Ухвала суду № 138601462, 29.07.2026, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 4-с/641/17/2026 Справа № 641/2315/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Богдан М.В.,

за участю секретаря судового засідання Ананко І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні суду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просить визнати дії керівника Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України неправомірними, та скасувати арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 10 лютого 2025 року, накладеного на підставі виконавчого провадження № 457172992 від 28.10.2014 року.

Скарга обґрунтована тим, що заявник ОСОБА_1 , є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вказана квартира належить їй на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право власності, видане управлінням комунального майна і приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 3-25-306899-Ц від 10.02.2025 року. У 2025 році заявник звернулася до приватного нотаріуса Поляк Д.В. з проханням оформити відчуження належної квартири.

У процесі підготовки документів приватним нотаріусом була надана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єктів з якого стало відомо, що 29.10.2014 року номер запису про обтяження 7499146 державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Брижатий В.Д. на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серії та номер 457172992, виданий 28.10.2014 року, видавник Комінтернівський ВДВС ХМУЮ, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16817770 від 29.10.2014 року, від обтяжень -арешт нерухомого майна, суб?єкт обтяження Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, код 34952482, адреса м. Харків, пл. Повстання 7/8 10 пов., опис предмету обтяження - все майно в межах суми боргу 822,66 грн.

З державного реєстру судових рішень стало відомо що у 2014 році КП «Харківводоканал» звертався до суду про стягнення з ОСОБА_1 і інших членів сім?ї заборгованості у сумі 5298,58 грн., але ця заборгованість була погашена. В інформаційному центрі КП «Харківводоканал» повідомили що вони не зверталися до державного виконавця з виконавчим листом для стягнення заборгованості. Ніяких інших судових рішень, на момент накладення арешту на квартиру не було.

ОСОБА_1 звернулася до Основ?янсько-Слобідському відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції з заявою щоб зняли арешт і та була згодна сплатити суму - 822,66 грн. виконавчій збір, а також витрати на виконавче провадження.

05.03.2026 року отримала відмову у знятті арешту оскільки оригінали виконавчого провадження № 457172992 від 28.10.2014 року знищені.

Інформація про виконавче провадження 457172992 від 28.10.2014 року, в межах якого був накладений арешт на всю квартиру, у АСВП відсутня, тому з?ясувати хто є стягувачем по цьому виконавчому провадженню і залучити його стороною при подання скарги, відповідно до вимог ч.3 п.3 ст. 448 ЦПК України неможливо, та вважає дії державної виконавчої служби порушують її права як власника майна.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, надала заяву про розгляд скарги за її відсутності, скаргу підтримала, наполягала на її задоволенні.

Представник відділу державної виконавчої служби в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений у встановленому законом порядку.

До суду надійшов відзив представника виконавчої служби, в якому просив в задоволенні скарги відмовити, посилаючись на те, що на даний час оригінали виконавчого провадження знищені, та в архіві Відділу не зберігаються у зв`язку з чим надати належним чином завірені копії матеріалів ВП457172992 неможливо та відомості про погашення боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відсутні. Виходячи з вищевикладеного, надати більш детальну інформацію та копії постанов не вбачається за можливе. Предметом спору є вимога власника про звільнення належного йому майна з-під арешту, а позов пред`явлено не до всіх відповідачів, то законним та обґрунтованим слід визнати відсутність підстав для його задоволення у зв`язку з пред`явленням до неналежних відповідачів.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником на праві особистої власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, видане управлінням комунального майна і приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, реєстраційний № 3-25-306899-Ц від 10.02.2025 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єктів вбачається, що 29.10.2014 року номер запису про обтяження 7499146 державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Брижатий В.Д. на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серії та номер 457172992, виданий 28.10.2014 року, видавник Комінтернівський ВДВС ХМУЮ, винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16817770 від 29.10.2014 року, від обтяжень -арешт нерухомого майна, суб?єкт обтяження Комінтернівський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, код 34952482, адреса м. Харків, пл. Повстання 7/8 10 пов., опис предмету обтяження - все майно в межах суми боргу 822,66 грн., накладений арешт на вищезазначену квартиру.

Із відповіді начальника Основ`янсько-Слобідського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції М. Мартинчука від 05.03.2026 року вбачається, що надати інформацію щодо ВП № 457172992 в рамках якого було накладено арешт на майно боржника № 7499146 від 29.10.2014 року не вбачається можливим у зв`язку з тим, що в АСВП відсутня жодна інформація по зазначеному виконавчому провадженню, в рамках якого воно винесено, таким чином, на даний час оригінали виконавчого провадження знищені та в архіві відділу не зберігаються.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно із положеннями частин 2, 3 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент накладення арешту на майно), у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред`явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Згідно із п 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Відповідно до ч. 3-5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналіз статей 25, 50, 59, дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України Про виконавче провадження підлягає примусовому виконанню.

Стаття 41 Конституції України, регламентує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 визначено, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Суд бере до уваги, що особа є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Факт обтяження власності особи є втручанням у вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Викладені мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому на думку суду, є підставою для задоволення скарги.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (Постанова ВП ВС від 06.04.2021, справа № 910/10011/19).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( «Горнсбі проти Греції» (Hornsby V. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі «Фуклев проти України», заява N 71186/01). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці ( «Чіжов проти України» п. 40).

За викладених обставин суд вважає за доцільне зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання рішення у межах виконавчого провадження №457172992, яке знищено.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Пунктом 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була стороною виконавчого провадження, під час здійснення якого на майно останньої як боржника було накладено арешт, який не був скасований після закінчення виконавчого провадження.

Вказані обставини порушують права та законні інтереси ОСОБА_1 , оскільки вона як законний власник позбавлений в повній мірі користуватись та розпоряджатись майном на власний розсуд.

Тому, суд приходить до висновку про наявність підстав необхідності скасування арешту з майна ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 261,353,354, 447-451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Скасувати арешт майна боржника, що належить ОСОБА_1 , накладений згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.10.2014 року винесеної Комінтернівським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції у виконавчому провадженні № 457172992.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду, через суд першої інстанції, шляхом подачі в 15-денний строк з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, якщо скаргу не було подано.

Суддя -М. В. Богдан