Ухвала суду № 138583217, 29.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6629/15

№ 6/183/44/26

У Х В А Л А

29 липня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого-судді Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Чабаненка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Самар подання державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гриценок Дмитра Івановича про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариств комерційний банк «ПриватБанк», суд

у с т а н о в и в :

заявник звернувся до суду з означеним поданням, у якому просить звернути стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку, а саме: гараж, який розташований на земельній ділянці площею 0,Ю0024 га, кадастрова ний номер 2121900000:02:014:0122, цільове призначення для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 (гараж № НОМЕР_1 ), що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на підставі договору дарування земельної ділянки, серія та номер 291, виданий 18.06.2010 року, видавник Приватний нотаріус Кібець Л.Г.

Подання обґрунтовується тим, що на виконанні у Самарівському відділ державної виконавчої служби у Самарівському районні Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 60513397 з примусового виконання виконавчого листа виданого 02 жовтня 2019 року на виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 183/6629/15 яке набрало законної сили 21.05.2019 про стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який мешкає : АДРЕСА_2 на користь АТ КБ "Приватбанк", код ЄДРПОУ 14360570 заборгованість за кредитним договором 11451,61 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 жовтня 2015 р. становить 242087,04 грн.

Державним виконавцем 06.11.2019 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочато примусове виконання виконавчого листа виданого 02 жовтня 2019 року на виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 183/6629/15 яке набрало законної сили 21.05.2019. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 06.11.2019 року направлена боржнику за адресою зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_2 . До теперішнього часу Боржник ніяких заходів, щодо повернення в натурі грошових коштів кредитору не здійснив, заборгованість не погашена. Згідно ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини встановлені судовим рішенням, у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто, обставини щодо повернення заборгованості за кредитом перед АТ КБ «Приватбанк» 11451,61 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 жовтня 2015 р. становить 242087,04 грн, встановлені виконавчим листом виданого 02 жовтня 2019 року на виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 183/6629/15 яке набрало законної сили 21.05.2019 а тому доказуванню не підлягають. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем було встановлено, що за боржником боржник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який мешкає : АДРЕСА_2 , зареєстровано нерухоме майно, а саме : земельна ділянка, площею 0,0024 га, кадастровий номер 1211900000:02:014:0122, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, яка розташована за адресою : АДРЕСА_3 . В ході проведення виконавчих дій, державним виконавцем виходом за адресою : АДРЕСА_3 , з метою проведення опису та арешту земельної ділянки площею 0,0024 га, кадастровий номер 1211900000:02:014:0122, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів, було встановлено, що на вказаній земельній ділянці розташований гараж. Як вбачається зі змісту Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна гараж який було збудовано на земельній ділянці площею 0,0024 га, кадастровий номер 1211900000:02:014:0122, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів за адресою АДРЕСА_1 (гараж № НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який мешкає : АДРЕСА_2 , за собою не зареєстрував, а тому звернути стягнення за виконавчим документом на вказане вище майно, яке підлягає примусовій реалізації, не представляється можливим. Чинна редакція Закону України «Про виконавче провадження» містить абзац другий частини четвертої ст. 50, яка встановлює, що у разі якщо право власності/ спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (1404-VIII) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Своїми діями (бездіяльністю) боржник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , порушив вимоги законодавства про виконавче провадження, всіляко ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом виданого 02 жовтня 2019 року на виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 183/6629/15 яке набрало законної сили 21.05.2019, та як наслідок умисно не виконує вимоги, всіляко перешкоджає в його примусовому виконанні. Крім того, боржник ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , приховує майно на яке необхідно звернути стягнення, шляхом не реєстрації права власності за собою, відповідно до Закону. Боржник, не зареєструвавши нерухоме майно, ухиляється від виконання виконавчого документа, тому є необхідність вжити всі можливі заходи для звернення стягнення на нерухоме майно - гараж, який розташований, на земельній ділянці площею 0,0024 га, кадастровий номер 1211900000:02:014:0122, цільове призначення - для будівництва індивідуальних гаражів за адресою АДРЕСА_1 (гараж № НОМЕР_1 ), для проведення виконавчих дій пов`язаних з описом та арештом майна боржника.

У зв`язку з відсутністю іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, враховуючи співмірність майна розміру боргу, державний виконавець просить суд звернути стягнення на нерухоме майно боржника.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені судом.

Суд, перевіривши подання та матеріали справи у їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно із частиною 1 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За положеннями частини 1 « примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За змістом статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За приписами частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Частиною першою « передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання щодо звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналіз норми статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.12.2024 у справі №755/3390/16-ц.

Отже, встановлення факту наявності такої спеціальної умови надає право на звернення стягнення на нерухоме майно, належне боржнику на праві власності, але щодо якого відсутня реєстрація такого права власності. Законодавством не визначено будь-яких додаткових умов чи порядку, з яким би пов`язувалось право звернути стягнення на таке майно у виконавчому провадженні.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою для набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою для виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Отже, набуття особою права та реєстрація такого права не є тотожними поняттями і настання цих подій може не збігатися в часі.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, яке вирішується судом у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, стосується тих випадків, коли боржник є власником майна, фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

При цьому державний виконавець (приватний виконавець), звертаючись із відповідною заявою до суду, повинен надати докази на підтвердження того, що вказане право власності на нерухоме майно належить боржнику, але не зареєстроване в установленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 5023/197/12, від 26.06.2024 у справі № 903/133/23, від 24.12.2024 у справі № 755/3390/16-ц).

Під час розгляду подання, судом встановлено, що в результаті проведених державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання виконавчих документів встановлено, що на рахунках, відкритих боржником у банківських установах, кошти для виконання зобов`язань, покладених рішеннями судів, відсутні. Відповідно до інформації, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, право власності на об`єкти нерухомого майна за боржником не зареєстровано, боржник не працює, інших доходів не отримує, за даними територіального сервісного центру № 1241 відповідно облікових даних комп`ютерної бази територіального сервісного центру за боржником автомототранспорт не зареєстровано, будь-яке інше рухоме та нерухоме майно у боржника відсутнє.

Державний виконавець, посилався, що боржник не реєструє право власності на вищезазначений гараж з метою приховування майна, на яке можливо звернути стягнення. Зазначене майно відповідно до інформації, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не належить жодній особі, а перебуває на земельній ділянці, яка належить боржникові.

Боржник фактично володіє та користується нерухомим майном - гаражем, але право власності, на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно зі ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч.2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення ч.2 ст. 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положенням ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об`єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.

Зважаючи на вищенаведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, може бути задоволено судом та виконавцем може бути звернуто стягнення на таке майно за наявності у їх сукупності наступних умов:

- на момент звернення виконавця до суду із вказаним поданням майно повинне мати статус нерухомого майна (нерухомості), яке прийняте в експлуатацію в установленому законом порядку;

- на момент звернення виконавця до суду із вказаним поданням таке нерухоме майно повинне належати на праві власності боржнику за виконавчим провадженням, тобто у боржника на цей момент має виникнути право власності на таке нерухоме майно;

- належність боржнику на праві власності такого об`єкта нерухомого майна має бути документально підтверджена;

- право власності боржника на таке майно не зареєстровано в установленому законом порядку.

Разом з тим, державним виконавцем суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених вище умов.

Суд вважає, що сам по собі факт розміщення будівель на земельній ділянці, яка знаходиться у власності боржника, не є беззаперечним підтвердженням факту виникнення та наявності права власності боржника на таку будівлю/гараж, зважаючи на вищенаведені та наступні положення чинного законодавства.

Згідно з ч.1-4 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3,5 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних нормі правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виконавцем не надано суду достатніх та достовірних доказів, що будівництво будинку здійснено боржником, у тому числі й за наявності відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.

Оттже, виконавцем не надано належних та достатніх доказів, що ним повністю вжито заходи для виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника (грошових коштів, рухомого майна), і такого майна не встановлено або його не достатньо для виконання судового рішення та наявність передбачених законом підстав для звернення стягнення на вказану в поданні будівлю, як на нерухоме майно боржника.

За таких обставин, суд вважає, що звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку можливе лише за умови належного проведення виконавчих дій, достовірного встановлення належності цього майна боржнику та відсутності у боржника коштів чи іншого нерухомого майна на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача (що узгоджується з позицією Верховного Суду, постанова від 23.01.2019 року в справі № 522/6400/15-ц).

Враховуючи вище викладене суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів вважає, що у задоволенні подання слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 260-261,353, ст. 354-355,441 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Відмовити у задоволенні подання державного виконавця Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гриценок Дмитра Івановича про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , стягувач: Акціонерне товариств комерційний банк «ПриватБанк».

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя І.Г.Дубовенко