Рішення № 138573846, 27.07.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Справа № 925/715/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом ОСОБА_1 , м. Боярка, Фастівського району,

Київської області

до товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров»,

м. Черкаси

про визнання трудових відносин припиненими

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулась ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» про визнання припиненими, з дати набрання судовим рішенням законної сили, трудові відносини між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «МД Остров» на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Дана справа не відноситься до виключного переліку справ наведених у частині четвертій ст. 247 ГПК України.

Ухвалу суду від 25 травня 2026 року було направлено відповідачу за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: бул. Шевченка, 208/1, м. Черкаси, Черкаської області.

Однак вищевказана ухвала повернулася до суду 01 червня 2026 року, у зв`язку з відсутністю одержувача за адресою місцезнаходження.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу суду в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки (29 травня 2026 року).

У визначені законом строки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

Частиною 1 статті 251 ГПК України встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Тобто, в спрощеному позовному провадженні строк для подання відзиву на позов встановлено законом.

У визначені процесуальним законом строки відповідач відзиву на позов суду не подав.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 01 березня 2013 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров», код ЄДРПОУ: 38646058, місце знаходження: бульвар Шевченка, 208/1, м. Черкаси, Черкаська область, згідно рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» (протокол №1 від 25 лютого 2013 року).

Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України - працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Керуючись ст. 38 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 звернулася до товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» із заявою від 20 березня 2026 року, в якій повідомила про розірвання трудового договору за власною ініціативою та просила звільнити її з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст.38 Кодексу законів про працю України.

Проте, заяву позивача залишено без розгляду.

20 березня 2026 року директором було складено та 21 березня 2026 року направлено на адресу учасників товариства: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та юридичної особи - Амельвор Сервісиз Лімітед, Кіпр заяву про скликання загальних зборів учасників товариства у порядку ст.ст. 30, 31, 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Загальні збори було скликано на 11 год. 00 хв. 30 квітня 2026 року.

Місце проведення: АДРЕСА_2 .

Порядок денний:

1. Обрання голови та секретаря загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров».

2. Розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади директора за власною ініціативою (ст. 38 КЗпП України).

3. Припинення повноважень директора товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» ОСОБА_1 та розірвання з нею трудового договору.

4. Обрання (призначення) нового директора товариства або особи, яка тимчасово виконуватиме обов`язки керівника.

5. Визначення особи, уповноваженої на здійснення реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі.

Згідно повідомлення Укрпошти, зазначені листи були направлені та вручені.

30 квітня 2026 року учасники товариства на збори не з`явились, про що було складено відповідний акт від 30 квітня 2026 року.

Судом враховано, що трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) місцевими загальними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і роботодавцем, застосовується незалежно від форми трудового договору (ч.ч. 1, 2 ст. 221 Кодексу законів про працю України).

Кодекс законів про працю України встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, без урахування специфіки становища директора господарського товариства.

По суті, директор об`єднує в собі статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) та статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права).

Ні норми трудового договору, ні положення статуту не повинні погіршувати стан директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством.

Тобто директор завжди може скористатися ст. 38 Кодексу законів про працю України і ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

В даному випадку до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

За змістом положень ст. 38 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» право директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, призначити новий одноосібний виконавчий орган та внести дані зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Згідно ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністюгрупи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства. (ч.1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» в редакції чинній на момент прийняття рішення).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).

Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

Відповідно до п. 9.1 статуту товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» (далі статут) передбачено, що вищим органом товариства є загальні збори учасників.

Пунктом 9.2 статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належить утворення і відкликання виконавчого органу товариства (п.4.).

Пунктом 9.6 статут передбачено, що позачергові збори учасників товариства скликаються за наявності необхідних обставин та при необхідності вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників товариства, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу, а також на вимогу виконавчого органу товариства.

Відповідно до 10.1 статуту, у товаристві створюється одноосібний виконавчий орган - директор, який призначається та звільняється з посади учасниками.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

З урахуванням викладеного слід дійти висновку, що позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Касаційний господарський суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі №911/719/21 фактично висловився про підсудність подібних справ господарським судам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 19 жовтня 2022 року зі справи №761/20061/21 вказала, що практика стосовно юрисдикційності розгляду таких справ в порядку господарського судочинства є сталою і не потребує відступлення від таких правових висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права - визнання трудових відносин з відповідачем припиненими є цілком правомірним, оскільки позивач вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з відповідачем.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача про визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 з товариством з обмеженою відповідальністю «МД Остров», у зв`язку зі звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України є обґрунтованими та правомірними, відповідачем не спростовані, а отже позов підлягає повному задоволенню.

Згідно з п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Частиною 4 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» передбачено, що для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, подається зокрема, примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру.

Натомість відповідно до п.2 ч.1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі щодо скасування запису в Єдиному

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Таким чином, суд вважає, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з підприємством за рішенням суду має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи, що у позивача відсутнє рішення загальних зборів учасників товариства про його звільнення з посади директора, то вимоги позивача суд вважає достатньо обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доводи позивача під час розгляду справи не спростував.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «МД Остров», у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МД Остров» бульвар Шевченка, 208/1, м. Черкаси, Черкаської області, ідентифікаційний код 32482830 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 3 328 грн. 00 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 27 липня 2026 року.

Суддя А.В.Васянович