Рішення № 138601523, 29.07.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3870/26

Номер провадження 2/629/1710/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в м. Лозова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №629/3870/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

До Лозівського міськрайонного суду Харківської області надійшла позовна заява ТОВ "ФК "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №656712221 від 12.09.2020 року в розмірі 51 886,47 гривень, судових витрат у розмірі 2 662,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. В обгрунтування позовних вимог представник зазначив, що 12.09.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 656712221 на суму 4 100,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV534HJ. Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 4 100,00 грн. шляхом перерахування через банк-провайдер. Проте, в подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 13 500,00 грн. 28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 137 від 08.06.2021 за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача. 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до Договору факторингу, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача. Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 14.07.2025 за Договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до пивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 51 886,47 грн. Однак відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому кредит в строки, передбачені Кредитним договором у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість яка становить 51 886,47 грн. та складається з: 13 497,08 грн - заборгованість по тілу кредиту; 38 389,39 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, представник позивача був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано час для подання заяв по суті, задоволено клопотання позивача стосовно витребування доказів.

Копія ухвали стосовно витребування доказів неодноразово була направлена до АТ КБ "ПриватБанк" однак затребувані докази до суду не надходили.

Судом було здійснено перехід до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Виклик відповідача здійснювався шляхом розміщення оголошення.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов в якому відповідач категорично та в повному обсязі не визнає позовні вимоги, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Відповідач зазначає, що кредитний договір на суму 4 100 грн був укладений 12.09.2020 року за наполяганням її тодішнього нареченого (згодом чоловіка) ОСОБА_3 , який мав негативну кредитну історію. Згідно з банківською випискою, кредитні кошти були миттєво перераховані на сторонню картку, а згодом виводилися на систему PayPal з коментарем «PAYPAL OLEGTORGABA», що підтверджує привласнення грошей іншою особою. Відповідач стверджує, що не підписувала додаткових угод про збільшення кредиту до 13 500 грн. Одноразові ідентифікатори для підтвердження цих операцій надсилалися на номер телефону НОМЕР_1 , який ніколи їй не належав та не був прив`язаний до її рахунків у банку як фінансовий. Таким чином, умови щодо збільшення тіла кредиту є неукладеними відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Нарахування 38 389,39 грн відсотків відповідач вважає протиправним, оскільки строк дії кредиту закінчився у жовтні 2020 року. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (справа № 444/9519/12), вона зазначає, що після спливу строку кредитування право кредитора нараховувати договірні проценти припиняється. Оскільки термін виконання зобов`язання закінчився у жовтні 2020 року, трирічний строк позовної давності сплив у жовтні 2023 року. Позивач звернувся до суду лише у травні 2026 року, тобто з пропуском строку у понад 5 років та 8 місяців, що є самостійною підставою для відмови у позові згідно зі ст. 267 ЦК України. Відповідач вважає вимогу про стягнення 7 000 грн на адвокатські послуги неспівмірною зі складністю справи та початковою сумою кредиту. Зазначається, що позов є шаблонним, а витрати штучно завищеними. На підставі викладеного відповідач просить суд повністю відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс».

Крім того представником відповідачки було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яка обгрунтована тим що, відповідачка не вчиняла дій, які б свідчили про визнання боргу. Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» за період з 12.09.2020 по 06.07.2026, жодних платежів на користь кредитора не здійснювалось. Кредит був короткостроковим (до 30 днів), тому строк виконання зобов`язання закінчився у жовтні 2020 року. Саме з жовтня 2020 року первісний кредитор дізнався про наявність порушеного права. Перебіг загального трирічного строку позовнорї давності розпочався у жовтня 2020 року та мав би завершитися у жовтні 2023 року. Попри введення воєнного стану та карантинних обмежень, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», яка функціонувала безперебійно протягом 2021-2025 років. Однак позивач звернувся до суду лише у травні 2026 року, тобто через 5 років та 8 місяців з моменту коли дізнався про порушення права. Таким чином згідно зі ст. 267 ЦК України та практикою Верховного Суду, сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові. Враховуючи викладене представник відповідачки просить застосувати наслідки спливу позовної давності та повністю відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив, позивач наводить наступні аргументи та правові обґрунтування на підтримку своїх позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що загальна позовна давність у три роки не спливла, оскільки її перебіг неодноразово зупинявся та продовжувався на законодавчому рівні. Згідно з прикінцевими положеннями ЦК України, строки позовної давності були продовжені на строк дії карантину (з 02.04.2020 до 30.06.2023). Перебіг позовної давності був зупинений з 17.03.2022 у зв`язку з введенням воєнного стану. Обчислення строків було відновлено лише 04.09.2025 відповідно до Закону № 4434-IX. Оскільки позов подано 06.05.2026, позивач вважає, що право на судовий захист реалізовано в межах встановлених законом строків. Позивач стверджує, що кредитний договір № 656712221 від 12.09.2020 був укладений належним чином у формі електронного документа. Відповідач зареєструвалася на сайті, надала персональні дані та підписала договір за допомогою одноразового ідентифікатора (пароля) № MNV534HJ, надісланого в СМС-повідомленні. Відповідно до Закону «Про електронну комерцію», такий договір за правовими наслідками прирівнюється до письмового. Позивач зауважує, що відповідач не зверталася до поліції щодо шахрайства та скористалася кредитними коштами, що підтверджує її волевиявлення на укладення правочину. Позивач наголошує, що сума боргу (тіло кредиту) була збільшена до 13 500,00 грн. на підставі низки додаткових угод, ініційованих відповідачем через особистий кабінет. Нараховані суми поділяються на проценти за правомірне користування (ст. 1048 ЦК) та проценти за неправомірне користування після прострочення (ст. 625 ЦК), що передбачено умовами договору. Факт відсутності фізичного підпису на кожній додатковій угоді не свідчить про їх недійсність, оскільки вони укладені в межах основного договору в електронній формі. Позивач зазначає, що відповідач не надала власного розрахунку для спростування позовних вимог. Позивач вважає вимогу відповідача про стягнення 12 000,00 грн на правничу допомогу завищеною та неспівмірною зі складністю справи. Позивач просить стягнути на свою користь 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи цю суму документально обґрунтованою (вивчення матеріалів - 2 год, складання позову - 2 год та ін.). На підставі викладеного позивач просить суд відхилити доводи відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.

У запереченнях на відповідь на відзив, поданих представником відповідача викладено наступні аргументи щодо необґрунтованості позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс». Відповідач зазначає, що у відповіді на відзив позивач обґрунтовує борг, посилаючись на Кредитний договір № 136178747 від 26.10.2020 року, який не є предметом спору та ніколи не укладався відповідачем. Крім того, позивач посилається на додаткові угоди від січня та лютого 2020 року, хоча основний договір у справі (№ 656712221) був укладений лише 12.09.2020 року. Це свідчить про використання шаблонних матеріалів сторонніх справ та недоведеність розміру заборгованості саме за спірним договором. Відповідач наголошує на помилковості тверджень позивача про те, що перебіг позовної давності розпочався лише 04.09.2025 року. За позицією захисту, строк виконання зобов`язання закінчився у жовтні 2020 року, і до введення воєнного стану вже спливло 1 рік 4 місяці та 12 днів. Після відновлення відліку строків (04.09.2025) невикористана частина трирічного строку закінчилася до моменту подачі позову (06.05.2026), що є підставою для відмови у позові. Відповідач вважає протиправним нарахування щоденної ставки 1,70% (понад 620% річних) після закінчення строку кредитування під виглядом застосування ст. 625 ЦК України. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (справа № 444/9519/12), представник вказує, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу строку кредитування. Відповідач вказує на абсурдність доводів позивача, який оспорює витрати на суму 12 000 грн на підставі документів за 2025 рік, оскільки відповідач у цій справі таких вимог не заявляла, а представник діє на підставі ордеру від 08.07.2026 року. На підставі викладеного сторона відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником позивача було надано додаткові пояснення, у яких вказано, що 12.09.2020 рорку між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 656712221. За умовами договору відповідачу надано кредит у сумі 13 500,00 грн строком на 30 днів. Шляхом укладення ряду додаткових угод сторони неодноразово збільшували суму кредиту та продовжували строк його повернення (загалом на 206 днів). Договір був укладений в електронній формі, що згідно зі ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Відповідач підтвердила свою згоду з умовами договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На момент розгляду справи вказаний договір не визнаний недійсним. Позивач обґрунтовує дотримання строків звернення до суду наступним чином, згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строки позовної давності були продовжені на період дії карантину (запровадженого з 12.03.2020), що тривав до 30.06.2023. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (введеного Законом № 2120-IX), у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється. З огляду на зазначені законодавчі норми та правову позицію Верховного Суду у справі № 756/10176/23, якщо строк давності спливає під час дії воєнного стану, він продовжується на весь час його дії. Позивач зазначає, що право вимоги фактично розпочалося 04.09.2025, а отже, строк позовної давності не закінчився. Крім того, позивач наголошує, що нарахування після закінчення строку дії договору (базова ставка 1,70% на день) є платою за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не неустойкою. Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та визначених договором процентів. Стосовно зауважень відповідача щодо помилок у номері договору та датах додаткових угод у попередніх заявах, позивач визнає факт допущення технічних описок.

Однак, позивач наголошує, що ці описки мають виключно технічний характер, не змінюють суті зобов`язань та не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки фактична заборгованість за основним договором № 656712221 від 12.09.2020 підтверджена належними доказами. Таким чином, позивач вважає вимоги обґрунтованими, заявленими в межах закону та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, у заяві по суті прохали суд проводити розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Письмовими матеріалами справи наявними в системі "Електронний суд" встановлено, що 12.09.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 656712221 на суму 4 100,00 грн. Вказаний кредитний договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Для укладення якого відповідачка добровільно за допомогою мережі інтернет перейшла на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua та обрала для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування. Після чого заповнила відповідну заявку на кредит, в якій вказала свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та пропонує заявнику, на власний розсуд, вказати логін і пароль (унікальний алфавітно-числовий набір символів) для входу в Особистий Кабінет.

Відповідачка ознайомившись з усіма істотними умовами оферти надала згоду шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до абзацу 2 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію, а саме: шляхом введення у спеціальному полі під Акцептом, який містить усі істотні умови Договору, Одноразового ідентифікатору, який відповідає вимогам п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «відправити/підписати». Вказана іконка могла стати активною лише після введення Одноразового ідентифікатора. Зазначений ідентифікатор згенерований Товариством в Інформаційно- телекомунікаційній системі та був надісланий відповідачці в СМС- повідомленні.

Одноразовий персональний ідентифікатор № MNV534HJ направлено відповідачці 12.09.2020 о 10:45:40 на номер мобільного телефону вказаний нею в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_2 , одноразовий персональний ідентифікатор №MNV534HJ введено відповідачкою у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 12.09.2020 о 10:48:23.

У Розділі 6 Договору «Реквізити Сторін» зазначено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором фізичної особи ОСОБА_1 - MNV534HJ, що підтверджує волевиявлення останньої на введення ідентифікатору та підписання Договору.

За цим Договором Товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 4100 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору.

Кредит надається (Договір укладається) строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником (п.1.2).

На період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,57 відсотків від суми кредиту за кожний день користування Кредитом (п.1.3).

У випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення) (п.1.4).

Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.

Позичальник зобов`язаний повернути Товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору.

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (п.4.3).

З урахуванням положень п. 1.3., п. 1.4. та п. 1.5. цього Договору, позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 574,62 % річних за Дисконтною ставкою або 622,20 % річних за Базовою ставкою (п.4.4).

Крім того між сторонами укладалися Додаткові угоди до договору, а саме 28.09.2020 відбулося збільшення суми кредиту на 600 грн.; 29.09.2020 на 300 грн.; 04.10.2020 на 100 грн.; 17.10.2020 на 300 грн.; 11.12.2020 на 4 050 грн.; 23.12.2020 на 1 000 грн. та 500 грн.; 02.01.2021 на 300 грн.; 16.01.2021 на 250 грн.; 27.01.2021 на 500 грн.; 03.02.2021 на 1 500 грн.; 12.10.2020 відбулося продовження строку кредитування на 27 днів з процентна ставкою на період продовження:1,64% в день; 08.11.2020 строк кредитування продовжився на 30 днів з процентною ставкою на період продовження:1,31% в день; 08.12.2020 строк кредитування продовжився на 30 днів з процентною ставкою на період продовження:0,82 % в день; 07.01.2021 строк кредитування продовжився на 29 днів з процентною ставкою на період продовження:0,82 % в день; 05.02.2021 строк кредитування продовжився на 30 днів з процентною ставкою на період продовження:0,82 % в день; 07.03.2021 строк кредитування продовжився на 30 днів з процентною ставкою на період продовження:0,82 % в день; 06.04.2021 строк кредитування продовжився на 30 днів з процентною ставкою на період продовження:0,82 % в день.

На виконання умов договору та додаткових угод позивачем надано копії платіжних доручень про перерахування вищевказаних сум відповідачці на картку № 4149-49XX-XXXX-2925.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору.

Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 137 від 08.06.2021 за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідачки.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01.

ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до Договору факторингу, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки.

Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 14.07.2025 за Договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 51 886,47 грн.

ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором.

У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відповідачкою не здійснювалося погашення заборгованості за Кредитним договором.

Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідачкою за кредитним договором.

Таким чином, відповідачка не виконала свого обов`язку та не повертала наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість яка становить 51 886,47 грн. яка складається з: 13 497,08 грн - заборгованість по тілу кредиту; 38 389,39 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Оскільки по теперішній час відповідачка грошові кошти не повернула, представник позивача був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію`пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За нормами ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис є одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачкою було підписано кредитний договір електронним підписом MNV534HJ.

Відповідно використання для підписання договору кредиту електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, у постанові від 09.09.2020 у справі №732/670/19 №524/5556/19 від 12.01.2021.

Такми чином, підписаний відповідачкою кредитний договір №656712221 від 12.09.2020 року за допомогою одноразового ідентифікатора, вважається належним та допустимим доказом підтвердження укладення між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, договір кредиту між позичальником та кредитодавцем не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 28.04.2021 у справі №234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), від 18.06.2021 у справі №234/8079/20 (провадження № 61-2904св21), від 12.08.2022 у справі №234/7297/20 (провадження № 61-11504св21).

Розглянувши доводи відповідачки про те, що вона особисто не мала волевиявлення на укладення кредитного договору, а особистий кабінет на сайті ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» контролювався її колишнім чоловіком ОСОБА_3 , суд вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи, електронний кредитний договір № 656712221 від 12.09.2020 року було укладено з використанням інформаційно-комунікаційної системи ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Реєстрація особистого кабінету та верифікація користувача здійснювалися за допомогою внесення персональних даних відповідачки (паспортні дані, РНОКПП), а також фінансового номеру телефону, який належить відповідачці.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», правочин було підписано шляхом введення одноразового ідентифікатора (СМС-коду), надісланого на верифікований номер телефону відповідачки. Система кредитора ідентифікувала користувача саме як відповідачку.

Надані відповідачкою докази, зокрема свідоцтво про шлюб, свідоцтво про розірвання шлюбу та виписка з АТ КБ «ПриватБанк» за період з 12.09.2020 року по 06.07.2026 року, не є належними та допустимими доказами відсутності волевиявлення на укладення договору.

Судом встановлено, що кредитні кошти від ТОВ «Манівео» 12.09.2020 року о 10:49 год. надійшли саме на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_3 (картка № НОМЕР_4 ). Таким чином, первісний кредитор повністю виконав свої зобов`язання за договором, надавши суму кредиту у володіння та розпорядження відповідачки.

Подальший рух коштів з рахунку відповідачки - перерахування їх на сторонню платіжну картку чи виведення 19.10.2020 року на міжнародну платіжну систему PayPal отримувачу «PAYPAL OLEGTORGABA» (колишньому чоловіку) - є особистим розпорядженням грошовими коштами з боку самої відповідачки або свідчить про добровільне надання нею доступу до свого рахунку та особистого кабінету третім особам (чоловікові).

Перебування у шлюбі на момент укладення договору (15.09.2020 року) та внутрішні сімейні відносини між подружжям не звільняють відповідачку від цивільно-правової відповідальності перед третіми особами (кредитором). Кредитор не є учасником сімейних правовідносин і не зобов`язаний контролювати, кому саме позичальник передає свої паролі, СМС-коди чи доступ до банківських додатків та особистого кабінету.

Відповідно до умов використання сервісу, користувач несе повну відповідальність за збереження в таємниці своїх ідентифікаційних даних та за всі операції, здійснені в особистому кабінеті. Передача доступу чоловікові є ризиком самої відповідачки.

Матеріали справи не містять вироку суду в кримінальному провадженні, який би набрав законної сили та встановлював факт вчинення відносно відповідачки шахрайських дій чи незаконного заволодіння її персональними даними з боку ОСОБА_3 чи інших осіб за цим фактом.

За таких обставин, факт неотримання кінцевої матеріальної вигоди відповідачкою від кредитних коштів не спростовує факт укладення нею договору та виникнення зобов`язання з повернення кредиту. Суд приходить до висновку, що доводи відповідачки в цій частині є неспроможними та до уваги не приймаються.

Стосовно укладення сторонами додаткових угод суду зазначає наступне.

Судом вже встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору №656712221 від 12.09.2020 року за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно п.4.7 вищевказаного договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Статтею 654 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

При дослідженні доказів, встановлено, що в основному договорі є спеціальний блок «Електронний підпис з одноразовим ідентифікатором» де чітко зафіксовано унікальний СМС-код (MNV534HJ), точний час його надсилання та введення. Саме цей блок згідно із Законом України «Про електронну комерцію» прирівнює електронний документ до підписаного вручну.

Надані позивачем примірники Додаткових угод містять лише текстове відображення анкетних даних відповідачки (ПІБ, паспортні дані, РНОКПП). Проте, самі по собі анкетні дані особи не є та не можуть вважатися підписом.

Самі по собі анкетні дані (ПІБ, ІПН, паспорт) не є підписом у розумінні ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» чи ст. 207 ЦК України. Вони лише вказують, про кого документ, але не підтверджують, що ця особа надала згоду на нові умови (наприклад, на збільшення відсоткової ставки чи комісії) (Постанова КЦС ВС від 30.11.2022 № 619/598/21).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин вважається підписаним лише у разі використання:електронного підпису або електронного цифрового підпису;електронного підпису одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (за попередньою письмовою згодою).

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт підписання відповідачкою Додаткових угод за допомогою одноразового ідентифікатора, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідачки на зміну умов Кредитного договору.

Оскільки процедуру, передбачену ЗУ «Про електронну комерцію» та ст. 207 ЦК України, стосовно Додаткових угод дотримано не було, вони вважаються неукладеними.

Щодо протиправності нарахування процентів поза межами строку кредитування та безпідставності вимог у частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 38 389,39 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. На цей період нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,57 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Крім того, сторони погодили наступний Графік розрахунків, а саме сукупна вартість кредиту за Дисконтною ставкою складає 147,10% від суми кредиту (у процентному вираженні) або 6031, 10 грн., з яких 4 100, 00 сума кредиту, 1931, 10 грн. нараховані проценти.

В постанові № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду висловила своє судження про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до боржника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а не процентів за користування кредитом.

Нарахування позивачем процентів після 13.10.2020 року за підвищеною ставкою 1,70 % на день, що призвело до суми 36 458,29 грн, є незаконним, оскільки після спливу строку договору кредитор втрачає право на договірні проценти та неустойку в такому розмірі.

У цей період застосовується ст. 625 ЦК України (3% річних), проте позивач вимог за ст. 625 ЦК України (розрахунку 3% річних та інфляційних) у конкретних сумах не заявляв, нарахувавши замість цього договірні проценти поза межами строку.

З урахуванням вищевикладеного, стягненню підлягає: 4 100,00 грн (тіло) + 1 931,10 грн (проценти в межах строку) = 6 031,10 грн. У задоволенні решти вимог щодо процентів (36 458,29 грн) слід відмовити.

Щодо заяви про застосування позовної давності, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Строк виконання зобов`язання настав 13.10.2020 року, тобто під час дії загальнонаціонального карантину, який тривав з 11.03.2020 по 01.07.2023 рік.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину строки, визначені ст. 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Це означає, що відлік 3-річного строку позовної давності навіть не розпочався у жовтні 2020 року, а був одразу поставлений на паузу.

Крім того, згідно з п. 19 Прикінцевих положень ЦК (в редакції Закону № 2120-IX), у період дії воєнного стану (з 24.02.2022) перебіг позовної давності зупиняється/продовжується. Оскільки строк давності не сплив до початку воєнного стану, він є продовженим на весь час його дії.

Законом «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025 пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено. Перебіг позовної давності відновився після набрання цим законом чинності 04.09.2025 року.

Таким чином, заява відповідача про сплив позовної давності є необґрунтованою та до уваги судом не береться, оскільки строки позовної давності не спливли.

Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.

Стосовно питання розподілу судових витрат, слід вказати таке.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. Позов задоволено на 11,62 % (6031, 10 / 51886,47).

Таким чином, до стягнення з відповідачки підлягає: 2 662,40 ? 11,62% = 309,38 грн.

Позивач надав докази витрат на правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн, а саме договір про надання правничої допомоги, додаткова угоду до договору та акт прийому-передачі наданих послуг.

Відповідачка вважає вимогу про стягнення 7 000,00 грн. на адвокатські послуги неспівмірною зі складністю справи та початковою сумою кредиту, зазначає, що позов є шаблонним, а витрати штучно завищеними.

У постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.

Крім того, згідно ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, витрати на правничу допомогу також розподіляються пропорційно, а тому з відповідачки підлягає стягненню: 7 000,00 ? 11,62 % = 813, 40 грн. Решта витрат залишається за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» суму заборгованості за кредитним договором №656712221 від 12.09.2021 року у розмірі 6 031,10 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», витрати по сплаті судового збору в розмірі 309,38 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 813, 40 грн.

Іншу суму витрат залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження за адресою: Поправки Юрія, буд.6, кабінет 13, м. Київ, 02094.

Відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Т.О.Каращук