Рішення № 138580967, 29.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокуСправа №160/11436/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

01.05.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України (далі відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 27.02.2026 №11/д;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити членам сім`ї померлої одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця солдата ОСОБА_2 , що настала в період проходження нею військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження нею військової служби, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , яка була мобілізована 05.04.2022 до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №98 від 05.04.2022. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 06.04.2026 представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу було доведено до відмова Витяг з протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.02.2026 №11/д у якому зазначено: «що з наданих документів не можливо встановити за яких обставин сталося отруєння ОСОБА_2 вищезгаданими препаратами. В даній частині документи повернути на доопрацювання». Позивач вважає Висновок комісії Міністерства оборони України необґрунтованим та протиправним, оскільки суперечить встановленим фактичним обставинам справи та наявним доказам: причина смерті ОСОБА_2 достовірно встановлена належним та допустимим доказом - висновком судово-медичної експертизи, який прямо вказує на медикаментозне отруєння; при цьому лікарські засоби, що стали причиною смерті, є рецептурними, що об`єктивно виключає можливість їх самостійного, неконтрольованого вживання без призначення або відома медичного персоналу; саме отруєння відбулося у період перебування у медичному закладі, що підтверджується послідовною хронологією подій та різким погіршенням стану здоров`я під час стаціонарного лікування; крім того, протоколом військово-лікарської комісії встановлено причинний зв`язок смерті з проходженням військової служби, який є обов`язковим для врахування органами МОУ; натомість комісія МОУ фактично проігнорувала зазначені докази, не надала їм належної оцінки, не спростувала їх та не запропонувала жодного альтернативного обґрунтованого пояснення причин смерті, обмежившись формальним висновком про «неможливість встановлення обставин», що не відповідає фактичним даним справи та порушує право позивача на отримання передбаченої законом одноразової грошової допомоги. Позивач звернувся за медичною допомогою до лікаря-психіатра, за результатами чого йому було встановлено діагноз «депресія середнього ступеня тяжкості» та призначено відповідне медикаментозне лікування, що підтверджується відповідними медичними документами, згідно додатку. Вартість призначених лікарських засобів становить 999,40 грн на місяць, що підтверджується чеком №59016 від 23.04.2026. Тобто дана подія нанесла позивачу не тільки моральну, а і матеріальну шкоду, оскільки тепер кожного місяця позивачу необхідно буде сплачувати близько 1000 грн. кожного місяця. Враховуючи вищевказане, дії відповідача спричинили позивачу наслідки у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань та психологічних переживань. Стан здоров`я на момент подання позову не нормалізувався, оскільки призначене лікування має накопичувальний ефект та потребує тривалого застосування. Внаслідок протиправних дій відповідача позивач був змушений повторно занурюватися у травматичні події, пов`язані зі смертю дружини, що завдало додаткових моральних страждань, а саме через те, що комісія МОУ направила документи на доопрацювання, змусила позивача подавати позов до суду у зв`язку з порушенням його прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

22.05.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що 02.04.2025 відповідно до Акту службового розслідування затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» №254 встановлено, що смерть військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 лаборанта медичного пункту солдата ОСОБА_2 29.03.2025, визнається такою, що трапилася під час проходження військової служби, але не пов`язана з виконанням службових обов`язків. 04.04.2025 згідно постанови про закриття кримінального провадження за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР №12025042120000423 від 30.03.2025 «злочину відносно ОСОБА_2 не встановлено». Інформації про оскарження постанови слідчого позивач не надає, а також в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідна інформація відсутня. 18.04.2025 згідно лікарського свідоцтва про смерть 1096м (остаточне, замість попереднього) причина смерті: «Поліорганна недостатність. Отруєння іншими антипсихотиками. Випадкове отруєння та дія психотропних засобів». 18.04.2025 відповідно до висновку експерта №1096м причиною смерті ОСОБА_2 стала токсична дія лікарських препаратів групи антипсихотиків (оланзапін) у комбінації з прийомом противорвотних препаратів (метоклопрамід), яка у своєму клінічному перебігу призвело до розвитку поліорганної недостатності. 26.05.2025 відповідно до Протоколу засідання штатної ВЛК №2025-0526-1449- 3917-0 НОМЕР_2 Регіональна ВЛК (м. Дніпро)" зазначено: «травма, одержана в результаті нещасного випадку (алкогольне, наркотичне, токсикологічне отруєння), та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби». 27.02.2026 відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №11/д прийнято рішення про повернення документів батька ОСОБА_3 , матері ОСОБА_4 та чоловіка ОСОБА_1 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок травми, одержаної в результаті нещасного випадку, пов`язаної з проходженням військової служби ОСОБА_2 , на доопрацювання. У висновку експерта зазначено, що причиною смерті гр. ОСОБА_2 стала токсична дія лікарських препаратів групи антипсихотиків (оланзапін) у комбінації з прийомом противорвотних препаратів (метоклопрамід), яка у своєму клінічному перебігу призвело до розвитку поліорганної (мозкової, печінково-ниркової недостатності недостності, гострому порушенню органного кровообігу) недостатності, що підтверджується даними медичної документації та результатами судово-медичного дослідження трупа. Позивач в позовній заяві стверджує, що всі лікарські засоби, які місять діючу речовину оланзапін випускаються виключно за рецептом та ОСОБА_2 могла їх приймати тільки під наглядом медичного персоналу. Проте, позивачем не надано на розгляд Комісії відповідних документів, які б підтверджували або спростовували лікування/не лікування вищевказаними медичними препаратами ОСОБА_2 в медичних закладах стаціонарно/ амбулаторно, що препарати із вказаною діючою речовиною було призначено лікарем в цілях лікування. Тому виникає питання за яких обставин ОСОБА_2 приймала лікарські препарати групи антипсихотиків (оланзапін) у комбінації з прийомом противорвотних препаратів (метоклопрамід), що призвели до смерті. Разом з тим, згідно постанови про закриття кримінального провадження від 04.04.2025 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР №12025042120000423 від 30.03.2025 «злочину відносно ОСОБА_2 не встановлено». Не встановлено винних осіб, які призначили препарати/проводили лікування медичними препаратами, які у поєднанні між собою є небезпечними для життя та призводять до смерті. Враховуючи наведені письмові докази, які містяться у матеріалах справи та з огляду на приписи ч. 1 ст. 75 КАС України відповідач вважає, що Комісією, відповідно до п. 33 Порядку №975, прийнято правомірне рішення щодо повернення документів на доопрацювання для встановлення обставин, за якими сталось отруєння ОСОБА_2 вищезгаданими препаратами. Позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань оскаржуваними діями, а також не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди. Визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 .

Позивач перебуває на військовій службі за мобілізацією в військовій частині НОМЕР_4 згідно з довідкою військової частини НОМЕР_4 від 29.04.2026 №5150/1/40/400.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, наявного в матеріалах справи, 28.05.2022 укладено шлюб між громадянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2022 №98 солдата ОСОБА_2 , призвану ІНФОРМАЦІЯ_5 05.04.2022 зараховано до списків особового складу частини лаборантом медичного пункту військової частини НОМЕР_1 .

З 03.12.2024 по 02.01.2025 ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КП «ДОКЛ ім. Мечникова».

З 03.01.2025 по 31.01.2025 ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в ВП «Університетська поліклініка» м. Дніпро.

З 01.02.2025 по 14.03.2025 ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» м. Дніпро (далі КП "ДБКЛПД").

З 25.03.2025 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КП «ДОКЛ ім. Мечникова».

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2025 №85 військовослужбовця військової частини солдата ОСОБА_2 , лаборанта медичного пункту вважати такою, що з 25.03.2025 знаходиться на стаціонарному лікуванні у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За фактом смерті ОСОБА_2 було проведено службове розслідування, за насідками якого прийнято наказ від 02.04.2025 №254 «Про результати службового розслідування».

Під час проведення службового розслідування складено акт від 02.04.2025 службового розслідування, затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» №254, яким встановлено, що смерть військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 лаборанта медичного пункту солдата ОСОБА_2 29.03.2025, визнається такою, що трапилася під час проходження військової служби, але не пов`язана з виконанням службових обов`язків.

В ході службового розслідування було встановлено, що військовослужбовиця військової частини НОМЕР_1 лаборант медичного пункту солдат ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, знаходячись на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні в ДОКЛ ім. Мечникова за адресою: АДРЕСА_1 .

Причиною смерті згідно лікарського свідоцтва про смерть №1096м від 31.03.2025 стала гостра недостатність кровообігу (142.8 інші кардіоміопатії).

Наказом від 02.04.2025 №254 «Про результати службового розслідування» наказано скласти довідку про обставини смерті лаборанта медичного пункту солдата ОСОБА_2 під час проходження військової служби згідно додатку №5 до Положення про військово-лікарську експертизу» в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, яку надати родичам померлої в терміни до 10 діб.

26.05.2025 відповідно до Протоколу засідання штатної ВЛК №2025-0526-1449- 3917-0 20 Регіональна ВЛК (м. Дніпро)" зазначено: «травма, одержана в результаті нещасного випадку (алкогольне, наркотичне, токсикологічне отруєння), та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби».

Батько ОСОБА_2 ОСОБА_3 , мати ОСОБА_2 ОСОБА_4 , чоловік ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернулись із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

27.02.2026 Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум складено протокол №11/д, затверджений заступником Міністра оборони України генералом-лейтенантом ОСОБА_5 03.03.2026, в якому зазначено наступне.

Згідно з актом проведення розслідування нещасного випадку військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2025 ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.03.2025 по день смерті. Відповідно до листа Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи від 07.05.2025 №2454 причиною смерті ОСОБА_2 стала токсична дія лікарських препаратів групи антипсихотиків (оланзапін) у комбінації з прийомом противорвотних препаратів (метоклопрамід), яка у своєму клінічному перебігу призвела до розвитку поліорганної недостатності. Враховуючи, що з наданих на розгляд документів не можливо встановити за яких обставин сталось отруєння ОСОБА_2 , вищезгаданими препаратами. В даній частині документи повернуто на доопрацювання.

13.04.2026 Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України листом за №220/13/ВихЗВГ/8465 повідомлено ОСОБА_1 , що станом на 10.04.2026 документи для призначення одноразової грошової допомоги після доопрацювання до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України з ІНФОРМАЦІЯ_6 не надходили.

Вказаним листом встановлено начальнику ІНФОРМАЦІЯ_6 довести до відома ОСОБА_1 рішення Комісії від 27.02.2026 (протокол №11/д) та надати сприяння в доопрацюванні документів.

Не погоджуючись з рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 27.02.2026 №11/д, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбаченою, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

За змістом ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до статті 16-3 вищезазначеного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975).

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 4 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть) (пункт 5 Порядку № 975).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:

вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 13, 19 Порядку №975).

Проаналізувавши зміст ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд дійшов висновку про те, що допомога не призначається і не виплачується, у випадках якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом), подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 13, 19 Порядку №975).

Судом не встановлено та матеріали справи не містять відомостей, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення нею злочину або адміністративного правопорушення, внаслідок вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 13, 19 Порядку №975).

Стосовно пункту щодо відмови у виплаті грошової допомоги через настання смерті внаслідок навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом), суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей стосовно того, що ОСОБА_2 спричиняла собі тілесне ушкодження, оскільки причиною смерті ОСОБА_2 стала токсична дія лікарських препаратів групи антипсихотиків (оланзапін) у комбінації з прийомом противорвотних препаратів (метоклопрамід), яка у своєму клінічному перебігу призвела до розвитку поліорганної недостатності.

Стосовно пункту щодо відмови у виплаті грошової допомоги через настання смерті внаслідок навмисного спричинення іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства, суд зазначає, що дійсно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №8п Психоневрологічного диспансеру Дніпровського державного медичного університету та виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1396/25 КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» встановлено, що ОСОБА_2 хворіла на змішаний тривожний та депресивний розлад.

Проте суд звертає увагу, що з 25.03.2025 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КП «ДОКЛ ім. Мечникова», що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2025 №85.

Разом з тим сама по собі наявність психічного розладу не свідчить про навмисне заподіяння особою шкоди своєму здоров`ю чи вчинення самогубства та не може бути самостійною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що з 25.03.2025 ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у КП «ДОКЛ ім. Мечникова», що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.03.2025 №85. Вказані обставини свідчать про те, що на момент погіршення стану здоров`я вона перебувала під медичним наглядом та отримувала відповідне лікування, а тому можливі сумніви щодо того, що вона могла навмисно спричинити шкоду своєму здоров`ю не підтверджуються жодними належними доказами.

Перебуваючи на стаціонарному лікуванні, вона знаходилася під цілодобовим медичним наглядом, а контроль за станом її здоров`я, лікуванням та прийомом лікарських засобів здійснювався медичними працівниками закладу охорони здоров`я. За таких обставин відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 самостійно та умисно вчинила дії, спрямовані на заподіяння шкоди власному здоров`ю або настання смерті.

Таким чином, відсутні передбачені законом підстави для застосування винятку щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з навмисним спричиненням собі тілесного ушкодження, іншої шкоди власному здоров`ю чи самогубством. За таких обставин рішення про повернення документів підлягає скасуванню, а документи повторному розгляду з урахуванням наведених висновків.

Також суд звертає увагу, що відповідно до Протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0526-1449-3917-0 від 26.05.2025 20 Регіональної ВЛК (м. Дніпро) встановлено, що «травма, одержана в результаті нещасного випадку (алкогольне, наркотичне, токсикологічне отруєння), та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби».

Отже, уповноваженим органом встановлено причинний зв`язок смерті військовослужбовця саме з проходженням військової служби. Такий висновок ВЛК відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який передбачає призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця, що настала внаслідок захворювання чи нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби.

Відтак висновок ВЛК про те, що причина смерті пов`язана з проходженням військової служби, є однією з визначальних юридичних підстав для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Суд зауважує, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника).

Отже, суд робить висновок про протиправність рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого витягом з протоколу засідання Комісії від 27.02.2026 № 11/д, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню, оскільки передбачені законом підстави для повернення документів на доопрацювання були відсутні.

Разом з тим суд звертає увагу, що зазначеним рішенням Комісії не було вирішено питання щодо призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. Натомість Комісією прийнято рішення лише про повернення документів на доопрацювання.

Таким чином, відповідач фактично не реалізував надані йому законом повноваження щодо прийняття рішення по суті заяви, а саме про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні.

За таких обставин суд позбавлений можливості підміняти собою суб`єкта владних повноважень та приймати рішення, яке належить до його виключної компетенції. Враховуючи, що Міністерством оборони України рішення по суті заяви членів сім`ї загиблої військовослужбовиці ОСОБА_2 не приймалося, належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблої військовослужбовиці ОСОБА_2 з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета регламентується зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Частиною 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову по суті заявлених позовних вимог.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 300000,00 грн., суд зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з травматичними подіями у своєму житті звертався до лікаря-психіатра, який встановив йому діагноз «депресія середнього ступеня тяжкості». Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, зокрема висновку лікаря або іншої медичної документації щодо встановлення позивачу відповідного діагнозу.

Наданий до суду рецепт також не містить відомостей щодо анамнезу захворювання, причин виникнення психоемоційного розладу чи його зв`язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення.

Із позовної заяви встановлено, що позивач зазнав глибоких душевних переживань у зв`язку зі смертю дружини. Разом із тим сам по собі факт таких переживань не свідчить про заподіяння моральної шкоди саме протиправними діями чи рішенням відповідача.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв`язок між оскаржуваним рішенням відповідача та моральними стражданнями позивача, а також обсяг і характер такої шкоди.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №818/1434/17, від 19.10.2020 у справі №580/194/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 30.04.2026.

Проте суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, при зверненні до суду позивачу необхідно було сплатити суму судового збору із застосування понижуючого коефіцієнту, що складає суму 1064,96 грн. Таким чином має місце сплата судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом на суму 266,24 грн, яка не підлягає стягненню з відповідача та може бути повернута в порядку, встановленому ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, судовий збір у сумі 1064,96 грн (із застосування понижуючого коефіцієнту) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 532,48 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03049, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене витягом з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 27.02.2026 №11/д.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблої військовослужбовиці ОСОБА_2 з урахуванням правової оцінки, наведеної у цьому судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський