Рішення № 138590928, 29.07.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/1660/25

Провадження № 2/743/202/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Макаревича Я. М.,

за участю секретаря судового засідання Довбенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем укладено договір № 18.03.2025-100001655 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в загальному розмірі 4500 гривень трьома траншами (2000 гривень 18.03.2025, 1500 гривень 27.03.2025 та 1000 гривень 03.04.2025) шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 .

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 14 015 гривень: тіло кредиту 4500 гривень, проценти 6320 гривень, комісія за надання 315 гривень, комісія за обслуговування 630 гривень, неустойка 2250 гривень.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.03.2026.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03.03.2026 підготовче засідання відкладено до 17.04.2026 за клопотанням відповідача.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 17.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 29.07.2026.

17.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

21.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.07.2026 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.

23.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву, мотивоване процесом дистанційного пошуку адвоката.

Суд враховує, що ухвалою суду від 03.03.2026 підготовче засідання було відкладено за клопотанням відповідача, зокрема, з метою надання йому можливості скористатися правничою допомогою та знайти адвоката. Таким чином, відповідач мав достатньо часу для реалізації свого права на подання відзиву.

Однак відзив на позовну заяву було подано лише 17.07.2026, тобто зі значним пропуском визначеного процесуального строку, без наведення належних та об`єктивних причин, які б перешкоджали своєчасному поданню відзиву. Саме по собі посилання на процес пошуку адвоката не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку, оскільки сторона самостійно організовує захист своїх прав та несе ризик наслідків невчинення процесуальних дій у встановлені строки.

Оскільки відзив подано з пропуском встановленого судом процесуального строку, а поважність причин його пропуску судом не встановлена, суд дійшов висновку, що такий відзив не підлягає врахуванню під час вирішення справи, а справа підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

18.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (кредитну лінію) № 18.03.2025-100001655. Договір укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором E127, з боку кредитодавця кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника. Ідентифікацію позичальника здійснено через систему BankID Національного банку України.

За умовами договору позичальнику відкрито кредитну лінію. Сума кредиту (тіло) первісно становила 2000 гривень і в подальшому збільшена шляхом надання додаткових траншів на підставі укладених сторонами додаткових договорів: 27.03.2025 надано 2-й транш у розмірі 1500 гривень (загальна сума кредиту 3500 гривень), 03.04.2025 надано 3-й транш у розмірі 1000 гривень (загальна сума кредиту 4500 гривень). Строк, на який надано кредит, 189 днів з дати надання; дата повернення (виплати) кредиту 22.09.2025.

За умовами договору за користування кредитом застосовується фіксована процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1 відсотка за один день користування протягом перших п`яти чергових періодів та фіксована процентна ставка «Економ» у розмірі 0,5 відсотка за один день користування протягом наступних чергових періодів. Проценти за користування кредитом нараховано позивачем за період з 18.03.2025 по 22.09.2025, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Договором передбачено дві комісії. Комісія, пов`язана з наданням кредиту («комісія за надання»), встановлена в розмірі 7 відсотків від суми кредиту, згідно з договором її економічна сутність визначена як плата за надання кредиту, а загальний нарахований розмір становить 315 гривень. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості («комісія за обслуговування») встановлена за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованостію. Загальний нарахований розмір становить 630 гривень. Переліку конкретних додаткових та супутніх послуг кредитодавця, за які стягується комісія за обслуговування, договір не містить.

Договором передбачено неустойку в розмірі, що нараховується за кожен день невиконання (неналежного виконання) кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного зобов`язання (30 гривень за день за первісною редакцією, 67 гривень 50 копійок за день з урахуванням додаткових договорів). До стягнення заявлено неустойку в розмірі 2250 гривень, нараховану за прострочення виконання зобов`язань за договором. Період нарахування неустойки повністю припадає на період дії воєнного стану в Україні.

Факт надання кредитних коштів підтверджується довідками Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» про перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 через систему iPay.ua: 18.03.2025 2000 гривень, 27.03.2025 1500 гривень, 03.04.2025 1000 гривень, разом 4500 гривень. Платіжна картка, на яку перераховано кошти, зазначена в договорі як належний позичальнику електронний платіжний засіб.

Свої зобов`язання за договором позичальник належним чином не виконав. Станом на дату подання позову утворилася заборгованість у загальному розмірі 14 015 гривень, що складається з тіла кредиту 4500 гривень, процентів 6320 гривень, комісії за надання 315 гривень, комісії за обслуговування 630 гривень, неустойки 2250 гривень.

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та акцепту, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону. Моментом підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (частина 1 статті 12 Закону).

Факт підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що номер телефону НОМЕР_3 не належить відповідачу або що ідентифікатор E127 було використано іншою особою.

Додатково суд враховує, що ідентифікація відповідача при укладенні договору здійснена через систему BankID Національного банку України з використанням реквізитів банківського рахунку відповідача поряд з підписанням договору одноразовим ідентифікатором. Цей метод ідентифікації передбачено Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і підвищує достовірність встановлення особи позичальника в електронних правовідносинах.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, договір укладено у передбаченій законом формі, у зв`язку з чим він є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець не має права встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які платежі, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю, які не передбачені цим Законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності послуг, які за законом мають надаватися безоплатно (зокрема, інформації про стан кредитної заборгованості частотою один раз на місяць), є нікчемною за частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічну правову позицію щодо нікчемності умови про сплату комісії, не пов`язаної з конкретною послугою, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Щодо комісії за надання. Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника комісії в розмірі 315 гривень за надання кредиту.

За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто надання (видача) кредитних коштів є основним зобов`язанням кредитодавця за кредитним договором, а проценти за користування кредитом встановленою Законом винагородою кредитодавця за надання кредиту і користування коштами.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Таким чином, дія з надання (видачі) кредитних коштів становить виконання основного зобов`язання кредитодавця за кредитним договором, а не окрему послугу, що надається позичальникові поза межами цього зобов`язання. Винагородою кредитодавця за цю дію є проценти за користування кредитом, передбачені кредитним договором. Аналогічний підхід застосувала Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які покладають на споживача додаткову плату за дії кредитодавця, що становлять виконання його основного зобов`язання за кредитним договором, є нікчемними. За цих обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення задоволенню не підлягає.

Щодо комісії за обслуговування. Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення комісії в розмірі 630 гривень за обслуговування кредитної заборгованості, а саме за надання інформаційної підтримки позичальника, інформування про дати сплати чергового платежу та консультаційні послуги.

За частинами 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє позичальникові інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої кредитодавцеві суми кредиту, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості та іншу інформацію, надання якої передбачено Законом. За частиною 5 статті 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною. Аналогічну правову позицію щодо нікчемності умови про сплату комісії за послуги, які за Законом мають надаватися безоплатно, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, послуги, за які договір передбачає комісію за обслуговування (надання інформації про стан кредиту, інформування про дати сплати чергового платежу, консультування позичальника), це послуги, надання яких позичальникові за частинами 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» має здійснюватися безоплатно. За таких обставин умова про сплату комісії за цю послугу є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення задоволенню не підлягає.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 системно роз`яснив застосування цієї норми. Зокрема, Верховний Суд вказав, що пункт 18 поширюється на договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; період особливих правових наслідків період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення; правовий наслідок прострочення в цей період позичальник звільняється від відповідальності за частиною 2 статті 625 ЦК України (інфляційні втрати і 3 проценти річних), а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені). Цей висновок послідовно застосовується Верховним Судом зокрема, в постановах від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 і від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23.

Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 і триває з його неперервним продовженням Верховною Радою України відповідними законами.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, позивач заявив до стягнення неустойку у розмірі 2250 гривень за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним 18.03.2025. Період нарахування цієї неустойки повністю припадає на дію воєнного стану в Україні.

За цих обставин на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки за період дії воєнного стану. Нарахування позивачем неустойки за цей період є таким, що суперечить наведеній нормі.

Відповідно неустойка, нарахована за період дії воєнного стану, у розмірі 2250 гривень стягненню не підлягає. У задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Розмір нарахованих позивачем сум у решті (тіло кредиту та проценти за користування кредитом) відповідає умовам кредитного договору та вимогам закону. Проценти за користування кредитом нараховано в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому підстав для відмови в їх стягненні немає.

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 4.1 кредитного договору позивач перерахував 4500 гривень на платіжну картку позичальника. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України позивач належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, у межах яких позивач належним чином виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти, тоді як відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, визначені договором, не виконала.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2025 № 18.03.2025-100001655 є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 10 820 гривень з мотивів, наведених вище в розділі ІV цього рішення. У задоволенні решти позовних вимог у розмірі 3195 гривень слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2422 гривні 40 копійок.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 14 015 гривень, з яких задоволено 10 820 гривень, що становить 77,20 % від заявлених вимог (10 820 / 14 015 ? 100 %). За цим відсотком пропорційний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1870 гривень 17 копійок (2422 гривні 40 копійок ? 77,20 %).

Витрати на професійну правничу допомогу позивач заявив у попередньому (орієнтовному) розмірі 6000 гривень, зазначивши, що докази їх понесення будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. За частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Оскільки на час ухвалення цього рішення докази понесення витрат на професійну правничу допомогу до суду не надійшли, питання про їх розподіл цим рішенням не вирішується; таке питання може бути вирішене за наслідками подання відповідних доказів у порядку частини 8 статті 141 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 37356833, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133, літера А) заборгованість за кредитним договором від 18.03.2025 № 18.03.2025-100001655 у розмірі 10 820 (десять тисяч вісімсот двадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 37356833, місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133, літера А) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1870 (одна тисяча вісімсот сімдесят) гривень 17 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 29.07.2026.

Суддя Я.М. МАКАРЕВИЧ