Ухвала суду № 138583075, 28.07.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/8658/25

Провадження № 1-кс/202/5551/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі клопотання власника майна ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №42024040000000473 від 15.10.2024, -

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , поданого в інтересах власника майна ОСОБА_5 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 26.02.2026 у справі №202/8658/25 (провадження №1-кс/202/1415/2026).

В обґрунтування клопотання зазначено, що слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024040000000473 від 15.10.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України, підозрюваним у якому є ОСОБА_6 . Вказаною ухвалою слідчого судді від 26.02.2026 накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3163508212020), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_5 .

Заявник вважає, що арешт підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 174 КПК України, оскільки його накладено необґрунтовано. ОСОБА_5 , хоча і є матір`ю підозрюваного, проте сам по собі цей факт не свідчить про придбання квартири за рахунок коштів, одержаних злочинним шляхом. Походження коштів, витрачених на набуття квартири, є законним, а саме: власні багаторічні заощадження ОСОБА_5 у поєднанні з позиковими коштами, залученими за розписками від 10.12.2024 у ОСОБА_7 (60 000 доларів США) та ОСОБА_8 (60 000 доларів США), які є військовослужбовцями і отримують грошове забезпечення, що підтверджується банківськими виписками АТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної, обвинуваченої чи особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність, не є свідком, слідчих (розшукових) дій із нею не проводилось. Відсутні підстави для спеціальної конфіскації (ст. 96-2 КК України), а накладення арешту порушує принцип пропорційності та вимоги ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За наведеного заявник просить витребувати матеріали кримінального провадження та скасувати арешт квартири.

У судовому засіданні представник власника майна - адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримав із наведених у ньому підстав.

Прокурор ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на обставини, викладені в ухвалі слідчого судді про накладення арешту майна.

Дослідивши доводи клопотання та надані матеріали, вислухавши учасників судового провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Слідчим управлінням ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024040000000473 від 15.10.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України.

Нагляд за додержанням законів під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Дніпропетровської обласної прокуратури.

17.02.2026 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 26.02.2026 накладено арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3163508212020), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_5 .

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування, якщо особа доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК України).

За правилами ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування таких заходів; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням. Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для третіх осіб.

Судом установлено, що арешт квартири було накладено з мотивів забезпечення можливої спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, з огляду на те, що майно зареєстроване за матір`ю підозрюваного ОСОБА_5 . Слідчий суддя виходив із того, що об`єкт зареєстровано за ОСОБА_5 25.06.2025, тобто в період, з якого ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, а тому майно могло бути набуте за рахунок доходів, одержаних злочинним шляхом. При цьому у повідомленні про підозру від 17.02.2026 ОСОБА_6 інкриміновано вчинення кримінальних правопорушень починаючи з 2023 року.

Разом із тим, наведені мотиви не знаходять підтвердження за матеріалами, наявними у розпорядженні слідчого судді на цьому етапі.

Так, згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (відповідь №3091667 від 28.07.2026) право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 виникло на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №МК-204 від 22.09.2022, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК ІСТЕЙТ», додаткових угод до нього (№1 від 23.09.2022, №2 від 20.12.2024, №3 від 15.06.2025), договору про відступлення прав та обов`язків (заміну сторони) за вказаним договором від 23.12.2024, довідки про виконання умов правочину та акта приймання-передачі від 25.06.2025; державна реєстрація права власності проведена 27.06.2025.

Отже, правовстановлюючим документом, на підставі якого виникли майнові права на спірну квартиру, є договір купівлі-продажу майнових прав №МК-204, укладений 22 вересня 2022 року, тобто задовго до періоду, з якого ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень (з 2023 року). Саме цим договором 2022 року визначено об`єкт та вартість майнових прав. Наступна заміна сторони у зобов`язанні (відступлення прав та обов`язків від 23.12.2024) не змінює дати самого правочину та не створює нового зобов`язання, а лише замінює покупця у вже існуючому договорі від 22.09.2022, стороною якого стала ОСОБА_5 . Державна реєстрація права власності у 2025 році є завершальним етапом оформлення прав, набутих за договором 2022 року, і сама по собі не визначає момент «набуття» майна для цілей висновку про його ймовірне злочинне походження. За таких обставин посилання на дату державної реєстрації (25.06.2025) як на підтвердження набуття майна в період інкримінованої діяльності є формальним і не спростовує того, що правочин, за яким виникли права на квартиру, укладено у 2022 році.

З огляду на викладене, майно не могло бути набуте за рахунок доходів, одержаних від інкримінованої ОСОБА_6 злочинної діяльності, яка, за версією сторони обвинувачення, розпочалась лише у 2023 році.

Слідчий суддя також ураховує, що цією самою ухвалою від 26.02.2026 у задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 було відмовлено саме з тих підстав, що це майно набуто ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого правопорушення.

Крім того, навіть за умови набуття ОСОБА_5 майнових прав за договором про відступлення прав у грудні 2024 року, фінансування такого набуття має документально підтверджене правомірне джерело.

Так, квартиру придбано за рахунок власних заощаджень ОСОБА_5 у поєднанні з позиковими коштами, залученими за розписками від 10.12.2024 у ОСОБА_7 (60 000 доларів США) та ОСОБА_8 (60 000 доларів США). Обидва позикодавці є військовослужбовцями, які отримують грошове забезпечення (заробітну плату), що підтверджується банківськими виписками АТ КБ «ПриватБанк» (виписка від 01.05.2026 №IUPAPEVACEVDR4EP щодо ОСОБА_7 та виписка від 05.05.2026 №JJ5UQP5BS1DRJG0S щодо ОСОБА_8 ), у яких відображено регулярні зарахування заробітної плати від відповідних військових частин. Загальна сума залучених позикових коштів (120 000 доларів США) разом із власними заощадженнями пояснює фінансову можливість набуття квартири вартістю близько 93 000 доларів США без залучення коштів підозрюваного ОСОБА_6 . Доказів фінансування набуття квартири за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом, стороною обвинувачення не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України арешт на майно третьої особи накладається, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.

У цьому провадженні наведені умови відсутні: майно набуте ОСОБА_5 оплатно, доказів набуття його за неринковою ціною не надано, як і доказів обізнаності ОСОБА_5 про невідповідність майна законним джерелам походження. Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Жодна з підстав для спеціальної конфіскації, передбачених ч. 1 ст. 96-2 КК України, у цьому випадку не наявна. Квартира не є майном, одержаним внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи доходом від такого майна; не призначалась і не використовувалась для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, його фінансування, матеріального забезпечення або як винагорода за його вчинення; не є предметом інкримінованого правопорушення (таким предметом є грошові кошти потерпілих, а не нерухоме майно ОСОБА_5 ); не була підшукана, виготовлена, пристосована або використана як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення і за своїм характером житлова нерухомість об`єктивно не може виконувати таку функцію. Конфіскація майна як вид покарання (ст. 59 КК України) застосовується до майна засудженого, а ОСОБА_5 підозрюваною чи обвинуваченою не є. Цивільний позов до ОСОБА_5 не пред`явлено, і вона не є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного.

З урахуванням наведеного та відсутності, станом на 28.07.2026, підстав, передбачених ч. 4 ст. 170 КПК України, необхідності у подальшому арешті майна третьої особи - ОСОБА_5 слідчим суддею не встановлено.

Втручання у право власності має здійснюватися з дотриманням принципу пропорційності.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним. Втручання визнається таким, що не відповідає ст. 1 Першого протоколу, якщо не додержано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

З огляду на відсутність правових підстав для подальшого арешту та встановлені обставини законного походження майна, продовження застосування арешту квартири ОСОБА_5 є непропорційним обмеженням її права власності, що не узгоджується з вимогами ст.ст. 132, 173 КПК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Скасування арешту не призведе до втрати чи пошкодження майна або настання інших наслідків, які могли б перешкодити ходу кримінального провадження. За таких обставин слідчий суддя доходить висновку, що клопотання про підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 170-174, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 26.02.2026 (справа №202/8658/25; провадження №1-кс/202/1415/2026) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3163508212020), яка є власністю ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали слідча суддя склала 29.07.2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1