Рішення № 138565370, 28.07.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/4022/25

Провадження № 2/309/1509/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Піцура Я. Я.,

за участю секретаря судового засідання Бондаренко В. В.,

представника відповідача Артимича М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки та визнання банку таким, що втратив право вимоги,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (надалі по тексту ПАТ АБ «Укргазбанк») та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки та визнання банку таким, що втратив право вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.09.2008 між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту №204/08 на суму 50 000 доларів США. В забезпечення основного зобов`язання за кредитним договором, 16.09.2008 було укладено договір поруки №204/08-03 між ОСОБА_1 , банком та позичальником. Договір поруки є похідним від основного зобов`язання, що виникає між кредитором і боржником. На день оформлення кредитного договору, ОСОБА_1 працювала керівником Хустського відділення банку і підписала як представник банку кредитний договір із позичальником та договір поруки між собою і банком, вступивши у ньому поручителем. Таким чином, позивачка, будучи працівником банку, підписуючи кредитний договір, як представник починальника не мала права підписувати договір поруки як поручитель, оскільки у такій ситуації вона представляє іншого контрагента. Порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язання, а тому такі правочини матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання. Тобто договір поруки не може розглядатися як окремий договір, а має розглядатися виключно як договір який випливає із змісту основного зобов`язання. Вимогами ч.3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. З огляду на викладене ОСОБА_1 не мала права та достатнього обсягу дієздатності, як представник банку (кредитора), укладати із банком (кредитором) договір поруки як поручитель позичальника. Тому договір поруки, підписаний між банком та ОСОБА_1 є недійсним з моменту його укладення.

Хустським районним судом було розглянуто справу за позовом ОСОБА_1 до відповідачів про визнання договору поруки недійсним. Рішенням від 09.05.2023 (справа №309/2568/18) у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд вказав на те, що ОСОБА_1 не виступала одночасно представником банку на стороні кредитора та безпосередньо поручителем, як фізична особа, тому у даному випадку відсутній порушення. Тобто суд дав оцінку договору поруки виходячи із загальних засад вчинення правочинів. Поза увагою суду залишилося те, що договір поруки не може розглядатися як окремий договір, а є акцесорним і похідним від кредитного договору. Жоден із судів у наступному (як апеляційний, а в подальшому і касаційний) на дану обставину уваги не звернули, і як наслідок дане рішення суду першої інстанції помилково залишено в силі.

Так, апеляційний суд у своїй постанові від 07.12.2023зазначив, що оспорюваний договір поруки від імені Банку підписаний іншою особою Банку, і нормами Закону не заборонено ОСОБА_1 , як фізичній особі, виступити поручителем за кредитним договором укладеним з позичальником ОСОБА_2 . Тобто апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 діяла у договорі поруки не як начальник відділення банку, а як фізична особа, що є неправильним, так як договір поруки не міг розглядатися як договір укладений позивачем як фізичною особою, в силу того, що такий договір є акцесорним.

Касаційний суд, при розгляді справи по суті також підтримав доводи судів попередніх інстанції, вказавши при цьому, що посилання заявниці на те, що договір поруки не є окремим договором, а є лише забезпечувальним договором до основного кредитного договору, не спростовує зазначених висновків судів попередніх інстанцій.

Фактично позиції судів зводилися до презумпції правомірності правочину, і така позиція є помилковою, так вимогами ч.3 ст. 238 ЦК України, прямо вказується на заборону представнику сторони правочину діяти як в інтересах інших осіб, так і в своїх інтересах. Вказана норма є імперативною, а тому говорити про презумпцію правомірності правочину у даному випадку не є правильним твердженням, з боку судів усіх інстанцій.

Також суд першої інстанції послався на відсутність доказів, які б свідчили про порушення при укладенні договору поруки.

Вказане з урахуванням позиції судів наступних інстанцій змусили її відшукувати нові докази у підтримання своєї позиції та доводів щодо недійсності договору поруки.

Вона звернулася до Інституту держави і права ім..В.М. Корецького НАН України з клопотанням провести науково-правову експертизу. Згідно висновку науково-правової експертизи, у пункті 2 Договір поруки від 16.09.2008 за №240/08-03, укладений між ВАТ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 має ознаки недійсності. Згідно п.3 висновку, укладення вищезазначеним способом договору поруки не відповідало вимогам закону та порушувало встановлені державою приписи щодо надання банківських послуг та не враховувало вимоги публічного порядку, що за умовами підтвердження таких обставин належними та допустимим доказами у судовому порядку може кваліфікуватися як ознака нікчемності правочину.

Зауважую, що даний висновок отриманий після закінчення розгляду справи по суту за її попереднім позовом та набрання рішенням законної сили, є новим доказом. При попередньому розгляді справи про визнання недійсним спірного договору поруки, підставою для звернення до суду слугувало посилання на вимоги ч.3 ст. 328 ЦК України. Однак суди неправильно витлумачили норми даної статті і тому нею вжито заходів для виявлення нових доказів, яким є науково-правовий експертний висновок.

Щодо позовної давності , то якщо договір є нікчемним, то застосовується 10-річний строк позовної давності для визнання його недійсним.

Нею у 2018 році подавався позов про визнання недійсним договору поруки і в результаті було прийнято рішення про відмову у задоволенні позову. Таким чином строк позовної давності було перервано.

Посилаючись на викладене просить суд визнати недійсним договір поруки №204/08-03 від 16.09.2008 з момент його укладення та визнати ВАТ «Укргазбанк» таким, що втратив право вимоги за договором поруки №204/08-03 укладеного між ОСОБА_1 , ВАТ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 .

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 14.11.2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позов поданому 28.11.2025, представник ПАТ АБ «Укргазбанк» просить розглянути клопотання про закриття провадження у справі; у разі якщо суд прийде до переконання про відсутність підстав для закриття провадження у справі та про обґрунтованість позовних вимог, то просить застосувати строки позовної давності стосовно даного позову. В обґрунтування вказує, що ОСОБА_1 мала захищати свої права, зокрема у частині визнання чи невизнання своїх зобов`язань як поручителя за договором поруки №204/08-03 від 16.09.2008 у справі №713/2-274/2010 про стягнення банком, зокрема й з неї кредитної заборгованості. По даній справі Верховним Судом 19.11.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, і рішення судів про задоволення позову залишено в силі. У цій справі ОСОБА_1 відзиву на позов та зустрічного позову паро визнання недійсним договору поруки не подавала. Натомість ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АБ «Укргазбанк», третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору поруки (справа №309/2568/18), рішенням Хустського районного суду від 09.05.2023, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07.12.2023, та постановою КЦС від 11.06.2024 року у задоволенні такого позову ОСОБА_1 відмовлено. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України висновок Верховного Суду є обов`язковим. По-друге позивач наразі повторно звертається до суду із позовом про визнання недійсним договору поруки, посилаючись на отримання нових доказів. При цьому позивач змінив процесуальний статус ОСОБА_2 з третьої особи на відповідача. Однак подання повторного позову можливе лише якщо попередній позов був залишений без розгляду, а не відхилений. У даному випадку є рішення ухвалене по суті позову, а тому подання повторного позову є неможливим. Отже наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України. По-третє позивачем пропущено трирічний строк позовної давності. З моменту укладення договору почав спливати строк позовної давності. Позивач помилково вважає, що даний правочин відноситься до нікчемних, до яких застосовується 10-річний строк позовної давності, і що поданням попереднього позову було перервано позовну давність. Однак даний правочин не є нікчемним, а є оспорюваним. Також відсутнє переривання позовної давності внаслідок подання аналогічного позову.

Разом з відзивом на позов представником ПАТ АБ «Укргазбанк» подано клопотання про закриття провадження у справі згідно п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

У відповіді на відзив, поданому 19.12.2025, ОСОБА_1 вважає, що доводи викладені у відзиву не заслуговують на увагу. Так щодо справи №713/2-274/2010, то у такій відсутній відомості про вручення їй судових повісток чи інших повідомлень. Така справа розглянута і її відсутності, що є грубим порушенням у доступі до правосуддя. При подачі апеляційної скарги у 2018 році на це рішення, апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження, позаяк вона на момент розгляду справи №713/2-274/2010 була взагалі за межами України. Щодо посилання представника відповідача на недобросовісність сторін договору, то у поданому нею новому доказу чітко викладені умови та обґрунтування недійсності оспорюваного договору. Вважає, що нікчемність договору не залежить від добросовісності сторін цього договору, так як нікчемний договір не може призводити до правових наслідків для сторін та не залежить від їх поведінки при укладенні. Щодо повторного звернення до суду, то нею наведено новий доказ, якого на момент розгляду первісного позову не було і не могло бути. Висновок наданий нею спростовує доводи судів повністю. Щодо строку позовної давності, то нею подавалася позовна заява про визнання договору поруки недійсним у 2018 році, і судом було відкрито провадження у справі. Вважає, що перебіг позовної давності переривався. Також усі постанови на які посилається відповідач прийняті починаючи з 2019 року, правовідносин між сторонами виникли у 2008 році, сам договір поруки оскаржений у 2018 році, а тому виходячи з норм Конституції України, що жоден Закон не має зворотної дії в часі, дані постанови ВС до даних правовідносин не можуть застосовуватися. У мотивувальній частині відповіді на відзив також заявлено клопотання про витребування із архіву суду цивільні справи №713/2-274/2010 та №309/2568/18 для їх огляду у судовому засіданні.

У запереченні, поданому 02.01.2026, представник відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк» вважає твердження позивача висловлені у відповіді на відзив бездоказовими та безпідставними. Вказує, що ОСОБА_1 мала захищати свої права, зокрема у частині визнання чи невизнання своїх зобов`язань як поручителя за договором поруки №204/08-03 від 16.09.2008 у справі №713/2-274/2010. При розгляді даної справи суд першої інстанції констатував, що ОСОБА_1 була належним чином поінформована про розгляд цієї справи. Хоча апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження, однак за результатом розгляду рішення суду першої інстанції було залишено в силі, що свідчить про те, що позивач не довела в процесі апеляційного перегляду справи недійсність оспорюваного договору поруки. Аналогічно не довела ОСОБА_1 недійсність договору поруки в процесі касаційного перегляду цієї справи. Суди всіх інстанції підтвердили, що ОСОБА_1 є належним відповідачем за вказаним договором поруки та на законних підставах повинна нести солідарну відповідальність за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 . По-друге Драгула А. С. обґрунтовує законність подачі повторного позову саме новим доказом, а не нововиявленою обставиною. Однак ігнорує той факт, що подача повторного позову на підставі нових доказі можливе якщо попередній позову був залишений без розгляду, а не відхилений. По-третє позивача стверджує, що вона не пропустила строки позовної давності на подання позову з приводу на її думку нікчемного правочину, оскільки у 2018 році зверталася до суду із позовом про визнання договору поруки недійсним і тим самим перебіг позовної давності перервався. Проте договір укладено 16.09.2008 року, а позовну вимогу про визнання договору поруки недійсним подано до суду лише 01.04.2019 шляхом подання зави про збільшення позовних вимог, тобто по спливу 10-років, а до цього позовні вимоги стосувалися виключно визнання недійсним кредитного договору. Тому навіть 10 річний термін вона попустила. По-четверте посилаючись на неможливість застосування постанов ВС з обґрунтуванням, що жоден закон не має зворотної дії в часі, ОСОБА_3 помилково ототожнює законодавчі норми з висновками щодо застосування відповідних уже діючих норм права. Такі висновки ВС є обов`язковими та враховуються усіма судами.

03.02.2026 ОСОБА_1 подала письмові пояснення по справі, у яких знову посилається на неможливість застосування відповідних висновків ВС через приписи Конституції України щодо зворотної дії закону у часі. Щодо справи №713/2-274/2010, то на час її розгляду вона перебувала за кордоном, не могла бути присутньою у судових засіданнях, що унеможливлювало звернення із зустрічним позовом про визнання недійсним договору поруки. Тому вона і звернулася у тому ж 2018 році з вимогами про визнання недійсним договору поруки. Підставою для звернення було посилання на вимоги ч.3 ст. 238 ЦК України. Вимога у цій нормі є імперативною, такі норми прямо вказує, що така поведінка є неприпустимою. Йдеться про грубе порушення публічних інтересів, є взаємозв`язок зі ст. 228 ЦК України, і відповідно такий договір може бути визнаний нікчемним. Тому на такі договори позовна давність не поширюється. Щодо загальної позовної давності у три роки, то такий строк також не втрачено, оскільки рішення за первісним позовом набрало законної сили 27.12.2023, і з того час строк обчислюється заново. При попередньому розгляді справи відповідач у даній справі ОСОБА_2 брав участь як третя особа без самостійних вимог на предмет спору. У даній с праві ОСОБА_2 залучений як співвідповідач, тобто нею пред`явлено позов до кредитора і боржника. Тобто різниця між сторонами у попередній справі є суттєвою, а тому клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі не заслуговує на увагу. Вказує, що новим доказом, а не нововиявленою обставиною є науково-практичний висновок. Тому вважає, що її позовній вимоги ґрунтуються виключно на вимогах закону та підлягають до задоволення.

31.03.2026 ОСОБА_1 подала додаткові пояснення у справі. Вказує, що даний позов ґрунтується на новому доказі і нею пред`явлено нову вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, що є новою позовною вимогою і тому цей позов не є тотожним. Рішення судів при попередньому розгляді в деякій мірі своєю помилковістю саме й порушили принцип верховенства права, оскільки неправильно витлумачили норми ч.3 ст. 238 ЦКУ. Такі рішення суду підривають фундаментальні принципи основ правосуддя в демократичній державі і мають бути виправлені самим же судом, який створив даний прецедент. Також є надуманим висновок апеляційного суду у справі №713/2-274/2010 про її належне повідомлення судом першої інстанції про час і місце розгляду справи. Так, на рекомендованому повідомленні про судове засідання від 30.10.2009 міститься невідомий підпис, але не її, що судом проігноровано. У подальшому вона не отримувала жодних повідомлень. У 2010 році вона виїхала на заробітки за межі України і з 02.02.2010 перебувала на роботі за кордоном, рішення суд ухвалив 18.05.2010, тобто без її участі. Тобто надумані доводи апеляційного суду призвели до відмови у задоволенні апеляційної скарги. Касаційний суд у свою чергу не надав належної оцінки рішенням судів попередньої інстанції.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 30.04.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк» про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Також ухвалою суду від 30.04.2026 року вирішено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та доручено канцелярії Хустського районного суду Закарпатської області надати з архіву суду цивільні справи №713/2-274/2010 та №309/2568/18 для їх огляду та дослідження у судовому засіданні.

22.05.2026 ОСОБА_1 подала ще одні додаткові пояснення по суті позовних вимог. Указує, що ознайомившись з матеріалами цивільної справи №713/2-274/2010 надає додаткові пояснення. Апеляційний суд у постанові від 16.01.2020 указав, що ОСОБА_3 була повідомлена про розгляд справи в судове засіданні призначене на 30.10.2009 (а.с. 83 т.1), у подальшому повідомлялася про судові зсіданні через оголошення у пресі (а.с.91, 100, 101 т.1). Також послався на направлення їй та тримання досудової вимоги (а.с.34, 35 т.1). І апеляційний суд зробив висновок по те, що їй було достеменно відомо про наявність заборгованості та наявність цивільної справи. Такі висновки апеляційного суду є щонайменше дивними, оскільки ніяких вимог та повістко не отримувала, а підписи на цих вимогах та повідомленні та її підпис на паспорті зовсім різні. На жодних повідомленнях про вручення поштової кореспонденції вона не розписувалася, жодної повістки в суд вона не отримувала. А яким чином вона могла бути повідомлена про судове засідання через засоби масової інформації, якщо у той час вона була за кордоном. Тобто у свій висновок апеляційний суд поклав надуманий висновок про нібито її обізнаність щодо даної цивільної справи. Щодо справи №309/2568/18 то ВС розглядав договір поруки як окремий договір. Висновки ВС не узгоджуються з вимогами ч.3 ст. 328 ЦК України, що фактично підтвердив Науково-правовий висновок поданий нею до даного позову. Суди невірно витлумачили ч.3 ст. 328 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи. Апеляційний суд також сказав, що вона мала себе захищати в судовому процесі про стягнення коштів, заперечуючи проти відповідного позову, наприклад з тих підстав, що порука припинилася, пославшись на правову позицію Великої Палати ВС у постанові від 26.01.20221 в справі №522/1528/15-ц. Однак ці висновки ВС не можуть бути застосовані до даних правовідносин, так як правовідносини щодо поруки виникли у 2009 році, ВС свій висновок виклав у 2021 році, тобто навіть після пред`явлення нею позову у 2018 році. Конституція України дає чітке тлумачення дії законів у часі і декларує, що жоден закон не має зворотної дії в часі і до правовідносин, що виникають у спорі застосовуються закони та приписи, що діяли на момент їх вчинення. Насамкінець звертає увагу, що відповідачем не надано жодних заперечень щодо поданого Науково-правового висновку щодо недійсності оспорюваного договору поруки.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатській області від 25.05.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні представник відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк» - Артимич М.М. просив відмовити у задоволенні позову. Вказує, що ОСОБА_1 мала захищати свої права, зокрема у частині визнання чи невизнання своїх зобов`язань як поручителя за договором поруки №204/08-03 від 16.09.2008 у справі №713/2-274/2010 про стягнення банком, зокрема й з неї кредитної заборгованості. По даній справі Верховним Судом 19.11.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, і рішення судів про задоволення позову залишено в силі. Також ОСОБА_1 уже зверталася до суду із позовом до АБ «Укргазбанк», третя особа ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору поруки (справа №309/2568/18), і судовим рішенням у задоволенні такого позову ОСОБА_1 відмовлено. Позивач наразі повторно звертається до суду із позовом про визнання недійсним договору поруки, посилаючись на отримання нових доказів, що не припустимо. Також позивачем пропущено позовну давність, яка у даному випадку не переривалася. Посилання позивача на статтю 58 Конституції України помилкове, так як така застосовується до законів. Щодо долученого д позову висновку експерта, то такий не може братися до уваги оскільки у ньому не вказано, що він складається для подання до суду, та не зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність. А тому просить відмовити у задоволенні позову через безпідставність, а якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позову, то відмовити у його задоволенні через сплив строків позовної давності.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Окрім того 22.05.2026 подала додаткові пояснення по суті вимог, у яких просить справу розглянути у її відсутності.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до ч.11 ст. 128 ЦПК України, шляхом оголошення повідомлення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Заслухавши думку представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, та цивільних справ №713/2-274/2010 та №309/2568/18, оцінивши докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі начальника відділення № 7 м. Хуст, вул. Б. Хмельницького, 15 ОСОБА_1 , діючої на підставі Положення про відділення № 7 Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» та в межах довіреності № 298 від 27 травня 2008 року, і ОСОБА_2 , було укладено кредитний договір № 204/08, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у в сумі 50 000 доларів США, на строк по 15.09.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,4 % річних (а.с.30-32).

16 вересня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі заступника директора Ужгородської філії Гоголя М. І., що діє на підставі довіреності від 07 квітня 2008 року за № 476 (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір поруки № 204/08-03, за умовами якого між сторонами виникли зобов`язальні відносини, що пов`язані із забезпеченням виконання кредитного договору (а.с.33, 34).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 зазначеного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору від 16 вересня 2008 року № 204/08, укладеному кредитором з позичальником, згідно з яким позичальнику надається кредит в сумі 50 000,00 дол. США на строк з 16 вересня 2008 року по 15 вересня 2015 року, зі сплатою 14,4 % річних, з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань по кредитному договору.

Також убачається, що рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року в справі № 713/2-274/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та, ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 54 179,07 дол. США та 11 712,27 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та, ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 730,00 грн судових витрат.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 змінено рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року в частині солідарного стягнення судового збору, стягнуто на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та, ОСОБА_1 по 576,67 грн з кожного. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року залишено без змін (а.с.79-88).

Окрім того убачається, що у вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору (справа №309/2568/18).

У квітні 2019 року позивачка збільшила позовні вимоги вимогою про визнання недійсним договору поруки від 16 вересня 2008 року №2004/08-03 (Том 1, аркуші 102-104 справи № 309/2568/18).

На обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсним договору поруки ОСОБА_1 зазначала, що 16 вересня 2008 між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір споживчого кредиту № 204/08 на суму 50 000,00 дол. США. З метою забезпечення виконання основного зобов`язання за кредитним договором, 16 вересня 2008 року укладено договір поруки № 204/08-03 між нею, банком та позичальником. Посилалася на те, що на день оформлення кредитного договору вона перебувала на посаді начальника відділення № 7 м. Хуст Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк», підписала від імені банку кредитний договір та договір поруки. Вважала, що будучи працівником банку, підписуючи кредитний договір, як представник позичальника, вона не мала права підписувати договір поруки, як поручитель, оскільки вона представляє іншого контрагента. Тобто одній і тій же особі забороняється представництво двох контрагентів у договірних відносинах. Тобто такий договір поруки є недійсним відповідно до ст.238 ЦК України. Також зазначала, що вона не мала права та достатнього обсягу дієздатності як представник банку (кредитора) укладати з банком (кредитором) договір поруки як поручитель позичальника. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір поруки від 16 вересня 2008 року № 204/08-03 з моменту його укладення.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 04 грудня 2019 року залучено ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 16 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині визнання недійсним кредитного договору залишено без розгляду.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійним договору поруки відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року залишено без змін.

Постановою Верхового Суду від 11 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 09 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року залишено без змін (а.с.89-102).

У вказаній постанові Верховного Суду зроблено наступний правовий висновок.

«41. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

42. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

43. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

44. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

45. Згідно з частинами першою та третьою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

46. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

47. Звертаючись до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним, ОСОБА_1 посилалася на порушення положень частини третьої статті 238 ЦК України при його укладенні.

48. Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

49. Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено використовувати представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

50. Водночас словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти так, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або у інший спосіб на шкоду інтересам довірителя, зокрема на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

51. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19, від 30 травня 2024 року у справі № 606/883/22.

52. Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

53. Згідно із статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

54. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

55. Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

56. Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

57. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

58. Отже, якщо представник вчинив правочин від імені особи, яку він представляє, не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

59. Встановивши, що спірний договір поруки укладений між кредитором ВАТ АБ «Укргазбанк», від імені якого діяв заступник директора Ужгородської філії Гоголь М. І. на підставі довіреності від 07 квітня 2008 року № 476, поручителем Драгула А.С., яка діяла від власного імені та у власних інтересах, а також позичальником ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати його таким, що укладений з порушенням припсиів частини третьої статті 238 ЦК України.

60. Посилання заявниці на те, що договір поруки не є окремим договором, а є лише забезпечувальним договором до основного кредитного договору, не спростовує зазначених вище висновків судів попередніх інстанцій.

61. Положеннями статті 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов`язання чи його види можуть визначатися виключно самим основним зобов`язанням, а учасники цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов`язання.

62. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.

63. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

64. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

65. Суд апеляційної інстанції доречно звернув увагу на суперечливу поведінку позивачки, яка добровільно взявши на себе зобов`язання за договором поруки у 2008 році, звернулася до суду з позовом про визнання його недійсним з підстав порушення нею ж порядку представництва інтересів банку лише після ухвалення рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 про стягнення на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку, у тому числі з неї, як поручителя.

66. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

67. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

68. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

69. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутнім права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора (пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

70. Судом апеляційної інстанції правильно враховано, що станом на дату пред`явлення позову про визнання договору поруки недійсним кредитор ПАТ АБ «Укргазбанк» вже реалізував своє право на стягнення заборгованості за кредитним договором з солідарних боржників, у тому числі з ОСОБА_1 , на підставі положень оспорюваного договору поруки. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 54 179,07 дол. США та 11 712,27 грн. ОСОБА_1 скористалася своїм правом на апеляційне і касаційне оскарження цього судового рішення, за результатами розгляду її скарг рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року було змінено лише в частині солідарного стягнення судового збору (постанова Закарпатського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, постанова Верховного Суду від 19 листопада 2020 року).

71. Посилання касаційної скарги на те, що рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 травня 2010 року у справі № 713/2-274/2010 не набрало законної сили на момент звернення до суду з позовом у справі, що переглядається в касаційному порядку (вересень 2018 року), колегія суддів відхиляє.

72. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку порядку укладення оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки з підстав порушення приписів частини третьої статті 238 ЦК України.».

У вказаному висновку Верховного Суду наведено аж три підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 : 1) відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки з підстав порушення приписів частини третьої статті 238 ЦК України; 2) суперечливість поведінки позивачки, яка добровільно взявши на себе зобов`язання за договором поруки у 2008 році, звернулася до суду з позовом про визнання його недійсним з підстав порушення нею ж порядку представництва інтересів банку; 3) реалізація банком свого права на стягнення заборгованості за кредитним договором з солідарних боржників, у тому числі з ОСОБА_1 , на підставі положень оспорюваного договору поруки, у справі № 713/2-274/2010 на дату пред`явлення позову.

Згідно ч. ч.5, 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже відповідно до зазначених приписів ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та ЦПК України суд у даній справі враховує висновок ВС у справі №309/2568/18.

Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що відповідні висновки ВС не можуть враховуватися виходячи з норм Конституції України (стаття 58), згідно яких жоден закон не має зворотної дії в часі, то суд вважає такі доводи абсолютно недоречними. Так, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Суд констатує, що висновок ВС не є ні законом, ні іншим нормативно-правовим актом, а отже на нього не поширюються приписи статті 58 Конституції України. Висновок ВС є результатом правозастосовної діяльності (тлумачення норм права) найвищого судового органу України, і такий висновок може і повинен судами застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття. Визначальним для можливості його застосування є питання чи ревалентними (аналогічними) є обставини обох справ, та чи стосується він питання застосування тієї самої (у такій самій редакції) норми права, і в даному такі обставини наявні, отже суд повинен враховувати такий висновок ВС у справі №309/2568/18.

Відносно покликання ОСОБА_1 на долучений до позову висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (а.с.7-29), який за її твердженням є новим доказом, отриманим після ухвалення постанови ВС у справі №309/2568/18 і на її думку свідчить помилковість такого висновку ВС та відповідно підставність її позову, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Так, у такому висновку вказано, що: договір споживчого кредиту №204/08 та договір поруки №204/08-03 мають ознаки недійсності; укладення 16.09.2008 договору споживчого кредиту №240/08 та договору поруки №204/08-03 мало місце в умовах конфлікту інтересів, зумовлювало подальше виконання таких правочинів в умовах конфлікту інтересів, не відповідало встановленим вимогам закону щодо необхідного обсягу правової охорони інтересів споживачів, порушувало встановлені державою приписи щодо надання банківських послуг у сфері споживчого кредитування та не враховувало вимоги публічного порядку, - що, за умови підтвердження таких обставин належними та допустимими доказами у судовому порядку, може кваліфікуватися як ознака нікчемності правочинів з усіма подальшими наслідками відносно до конкретної фактичної ситуації, залежно від ініціатора спору та вимог, які ним перед судом будуть заявлені.

Суд констатує, що указаний вище висновок не може вважатися висновком експерта у розумінні ст.102 ЦПК України, оскільки у частині 2 вказаної норми в імперативній формі зазначено, що предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Щодо оцінки даного висновку науково-правової експертизи з точки зору «Висновку експерта у галузі права», то відповідно до приписів ст.115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань. Тобто долучений ОСОБА_1 до позову висновок науково-правової експертизи не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду, а тому за жодних обставин не може ставити під сумнів висновок ВС у справі №309/2568/18, який суд повинен ураховувати при застосуванні норм права (ч.3 ст. 238 ЦПК України) у силу приписів ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відтак суд відхиляє усі посилання позивача на зазначений висновок науково-правової експертизи, оскільки такий за жодних обставин не може бути підставою для задоволення її позову.

Щодо інших доводів ОСОБА_1 , які стосуються розгляду справи по суті (не стосуються строків позовної давності), що викладені нею у відповіді на відзив та поясненнях, то такі ґрунтуються на її запереченні щодо покликання у постанові ВС у справі №309/2568/18 на третю обставину для відмови у задоволенні її позову, а саме на те, що банк уже реалізував своє права на стягнення заборгованості за кредитним договором з солідарних боржників, у тому числі з ОСОБА_1 , на підставі положень оспорюваного договору поруки, у справі № 713/2-274/2010 на дату пред`явлення позову. Відповідні доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що під час розгляду справи № 713/2-274/2010 судом першої інстанції не було належним чином її повідомлено про час і місце судового розгляду, а тому вона не могла у межах розгляду цієї справи пред`явити зокрема зустрічний позов про визнання недійсним договору поруки. Водночас відповідним доводам ОСОБА_1 давалася оцінка судом апеляційної інстанції у постанові Закарпатського апеляційного суду від 16.01.2020 року та постанові Верховного Суду від 19.11.2020 року, і судами апеляційної та касаційної інстанції констатовано про належне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, та відхилено відповідні доводи апеляційної та касаційної скарг. Заперечуючи наразі даний факт, з посиланням на те, що підпис на відповідному рекомендованому повідомленні про судове засідання не її, а також, що у подальшому вона не могла повідомлятися про судові засідання через оголошення у пресі, - ОСОБА_1 фактично намагається поставити під сумнів обставини встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що неприпустимо в силу імперативних приписів ч.4 ст. 82 ЦПК України. Отже усі відповідні доводи ОСОБА_1 також є недоречними.

Загалом суд констатує, що усі доводи ОСОБА_1 про нібито помилковість висновку ВС у справі №309/2568/18 і неможливість його застосування, є безпідставними, а тому суд у даному випадку враховує указаний висновок ВС виходячи з якого, пред`явлена наразі позовна вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки не може бути задоволена.

Щодо покликання ОСОБА_1 , що оспорюваний нею договір поруки є також нікчемним, з посиланням на ст.. 228 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Так ОСОБА_1 пред`явила позовну вимогу про визнання недійсним договору поруки з підстав передбачених ч.3 ст. 238 К України, жодного обґрунтування щодо нікчемності даного правочину з посиланням на ст. 228 ЦК України, її позовна заява не містить, заяву про зміну підстав позову у порядку передбаченому ч.3 ст. 49 ЦПК України, ОСОБА_1 не подавала, фактично про нікчемність даного правочину ОСОБА_1 вперше покликалася у додаткових поясненнях від 03.02.2026.

Однак з огляду на те, що при твердженні учасника справи про нікчемність правочину суд зобов`язаний надати їм оцінку, суд оцінюючи доводи ОСОБА_1 з цього приводу зазначає наступне.

Так у своїх додаткових поясненнях ОСОБА_1 посилається на те, що даний правочин є нікчемним відповідно до ст. 228 ЦК України, оскільки гурбо порушує публічні інтереси, так як порушує імперативну заборону встановлену нормою ч.3 ст. 238 ЦК України. Факт порушення таких приписів установлений висновком науково-правової експертизи.

Водночас, як уже було вищезазначено судом, відсутність порушення приписів ч.3 ст. 238 ЦК України уже встановлена ВС у справі №309/2568/18, а відповідний висновок науково-правової експертизи не може братися у даному аспекті до уваги, про що судом уже зроблено висновок вище. Якихось інших підстав, в обґрунтування невідповідності оспорюваного договору поруки приписам ст. 228 ЦК України та його нікчемності позивачем не наведено. А тому суд відхиляє доводи позивача про нікчемність договору поруки від 16 вересня 2008 року №2004/08-03.

Окрім того суд вважає зазначити наступне.

Указаний вище висновок викладений у постанові ВС у справі №309/2568/18, є не тільки висновком ВС щодо застосування відповідних норм права у розумінні ч.4 ст. 263 ЦК України, а є також судовим рішенням яким уже вирішено позов ОСОБА_1 про визнання недійсними цього ж договору поруки №204/08-03 з цих же підстав (ч.3 ст. 238 ЦК України). Отже, пред`явивши наразі нову аналогічну позовну вимогу про визнання недійсним договору поруки №204/08-03 з цих же підстав (ч.3 ст. 238 ЦК України), змінивши при цьому процесуальний статус третьої особи ОСОБА_2 на відповідача (що фактично і слугувало підставою для відмови у закритті провадження у справі мотиви з приводу даного процесуального питання викладені в ухвалі суду від 30.04.2026), долучивши новий доказ, посилаючись при цьому на помилковість висновку ВС у постанові від 11 червня 2024 року, ОСОБА_1 фактично намагається поставити під сумнів остаточне судове рішення ухвалене щодо неї у відповідних правовідносинах, що порушує принцип поваги до остаточного судового рішення (res judicata) та принцип юридичної визначеності, та є неприпустимим. Указане є ще одною додатковою, самостійно та обов`язковою підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки.

А отже позовна вимога про визнання недійсним договору поруки не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання банку таким, що втратив право вимоги (застування наслідків недійсності правочину), то така фактично є похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору поруки, а тому також задоволенню не підлягає.

Узагальнюючи наведене суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити через безпідставність.

Оскільки судом зроблено висновок про відмову у задоволенні позову через безпідставність, то суд не дає оцінки усім доводам сторін щодо пропуску строків позовної давності.

Судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 51, 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки та визнання банку таким, що втратив право вимоги - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», місцезнаходження 03087, м.Київ, вул.Єреванська, 1, ЄДРПОУ 23697280.

Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 29 липня 2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Піцур Я.Я.