Ухвала суду № 138578117, 29.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/14558/26-ц

пр. № 2-7967/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі судового засідання - Романенко Д.С.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Колодія І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим, повернення коштів, припинення іпотеки та зняття обтяжень з нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 на адресу суду надійшов позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим, повернення коштів, припинення іпотеки та зняття обтяжень з нерухомого майна.

Ухвалою суду від 16.03.2026 відкрито провадження у цивільній справі № 757/14558/26-ц за правилами загального позовного провадження.

30.03.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.

У обґрунтування вказано, що у січні 2022 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання додаткової угоди недійсною, припинення кредитного договору, припинення зобов`язання за основним договором, припинення договору іпотеки та стягнення надмірно сплачених коштів. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2024 позов ОСОБА_2 , задоволено частково. Визнано кредитний договір № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», припиненим з 13 березня 2011 року. Визнано зобов`язання за кредитним договором № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», припиненими з 30 грудня 2016 року. Визнано недійсною Додаткову угоду № 1 від 20 серпня 2013 року до кредитного договору № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладену між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк». Визнано договір іпотеки № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» припиненим. Припинено дію заборони на відчуження нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2975058, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, зареєстровану 16 березня 2006 року Приватним нотаріусом Крючковою Т.В., підстава обтяження договір іпотеки № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 надмірно сплачені кошти у розмірі 105 356,73 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.09.2024р. по справі № 757/3079/22 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПриватБанк» задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, чинне процесуальне законодавство України не дозволяє подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є постановлене судове рішення, адже це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав свідчитиме про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що провадження у справі № 757/14558/26-ц підлягає закриттю, оскільки ОСОБА_2 заявлено позов між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тобто позови вважаються тотожними.

13.04.2026 на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі.

В обґрунтування вказано, що наразі справа № 757/3079/22 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18.09.2024р. знаходиться у провадженні Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (касаційне провадження відкрито ухвалою суду від 27.02.2025 р.).

У той же час, у справі № 757/3079/22 розглядаються позовні вимоги між тими ж сторонами, але підстави та предмет позову є відмінними від тих, що заявлені ОСОБА_2 у даній справі № 757/14558/26-ц.

Вказала, що підставами для подання позову у даній справі є інші обставини, ніж ті, які досліджувались під час судового розгляду справи № 757/3079/22 та ухвалення рішення Печерським районним судом м. Києва від 10 квітня 2024 р.: 1. Підставою заявлених позовних вимог у справі № 757/3079/22 був Висновок судового експерта Малиночки С.О. № 06/02/2024 від 01.03.2024.

Підставою для подання позову у даній справі є зовсім інший Висновок судового експерта Малиночки С.О. № 21/05/2025-2 від 24.06.2025.

Отже, і підстави позову, і предмет позову у вищезазначених судових справах не є тотожними та зі сторони Позивача під час звернення із позовом по справі № 757/1458/26-ц не було порушено п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заяву про закриття провадження у справі та просив задовольнити. Вказав, що розгляд справи є неможливий, оскільки постанова Київського апеляційного суду від 18.09.2024, якою вирішено питання щодо визнання додаткової угоди недійсною, набрала законної сили.

У судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення заяви про закриття провадження у справі. Зазначила, що предметом позову є матеріально-правові вимоги, які не є тотожними вимогам, заявленими у попередній справі. У попередньому позові були заявлені інші позовні вимоги, які не збігаються з вимогами у даній справі.

Крім того, представник позивача звернула увагу суду на те, що позовні вимоги у цій справі сформульовані відповідно до висновку експерта. Також змінилася дата виникнення зобов`язання - з 22.03.2007 року.

Окрім цього, вказала, що представник відповідача вже подавав аналогічне клопотання у попередній справі. За результатами його розгляду Київський апеляційний суд надав оцінку доводам сторін та детально обґрунтував, у чому саме полягає відмінність між позовними вимогами у справах, що виключає їх тотожність.

Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Аналіз змісту пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовано звернення до суду. Нетотожність хоча б однієї із цих складових не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, можливе лише за умови, якщо є рішення, яке набрало законної сили, ухвалене за наслідками вирішення позову, що є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18), зроблено висновок про те, що застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції 2004 року) зумовлене, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми права позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19), зазначено, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі.

Отже, чинне процесуальне законодавство України, не дозволяє подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є постановлене судове рішення, адже це фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили. Повторне звернення з тими самим вимогами з тих самих підстав свідчитиме про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Судовим розглядом встановлено, що у січні 2022 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною, припинення кредитного договору, припинення зобов`язання за основним договором, припинення договору іпотеки та стягнення надмірно сплачених коштів.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 позов ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання додаткової угоди недійсною, припинення кредитного договору, припинення зобов`язання за основним договором, припинення договору іпотеки та стягнення надмірно сплачених коштів задоволено частково. Визнано кредитний договір № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», припиненим з 13 березня 2011 року. Визнано зобов`язання за кредитним договором № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», припиненими з 30 грудня 2016 року. Визнано недійсною Додаткову угоду № 1 від 20 серпня 2013 року до кредитного договору № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладену між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк». Визнано договір іпотеки № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» припиненим. Припинено дію заборони на відчуження нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 2975058, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, зареєстровану 16 березня 2006 року Приватним нотаріусом Крючковою Т.В., підстава обтяження договір іпотеки № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року; об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 надмірно сплачені кошти у розмірі 105 356,73 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 18.09.2024р. по справі №№ 757/3079/22 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПриватБанк» задоволено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

13.03.2026 ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просить:

визнати зобов`язання за кредитним договором № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) та Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» припиненим з 22 березня 2007 року у зв`язку із достроковою сплатою грошових коштів у розмірі 74 182,84 долари США;

стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) надмірно сплачені грошові кошти за кредитним договором № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року у розмірі 31 294,41 грн. (тридцять одна тисяча двісті дев`яносто чотири гривні 41 копійка);

визнати іпотеку, яка виникла за договором іпотеки № 266 від 24 лютого 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» припиненою з 22 березня 2007 року, зняти заборону відчуження нерухомого майна та виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

У постанові Київського апеляційного суду у справі № 757/3079/22, від 18.09.2024, за наслідками розгляду апеляційної скарги, встановлено, «…що зобов`язання між сторонами не припинилися, а були змінені відповідно до умов укладеної між ними додаткової угоди від 20.08.2013, в якій сторони визначили розмір суми заборгованості, строки погашення відповідно до графіку.

Укладена між сторонами додаткова угода є вчиненою, породжує юридичні наслідки і є правомірною. Тим більше, що позивач виконував її умови, сплачуючи платежі.

Уклавши додаткову угоду, позивач зобов`язався сплатити існуючу заборгованість перед банком на умовах згідно угоди. Оспорювана угода підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, що свідчить про його згоду з усіма умовами.

Позивачем не зазначено та не доведено відповідних умов (обставин), які свідчать про недійсність Додаткової угоди №1 від 20 серпня 2013 року.

Висновки суду першої інстанції про те, що зобов`язання за кредитним договором припинилось, є необґрунтованими.

Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на корить кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 8 грудня 2021 року у справі № 751/3510/15-ц.

За відсутності підстав для визнання Додаткової угоди №1 від 20.08.2013 до Кредитного договору № DNHLGK00000499 недійсними чи припиненими, відсутні і підстави для стягнення коштів.

Крім того, колегія суддів зауважила на тому, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2011 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто достроково суму заборгованості за кредитним договором № DNHLGK00000499 від 24 лютого 2006 року у розмірі 68 944,74 дол. США, що еквівалентно 546 531,78 грн.

Доводи ОСОБА_2 про те, що йому не було відомо про рішення суду спростовуються мотивувальною частиною рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2011 року справі №2-6525/2011, в якій зазначено, що ОСОБА_1 був повідомлений належним чином за місцем його реєстрації відповідно до даних адресно-довідкового сектору про час, дату та місце розгляду справи.

Рішення не оскаржував, тому твердження ОСОБА_2 про те, що він не знав про наявність даної справи та не отримував повістки не відповідає дійсності».

Заперечуючи проти вказаної заяви, представник позивача вказала, що підставою для подання позову у даній справі є зовсім інший Висновок судового експерта Малиночки С.О. № 21/05/2025-2 від 24.06.2025.

Разом із тим, сам по собі новий висновок експерта не може вважатися новою підставою позову. Підставою позову є сукупність юридичних фактів (обставин), на яких позивач ґрунтує свої вимоги, а не докази, якими ці обставини підтверджуються. Висновок експерта відповідно до процесуального законодавства є одним із засобів доказування, який підтверджує або спростовує обставини, що входять до предмета доказування, але не змінює самих фактичних обставин, з яких виникли спірні правовідносини.

Отже, отримання нового висновку експерта не свідчить про виникнення нових підстав позову, а лише означає подання нового доказу на підтвердження тих самих або вже відомих обставин. Відтак, посилання представника позивача на новий висновок експерта, як на підставу звернення з новим позовом, не свідчить про зміну підстав позову та не виключає можливості застосування положень процесуального закону щодо тотожності позовів.

Відповідно до ч.3 ст.255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 255, 260, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача Попельнюх Тетяни Іванівни про закриття провадження у справі №757/14558/26-ц - задовольнити.

Провадження у цивільній справі № 757/14558/26-ц за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим, повернення коштів, припинення іпотеки та зняття обтяжень з нерухомого майна - закрити.

Роз`яснити позивачу, що його повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст ухвали складено 29.07.2026.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА