Рішення № 138564870, 17.07.2026, Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 592/17429/25

2/579/528/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 липня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області

у складі головуючого судді - Моргуна О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.

з участю представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кролевець цивільну справу за позовною заявою Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

в с т а н о в и в:

Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача аліменти на особистий рахунок дитини в розмірі 1/4 частки її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня подання заяви і до повноліття дитини.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позов підтримав .

Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала, в судове засідання з`явилася, проти позову заперечила, просить позов не задовольняти . В судовому засіданні пояснила, що від спільного подружнього життя з ОСОБА_4 мають дитину ОСОБА_3 , до них поселилася ОСОБА_5 і згодом ОСОБА_4 став проживати з нею, ОСОБА_5 , вона вимушена була покинути ОСОБА_4 , це відбулося в 2023 році . Він, ОСОБА_4 , їй дитину не віддав і ОСОБА_3 залишилася проживати в його новоствореній сім`ї. Вона боялася ОСОБА_4 , він до неї застосовував насильство. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перешкоджали їй у спілкуванні з дитиною. Коли ОСОБА_4 мобілізували, вона намагалася спілкуватися з дитиною, однак ОСОБА_5 їй перешкоджала, а пізніше повідомила, що дитина проживає не з нею, а десь за Сумами. Служба у справах дітей їй не надсилала повідомлень, не телефонувала про необхідність забрати дитину та не повідомляла про місцезнаходження дитини . Вона бажає займатись вихованням та утриманням дитини. ОСОБА_2 просить не позбавляти її батьківських прав, повернути дитину в сім`ю.

Третя особа в судове засідання не з`явився , за змістом поданої заяви до управління служби у справах дітей, проти позову не заперечує (а.с.19).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням зазначеного положення ЦПК України та клопотання учасників справи, суд вирішив можливим розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

По справі встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі, від спільного подружнього життя мають дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4).

Відповідач ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання адреса АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Батько дитини перебуває у військовій частині з 26 січня 2025 року (а.с.9), зареєстрував шлюб 12 вересня 2025 року з ОСОБА_5 (а.с.10).

Дитина ОСОБА_3 потрапила до лікарі 29.01.2025 року з сім`ї ОСОБА_5 (а.с.12).

30.01.2025 року ОСОБА_3 взята на облік як дитина, яка перебуває в складних життєвих умовах (а.с.13).

За змістом характеристики від 18.02.2025 року дитини ОСОБА_3 з навчального закладу ЗОШ І-ІІІ ступенів № 5 м. Суми дитина проживає в сім`ї ОСОБА_5 (а.с.14), що крім іншого підтверджується і направленням на влаштування дитини до Хоружівського центру соціально-психологічнї реабілітації дітей області (а.с.16).

Згідно повідомлення Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 24.06.2026 року дитина потребує медичного обстеження , проживає з мачухою ОСОБА_6 , яка не здійснює належним чином догляд , не забезпечує потреби дитини (а.с. 78).

За висновком органу опіки та піклування Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 8.01.2026 року було прийнято рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 43).

Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 умови проживання не задовільні, не прибрано, продукти харчування у мінімальному розмірі. (а.с.68).

ОСОБА_2 пояснила, що її ніхто не попереджав про обстеження її умов проживання , вона отримує пенсію по інвалідності та допомогу як внутрішньо переміщена особа , намагається влаштуватися на роботу , підробляє , утримує господарство 15 курей та обробляє присадибну ділянку. В будинку вона прибрала .

Станом на день розгляду справи дитина ОСОБА_3 перебуває в КНП «Дитяча клінічна лікарня Святої Зінаїди» Сумської міської ради (а.с. 75).

ОСОБА_2 пояснила, що її ніхто про це не повідомляв , вона вважала, що дитина проживає з ОСОБА_7 , з якою у неї неприязні відносини, і яка перешкоджала у спілкуванні з дитиною . Бажає повернути дитину в сім`ю.

Згідно ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, бажає проживати, займатись вихованням , утриманням дитини та повернути дитину в сім`ю, з чого слідує, що вона не втратила інтерес до своєї дитини.

Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Сторонам, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Тобто, відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. ст. 78-80 ЦПК України, зазначені ним обставини.

Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Правові норми та судова практика мають застосовуватися таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Як зазначено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 752/2177/22 (провадження № 61-4447св23) доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).

Суди у цивільних справах не оцінюють професійність, якість чи своєчасність правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду (див. ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 554/4001/17, провадження № 61-20093ск21).

Матеріали справи не містять доказів та й доводів, які б свідчили про наявність перешкод для позивача щодо своєчасного звернення за професійною правничої допомогою.

Тобто час такого звернення залежав виключно від його волевиявлення.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд не приймає до уваги довідку КУ «Сумська міська клінічна лікарня Святої Зінаїди» від 22.08.2014 року, яка стосується ОСОБА_2 , 1986 р.н. (а.с.21), оскільки відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 5).

З наданих позивачем доказів судом не встановлено, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд вважає, що висновок органу опіки та піклування, щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини є недостатньо обрунтованими та таким, що суперечить інтересам дитини, оскільки судом встановлено, що відповідач бажає спілкуватися, виховувати та утримувати дитину , вживала заходів до спілкування з дитиною, однак внаслідок створення батьком дитини іншої сім?ї їй чинили перешкоди , мати дитини бажає виховувати свою дитину.

Керуючись ст.19 СК України суд не погоджується з вищевказаним висновком щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Суд не вбачає підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин даної справи не доведено; належних та допустимих доказів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, позивачем не надано.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також те, що дитина проживала з батьком та його дружиною, в іншому населеному пункту , а мати бажає займатись вихованням дитини, суд прийшов до висновку, що в позові Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав необхідно відмовити в повному обсязі за недоведеністю.

Представник позивача серед іншого просить стягнути з відповідача аліменти на особистий рахунок дитини в розмірі 1/4 частки її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня подання заяви і до повноліття дитини.

В судовому засіданні не встановлено підстав для позбавлення батьківських прав позивача, а намір повернути відповідачем дитини в сім`ю виключає стягнення аліментів на утримання дитини , тому позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини є передчасними та не підлягають задоволенню.

Крім того згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі.

Згідно ст. 3 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована, серед іншого на утвердження ґендерної рівності та недопущення дискримінації за ознакою статі.

Враховуючи ґендерну рівність та недопущення дискримінації за ознакою статі, як батько так і мати дитини зобов`язані утримувати неповнолітню дитину .

Таку можливість надання утримання батьком представник позивача розуміє в силу своїх службових обов`язків , при цьому тягар відповідальності просить перекласти на матір.

Крім того позивач звернувся з позовом в жовтні 2025 року , а за змістом довідки представника позивача від 24.06.2026 року дитина проживає з мачухою ОСОБА_6 .

При цьому представник позивача, якому надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їй законом, не надала доказів, на які вона посилається як на підставу своїх вимог в частині позову про стягнення аліментів.

Судом не встановлено підстав для задоволення позову.

Інші доводи представника позивача, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява №4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.ст.150, 155, 164, 167 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 5, 81, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,-

у х в а л и в:

Відмовити повністю в задоволенні позову Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, місцезнаходження: 40024, м.Суми, вул. Харківська, 35, ЄДРПОУ 34743343, в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання ВПО: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_4 , місцепроживання: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_2 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 27 липня 2026 року.

Суддя О. В. Моргун