Рішення № 138583399, 29.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/1696/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправною та скасування довідки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції, в якій просить визнати протиправними та скасувати п.п.3.1, 3.2, 3.3 п.3 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV (Висновки) Довідки від 31.10.2025 № 841/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 , старостою Мгарського старостинського округу Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, в частині встановлення, що суб`єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 1 215 647,84 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що він є суб`єктом декларування. Уповноваженою особою НАЗК проведена повна перевірка декларації поданої ОСОБА_1 , старостою Мгарського старостинського округу Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області. Повна перевірка декларації позивача здійснювалася відповідачем на підставі абз. 4 ч.1 ст.51-3 Закону України «Про запобігання корупції»; п.п. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 29.01.2021 №26/21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.11.2023 за № 1983/41039. За результатами перевірки складено Довідку № 841/25 від 31.10.2025 року про результати проведеної повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органу місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 . Так, в розділі IV «Висновки» Довідки № 841/25, крім іншого, вказано: 4.1. За результатами повної перевірки декларації щорічної за 2024 рік унікальний ідентифікатор документу 717а442е-а115-440b-815a-589b60ff18be поданої ОСОБА_1 , старостою Мгарського старостинського округу Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, встановлено, що суб`єкт декларування при поданні декларації вказав недостовірні відомості (п. 1 та п.п. 3.1, 3.2 п.3 розділу 3.1 (цієї довідки), неточні відомості (п.2, п.п. 3.3 п. 3 розділу 3.1 цієї Довідки), чим не дотримав вимог пп. 1,2,8 ч. 1 ст. 46 Закону. Недостовірні відомості, зазначені у декларації (п.п. 3.1, 3.2 п.3 розділу 3.1 (цієї довідки) відрізняються від достовірних на загальну суму 1 215 647,84 грн., що становить від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації. У діях суб`єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивач не погоджується з висновками Національного агентства з питань запобігання корупції викладених в довідці № 841/25 від 31.10.2025 року в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

10.03.2026 до суду надійшов відзив Національного агентства з питань запобігання корупції щодо позовної заяви. Національне агентство повідомляє, що заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими і безпідставними. Зі змісту Довідки вбачається, що суб`єкт декларування у декларації зазначив відомості, які відрізняються від достовірних на суму 1 004 680, 32 грн, що становить розмір від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації. У зв`язку з цим, у діях суб`єкта декларування встановлено ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП. Так, листом від 15.01.2026 № 3850/0/05-26 Управлінням стратегічних розслідувань в Полтавській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України повідомлено Національне агентство, що за результатами розгляду матеріалів Обґрунтованого висновку від 07.11.2025 № 405-01/91322-25 складено протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, який разом з матеріалами направлено до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для розгляду.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

26.03.2025 ОСОБА_1 подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік (унікальний ідентифікатор документу - 717а442е-а115-440b-815a-589b60ff18be, до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Уповноваженою особою НАЗК проведена повна перевірка декларації поданої ОСОБА_1 , старостою Мгарського старостинського округу Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області. Повна перевірка декларації позивача здійснювалася відповідачем на підставі абз. 4 ч.1 ст.51-3 Закону України «Про запобігання корупції»; п.п. 3 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 29.01.2021 №26/21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.11.2023 за № 1983/41039.

За результатами перевірки складено Довідку № 841/25 від 31.10.2025 року про результати проведеної повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органу місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 .

Так, в розділі IV «Висновки» Довідки № 841/25, крім іншого, вказано:

4.1. За результатами повної перевірки декларації щорічної за 2024 рік унікальний ідентифікатор документу 717а442е-а115-440b-815a-589b60ff18be поданої ОСОБА_1 , старостою Мгарського старостинського округу Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, встановлено, що суб`єкт декларування при поданні декларації вказав недостовірні відомості (п. 1 та п.п. 3.1, 3.2 п.3 розділу 3.1 (цієї довідки), неточні відомості (п.2, п.п. 3.3 п. 3 розділу 3.1 цієї Довідки), чим не дотримав вимог пп. 1,2,8 ч. 1 ст. 46 Закону. Недостовірні відомості, зазначені у декларації (п.п. 3.1, 3.2 п.3 розділу 3.1 (цієї довідки) відрізняються від достовірних на загальну суму 1 215 647,84 грн., що становить від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації. У діях суб`єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

4.2. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел.

4.3. Наявність ознак конфлікту інтересів не встановлено.

4.4. Ознак незаконного збагачення не встановлено.

4.5. Ознак необґрунтованості активів не встановлено.

4.6. Повідомити суб`єкта декларування про результати проведеної повної перевірки декларації.

4.7. Уповноваженій особі Національного агентства вжити заходів для створення в Реєстрі можливості подання суб`єктом декларування декларації з достовірними відомостями.

4.8. Уповноваженій особі оприлюднити цю Довідку на офіційному вебсайті Національного агентства.

Приймаючи рішення про недостовірність відомостей зазначених в Декларації відповідач виходив з наступного:

Суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності про наявність у члена сім`ї (дружини) станом на 31.12.2024 грошового активу у вигляді готівкових коштів у розмірі 5200000,00 грн.

Суб`єкт декларування пояснив, що вказані готівкові кошти є заощадженнями від здійснення дружиною підприємницької діяльності. Аналогічну інформацію на запит Національного агентства надала і його дружина. На підтвердження джерел походження грошових коштів надано виписку з банку.

Пояснення суб`єкта декларування не враховані з огляду на таке.

Відповідно до щорічної декларації суб`єкта декларування за 2024 рік у члена сім`ї (дружини) були задекларовані станом на 31.12.2024 готівкові кошти у розмірі 5 200 000,00 грн.

У порівнянні з попереднім звітнім періодом заощадження члена сім`ї (дружини) збільшено на 3 200 000,00 грн.

Відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків доходи члена сім`ї (дружини) від зайняття нею підприємницької діяльності за 2024 рік становить 3220235,92 грн. (з вирахуванням сплати податків та зборів).

Під час здійснення повної перевірки Національне агентство проаналізувало наявні банківські рахунки члена сім`ї (дружини) суб`єкта декларування та встановило, що дружина мала фінансову можливість заощадити у звітному періоді грошові кошти у розмірі не більше ніж 2 026 541,00 грн.

Таким чином, під час повної перевірки суб`єкт декларування разом із членом сім`ї (дружиною)) не підтвердив джерела походження коштів (для збільшення у звітному періоді готівкових коштів у гривневому еквіваленті) станом на кінець звітного періоду на суму у розмірі 1173459,00 грн. (3 200 000,00 грн (сума на яку було збільшено кошти у звітному періоді 2026541,00 грн (фінансова можливість заощадити готівкові кошти відповідно до аналізу банківських рахунків).

Крім того суб`єкт декларування не зазначив відомостей про залишки коштів на банківському рахунку станом на 31.12.2024 року відкритому на його ім`я у розмірі 42 188,84 грн.

'Таким чином, суб`єкт декларування у розділі 12 декларації зазначив відомості, які не відповідають дійсності (п.п. 3.1 3.3) на загальну суму 1 215 647,84 грн. чим не дотримав вимоги п. 8 ч.1 ст. 46 Закону.

Не погодившись з висновками Національного агентства з питань запобігання корупції позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас, за правилами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається з предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.10.2019 у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі №640/19903/19, від 26.07.2021 у справі №420/2068/19.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Статтею 6 Конвенції установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також у рішенні від 08.04.2010 у справи «Меньшакова проти України» ЄСПЛ викладено конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У рішенні «Bellet v. France» (Белле проти Франції) ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним», а для цього особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

На підставі ч. 2 статті 51-1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі - Закон №1700-VII, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 51-3 Закону № 1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення в них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Національне агентство визначає порядок відбору декларацій для проведення повної перевірки та черговість такої перевірки на підставі оцінки ризиків, а також порядок автоматизованого розподілу обов`язків з проведення повної перевірки між уповноваженими особами Національного агентства.

Національне агентство за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, забезпечує ведення черги декларацій, відібраних для проведення їх повної перевірки, та інформує суб`єкта декларування про включення поданої ним декларації до зазначеної черги декларацій.

У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

У разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом із відповідними доказами. У разі ненадання суб`єктом декларування у зазначені строки письмових пояснень і доказів чи надання не в повному обсязі Національне агентство інформує про це Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру.

Суб`єкт декларування має право ознайомитися з усіма матеріалами повної перевірки щодо себе за результатами її проведення. Копії матеріалів повної перевірки надаються Національним агентством на письмовий запит суб`єкта декларування протягом семи робочих днів з дня його отримання.

Повна перевірка декларації проводиться в частині об`єктів декларування, не охоплених повною перевіркою декларацій відповідного суб`єкта декларування за попередні періоди, крім випадків, коли Національне агентство отримало нову інформацію про об`єкт, який перевірявся, або коли наявні нові джерела інформації, що не були відомі чи не були доступні Національному агентству під час проведення попередньої повної перевірки.

Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затверджено наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.01.2021 №26/21 (далі - Порядок №26/21, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей довідка про результати проведення повної перевірки декларації за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єкта декларування.

Отже, оскаржувана довідка містить владний припис НАЗК, що виданий ним на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-3 Закону №1700-VII, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №240/24844/21 та від 26.09.2023 у справі №460/238/22.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки цю довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням.

Факт оприлюднення на офіційному вебсайті НАЗК довідки про результати проведення повної перевірки, яка містить висновки про виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкта декларування (позивача), з огляду на його правовий статус особи, що займає особливо відповідальне становище, здійснює негативний вплив на гарантоване статтею 8 із Конвенції право на повагу до свого приватного і сімейного життя, яке охоплює сферу трудової діяльності, оскільки спричинює втручання (негативний влив) на ділову репутацію позивача (суб`єкта декларування) як особи, що обіймає дипломатичну посаду.

Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі № 160/4098/22, від 06.04.2023 у справі № 640/29515/21, від 15.06.2023 у справі № 240/24844/21 дійшов висновку, що у випадку виявлення недостовірних відомостей та за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи подальші правовідносини виникають лише між суб`єктом декларування та у зв`язку із винесенням НАЗК спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і така довідка стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів Позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства..

Поряд із цим слід урахувати, що у випадку виявлення недостовірних відомостей та за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи подальші правовідносини виникають лише між суб`єктом декларування та НАЗК.

Підсумовуючи наведе, з огляду на те, що постановою Лубенського міськрайоного суду Полтавської області у справі № 539/161/26 від 30.04.2026 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, суд констатує, що спірні правовідносини, які виникли у зв`язку зі складанням відповідачем оскаржуваних довідок в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій, і спірні довідки стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішений у порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №160/4098/22, від 06.04.2023 у справі №640/29515/21, від 15.06.2023 у справі №240/24844/21.

По суті виявлених порушень суд встановив наступне.

Пунктом 4 розділу V Порядку №26/21 визначено, що повна перевірка передбачає такі дії:

1) аналіз відомостей про об`єкти декларування та їх порівняння з відомостями з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, із судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування;

2) створення, збирання, одержання, використання та інша обробка документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, у тому числі за допомогою автоматизованих засобів, яка є необхідною для повної перевірки, з використанням джерел інформації, визначених у цьому Порядку;

3) звернення у разі необхідності до посадових та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань для отримання письмових пояснень, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку;

4) звернення у разі необхідності до суб`єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку №26/21 під час повної перевірки Національне агентство використовує такі джерела інформації:

1) відомості, отримані з інформаційно-комунікаційних і довідкових систем, реєстрів, банків даних, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;

2) документи та/або інформація, що надані суб`єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей, а також законності джерел отриманих доходів;

3) документи та/або інформація, у тому числі з обмеженим доступом, що надходять (отримані) від державних органів, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об`єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;

4) відомості із медіа, мережі «Інтернет», інших джерел інформації, які стосуються конкретного суб`єкта декларування та/або членів його сім`ї, містять інформацію про ринкову вартість (ціну) об`єктів декларування та інші фактичні дані, що можуть бути перевірені;

5) всі наявні в Національному агентстві відомості, у тому числі: отримані Національним агентством під час проведення перевірок інших декларацій, поданих суб`єктом декларування та/або членами його сім`ї, іншими особами; зібрані під час здійснення контролю декларацій за допомогою програмних засобів Реєстру, моніторингу способу життя суб`єкта декларування, спеціальної перевірки; зібрані в результаті розгляду повідомлень викривачів, інших суб`єктів звернення; отримані під час реалізації повноважень щодо моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, а також контролю за дотриманням вказаними особами обмежень щодо запобігання корупції;

6) інформація та/або документи, отримані від правоохоронних органів, у тому числі з матеріалів кримінальних проваджень, дозвіл на використання яких та посилання у документах Національного агентства на які наданий слідчим, детективом або прокурором відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

У разі неможливості встановлення вартості незадекларованих активів з джерел, визначених у підпунктах 1-3, 5, 6 пункту 5 цього розділу, Національне агентство відповідно до законодавства може залучити спеціалістів та експертів (пункт 6 розділу V Порядку №26/21).

Згідно з пунктом 8 розділу V Порядку №26/21 з метою проведення повної перевірки уповноважена особа має право направляти запити про надання документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об`єднань. Зазначені суб`єкти зобов`язані надати запитувані Національним агентством документи (копії документів) чи інформацію упродовж 10 робочих днів з дня одержання запиту.

Під час проведення повної перевірки уповноважена особа має право вимагати та одержувати документи (копії документів) та інформацію щодо відомостей, які зазначені або повинні бути зазначені суб`єктом декларування у відповідних розділах декларації відповідно до Закону та необхідні для проведення повної перевірки, у тому числі для з`ясування дотримання суб`єктом декларування вимог статей 23, 25 Закону, а також перевірки на точність оцінки задекларованих активів, незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.

Інформацію, що містить банківську таємницю та необхідна для повної перевірки, уповноважена особа отримує в порядку, визначеному законодавством (пункт 9 розділу V Порядку №26/21).

Пунктом 10 розділу V Порядку №26/21 визначено, що Національне агентство має право направляти запити на отримання від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки. Такий запит направляється за підписом Голови Національного агентства чи заступника Голови Національного агентства.

З метою проведення повної перевірки уповноважена особа має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав.

Відповідно до пунктів 12, 13 розділу V Порядку №26/21 достовірність задекларованих відомостей перевіряється шляхом порівняння зазначених у декларації відомостей з даними, отриманими Національним агентством під час проведення контролю та повної перевірки.

При встановленні точності оцінки задекларованих активів Національне агентство аналізує та порівнює відомості щодо вартості задекларованих активів з ринковою вартістю (ціною) таких або аналогічних активів на дату їх набуття.

У разі неможливості самостійного встановлення ринкової вартості (ціни) задекларованих активів на дату їх набуття за наявності обґрунтованих сумнівів щодо точності задекларованих активів, у тому числі з урахуванням отриманої інформації, Національне агентство відповідно до законодавства може залучати спеціалістів та експертів.

Перевірка на точність оцінки здійснюється щодо задекларованих активів: що належать суб`єкту декларування на праві власності або іншим юридичним чи фізичним особам, якщо Національне агентство встановило ознаки того, що набуття цих активів відбулось за дорученням суб`єкта декларування або суб`єкт декларування може прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження; набутих під час поширення на суб`єктів, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону, вимог та обмежень, передбачених статтями 23, 45 Закону.

Пунктом 16 розділу V Порядку №26/21 визначено, що у разі виявлення Національним агентством під час проведення повної перевірки можливих недостовірних відомостей у декларації, неточної оцінки задекларованих активів, порушення вимог статей 23, 25 Закону, ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів, а також з метою підтвердження достовірності відомостей, зазначених у декларації, уповноважена особа направляє відповідному суб`єкту декларування запит про надання копій документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності) стосовно активів, розміщених за межами України, а також стосовно інших активів, коли інформація про них відсутня у Національного агентства, та пропозицією надати письмові пояснення відповідно до Закону. Такий запит направляється суб`єкту декларування за допомогою програмних засобів Реєстру, чи електронного зв`язку або на поштову адресу у строк не пізніше 15 робочих днів до дня завершення основного або продовженого строку проведення повної перевірки.

Суб`єкт декларування не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання відповідного запиту Національного агентства зобов`язаний надати або надіслати за допомогою програмних засобів Реєстру, поштового чи електронного зв`язку копії документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності), та може надати або надіслати в такий самий спосіб письмові пояснення з питань, зазначених у запиті.

Надані суб`єктом декларування письмові пояснення, копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду Національним агентством під час проведення повної перевірки.

У разі ненадання суб`єктом декларування письмових пояснень, копій підтвердних документів Національне агентство проводить повну перевірку на підставі наявних відомостей.

Надання суб`єктом декларування пояснень, копій підтвердних документів, іншої інформації після завершення строку повної перевірки не є підставою для проведення повторної повної перевірки.

Згідно з абзацами 1, 4 частини першої статті 51-3 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

За приписами пункту 2 розділу І Порядку №26/21 недостовірні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації, на суму, що перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не дають змоги ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування;

неточні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, інших джерелах інформації, на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не відповідають дійсності, але за сукупністю інших відомостей дають змогу ідентифікувати члена сім`ї суб`єкта декларування чи об`єкт декларування.

Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку №26/21 складовими предмета повної перевірки є: з`ясування достовірності задекларованих відомостей; з`ясування точності оцінки задекларованих активів; перевірка на наявність конфлікту інтересів; перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та у випадку виявлення неточностей, невідповідностей у поданих ними деклараціях, зокрема, складати довідки про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за результатами проведеної повної перевірки Декларацій позивача відповідач виснував, зокрема, що суб`єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності - суб`єкт декларування вказав недостовірні відомості (п. 1 та п.п. 3.1, 3.2 п.3 розділу 3.1 (цієї довідки), неточні відомості (п.2, п.п. 3.3 п. 3 розділу 3.1 цієї Довідки), чим не дотримав вимог пп. 1,2,8 ч. 1 ст. 46 Закону. Недостовірні відомості, зазначені у декларації (п.п. 3.1, 3.2 п.3 розділу 3.1 (цієї довідки) відрізняються від достовірних на загальну суму 1 215 647,84 грн., що становить від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації.

Суб`єкт декларування пояснив, що вказані готівкові кошти є заощадженнями від здійснення дружиною підприємницької діяльності. Аналогічну інформацію на запит Національного агентства надала і його дружина. На підтвердження джерел походження грошових коштів надано виписку з банку.

Однак, пояснення суб`єкта декларування не враховані, оскільки не спростовують порушення.

Позивач вважає, що висновки викладені в довідці № 841/25 від 31.10.2025 року щодо неможливості дружини заощадити грошові кошти в сумі 3 200 000,00 грн. за 2024 рік є безпідставними, та спростовується наступним:

ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа підприємець з 12.05.2021 року.

Основний вид діяльності 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Інші види діяльності: 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.

В 2024 році ОСОБА_2 також здійснювала господарську діяльність.

За результатами такої господарської діяльності у ОСОБА_2 виникли грошові заощадження які і були відображені позивачем у щорічній декларації за 2024 рік.

В Довідці № 841/25 від 31.10.2025 року відповідач зазначив, що відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків доходи члена сім`ї (дружини) від зайняття нею підприємницької діяльності за 2024 рік становить 3 220 235,92 грн. (з вирахуванням сплати податків та зборів).

Разом із тим під час здійснення повної перевірки Національне агентство проаналізувало наявні банківські рахунки члена сім`ї (дружини) суб`єкта декларування та встановило, що дружина мала фінансову можливість заощадити у звітному періоді грошові кошти у розмірі не більше ніж 2026541,00 грн

Як вбачається з постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області у справі № 539/161/26 від 30.04.2026 судом встановлено, "що ОСОБА_1 пояснив, що вніс відомості до щорічної декларації за 2024 р. щодо збільшення заощаджень дружини на 3 200 000 грн у порівнянні з попереднім звітним періодом ґрунтуючись на інформації, наданої його дружиною та будь-якого умислу на приховування або зазначення недостовірних відомостей не мав. Пояснив, що така інформація дружини узгоджується з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників додатків доходи члена сім`ї (дружини) від зайняття нею підприємницької діяльності за 2024 рік становлять 3 220 235,92 грн, інформацією щодо залишків коштів на її рахунках на початок звітного періоду (близько 300 000 грн), а також тим, що дружина має додаткові мінливі заробітки. Також зауважив, що переведення коштів в готівку дружиною здійснювалося як з власних рахунків дружини, так і шляхом переведення коштів на рахунки інших осіб, в яких не передбачені комісійні витрати за зняття готівки.

В свою чергу допитаний в судовому засіданні в якості свідка уповноважена особа НАЗК ОСОБА_3 суду пояснив, що відомості, які не відповідають дійсності на загальну суму 1 215 647,84 грн були ним отримані виключно в результаті проведених власних розрахунків, з урахуванням суми доходу дружини від підприємницької діяльності 3 220 235 грн 92 коп. та суми знятих коштів з банківського рахунку дружини 2 026 041 грн (1 299 000 грн з рахунку ФОП, 727 041 грн особового рахунку).

На уточнююче запитання захисників повідомив, що в цих розрахунках не враховував 1 527 214 грн коштів, які перераховувалися з рахунку дружини на інші рахунки. При цьому пояснив, що перерахунок коштів на інші рахунку та наступне переведення коштів в готівку є законним способом одержання готівкових коштів.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка о/у 1-го сектору УСР в Полтавській області ДСР НПУ ОСОБА_4 суду повідомив, що аналіз правильності розрахунків ним не проводився, натомість протокол про притягнення до адміністративної відповідальності складений виключно на інформації НАЗК.

Також судом досліджені виписки по банківських рахунках ОСОБА_1 та його дружини. Інформація в цих документах узгоджується з інформацією щодо сум коштів, про які в своїх поясненнях зазначили ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Інші докази винуватості ОСОБА_1 суду не надано.

Згідно вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Важливим стандартом у сфері доказування у справах про притягнення до адміністративної відповідальності є принцип «поза розумним сумнівом», сформований у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ireland v. the United Kingdom» від 1978 року та детальніше роз`яснений у справі «Коробов проти України» (2011, заява № 39598/03). Зокрема, у п. 65 рішення ЄСПЛ зазначив: «Доведення поза розумним сумнівом може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

У справі № 649/144/19 ВСУ зазначив: «Стандарт «поза розумним сумнівом» означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів і всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними».

Аналізуючи зібрані у справі докази суд зазначає, що винуватість ОСОБА_1 ґрунтується виключно на аналізі даних банківських рахунків його та дружини. При цьому такий аналіз не ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх даних, зокрема, в наведених розрахунках не враховані кошти, які перераховувалися з рахунку дружини на інші рахунки, що відповідно до позиції уповноваженого НАЗК є законним способом одержання готівки.

Суд враховує, що ні при складанні обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак адміністративного правопорушення пов`язаного з корупцією, ні при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, відповідними суб`єктами не вживалися заходи для з`ясування таких обставин (зокрема, шляхом направлення відповідних запитів про перерахунки коштів іншим особам).

суд звертає увагу і на п. 56 Роз`яснень НАЗК (редакція чинна на момент здійснення ОСОБА_1 декларування), яким роз`яснені дії декларанта у разі відсутності інформації щодо члена сім`ї декларанта, яка повинна бути зазначена у декларації. Якщо член сім`ї суб`єкта декларування відмовив йому у наданні всієї або частини інформації, що повинна бути відображена в декларації, і при цьому суб`єкту декларування ця інформація не відома, рекомендується у відповідних полях форми декларації обирати позначку «Член сім`ї не надав інформацію» (п. 7 розділу IІІ Порядку № 252/23). Якщо член сім`ї відмовився надати таку інформацію, але ця інформація відома суб`єкту декларування або може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, із правовстановлюючих документів, відкритих державних реєстрів), то суб`єкт декларування повинен відобразити у декларації всю відому йому інформацію. Якщо члену сім`ї відповідна інформація не відома і вона не може бути ним отримана з офіційних джерел (наприклад, із правовстановлюючих документів, відкритих державних реєстрів), то у відповідних полях декларації рекомендується обрати позначки «Не відомо». Таким чином діючим законодавством не передбачено обов`язку суб`єкта декларування здійснювати детальний аналіз інформації, наданої членом сім`ї.

Враховуючи наведене, в ситуації коли ОСОБА_1 категорично заперечує свою винуватість, суд не має можливості дійти висновку про свідоме зазначення ним у декларації відомостей, які не відповідають дійсності, при цьому такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Насамкінець суд зазначає, що обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою, передбаченого законом України адміністративного правопорушення, висунуте в порядку встановленому законом.

Обвинувачення повинно бути конкретним і особа має право знати, у вчиненні якого правопорушення його обвинувачують.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно суд здійснює судовий розгляд.

З цього випливає, що обвинувачення у зазначенні відомостей, які не відповідають дійсності, на конкретну суму - 1 173 459 грн 00 коп., повинне бути деталізовано в тій мірі, щоб під час судового розгляду справи учасники мали можливість перевірити її обґрунтованість (формулу розрахунку, складові, тощо).

Однак, пред`явлене обвинувачення ОСОБА_1 не відповідає таким вимогам. Відповідно висновки, які ґрунтуються на «підлаштованих» до вказаної суми цифрах, що фігурують у матеріалах справи, будуть носити характер припущення і не можуть лягти в основу постанови про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, провадження у справі підлягає закриттю у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України, за відсутністю складу адміністративного правопорушення у його діях".

Так, відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Критерій допустимості доказів закріплений у статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024 у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер`їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).

Також суд вважає, що за суттю запровадженого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб`єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №280/7446/24.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч. 2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №822/863/16, від 21.11.2019 у справі №826/5857/16, від 11.02.2020 у справі №816/502/16, від 16.06.2020 у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022 у справі №560/3734/22.

Поряд з цим, обов`язок Національного агентства з питань запобігання корупції щодо публікації відповідних довідок має корелюватись із відображенням у відповідній довідці достовірної, законної та обґрунтованої інформації.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про невідповідність довідок про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 , від 31.10.2025 № 841/25 та про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в цій частині вимогам до рішення суб`єкта владних повноважень викладеним законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, що свідчить про їх протиправність у відповідній частині.

Частинами першою - другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі № 160/21190/21, від 15.02.2024 у справі № 520/27906/21, від 17.04.2024 у справі № 300/3779/23

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправні рішення пропорційно обсягу задоволених вимог.

Інші судові витрати позивачем до компенсації не заявлялися.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 268-272, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Національного агентства з питань запобігання корупції (бульвар Миколи Міхновського, 28, м. Київ, код ЄДРПОУ 40381452) про визнання протиправною та скасування довідки задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати п.п.3.1, 3.2, 3.3 п.3 розділу 3.1, п. 4.1 розділу IV (Висновки) Довідки від 31.10.2025 №841/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2024 рік, поданої ОСОБА_1 , старостою Мгарського старостинського округу Лубенської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, в частині встановлення, що суб`єктом декларування при поданні декларації зазначено недостовірні відомості, які відрізняються від достовірних на суму 1 215 647,84 грн

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко