Рішення № 138598300, 23.02.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/16735/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Левицької Я.К.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької О.К.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 103856132 від 15.11.2021 у розмірі 25 950 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 15.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103856132, який підписано електронним підписом останнього. 10.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №10-02/2022-50, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належне йому право вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит №103856132. В подальшому 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, у відповідності до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» належне йому право вимоги до відповідача. Внаслідок невиконання умов договору про споживчий кредит № 103856132 від 15.11.2021 відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем у розмірі 25 950,00 грн з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20 000,00 грн - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 950,00 грн - заборгованість за комісіями. На підставі викладеного позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, шляхом стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за вказаним вище договором.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва по справі 758/16735/25 від від 14.04.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором № 103856132 від 15.11.2021 року в сумі 25 950 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. У стягненні решти суми витрат на правову допомогу - відмовлено.

12.05.2025 відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Подільського районного суду міста Києва від 14.04.2025, ухваленого у цивільній справі № 758/16735/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 29.05.2025 року було скасовано заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року у справі № 758/16735/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

12.06.2025 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначає, що 15.11.2021 між ним та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір № 103856132. Відповідач не заперечує щодо оплати суми кредиту у розмірі 5 000 грн, та суми комісії за надання кредиту у розмірі 950 грн. Однак заперечує щодо сплати суми відсотків у розмірі 20 000 грн. Зауважує, що у кредитному договорі № 103856132 від 15.11.2021 сума кредиту становить 5 000 грн, строк кредиту 15 днів зі сплатою 2% щоденно за користування кредитом. Належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позичальником дій, які б підтверджували свідомий намір пролонгації зобов`язання за договором про споживчий кредит, позивачем не надано. Тоді як наявний у справі розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, а тому відсутні підстави для застосування положень п. 2.3.2, 4.2. договору про споживчий кредит, а отже і його пролонгації терміном до 10.02.2022. Також в матеріалах справи відсутні докази виконання кредитором умов п.4.2 договору, а саме, направлення відповідної вимоги боржнику, що з урахуванням змісту договору виключає підстави до стягнення відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору. Крім того, 10.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 10-02/2022-50, відповідно до якого були нараховані відсотки в сумі 3 500 грн щодо зазначеного вище кредитного договору. Однак відповідач зазначає, що позивачем не надано відомостей звернення кредитора з вимогою сплати процентів, отже обов`язок позичальника по сплаті таких процентів не настав. Також відповідача не було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язані. До того ж, 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023. Просить відмовити у задоволені позовних вимог. Стосовно стягнення витрат на правову допомогу позивача у розмірі 9 000 грн, то відповідач вважає, що така сума є неспівмірна із необхідним часом , які міг витратити адвокат на виконання відповідних робіт у спірних правовідносинах, та є явно завищеною. Просить суд зменшити заявлені судові витрати на правову допомогу.

24.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначає, що відповідач не заперечує факт укладання договору, отримання грошових коштів та виникнення зобов`язань між сторонами. Позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника, а саме: відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» вбачається нарахування відсотків відповідно до п. 1.5.2 та нарахування відсотків відповідно до п.1.6 у розмірі 5,00% (з урахуванням п. 2.3.1.2 договору на підставі проведеної та погодженої сторонами пролонгації). Продовження користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору. Таким чином, сторонами погоджено, строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку, відповідно до всіх, а не частково, погоджених умов договорів. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 103856132, вбачається період нарахування процентів за відсотковою ставкою відповідно до п. 1.5.2 договору, в подальшому нарахування процентів було продовжено на підставі п. 1.6 та п. 2.3.1.2 договору, тобто відбулася пролонгація на стандартних умовах, оскільки сплат від позичальника не надходило. Крім того, з дати відступлення Прав вимоги фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів (в тому числі за період користування коштами до моменту переходу прав за цим договором, якщо вони не були нараховані Клієнтом) за договорами фінансових послуг за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов договорів фінансових послуг. Вказана заборгованість підтверджується доданими до позовної заяви розрахунками заборгованості, та є чинною та такою, що не спростована відповідачем. Додатково зазначаємо, що ТОВ «Коллект Центр» заборгованість не нараховував, а звернувся до суду з позовом до боржника про стягнення заборгованості виключно з сумою, яка була передана в рамках підписаного договору про відступлення права вимоги. Стосовно витрат на правову допомогу, то позивач зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Твердження представника відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Отже, такі твердження є припущеннями. Просить про задоволення позову в повному обсязі.

03.09.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких зазначається, що умовами договору № 103856132 від 15.11.2021 протягом 30 днів нараховуються, передбачені п. 1.5.2. договору проценти за ставкою 2,00 відсотків, відповідно за наступні 60 днів (у випадку пролонгації) передбачені п.1.6 договору за ставкою 5,0 відсотків. При цьому умовами договору не передбачено пролонгації строку кредитування більше, ніж на 60 днів, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку. Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять. Просить в задоволені позовних вимог в заявленому розмірі - відмовити.

07.11.2025 року надійшли пояснення позивача, в яких позивач звертає увагу, що згідно п. 4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Таким чином, сторони погодили, що за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, в тому числі і у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання за ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Крім того, відповідач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту укладення договору не скористався. Просить про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

18.02.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення від відповідача, в яких він зазначає, що погодженим строком кредитування є строк 15 днів, тобто до 30.11.2021. У кредитному договорі чітко зазначено термін (дата) повернення кредиту і сплати за надання кредиту та процентів за користування кредитом. З наданого представником позивача розрахунку вбачається, що за кредитним договором ТОВ «Мілоан» відсотки нараховані за період поза межами строку кредитування, буд-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувались. Так, необхідною умовою пролонгації строку кредитування за п. 2.3.1.1 кредитного договору є сплата комісії за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Однак, відповідачем не здійснено жодного платежу в рахунок погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим ним не виконано умов для продовження строку кредитування на підставі п. 2.3.1.1 кредитного договору. Таким чином, нарахування відповідачу після 30.11.2021 року процентів у відповідності до п. 2.3.1.2 кредитного договору по своїй суті є реалізацією положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка захищає інтереси кредитодавця в разі прострочення позичальником грошового зобов`язання. Позивач у позовній заяві не заявляв до стягнення з відповідача неустойки в порядку, установленому ч.2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом за стандартною процентною ставкою в порядку, встановленому ст.1048 ЦК України, що не відповідає умовам кредитного договору. Таким чином, нараховані відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, у даному випадку після 30.11.2021 року, є безпідставним. Просить в задоволені позовних вимог в заявленому розмірі - відмовити.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 15.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103856132, додатками до якого є графік платежів та паспорт споживчого кредиту.

За умовами договору відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 15 днів до 30.11.2021.

Кредит було надано з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається із суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом, складає 7 450 грн.

Комісія за надання кредиту становить 950,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 % від суми кредиту одноразово згідно з п. 1.5.1 договору.

Відповідно до п. 1.5.2, п. 1.6 договору проценти за користування кредитом: 1 500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.3.1., 2.3.1.1., 2.3.1.2. договору, пролонгація може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах. Для продовження строку кредитування за п. 2.3.1.1., позичальник має вчинити дії передбачені Р.6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Відповідно до п. 2.3.1.2. договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Анкета-заява на отримання кредиту містить повну інформацію щодо відповідача, зокрема, дату його народження, індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, адресу реєстрації і адресу проживання, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, соціальний статус, місце роботи, поетапний процес оформлення та розгляду заяви 103856132.

Договір про споживчий кредит № 103856132 від 15.11.2021 відповідачем підписаний електронним підписом із застосування одноразового ідентифікатора (одноразового паролю). Так, із дослідженої судом довідки про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» встановлено: клієнт - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; акцепт договору позичальником - підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора; одноразовий ідентифікатор - Z14391; дата відправки ідентифікатора позичальнику - 15.11.2021; номер телефону, на який відправлено ідентифікатор - НОМЕР_2 .

Таким чином, договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, що також не заперечується відповідачем.

Згідно з довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс», яке надає послуги з переказу грошових коштів, від 08.11.2024 підтверджується, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на банківську карту відповідача № НОМЕР_3 кошти в сумі 5 000,00 грн на виконання умов договору про споживчий кредит № 103856132.

Встановлено також, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором про споживчий кредит №103856132 від 15.11.2021 належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 30.12.2024 у нього утворилась заборгованість в розмірі 25 950,00 грн, з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 20 000,00 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги; 950,00 грн - заборгованість за комісіями.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства відповідно до ст. 628 ЦК України.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді відповідно до статті 205, 207 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору згідно з п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи вищевикладені положення Закону, суд вважає доведеною ту обставину, що між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та відповідачем виникли кредитні правовідносини, в рамках яких відповідач отримав відповідну суму кредитних коштів, що відповідачем не заперечується.

Також, пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, відповідно до ст. 514 ЦК України.

У статті 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що 10.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 10-02/2022-50, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належне йому право вимоги до відповідача ОСОБА_1 коштів, право на одержання яких належить ТОВ «Мілоан» за договором про споживчий кредит №103856132 від 15.11.2021.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 10.02.2022 до договору факторингу №10-02/2022-50 від 10.02.2022 до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103856132 від 15.11.2021 в розмірі 22 450,00 грн.

Факт переходу прав вимоги підтверджується платіжним дорученням № 0330100000 від 11.02.2022.

Встановлено також, що після отримання права вимоги до відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» здійснило нарахування відсотків за користування грошовими коштами за період з 10.02.2022 по 23.02.2022 у розмірі 3 500,00 грн.

Таке нарахування було здійснено ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі п. 2.3. договору факторингу № 10-02/2022-50 від 10.02.2022, яким передбачено, що з дати відступлення прав вимоги фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів (в тому числі за період користування коштами до моменту переходу прав за цим договором, якщо вони не були нараховані клієнтом) за договором фінансових послуг за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов договорів фінансових послуг.

Таким чином, відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 10.01.2023 за відповідачем наявна непогашена заборгованість за договором про споживчий кредит №103856132 від 15.11.2021 в розмірі 25 950 грн, з яких: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16 500,00 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги; 950,00 грн - заборгованість з комісії; 3500,00 грн - нараховані відсотки за кредитним договором.

Крім того, встановлено, що 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та

ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023, у відповідності до умов якого, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» належне йому право вимоги до відповідача коштів, право на одержання яких належить ТОВ «Вердикт Капітал», зокрема за договором про споживчий кредит №103856132 від 15.11.2021.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №103856132 від 15.11.2021 в розмірі 25 950,00 грн.

Факт передачі реєстру боржників зафіксовано в акті прийому-передачі від 10.01.2023, який складено в двох екземплярах та скріплено печатками сторін.

Відповідно до п. 5.2. договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді.

Встановлено також, що після отримання права вимоги до відповідача ТОВ «Коллект Центр» не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій, однак в порушення умов кредитного договору відповідач не здійснив погашення заборгованості в повному обсязі ні на рахунки ТОВ «Коллект Центр», ні на рахунки попереднього кредитора.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено те, що товариство на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеним договором, боржником за яким є відповідач. При цьому, фінансова установа свої зобов`язання за договором позики виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору позики, суму заборгованості не сплачує.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно із ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

З урахуванням встановленого, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором № 103856132 від 15.11.2021 не виконав, у передбачений договором строк кошти не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми отриманих коштів за договором в розмірі 5 000,00 грн.

З огляду на наведене, суд вважає доведеною вимогу позивача в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту по договору, тобто 5 000,00 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за вищезазначеним договором підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитором застосовувалися відсоткові ставки у розмірі 2,00% та 5,00% за кожен день користування кредитними коштами, оскільки умовами договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється погашення заборгованості. При цьому, умовами договору (п. 1.5) передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 1 637 467,00 відсотків.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (5 000,00 грн), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 10 950,00 гривень, яка складається з: 5 000,00 гривень - тіло кредиту та 5 000,00 гривень - відсотки за користування кредитом, 950,00 грн - заборгованість з комісії, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит № 103856132, укладеним 15.11.2021 між відповідачем та ТОВ «Мілоан», у загальному розмірі 10 950, 00 грн, із яких: 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 950,00 грн - заборгованість з комісії; 5 000,00 грн -відсотки за користування кредитом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у даній справі, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що задоволено 42,20 % відсотків позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1 022,25 грн, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

Згідно з приписами частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до п.1,2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору про надання правової допомоги № 02-09/2024-2 від 02.09.2024 з додатками.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. На переконання суду такий розмір є розумним та справедливим розміром зазначених витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 103856132 від 15.11.2021 року у розмірі 10 950 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 1 022 (одна тисяча двадцять дві) грн 25 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр», адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ 44276926;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Я.К. Левицька