Рішення № 138572634, 23.07.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" липня 2026 р. Cправа № 902/166/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" (вул. Порошенка О. Героя України, буд. 74 А, смт Крижопіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24600)

до: Томашпільської селищної ради (пл. Тараса Шевченка, буд. 4, с-ще Томашпіль, Тульчинський район, Вінницька область, 24200)

про визнання частково недійсним пункту договору оренди та визнання права оренди на земельну ділянку

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 09.02.2026 (вх. № 185/26 від 10.02.2026) Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" до Томашпільської селищної ради, у якій позивач просить суд:

визнати частково недійсним пункт 8 Договору оренди № 3 від 04.06.2018, який укладений між Яланецькою сільською радою та Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ", об`єктом за яким є земельна ділянка з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749, площею 1,9758 га, в наступній редакції: "при цьому строк оренди становить не більше 7 років";

визнати за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749, площею 1,9758 га, яке виникло на підставі Договору оренди № 3 від 04.06.2018, який укладений між Яланецькою сільською радою та Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2026, вказану позовну заяву розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/166/26 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 17.03.2026, про що 16.02.2026 було постановлено відповідну ухвалу.

02.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 02.03.2026 (вх. № 01-30/2059/26 від 02.03.2026) відповідача. Крім того, у прохальній частині відзиву міститься клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ".

03.03.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло заперечення № 20260303 від 03.03.2026 (вх. № 01-30/2163/26 від 03.03.2026) на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, у якому заявник просить відмовити у задоволенні зазначеного клопотання.

У призначений день, 17.03.2026, підготовче судове засідання у справі не відбулося у зв`язку з виникненням періодичних технічних збоїв у роботі підсистеми відеоконференцзв`язку, що призвели до неможливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції та його належної технічної фіксації.

З урахуванням наведених обставин учасників справи було повідомлено про призначення підготовчого судового засідання на 14.04.2026, про що 20.03.2026 постановлено відповідну ухвалу.

01.04.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання № 20260401 від 01.04.2026 (вх. № 01-30/3213/26 від 01.04.2026) про стягнення з Томашпільської селищної ради витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, у розмірі 40 000,00 грн.

За результатами судового засідання від 14.04.2026 судом, відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 07.05.2026, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 18.06.2026, про що 07.05.2026 постановлено відповідну ухвалу.

18.06.2026 у судовому засіданні суд заслухав вступне слово представників позивача та відповідача, після чого розпочав стадію безпосереднього дослідження доказів у справі.

У межах зазначеної стадії судового розгляду суд, керуючись положеннями статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву у судовому засіданні до 23.07.2026, про що постановив відповідну ухвалу в протокольній формі.

На визначений час у судове засідання 23.07.2026 повідомлені належним чином сторони не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У судовому засіданні 23.07.2026 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що спірна земельна ділянка є неуспадкованою, а тому, відповідно до вимог законодавства, Договір оренди № 3 від 04.06.2018 продовжує діяти до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку за спадкоємцем або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

Позивач вважає, що оскільки право оренди землі є похідним від Договору оренди, воно не може встановлювати менший строк його дії або обмежувати строк, визначений Договором.

На думку позивача, друге речення пункту 8 Договору оренди № 3 від 04.06.2018, яким фактично обмежено строк дії Договору оренди, суперечить частині шостій статті 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення Договору оренди) та порушує його право на користування земельною ділянкою.

Позивач зазначає, що станом на 03.02.2026 право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано ані за спадкоємцем, ані за територіальною громадою, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що Договір оренди припинив свою дію 04.06.2025.

Крім того, позивач зазначає, що спір між сторонами фактично виник у зв`язку з невизнанням відповідачем права позивача на користування земельною ділянкою на підставі Договору оренди № 3 від 04.06.2018, а тому визнання такого права є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що Договір оренди № 3 від 04.06.2018 був укладений відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент його укладення), а також на підставі рішення 32 сесії 7 скликання Яланецької сільської ради від 20.04.2018 № 130.

Відповідач зазначає, що положення статті 19 Закону України "Про оренду землі" передбачали, що договір оренди земельної ділянки, яка входить до складу спадщини, укладається до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Разом з тим, на думку відповідача, зазначена норма визначає лише граничний момент припинення такого Договору та не містить заборони щодо встановлення сторонами конкретного строку його дії, а також не встановлює імперативної вимоги щодо дії Договору до настання відповідної події.

Відповідач вважає, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання спірної умови Договору недійсною, зокрема її невідповідності вимогам законодавства, порушення публічного порядку чи інших обставин, які відповідно до законодавства можуть бути підставою для недійсності правочину.

За твердженням відповідача, фактично заявлений позов спрямований не на усунення незаконної умови Договору, а на зміну погодженого сторонами строку його дії після припинення Договору, що суперечить правовій природі інституту недійсності правочинів. На думку відповідача, визнання правочину недійсним не може використовуватися як спосіб зміни строку дії Договору після його закінчення.

Також відповідач зазначає, що у березні 2025 року позивач звертався до Томашпільської селищної ради із листом-повідомленням про поновлення Договору оренди землі, у якому зазначав, що 04.06.2018 між Яланецькою сільською радою та Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" були укладені Договори оренди землі строком на 7 років.

Крім того, відповідач вказує, що позивач звертався до суду з позовом про визнання додаткової угоди до Договору оренди укладеною у справі № 902/946/25, що, на думку відповідача, свідчить про визнання позивачем строковості Договору оренди та необхідності його поновлення.

Відповідач вважає, що після ухвалення судових рішень у зазначеній справі позивач змінив свою правову позицію та наразі стверджує про відсутність обмеження строку дії Договору семирічним строком. На думку відповідача, така поведінка є суперечливою, оскільки позивач спочатку визнавав строковість Договору та вчиняв дії щодо його поновлення, а після відмови у задоволенні відповідних вимог намагається змінити істотну умову Договору шляхом визнання її недійсною.

У зв`язку з наведеним відповідач зазначає, що така поведінка позивача є зловживанням правом та не підлягає судовому захисту, оскільки спрямована на уникнення негативних наслідків раніше ухвалених судових рішень.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 20.04.2018 на 32-й сесії 7-го скликання Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області було прийнято рішення № 130 (а.с. 10).

Відповідно до пункту 1 зазначеного рішення, керуючись статтею 1285 Цивільного кодексу України, Яланецькою сільською радою прийнято в управління спадщиною не успадковані земельні частки (паї) за номером: № 2, 158, 161, 202, 211, 234, 300, 405, 407, 846, 861, розташовані на території Яланецької сільської ради загальною площею 26,33 га.

Згідно із пунктом 2 цього рішення, з метою збереження спадкового майна визначені земельні ділянки передано ПрАТ "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" в оренду до моменту прийняття спадщини спадкоємцями або оформлення в комунальну власність Яланецької сільської ради строком не більше 7 років, з обов`язком реєстрації договорів оренди в порядку і строки, встановлені законодавством.

04.06.2018 між Яланецькою сільською радою (далі - Орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 3 (далі - Договір) (а.с. 11-14)

Відповідно до пункту 1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування не успадковану земельну ділянку, яка знаходиться на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно із пунктом 2 Договору в оренду передається земельна ділянка № 161 з площею 1,9758 га. Кадастровий номер: 0523986800:01:000:0749.

У пункті 7 Договору сторони погодили інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини: право власності на земельну ділянку належало ( ОСОБА_1 ), спадщина після смерті якого, ніким не прийнята.

Договір укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. При цьому строк оренди становить не більше 7 років. Після закінчення строку цього договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору).

Відповідно до п. 13 Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення - 01.01) (п. 14 Договору).

Пунктом 16 Договору визначено, що передача земельної ділянки на підставі рішення Яланецької сільської ради № 130 від 20.04.2018 року.

Положеннями пункту 18 Договору передбачено, що об`єкт оренди за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту підписання договору оренди.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами (п. 44 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Суд враховує, що у пункті 7 Договору зазначено, що право власності на земельну ділянку належало ОСОБА_1 . Водночас, як убачається з інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 12.08.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749 площею 1,9758 га перебувала у власності ОСОБА_2 .

У матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 165594338 від 06.05.2019 (а.с. 15), згідно із яким за ПрАТ "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 1,9758 га, кадастровий номер 0523986800:01:000:0749, що входила до складу спадщини.

Відповідно до Перспективного плану формування територій громад Вінницької області, затвердженого розпорядженням КМУ від 06.05.2020 № 512-р, Яланецька сільська рада увійшла до складу Томашпільської селищної територіальної громади.

Після реформування адміністративного-територіального устрою України в 2020 році, земельна ділянка знаходиться в межах Томашпільської селищної територіальної громади (за межами с. Яланець) Тульчинського району Вінницької області, а її розпорядником є Томашпільська селищна рада.

Після закінчення строку дії Договору оренди позивач продовжує користуватися зазначеною земельною ділянкою та сплачувати орендну плату до бюджету Томашпільської селищної ради, що підтверджується податковою декларацією за 2025 рік.

За твердженням позивача, у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності спадкоємця на спірну земельну ділянку відсутні правові підстави вважати, що Договір оренди землі № 3 від 04.06.2018 припинив свою дію.

19.12.2025 Томашпільська селищна рада листом № 02-08/2491 повідомила позивача про закінчення строку дії Договору та зазначила, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право оренди на спірну земельну ділянку припинено (а.с. 49-50).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.02.2026 № 462710483 (а.с. 50), право власності на земельну ділянку за спадкоємцем, а також право комунальної власності за відповідачем не зареєстровано.

З метою продовження користування земельною ділянкою позивач звернувся до відповідача з листом № 1821 від 08.12.2025 (а.с. 48), у якому просив не чинити перешкод у подальшому обробітку земельної ділянки.

У зв`язку з невизнанням відповідачем права позивача на продовження дії Договору оренди № 3 від 04.06.2018, а також з огляду на позицію відповідача про невідповідність вимогам законодавства другого речення пункту 8 зазначеного Договору в частині встановлення семирічного строку оренди, позивач звернувся до суду із позовом про визнання частково недійсним пункту 8 Договору оренди № 3 від 04.06.2018 та визнання за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749 площею 1,9758 га, яке виникло на підставі зазначеного Договору.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України ).

В силу приписів ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільного кодексу України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За приписами ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, яка кореспондується із ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства

Частиною 5 статті 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

За приписами ст. 1285 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Як убачається з матеріалів справи, за Договором оренди № 3 від 04.06.2018 Приватному акціонерному товариству "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" було передано в оренду неуспадковану земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749 площею 1,9758 га.

Орендодавцем за зазначеним Договором виступила Яланецька сільська рада, правонаступником якої є Томашпільська селищна рада, яка, як орган місцевого самоврядування, прийняла спірну земельну ділянку в управління як спадкове майно відповідно до статті 1285 Цивільного кодексу України.

Згідно із п. 8 Договору, останній укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь-якому випадку діє до моменту закінчення збирання врожаю орендарем. При цьому строк оренди становить не більше 7 років. Після закінчення строку цього договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Рішення Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 20.04.2018 № 130 "Про надання дозволу на передачу в оренду не успадкованих земельних часток (паїв)", передбачено, що земельні ділянки передано в оренду ПрАТ "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" до моменту прийняття спадщини спадкоємцями або оформлення в комунальну власність Яланецької сільської ради строком не більше 7 років.

За приписами ч. 6 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на дату укладення Договору), особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону (ч. 1 ст. 338 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд враховує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів звернення Томашпільської селищної ради до суду із заявою про визнання спадщини, до складу якої входить спірна земельна ділянка, відумерлою, а також доказів ухвалення судового рішення про передачу зазначеного майна у власність Томашпільської територіальної громади.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на момент укладення Договору оренди Яланецька сільська рада, а в подальшому її правонаступник - Томашпільська селищна рада, діяли у спірних правовідносинах не як власники спірної земельної ділянки чи органи, уповноважені здійснювати повноваження власника щодо земель комунальної власності, а як управителі спадщини відповідно до положень статті 1285 Цивільного кодексу України.

Аналогічні обставини встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.12.2025 у справі № 902/946/25, яке набрало законної сили 30.12.2025.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі № 917/1345/17.

Отже, суд враховує як преюдиціальні встановлені у справі № 902/946/25 обставини щодо правового статусу Яланецької сільської ради, а в подальшому Томашпільської селищної ради, як управителя спадщини, а не власника спірної земельної ділянки, оскільки зазначені обставини безпосередньо досліджувалися судом та знайшли своє відображення у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили.

Судом установлено, що пунктом 8 Договору оренди № 4 від 04.06.2018 визначено, що Договір укладено на термін до моменту реєстрації права власності на земельну ділянку, але в будь якому випадку діє до моменту закінчення врожаю. При цьому строк оренди становить не більше 7 років.

Звертаючись із даним позовом, позивач стверджує, що положення другого речення пункту 8 Договору, а саме: "При цьому строк оренди становить не більше 7 років", фактично обмежує строк дії Договору оренди, суперечить частині шостій статті 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення Договору) та порушує його право на користування спірною земельною ділянкою.

На обґрунтування зазначеної позиції позивач посилається на те, що станом на момент звернення до суду право власності на спірну земельну ділянку не зареєстровано ані за спадкоємцем, ані за Томашпільською територіальною громадою, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні правові підстави вважати, що Договір оренди № 3 від 04.06.2018 припинив свою дію.

Оцінюючи наведені доводи позивача, суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент укладення Договору) особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Разом із тим, зміст наведеної норми свідчить про те, що нею визначено граничний момент припинення Договору оренди земельної ділянки, переданої в оренду управителем спадщини, а не встановлено обов`язковість укладення такого Договору виключно до настання відповідної події. Зазначена норма не містить заборони щодо погодження сторонами конкретного строку дії Договору оренди та не встановлює імперативної вимоги щодо безстроковості такого Договору до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

Згідно із ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України (чинного на момент укладення Договору), сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними.

Судом установлено, що, укладаючи Договір оренди № 3 від 04.06.2018, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, у тому числі щодо строку дії Договору, визначеного пунктом 8 Договору, яким передбачено, що строк оренди становить не більше семи років.

Крім того, пунктом 34 Договору сторони погодили умови припинення його дії, зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено, а пунктом 37 Договору визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи є підставою для зміни умов або розірвання Договору.

За змістом статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про оренду землі" передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч. 7 ст. 93 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Договір оренди землі припиняється, у тому числі, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом установлено, що строк дії Договору оренди № 3 від 04.06.2018 закінчився 04.06.2025. При цьому позовну заяву подано до суду у лютому 2026 року, тобто після припинення договірних правовідносин між сторонами.

За таких обставин визнання недійсним положення Договору щодо строку його дії після спливу такого строку не може призвести до поновлення права орендаря на користування земельною ділянкою, оскільки правовим наслідком недійсності правочину є усунення наслідків правочину, що виникли внаслідок його вчинення, тоді як у спірних правовідносинах строк дії Договору оренди вже закінчився, а відповідні правовідносини припинилися.

Суд зазначає, що фактично заявлені позовні вимоги спрямовані на зміну погодженої сторонами умови Договору щодо строку його дії після припинення договірних відносин, що не відповідає принципу правової визначеності та стабільності договірних правовідносин.

Водночас судом установлено, що протягом усього строку дії Договору оренди № 3 від 04.06.2018 жодна зі сторін не заявляла заперечень щодо його умов, у тому числі щодо визначеного пунктом 8 Договору строку оренди. Навпаки, сторони виконували погоджені умови Договору, що свідчить про їх прийняття та відсутність спору щодо відповідного положення Договору до моменту припинення його дії.

Таким чином, враховуючи, що на момент звернення до суду строк дії Договору оренди № 3 від 04.06.2018 закінчився, а право оренди припинилося у зв`язку із закінченням строку, на який Договір було укладено, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання частково недійсним пункту 8 Договору оренди № 3 від 04.06.2018.

Доводи позивача про те, що Договір оренди не припинив своєї дії у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності спадкоємця на земельну ділянку та доказів набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, суд вважає необґрунтованими, оскільки умовами Договору оренди сторони чітко погодили строк його дії та момент припинення договірних правовідносин.

Щодо позовної вимоги про визнання за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749, площею 1,9758 га, яке, на думку позивача, виникло на підставі спірного Договору оренди № 3 від 04.06.2018, суд зазначає, що така вимога не може розглядатися як самостійний та ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки її задоволення безпосередньо залежить від встановлення чинності та правових наслідків зазначеного Договору.

З огляду на те, що основна позовна вимога про визнання частково недійсним пункту 8 Договору оренди № 3 від 04.06.2018 задоволенню не підлягає, а строк дії цього Договору закінчився 04.06.2025, правові підстави для визнання за позивачем права оренди на спірну земельну ділянку відсутні.

Отже, доводи позивача про те, що вимога про визнання права оренди є належним та ефективним способом захисту порушеного права та відповідає змісту спірних правовідносин, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на припущенні про збереження за позивачем права оренди після припинення дії Договору, що не підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення похідної позовної вимоги про визнання за Приватним акціонерним товариством "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0749, площею 1,9758 га.

Щодо заяви Томашпільської селищної ради про застосування строку позовної давності за зустрічним позовом, суд зазначає таке.

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом наведеної норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес особи, за захистом якого та звернулася до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а отже, і обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки судом установлено відсутність підстав для задоволення позову, правила щодо позовної давності у цьому випадку застосуванню не підлягають. Відтак доводи Томашпільської селищної ради щодо спливу строку позовної давності судом не оцінюються.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" в повному обсязі.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. (ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України).

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача (ч. 4 ст. 129 ГПК України).

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6 656,00 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн залишаються за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "ПОДІЛЛЯ" у справі № 902/166/26 залишити за позивачем.

Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 29 липня 2026 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи