Рішення № 138580731, 28.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокуСправа №160/12808/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), ), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.04.2026 №046050028194, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком за Списком №2 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії №1080 від 24.03.2026.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області з 27 лютого 2026 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року на підставі заяви про призначення пенсії №1080 від 24.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.04.2026 №046050028194 позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. Відповідач зарахував до страхового стажу 31 рік 7 місяців 22 дні, до пільгового стажу за Списком №2 - 12 років 9 місяців 5 днів. ОСОБА_1 вважає, що відповідач неправомірно відмовив у призначення пільгової пенсії, адже при його прийняті не було враховано Рішення Конституційного Суду України №1-Р/2020 від 23.01.2020 року у справі №1-5/2018 (764/15). Позивач має достатній страховий та пільговий стаж, а також необхідний вік для призначення пенсії на пільгових умовах, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області є протиправним та таким, що порушує конституційні права на належний соціальний захист, у зв`язку із вона чим звернулася до суду.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому зазначено, що 24.03.2026 ОСОБА_1 за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України звернулася із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.04.2026 №046050028194 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років. Щодо призначення пенсії відповідно до вимог пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (далі Закон № 1788) в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213- VIII, то зміни до Закону № 1058 (зокрема доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017, що набрав законної сили 11.10.2017, тобто раніше ніж ухвалено КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового врегулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне за собою втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю. З огляду на те, що пенсійне забезпечення регулюється Законом № 1058, який набрав чинності з 01.01.2004, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 1058, а не Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції яка діяла до 01.04.2015. Оскільки, станом на 24.03.2026 (день звернення за призначенням пенсії) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 призначаються за нормами пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за нормами пункту «б» статті 13 Закону № 1788 підстав немає. Щодо призначення пенсії відповідно до вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, то станом на 24.03.2026 заявниця досягла віку 50 років 28 днів, на підставі вищевикладеного неможливо призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до: пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII Про пенсійне забезпечення в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213 VIII, оскільки на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах діють норми пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058; вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку 55 років. Відповідач наголосив, що адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Відповідач діяв виключно в межах наданих йому повноважень та суворо дотримав встановлені Законом №1058, Порядком № 22-1 норми. Отже своїми діями законні права позивача не порушував, за таких обставин позовні вимоги повністю не підлягають задоволенню в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 24 березня 2026 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі третя особа) із заявою про призначення/перерахунок пенсії встановленого зразка через портал електронних послуг Пенсійного фонду України.

Дану заяву було передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №046050028194 від 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком № 2.

В рішенні про відмову зазначено наступне:

- вік заявниці 50 років 28 днів.

- дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 24.02.2026 (заяву подано через вебпортал Пенсійного фонду України).

- згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, мають право на призначення пенсії, зокрема жінки після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

- за наданими документами страховий стаж складає 31 рік 7 місяців 22 дні. Пільговий стаж роботи за списком № 2 - 12 років 9 місяців 5 днів. Починаючи з 01.01.2004 страховий стаж обчислено за даними Реєстру з урахуванням сплати страхових внесків.

- відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

Не погодившись з цим рішенням, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно із пунктами "а", "б" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пунктом першим частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

Так, підставами для відмови в призначенні пенсії слугувало те, що позивач не досягла відповідного віку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині того, що позивач не досягла необхідного віку для призначення пенсії, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Встановлено, що Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (набрав чинності 01.04.2015 року) до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» були внесені зміни, згідно яких водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Тобто вказаним Законом було збільшено для жінок, зокрема, пенсійний вік з 50 років до 55 років.

Відповідно Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII ( набрав чинності 11.10.2017 року) Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було доповнено ст.114, згідно з п.8 ч.2 якої, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Отже, з 01.10.2017 року п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регулювалися питання призначення пенсії водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), згідно яких, однією з умов призначення цього виду пенсії, зокрема для жінок, досягнення ними пенсійного віку 55 років.

Встановлено, що Рішенням Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано неконституційними ст.13, ч.2 т.14, пункти б- г ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII. Застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, пункти б-г ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Отже, з 23.01.2020 року існують Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пільгових пенсій, зокрема, водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв), а саме: п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 року №1-рп/2020 та п.8 ч2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII. Зокрема ці Закони мають розбіжності щодо пенсійного віку для жінок.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

У пункті 3.2 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4 Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213. виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховує правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

Тому твердження відповідача в оскаржуваному рішенні щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком з посиланням недосягнення нею відповідного пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону №1058-ІV, є безпідставними.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

У пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд наголошує, що з урахуванням викладеного, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.04.2026 №046050028194, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком за Списком №2 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії №1080 від 24.03.2026 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з 27 лютого 2026 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року на підставі заяви про призначення пенсії №1080 від 24.03.2026.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №160/17081/20, від 12 листопада 2021 року у справі №160/2493/21, від 12 червня 2024 року у справі № 160/32584/23.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача, а також визначати розмір пенсії, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2026 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

Інші доводи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, 9. Тимчасова адреса для листування: 18003, м. Черкаси, вул. В. Чорновола, 157, код ЄДРПОУ 21782461), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Україна, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.04.2026 №046050028194, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком за Списком №2 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії №1080 від 24.03.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.03.2026 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

У задоволені іншої частини позовних вимог, відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса