Рішення № 138573433, 29.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 Справа № 914/1505/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Березяк Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

справу №914/1505/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс», м. Львів,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», м. Київ,

про: відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс» до відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.12.2024 на території митного поста «Краківець» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів MAN та DAF, унаслідок якої транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

Копія ухвали суду від 25.05.2026 була доставлена до Електронного кабінету відповідача у системі Електронний суд 27.05.2026 об 18:15 про що сформовано відповідну Довідку про доставку електронного листа.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх.№16569/26 від 10.06.2026) у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з наступним:

- 08.06.2026 відповідачем виплачено позивачу страхове відшкодування у сумі 70 549,49 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №73792 від 08.06.2026;

- відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сума податку на додану вартість відшкодовується лише після подання документів, що підтверджують проведення та оплату ремонту транспортного засобу;

- позивач не надав доказів проведення ремонту транспортного засобу, а тому підстави для стягнення різниці у сумі 9 450,51 грн відсутні;

- заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним та підлягає зменшенню.

Відповіді на відзив та інших заяв по суті спору від позивача до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2024 на території митного поста «Краківець» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу MAN TGX 18.470, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , унаслідок якої транспортний засіб, що належить позивачу, отримав механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу MAN TGX 18.470 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «УСГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-223344749.

З метою отримання страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, однак останній відмовив у її задоволенні, посилаючись на відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2025 у справі № 914/1692/25, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026, встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія транспортного засобу MAN TGX 18.470, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем.

У зазначеному рішенні суд також встановив, що відповідно до висновку судового експерта № 22700 від 03.03.2025 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача з урахуванням фізичного зносу становить 83 207,06 грн.

Посилаючись на те, що страховик після набрання законної сили зазначеним рішенням суду не здійснив страхове відшкодування у повному обсязі, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з даним позовом про стягнення 80 000,00 грн страхового відшкодування.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 80 000,00 грн страхового відшкодування.

Після відкриття провадження у справі, відповідачем виплачено позивачу страхове відшкодування у сумі 70 549,49 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №73792 від 08.06.2026.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, проаналізувавши доводи позивача та заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 70 549,49 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору, а в решті позовних вимог слід відмовити.

При ухваленні рішення суд виходив із такого.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також має право звернутися до суду за захистом свого майнового чи немайнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання визначеної договором події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні або іншій особі, визначеній договором, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналогічні положення містяться у статті 16 Закону України «Про страхування», відповідно до якої страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату у строки та порядку, визначених договором страхування і законом.

Особливості правового регулювання спірних правовідносин визначені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 3 зазначеного Закону метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, визначених договором обов`язкового страхування, зобов`язаний у встановленому законом порядку відшкодувати оцінену шкоду, заподіяну майну потерпілої особи.

Суд зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/1692/25 встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а саме: факт настання дорожньо-транспортної пригоди, вину водія транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем, а також розмір матеріальної шкоди, визначений експертним висновком.

Разом із тим преюдиційність судового рішення не означає, що суд позбавлений обов`язку перевірити правильність застосування спеціальних норм матеріального права, які визначають порядок та розмір страхової виплати.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу здійснюється безпосередньо потерпілій особі, сума страхового відшкодування зменшується на суму податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється лише після отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Отже, наведена норма є імперативною та не передбачає можливості виплати потерпілому повної суми страхового відшкодування, яка включає податок на додану вартість, за відсутності документального підтвердження проведення ремонту транспортного засобу.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснив ремонт транспортного засобу та надав відповідачу документи, які підтверджують оплату такого ремонту і суму податку на додану вартість.

Таким чином, відповідач, визначаючи розмір страхової виплати без урахування ПДВ, діяв відповідно до вимог пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.03.2017 у справі №910/3650/16 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16.

Разом із тим, після відкриття провадження у справі відповідач добровільно здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 70 549,49 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №73792 від 08.06.2026.

Отже, на момент ухвалення рішення вимога позивача про стягнення страхового відшкодування у зазначеній сумі фактично виконана відповідачем.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки після звернення позивача до суду відповідач добровільно виконав спірне грошове зобов`язання в частині виплати страхового відшкодування у сумі 70 549,49 грн, на момент ухвалення рішення між сторонами відсутній спір щодо зазначеної суми, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги про стягнення решти суми у розмірі 9 450,51 грн суд зазначає таке.

Заявлена до стягнення різниця фактично становить суму податку на додану вартість, яка відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» може бути виплачена лише після документального підтвердження проведення ремонту транспортного засобу.

Оскільки належних і допустимих доказів проведення ремонту та понесення відповідних витрат позивачем суду не подано, правові підстави для стягнення зазначеної суми відсутні.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 9 450,51 грн слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що саме після звернення позивача до суду відповідач добровільно виконав основне грошове зобов`язання.

Відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач первісно відмовив у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на відсутність вини свого страхувальника, однак після набрання законної сили рішенням суду та відкриття провадження у цій справі здійснив страхову виплату.

Саме такі дії відповідача стали причиною звернення позивача до суду, а тому понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Судом встановлено, що на підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат позивачем на професійну правову допомогу адвоката в сумі 21 000 грн ним надано:

- Договір про надання правничої допомоги № 2Б/101 від 25.09.2024;

- Додаток №2 до договору про надання професійної правничої допомоги № 2Б/101 від 25.09.2024;

- Детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних для надання професійної правничої допомоги на суму 21 000,00 грн;

- Ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АТ №11139204 від 18.05.2026.

Оцінюючи зазначені докази в сукупності, суд дійшов висновку, що Відповідачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він має понести у зв`язку з розглядом даної справи.

В силу приписів ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України, сторона може заявити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в разі неспівмірності відповідних витрат. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заперечив проти задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі , вважає їх неспівмірними з обсягом наданих послуг.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові Об`єднаної Палати від 02.02.2024 у справі №910/9714/24, зазначав, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Зокрема, згідно з положеннями ч.4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень ч.ч. 5,6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто, у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим, у ч.5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (ст.ст. 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у ст. 126 та ч.ч.5-7,9 ст. 129 ГПК України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також, відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у ст.ст. 15 та 2 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, оцінивши складність справи, на думку суду, заявлена до стягнення позивачем сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи, у зв`язку із чим стягненню з відповідачів підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині страхового відшкодування у сумі 70 549,49 грн позивач має право на повернення з Державного бюджету України 2934,63 грн сплаченого ним судового збору. Для повернення судового збору позивачу слід звернутися до суду із відповідною заявою про повернення судового збору.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 9 450,51 грн, решта судового збору в розмірі 393,97 грн залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення 70 549,49 грн страхового відшкодування.

2. У задоволенні позовних вимог про стягнення 9 450,51 грн - відмовити.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32 ЛІТ.А, код ЄДРПОУ 30859524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свитязь-Транс» (79000, м. Львів, вул. Федьковича, буд. 27, кв. 2, код ЄДРПОУ 30162644) 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Березяк Н.Є.