Рішення № 138584315, 13.07.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Справа №206/260/26

2/206/941/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючий суддя Румянцев О.П.,

секретар судового засідання Богатько Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, треті особи Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області та Дніпровська міська державна лікарня ветеринарної медицини про визнання права власності за набувальною давністю,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Шарикіна Ю.В.,

представників третіх осіб ОСОБА_3 ,

Дідик А.О., -

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2026 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до Самарського районного суду міста Дніпра із позовом в інтересах ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, треті особи Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області та Дніпровська міська державна лікарня ветеринарної медицини про визнання права власності за набувальною давністю. В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача посилається на те, що Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів 09.02.1999 року, ОСОБА_1 з родиною з чотирьох осіб було видано ордер №231 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ). З 1999 року і по теперішній час ОСОБА_1 з родиною проживає за цією адресою ( АДРЕСА_2 ), веде домогосподарство та обслуговує житловий будинок, подвір`я, двір, гараж та споруди. Відповідно до наказу №131 від 15 жовтня 1997 року Управління ветеринарної медицини з держветінспекцією Дніпропетровської облдержадміністрації приміщення разом з гаражем колишнього госпрозрахункового ветзагону за адресою АДРЕСА_3 , надано для проживання ОСОБА_1 з сім`єю. Протоколом №3 (Рішення) спільного засідання адміністрації профкома (житлопобуткомісії) було постановлено згідно рішення міськвиконкому №1481 від 20.08.1998 року квартиру АДРЕСА_4 в окремому одноповерховому приміщенні виділити ОСОБА_1 , 1961 року народження з складом сім`ї: дружина - ОСОБА_4 , Донька - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_5 . Яким просили виконком Ленінської райради затвердити списки на заселення квартири. В Цьому ж протоколі зазначено, що рішенням міськвиконкому №1481 від 20.08.1998 року колишньому адміністративному приміщенню за адресою: АДРЕСА_3 , розформованого ветсанзагону управління ветеринарної медицини з держветінспекцією було привласнено статус житлового приміщення. Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів 09.02.1999 року ОСОБА_1 з родиною з чотирьох осіб було видано ордер №231 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .Фактично ОСОБА_1 з родиною почав проживати в будинку та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) з 02 липня 1999 року та проживає і зареєстрований за цією ж адресою по сьогоднішній день. 08.06.2001 року Міським комунальним підприємством «Земград» Дніпропетровської міської ради ОСОБА_1 була видана довідка про поштову адресу об`єкта - АДРЕСА_6 ). 14.03.2017 року відбулась державна реєстрація житлового будинку по АДРЕСА_7 , Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровської області та зареєстровано право власності на житловий будинок за ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 вважав, що він зареєстрував право власності та є власником будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами: А-1 - житловий будинок, Б - сарай; В - Гараж, №1-2,1 споруди. З 1999 року ОСОБА_6 робив ремонт в будинку та гаражі, уклав договори на постачання комунальних послуг, відкрито проживає та користується своїм майном вже 26 років. Заборгованості за користування комунальними послугами відсутні. Дані факти свідчать про добросовісність та відкритість користування житлом. У 2025 році ОСОБА_1 дізнався, що будинок, який він вважав своїм, досі знаходиться на балансі Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини та вважається державним майном. 01.09.2025 року листом №01/09/2025-1 адвокатом в інтересах ОСОБА_1 було направлено листа до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів про надання дозволу на списання з балансу державного майна, а саме надати дозвіл Дніпровській міській лікарні ветеринарної медицини житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . 26.09.2025 року була отримана відповідь, що після надання громадянином ОСОБА_7 документа, передбаченого частиною першою статі 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що підтверджує законність набуття ним права приватної власності на житловий будинок, Держпродспоживслужба повернеться до розгляду відповідного звернення. 16.10.2025 року в інтересах ОСОБА_1 було направлено лист №16/10/2025-02 до Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини про списання з балансу державного майна. 23.10.2025 року була отримана відповідь, що Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини є балансоутримувачем будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , але розпорядником цього майна є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів, яка повинна видати наказ про списання даного майна. Крім того, ОСОБА_8 стало відомо, що у лютому 2025 року Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області надсилало акт про списання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 з балансу Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) листом від 02.05.2025 року №16-17/10976 надала відповідь, що при детальному вивченні документів у ОСОБА_1 в нього відсутнє право власності на зазначений будинок і він має право звернутись до суду відповідно до ч.1.ст.344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю. Крім того підтвердженням того факту, що ОСОБА_1 відкрито володіє майном, є укладені договори на газопостачання з 02.09.2002 року, задля укладання договорів проводились розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідності сторін між оператором ГРМ та споживачем (акт розмежування від 02.02.2017 року), встановлення, зняття та повіряння газового лічильника (акт від 10.11.2004 року); користування водою з встановленням лічильників, користування електричною енергією. Тобто на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 відкриті особові рахунки на комунальні послуги, та укладені договори з ОСОБА_9 , цими послугами він користується та сплачує відповідні рахунки. На замовлення позивача ОСОБА_1 був виготовлений технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з А-1 - житловий будинок 107,4 м.кв., А1-1 - прибудова - 21,9 м. кв., а - ганок - 1,1 м. кв., Б - сарай - 16, 7 м. кв., В - гараж - 46,2 м.кв., №1-2,1 - споруди із зазначенням року спорудження - 1988 рік. ОСОБА_1 добросовісно володів майном за адресою: АДРЕСА_8 (колишня адреса - АДРЕСА_9 ) на підставі ордеру від 09.02.1999 року. Зареєстрував право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 14.03.2017 року та повністю вважав, що в нього не було підстав на набуття права власності. ОСОБА_1 володіє майном відкрито, укладає договори на комунальні послуги, проводить ремонт та покращення свого житла, постійно з 1999 року і по теперішній час проживає у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_8 (колишня адреса - АДРЕСА_9 ), підтримує добросусідські відносини з сусідами. Представник позивача просить суд, визнати право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 107,4 кв.м, житловою площею 59,7 кв.м, який складається з А-1 - житловий будинок 107,4 м.кв., A1-1 - прибудова - 21,9 м. кв., а - ганок - 1,1 м. кв., Б - сарай - 16,7 м. кв., В - гараж - 46,2 м.кв., №1-2,1.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 10 лютого 2026 року відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

02 березня 2026 року від представника відповідача Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Шаршикіна Ю.В. надійшов відзив на позовну заяву в якому представник зазначає, що Держпродспоживслужба не погоджується з правовою оцінкою зазначених у позові обставин, наданою позивачем, а також не погоджується з правовими підставами позову, тому заперечує проти позову, виходячи з наступного: 1.Щодо застосування набувальної давності до спірних правовідносин. Відповідач вважає, що набувальна давність не може бути застосована в якості правової підстави набуття права власності на спірне майно, оскільки володіння Позивачем цим майном не відповідає критерію добросовісності, зазначеному у ст.344 ЦК України. У своїй позовній заяві Позивач правильно цитує правові позиції Вищих судів України щодо застосування норм ст.344 ЦК України, однак, реєстрація державним реєстратором 14.03.2017 права власності на спірний об`єкт за Позивачем свідчить про те, що майно має титул право власності самого Позивача. Відтак Позивач володіє своїм майном. До того ж, реєстрація права власності на спірне майно за Позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свідчить про те, що Держава визнала ту обставину, що Позивач володіє спірним майном як власник, тобто він позивається до Відповідача, вже перебуваючи в статусі власника майна. Водночас, твердження Позивача у позовній заяві про те, що він 14.03.2017 зареєстрував право власності на спірне майно, однак, повністю вважав, що у нього не було підстав для набуття права власності на це майно, взагалі важко коментувати. Це твердження протирічить само собі та позбавлене усякої логіки. Відповідач не погоджується з такою правовою оцінкою Позивачем цієї обставини. Якщо Позивач вважав, що у нього не було підстав для набуття права власності на спірне майно, то навіщо було реєструвати право власності на це майно за собою, тобто, діяти недобросовісно. 2. Щодо невірного способу захисту, обраного Позивачем. Мета позову ОСОБА_1 домогтись списання його будинку з балансу Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини. Позивач вважає, що перебування будинку, який є у його приватній власності, на балансі державної установи є порушенням його прав, однак, яких саме прав, не зазначає. Механізм списання об`єктів державної власності, якими є об`єкти незавершеного будівництва (незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи), матеріальні активи, що відповідно до законодавства визнаються основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами (далі - майно), встановлений Порядком списання об`єктів державної власності, затвердженим постановою КМУ від 08.11.2007 №1314. Однак, цей Порядок, судячи з позовної заяви, ані Позивачем, ані іншими учасниками справи не застосовувався. Позивачем у позовній заяві також не обґрунтовано, яким чином визнання за набувальною давністю права власності на спірний об`єкт, який вже перебуває у власності Позивача, допоможе його списати з балансу Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини, дає підстави для висновку про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у позові. Просить суд у позові відмовити.

06 березня 2026 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив в якій вона зазначає, що у своєму відзиві відповідач акцентує увагу, що позивач вже перебуває у статусі власника майна. Але це твердження спростовується у листі Відповідача від 26.09.2025 року, де надається перелік документів, які можуть стати підставою щодо списання з балансу Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . В той самий час Відповідач вже отримував документи, щодо списання з балансу вищезазначеного майна, але не визнав право приватної власності на житловий будинок за ОСОБА_1 , таку позицію виклав у листі від 02.05.2025 року №16-17/10976. Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області листом від 10.02.2025 року №Вих -6.1/836 повідомило Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, що розглянуло акт про списання житлового будинку з балансу Дніпропетровської міської лікарні ветеринарної медицини, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку з тим, що житловий будинок знаходиться у приватній власності. У листі зазначено, що реєстрація права приватної власності на житловий будинок за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була здійснена безпідставно, без додержання вимог ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». Водночас, рекомендували ОСОБА_1 звернутись до суду з позовом про визнання за ним і членами його сім`ї права власності на житловий будинок за набувальною давністю з метою отримання законних підстав для реєстрації за ним права власності. Твердження Відповідача щодо не застосування Позивачем, та іншими учасниками справи механізму списання об`єктів державної власності, якими є об`єкти незавершеного будівництва (незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи), що відповідно до законодавства визнаються основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, що встановлені Порядком списання об`єктів державної власності, затвердженими Постановою КМУ від 08.11.2007 №1314 є хибними з наступних підстав. По-перше - п. 3 Порядку списання об`єктів державної власності зазначено, що дія цього Порядку не поширюється на майно, порядок списання якого визначається окремими законами (об`єкти житлового фонду, військове майно, державний матеріальний резерв, цілісні майнові комплекси підприємств тощо). По-друге списання з балансу багатоквартирних будинків здійснюється на підставі Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків, затвердженого Постановою КМУ від 20.04.2016 №301. Та при списанні з балансу багатоквартирних будинків власник повинен керуватись Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Враховуючи вищезазначене, Позивач та інші учасники справи застосовували метод проведення списання з балансу Дніпропетровської державної лікарні ветеринарної медицини, отримали відмову та не визнання права власності житлового будинку за ОСОБА_1 і Позивач скористався рекомендаціями Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту справ споживачів звернутись до суду саме в розумінні застосування ч.1. ст.344 Цивільного кодексу України, як такий, що надасть можливість Позивачу виконати умови, при яких Відповідач зможе визнати право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 і як слідство, видати наказ на списання даного майна. 2. Щодо зауваження представника Відповідача, про твердження, що Позивач ОСОБА_1 при реєстрації права власності на спірне майно повністю вважав, що у нього НЕ було підстав для набуття права власності на це майно є технічною опискою, яка міститься в середині тексту позовної заяви на 4 аркуші позовної заяви. У тексті самої позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 вважав, що є власником будинку садибного типу з господарськими спорудами, та зареєстрував право власності згідно чинного законодавства України. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ОСОБА_10 в судовому засідання позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Представник третьої особи Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області ДідикА.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову.

Представник третьої особи Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини Нагорний О.В. в судовому засіданні покладався на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступні підстави.

Судом встановлено, Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів 09.02.1999 року, ОСОБА_1 з родиною з чотирьох осіб було видано ордер №231 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідно до наказу №131 від 15 жовтня 1997 року Управління ветеринарної медицини з держветінспекцією Дніпропетровської облдержадміністрації приміщення разом з гаражем колишнього госпрозрахункового ветзагону за адресою АДРЕСА_3 , надано для проживання ОСОБА_1 з сім`єю.

Протоколом №3 (Рішення) спільного засідання адміністрації профкома (житлопобуткомісії) було постановлено згідно рішення міськвиконкому №1481 від 20.08.1998 року квартиру АДРЕСА_4 в окремому одноповерховому приміщенні виділити ОСОБА_1 , 1961 року народження з складом сім`ї: дружина - ОСОБА_4 , Донька - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_5 . Яким просили виконком Ленінської райради затвердити списки на заселення квартири. В Цьому ж протоколі зазначено, що рішенням міськвиконкому №1481 від 20.08.1998 року колишньому адміністративному приміщенню за адресою: АДРЕСА_3 , розформованого ветсанзагону управління ветеринарної медицини з держветінспекцією було привласнено статус житлового приміщення.

08.06.2001 року Міським комунальним підприємством «Земград» Дніпропетровської міської ради Глиняному С.І. була видана довідка про поштову адресу об`єкта - АДРЕСА_6 ).

14.03.2017 року відбулась державна реєстрація житлового будинку по АДРЕСА_7 , Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровської області та зареєстровано право власності на житловий будинок за ОСОБА_1

01.09.2025 року листом №01/09/2025-1 адвокатом в інтересах ОСОБА_1 було направлено листа до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів про надання дозволу на списання з балансу державного майна, а саме надати дозвіл Дніпровській міській лікарні ветеринарної медицини житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

26.09.2025 року була отримана відповідь, що після надання громадянином ОСОБА_7 документа, передбаченого частиною першою статі 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що підтверджує законність набуття ним права приватної власності на житловий будинок, Держпродспоживслужба повернеться до розгляду відповідного звернення.

16.10.2025 року в інтересах ОСОБА_1 було направлено лист №16/10/2025-02 до Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини про списання з балансу державного майна.

23.10.2025 року була отримана відповідь, що Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини є балансоутримувачем будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , але розпорядником цього майна є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів, яка повинна видати наказ про списання даного майна.

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) листом від 02.05.2025 року №16-17/10976 надала відповідь, що при детальному вивченні документів у ОСОБА_1 в нього відсутнє право власності на зазначений будинок і він має право звернутись до суду відповідно до ч.1.ст.344 Цивільного кодексу України за набувальною давністю.

На замовлення позивача ОСОБА_1 був виготовлений технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , який складається з А-1 - житловий будинок 107,4 м.кв., А1-1 - прибудова - 21,9 м. кв., а - ганок - 1,1 м. кв., Б - сарай - 16, 7 м. кв., В - гараж - 46,2 м.кв., N?1-2,1 - споруди із зазначенням року спорудження - 1988 рік.

Спірне домоволодіння знаходиться на балансі Дніпровської міської державної лікарні ветеринарної медицини та вважається державним майном.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з наступних висновків.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, провадження №12-291гс18, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 разом із сім`єю вселився до спірного житлового будинку на законних підставах, а саме на підставі ордера №231, виданого Виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів 09.02.1999 року, а також відповідних рішень адміністрації та житлово-побутової комісії щодо надання йому житлового приміщення для проживання.

Отже, починаючи з моменту вселення позивач володів та користувався спірним майном не як особа, яка безпідставно заволоділа чужим майном, а на підставі виданого компетентним органом ордера, тобто за наявності відповідно правової підстави користування житлом.

Таким чином, суд погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов про те, що володіння позивача спірним майном не є без титульним, що виключає можливість застосування положень статті 344 ЦК України.

Позивачу з моменту вселення було відомо про походження спірного майна та його належність державній установі, оскільки житлове приміщення було надано йому Управлінням ветеринарної медицини, а в подальшому будинок перебував на балансі Дніпровської державної лікарні ветеринарної медицини.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що під час набуття володіння ОСОБА_1 усвідомлював, що не є власником спірного нерухомого майна, а користується ним на підставі виданого ордера, а тому відсутня така необхідна умова набуття права власності за набувальною давністю, як добросовісне заволодіння чужим майном як своїм.

Суд також враховує, що відповідно до матеріалів справи 14 березня 2017 року за позивачем було зареєстровано право власності на спірний житловий будинок.

Разом із тим сам позивач зазначає, що у 2025 році йому стало відомо про відсутність належних правових підстав для такої державної реєстрації, а відповідач у своїх листах вказував, що державна реєстрація права власності була проведена без документів, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, фактичною підставою звернення до суду стало бажання позивача отримати судове рішення, яке, на його думку, у подальшому дозволить здійснити списання спірного майна з балансу державної установи.

Однак інститут набувальної давності не призначений для усунення недоліків державної реєстрації права власності чи підтвердження права власності у випадку виникнення спору щодо законності такої реєстрації.

Позивач дійсно тривалий час проживає у спірному будинку, що не заперечувалося сторонами, здійснював його ремонт, сплачував комунальні платежі, укладав договори щодо надання житлово-комунальних послуг та відкрито користувався спірним майном.

Разом із тим відкритість, безперервність та тривалість володіння самі по собі не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю за відсутності інших обов`язкових умов, визначених статтею 344 ЦК України.

Оскільки судом встановлено, що позивач володів спірним майном на підставі ордера, знав про належність майна іншому власнику та не довів наявності добросовісного безтитульного заволодіння чужим нерухомим майном, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за ним права власності на спірне майно за набувальною давністю, у зв`язку з викладеним позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ст.ст.16, 328, 344 Цивільного кодексу України, ст.ст.6-13, 16, 33, 34, 76-81, 83, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-279, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (м. Київ, вул. Б. Грінченка, буд.1, ЄДРПОУ 39924774), треті особи Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Філософська, буд.39-А, ЄДРПОУ 403595593) та Дніпровська міська державна лікарня ветеринарної медицини (Дніпропетровська область, с. Дослідне, вул. Наукова, буд.67, ЄДРПОУ 00693552) про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П.Румянцев