Ухвала суду № 138587883, 29.07.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №464/4815/26

пр № 2/464/3191/26

У Х В А Л А

29 липня 2026 року м.Львів

Суддя Сихівського районного суду м.Львова Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відшкодування шкоди вартості втраченої (неповернутої) ювелірної прикраси,

у с т а н о в и л а:

Позивач у письмовій формі засобами поштового зв`язку звернулася до Сихівського районного суду м.Львова з позовом у порядку цивільного судочинства, в якому просить:

стягнути з відповідача відповідно до договору позички ювелірної прикраси ювелірну прикрасу вартістю 1 000 000 грн, компенсацію вартості цієї прикраси у розмірі 1 000 000 грн, винагороду за користування прикрасою в сумі 30 000 грн, три відсотки річних від простроченої суми, індекс інфляції та 50 000 грн моральної шкоди;

зобов`язати відповідача повернути позивачу відповідно до договору позички ювелірної прикраси, ювелірну прикрасу вартістю 1 000 000 грн.

За результатами автоматизованого розподілу судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В., інформація щодо справи є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебпорталі судової влади України.

Суддя ухвалою від 06 липня 2026 року позовну заяву залишив без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків заяви.

Ухвалу про залишення заяви без руху мотивовано наступним.

За правилами цивільного процесуального законодавства позовна заява повинна відповідати вимогам, викладеним у ст.ст.175, 177 ЦПК України.

Усупереч імперативним положенням цивільного процесуального законодавства до позовної заяви не долучено зазначених у ній додатків, що підтверджується актом Сихівського районного суду м.Львова від 01 липня 2026 року за № 27. Не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Заявляючи вимогу про стягнення винагороду за користування прикрасою в сумі 30 000 грн, три відсотки річних від простроченої суми, індекс інфляції позивач не надає обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, та не зазначає доказів на підтвердження таких обставин, а також не конкретизовано розміру 3 % річних та індексу інфляції.

До того ж від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізація цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до заяви повинні бути додані документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджуються підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Оскільки позивачем не визначено конкретного розміру 3 % річних та індексу інфляції, що безпосередньо впливає на ціну позову та розміру судового збору, у зв`язку з чим суддею не зазначається конкретна сума судового збору, що підлягає сплаті.

Натомість суддя звертає увагу позивача на ставки судового збору, визначені Законом України «Про судовий збір», та сплачуються за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Львів/Сихівський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38008294, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача UA158999980313151206000013956; код класифікації доходів бюджету 22030101. Суду надається платіжний документ.

Документ про сплату судового збору не додано, водночас позивачем у позові заявлено клопотання про відстрочення, розстрочення, зменшення чи звільнення від сплати судового збору, розглядаючи яке суддя установив наступне.

Згідно з ч.1, 3 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у ч.1 цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року по справі № 906/308/20 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини виснувала, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану.

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан.

У силу приписів ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або

2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або

4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч.2 ст.8).

При визначенні майнового стану особи для цілей цієї статті суд може враховувати інформацію про розмір доходів за попередній календарний рік, перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, наявність у власності нерухомого, рухомого майна та/або іншого цінного майна, а також інші обставини, які мають значення для оцінки майнового стану особи (ч.3 ст.8).

Як убачається з положень ст.8 Закону «Про судовий збір», звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк на підставах, визначених ч.1 ст.8 Закону є правом, а не обов`язком суду. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17.

Особа, якою заявлено клопотання про відстрочку сплати судового збору, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Безпідставне зменшення від сплати судового збору є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом (позиція Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 686/11087/20)

Позивачкою не надано жодних доказів щодо її майнового стану, що унеможливлює вирішення по суті ініційоване клопотання.

Безпідставне звільнення від сплати судового збору є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом. Указане узгоджується з позицією Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 686/11087/20.

Суддя акцентує увагу, що позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав щодо позички відповідачу ювелірної прикраси вартістю 1 000 000 грн, що ставить під обґрунтований сумнів перебування позивача у скрутному матеріальному становищі.

Викладене вище у своїй сукупності зумовлює відмову у задоволенні клопотання про відстрочення від сплати судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Для виконання згаданих вимог позовну заяву залишено без руху та надано позивачу на підставі ст.185 ЦПК України строк для усунення зазначених недоліків.

Ухвала про залишення заяви без руху оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень з додатковим відображенням в електронній формі програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія.

З дотриманням вимог ст.272 ЦПК України позивач 13 липня 2026 року отримав під розписку ухвалу про залишення заяви без руху за адресою проживання/реєстрації, повідомленою позивачем, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Водночас зазначених у ухвалі недоліків стороною позивача не усунуто та не виправлено, відсутнє жодне реагування на ухвалу суду.

Верховний Суд у постановах від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21 виснував, що наявність низки очевидних та суттєвих недоліків заяви, усунення яких не було надто надмірним чи обтяжливим, щоб у визначений строк заявник міг цілком їх виконати, перешкоджає відкриттю провадження у справі. Такий висновок зумовлюється не будь-яким свавільним небажанням суду розглядати звернення до суду, а лише невиконанням процесуальних вимог закону щодо форми та порядку подання заяви. Заявник складає та подає до суду (позовну) заяву, і саме на нього покладено процесуальним законодавством обов`язок її належного оформлення. Розгляд заяви, яка складена без дотримання передбачених ЦПК України вимог, не передбачений положеннями процесуального законодавства.

У ч.3 ст.185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З урахуванням наведеного заяву слід вважати неподаною та повернути позивачу. Процесуальним наслідком такої бездіяльності як невиконання чинної ухвали суду є повернення позовної заяви, адже згідно із ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Постановлення даної ухвали не перешкоджає доступу до правосуддя, оскільки згідно із ч.7 ст.185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення. Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 120/969/23.

Дотримання правил судової процедури не є порушенням права на справедливий суд, адже у кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст.185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя

п о с т а н о в и л а:

Позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Повне судове рішення складено та підписано 29 липня 2026 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом 15 днів з дня проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО