Ухвала суду № 138573405, 28.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

28.07.2026 Справа№914/2344/26

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Коссака С.М., розглянувши матеріали заяви: Акціонерного товариства «Таскомбанк», м. Київ

про забезпечення позову у справі №914/2344/26

за позовом: Акціонерного товариства «Таскомбанк», м. Київ

до відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів

про стягнення заборгованості за кредитним договором

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Господарського суду Львівської області АТ «ТАСКОМБАНК» подано позов з майновими вимогами до Фізичної особи-підприємця Столовий Ростислав Петрович про стягнення на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованості за Кредитним договором № ID28618624 від 26.09.2024 у сумі 454 888,36 грн., а також судові витрати у сумі 6 789,86 грн.

Позивач разом з позовом подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно житлове приміщення, яке належить відповідачу.

Обгрунтування заяви.

Позичальник (відповідач) протягом тривалого часу не здійснює виконання зобов`язань за кредитним договором щодо погашення суми боргу, процентів за його користування; діє недобросовісно, ухиляється від виконання обов`язків, покладених кредитним договором.

Відтак існує обґрунтована ймовірність неможливості (або неспроможності) виконання рішення суду про стягнення коштів відповідачем (зокрема, через недобросовісність позичальника), у зв`язку із чим позивач змушений звернутися до суду з даною заявою про забезпечення позову та накладення арешту на майно боржника.

За наслідками проведеної банком роботи щодо пошуку майна відповідачів було встановлено, що позичальнику (відповідачу) на праві власності належить: - квартира, загальна площа 48,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3278949146060 (згідно ДРРП); інша квартира (за адресою АДРЕСА_2 ; загальна площа 53,3 кв. м) відповідач вже відчужив у 2025 році, тобто після отримання кредитних коштів.

В якості забезпечення позову накласти арешт на майно, що належить відповідачу (позичальнику) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ), а саме: - квартира, загальна площа 48,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3278949146060 (згідно ДРРП).

Розглянувши заяву про забезпечення позову суд зазначає таке.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Так, зокрема, обставинами, що підтверджують необхідність застосування заходів забезпечення позову заявник зазначає про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.08.2023 у справі №904/1329/23, від 11.07.2023 у справі №917/322/23 та ін.).

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.05.2023 у справі № 914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.

Також суд бере до уваги, що можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися наявними на його рахунках грошовими коштами є беззаперечною, а тому таке розпорядження в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За вказаних умов вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру про стягнення з відповідача грошових коштів.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22 у п.31,32 у п.31 дійшов висновку, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення коштів, суд вправі накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).

Заявник не просить забезпечити позов у спосіб накладення арешту на грошові кошти, які наявні в нього чи в третіх осіб, а просить суд накласти арешт на майно квартира, загальна площа 48,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3278949146060 і не в межах суми стягнення, що складає предмет позову. Як встановлено судом, вказана адреса є місцезнаходженням відповідача. При цьому заявник констатує, що має місце факт продажу іншої квартири за адресою АДРЕСА_2 ; загальна площа 53,3 кв. м., яку відповідач відчужив у 2025 році. Отже, у відповідача є ймовірна можливість сплатити існуючу заборгованість наявними коштами.

Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Ковенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Суд зауважує, що позивач не надав обгрунтованих доказів відсутності у боржника коштів, а у випадку накладення арешту на житлове приміщення, не вказав факт проживання в ньому відповідача у справі, а можливо і інших осіб. Ці обставини пов`язується з реалізацією конституційного права на житло, гарантоване ст.47 Конституції України. Відповідно до цієї норми кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про основні засади житлової політики» держава гарантує кожному право на житло відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, які є стороною спору про підстави їх виселення та/або їх проживання у житлі, та/або виселення з житла, - до вирішення такого спору в досудовому або судовому порядку відповідно до закону, крім визначених законом випадків відселення у зв`язку з ліквідацією наслідків аварій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій, збройної агресії.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21. Відповідно до висновків про співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС у постанові від 04 вересня 2025 року у справі №914/444/25 з посиланням на постанови від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19 (на яку посилається скаржник), від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, від 25.09.2020 у справі №925/77/20 зазначив, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. При цьому заарештовані кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно, що належить відповідачу (позичальнику) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ), а саме: - квартира, загальна площа 48,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3278949146060.

Керуючись ст. 136, 137, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Акціонерному товариству «Таскомбанк» у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №914/2344/26.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Суддя Коссак С.М.