грошових коштів було недостатньо для повернення кредиту та сплати процентів за його використання, що призвело до прострочення грошового зобов`язання та утворення заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Із розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 200328464626 від 18.06.2024 встановлено, що відповідач станом на 30.10.2025 (включно) має заборгованість перед банком у розмірі 30 757,19 грн. з яких: заборгованість по сумі кредиту - 22 017,98 грн.; заборгованість за відсотками - 8 739,21 грн.; заборгованість за комісією - 0,00 грн.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання, суд погоджується з наданим розрахунком заборгованості, вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 200328464626 від 18.06.2024, станом на 30.10.2025 (включно), у загальному розмірі 30 757,19 грн. з яких: заборгованість по сумі кредиту - 22 017,98 грн.; заборгованість за відсотками - 8 739,21 грн.; заборгованість за комісією - 0,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 25.06.2024 ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису ОТР-паролю підписано заяву № 1016303212 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, якою просив надати йому споживчий кредит із цільовим призначенням: загальні споживі цілі; найменування кредитного продукту - гроші в розстрочку 24 (2,22). Сума кредиту 1 900,00 гривень із процентною ставкою: 0,00001 % річних строком на строк 24 місяці та зазначено комісію за обслуговування кредитної заборгованості: 2,22%.

Спосіб надання Споживчого кредиту на загальні споживчі цілі: банківський переказ на рахунок за реквізитами. Окрім цього, сторонами було погоджено графік здійснення платежів.

У той же день, 25.06.2024, ОСОБА_1 отримав, ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту, що містить вичерпну інформацію щодо істотних умов кредитування, зокрема, строку кредитування (24 місяці), типу та розміру процентної ставки (фіксована, 0,00001% річних), реальної річної процентної ставки, загальних витрат за кредитом, графіку платежів тощо.

Таким чином, 25.06.2024 ОСОБА_1 приєднався до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на підставі якого між ним та АТ «ПУМБ» виникло, зокрема, кредитне зобов`язання, у відповідності до якого АТ «ПУМБ» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 1 900,00 грн., а ОСОБА_1 зобов`язався повернути використані кредитні кошти та сплатити проценти і комісію за їх використання у встановленому порядку і строки.

У відповідності до платіжної інструкції № TR.81383267.97034.25578 від 25 червня 2026 року АТ «ПУМБ» здійснило платіж у розмірі 1 900,00 грн. на користь ОСОБА_1 із призначенням платежу: «Надання кредитних коштів за договором № 1016303212 від 25/06/2024 за позикою ОСОБА_1 ».

Відтак, АТ «ПУМБ» виконало свої зобов`язання за договором № 1016303212 від 25.06.2024.

Як вбачається з наданого представником позивача розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 1016303212 від 25.06.2024, станом на 30.10.2025 (включно), відповідач ОСОБА_1 взяті на себе договірні зобов`язання щодо сплати кредиту, відсотків та комісії за його обслуговування належним чином не виконував.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Із розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 1016303212 від 25.06.2024 встановлено, що відповідач станом на 30.10.2025 (включно) має заборгованість перед банком у розмірі 2 534,10 грн. з яких: заборгованість по сумі кредиту - 1 900,00 грн.; заборгованість за відсотками - 0,00 грн.; заборгованість за комісією - 634,10 грн.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, суд погоджується з наданим розрахунком заборгованості, вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим лише в частині стягнення суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Нарахування комісії за обслуговування кредиту, як і вимоги про стягнення заборгованості зі сплати цієї комісії, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що законодавство про споживче кредитування не забороняє банкам встановлювати комісію за обслуговування кредиту. У той же час, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до правової позиції викладеної Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язанні з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».

Аналогічний висновок також було зроблено у Постанові КЦС ВС від 29.11.2023 у справі № 461/2857/20.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У Постанові КЦС ВС від 08.03.2023 у справі № 204/2820/21 було зроблено висновок, що встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику, а розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими.

Аналогічні висновки щодо нікчемності положень кредитного договору про встановлення обов`язку споживача сплати щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості викладені у постановах КЦС ВС від 25.01.2023 у справі № 752/4008/20, Київського апеляційного суду від 14.03.2023 у справі № 370/3031/21, від 29.05.2023 у справі № 754/916/19. При цьому судом враховано, що вказані висновки стосувалися положень кредитного договору, укладеного саме з АТ «ПУМБ».

Обов`язок ОСОБА_1 щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості було передбачено п. 6 заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1016303212 від 25.06.2024. Разом з тим, ані сама заява, ані додатки до неї, у тому числі паспорт споживчого кредиту, графік платежів, не містять конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за які ОСОБА_1 має сплачувати комісію. При цьому, у заяві міститься положення про те, що АТ «ПУМБ» не рідше одного разу на місяць зобов`язано безоплатно надавати окремі послуги, зокрема, надавати інформацію щодо платіжних операцій, виписку за рахунком тощо.

Заява № 1016303212 від 25.06.2024 містить підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 ознайомився та погодився з умовами публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції, що була чинною на момент підписання заяви. Цей документ у відповідній редакції долучено до матеріалів позовної заяви.

Водночас, при дослідженні публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у редакції, що діяла станом на 25.06.2024, судом так само не встановлено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за надання яких ОСОБА_1 має сплачувати щомісячну комісію. Лише у п. 5.7.3 Частини 5 Розділу ІІ Публічної пропозиції зазначається, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом встановлюється за послуги банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування, надання консультаційних та інформаційних послуг. Проте такий перелік банківських послуг немає конкретного характеру та не дозволяє встановити, що комісія сплачується лише за послуги, які згідно з законодавством не мають надаватися безоплатно.

Оскільки ані положення заяви № 1016303212 від 25.06.2024, ані додатки до неї, ані положення публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, ані будь-які інші докази, що були долучені до позовної заяви, не дають можливості встановити, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було погоджено конкретний перелік додаткових та супутніх банківських послуг, за надання яких ОСОБА_1 має сплачувати щомісячно комісію, а також встановити, що такі послуги не належать до переліку послуг, які банк згідно з чинним законодавством має надавати безоплатно, то положення кредитного договору № 1016303212 від 25.06.2024 про встановлення обов`язку ОСОБА_1 сплачувати щомісячно комісію за обслуговування кредитної заборгованості суд вважає нікчемними та такими, що вносять необґрунтований дисбаланс у співвідношення прав та обов`язків сторін зобов`язання.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу, набуття, зміни, встановлення, припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Аналогічні висновки щодо нікчемності положень заяви-договору, якими встановлено обов`язок позичальника зі сплати комісії за обслуговування кредиту викладено у постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

Оскільки положення кредитного договору № 1016303212 від 25.06.2024 щодо обов`язку ОСОБА_1 щомісячно сплачувати на користь АТ «ПУМБ» комісію за обслуговування кредиту є нікчемними, то позовні вимоги в частині стягнення заборгованості зі сплати такої комісії не можуть бути задоволені.

Враховуючи вищезазначене, позивачем доведено факт укладення кредитного договору № 1016303212 від 25.06.2024 з ОСОБА_1 , виконання свого зобов`язання за цим договором, порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за цим договором, а також обґрунтовано виникнення заборгованості лише у розмірі 1 900,00 грн., з яких 1 900,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту. Позивачем не обґрунтовано правомірності нарахування заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а тому позовні вимоги про стягнення цієї заборгованості не підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що 27.06.2024 ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису ОТР-паролю підписано заяву № 1016337876 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, якою просив надати йому споживчий кредит із цільовим призначенням: загальні споживі цілі; найменування кредитного продукту - гроші в розстрочку 24 (2,22). Сума кредиту 1 315,15 гривень із процентною ставкою: 0,00001 % річних строком на строк 24 місяці та зазначено комісію за обслуговування кредитної заборгованості: 2,22%.

Спосіб надання Споживчого кредиту на загальні споживчі цілі: банківський переказ на рахунок за реквізитами. Окрім цього, сторонами було погоджено графік здійснення платежів.

У той же день, 27.06.2024, ОСОБА_1 отримав, ознайомився та підписав паспорт споживчого кредиту, що містить вичерпну інформацію щодо істотних умов кредитування, зокрема, строку кредитування (24 місяці), типу та розміру процентної ставки (фіксована, 0,00001% річних), реальної річної процентної ставки, загальних витрат за кредитом, графіку платежів тощо.

Таким чином, 27.06.2024 ОСОБА_1 приєднався до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на підставі якого між ним та АТ «ПУМБ» виникло, зокрема, кредитне зобов`язання, у відповідності до якого АТ «ПУМБ» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 1 315,15 грн., а ОСОБА_1 зобов`язався повернути використані кредитні кошти та сплатити проценти і комісію за їх використання у встановленому порядку і строки.

У відповідності до платіжної інструкції № TR.81487811.1082079.25578 від 27 червня 2026 року АТ «ПУМБ» здійснило платіж у розмірі 1 315,15 грн. на користь ОСОБА_1 із призначенням платежу: «Надання кредитних коштів за договором № 1016337876 від 27/06/2024 за позикою ОСОБА_1 ».

Відтак, АТ «ПУМБ» виконало свої зобов`язання за договором № 1016337876 від 27.06.2024.

Як убачається з наданого представником позивача розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 1016337876 від 27.06.2024, станом на 30.10.2025 (включно), відповідач ОСОБА_1 взяті на себе договірні зобов`язання щодо сплати кредиту, відсотків та комісії за його обслуговування належним чином не виконував.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Із розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 1016337876 від 27.06.2024 встановлено, що відповідач станом на 30.10.2025 (включно) має заборгованість перед банком у розмірі 1 752,15 грн. з яких: заборгованість по сумі кредиту - 1 315,15 грн.; заборгованість за відсотками - 0,00 грн.; заборгованість за комісією - 437,00 грн.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, суд погоджується з наданим розрахунком заборгованості, вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим лише в частині стягнення суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами.

Нарахування комісії за обслуговування кредиту, як і вимоги про стягнення заборгованості зі сплати цієї комісії, суд вважає необґрунтованими з огляду на обставини, викладені щодо оцінки зазначеної заборгованості у кредитному договорі №1016303212 від 25.06.2024.

Враховуючи вищезазначене, позивачем доведено факт укладення кредитного договору № 1016337876 від 27.06.2024 з ОСОБА_1 , виконання свого зобов`язання за цим договором, порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за цим договором, а також обґрунтовано виникнення заборгованості лише у розмірі 1 315,15 грн., з яких 1 315,15 грн. - заборгованість за тілом кредиту. Позивачем не обґрунтовано правомірності нарахування заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а тому позовні вимоги про стягнення цієї заборгованості не підлягають задоволенню.

АТ «ПУМБ» направлено письмову вимогу (повідомлення) відповідачу ОСОБА_1 за вих. №КНО-44.2.2/1345 від 28.10.2025, відповідно до якої позивач вимагав від відповідача виконати зобов`язання перед АТ «ПУМБ» за кредитними договорами та погасити заборгованість у загальному розмірі 35 043,44 грн. протягом тридцяти днів з моменту отримання листа.

Вказане вбачається із письмової вимоги (повідомлення) за вих. №КНО-44.2.2/1345 від 28.10.2025 та списку №20251028 ПУМБ_561_1» згрупованих відправлень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Зазначені положення викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Таким чином, підписавши заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відповідач підтвердив, що він в повній мірі ознайомився з умовами отримання кредиту, розміром процентів за користування кредитними коштами.

Наданий банком розрахунок відповідачем належними і допустимими доказами не спростований.

Отже, суд вважає встановленим існування між сторонами кредитних правовідносин.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів доходить висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитних договорів № 200328464626 від 18.06.2024, № 1016303212 від 25.06.2024 та № 1016337876 від 27.06.2024 з ОСОБА_1 , доведено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх використання, а також доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості за цими договорами у загальному розмірі 33 972,34 грн. Вимоги щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредиту суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 33 972,34 грн.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач надає суду платіжну інструкцію № 168 від 12.12.2025 зі змісту якої вбачається, що АТ «ПУМБ» здійснило платіж у розмірі 2 422,40 грн. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

При передачі справи за підсудністю Києво-Святошинським районним судом Київської області долучено до матеріалів справи виписку про зарахування суми сплаченого судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 2 348,35 грн., що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ: 14282829; місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4) заборгованість:

- за кредитним договором № 200328464626 від 18.06.2024, станом на 30.10.2025, у розмірі 30 757 (тридцять тисяч сімсот п`ятдесят сім) гривень 19 копійок;

- за кредитним договором № 1016303212 від 25.06.2024, станом на 30.10.2025, у розмірі 1 900 (одна тисяча дев`ятсот) гривень 00 копійок;

- за кредитним договором № 1016337876 від 27.06.2024, станом на 30.10.2025, у розмірі 1 315 (одна тисяча триста п`ятнадцять) гривень 15 копійок;

а всього стягнути 33 972 (тридцять три тисячі дев`ятсот сімдесят дві) гривні 34 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (код ЄДРПОУ: 14282829; місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 348 (дві тисячі триста сорок вісім) гривень 35 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30 липня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко