Рішення № 138564729, 24.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/3294/26

№ 2/183/3806/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про:

-визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі позивач) через представника адвоката Ткачук Л. Р., звернувся до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (до перейменування Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 липня 1986 року, на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєрськодонецької міської ради від 01 липня 1986 року № 290, ОСОБА_1 видано Ордер № 484 на вселення його та членів його сім`ї, що складається з 4 осіб в 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому ОСОБА_1 було здійснено ряд грошових внесків з метою подальшого викупу квартири, що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, Сєвєродонецьке міське бюро технічної інвентаризації посвідчує, що кооперативна квартира АДРЕСА_3 , кооператив ОЖСК, зареєстрована за громадянином ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі довідки ОЖСК № 481 від 22 листопада 1994 року про виплату за квартиру, про що зроблено запис в реєстрову книгу № 23 за реєстровим номером 649 від 20 січня 1995 року. Підтвердженням даного факту міститься в технічному паспорті на кв. АДРЕСА_2 , інвентарний номер 9053, реєстровий номер 649. У розділі «Власник» зазначено ОСОБА_1 , в розділі «Документ, що підтверджує право власності» реєстраційне посвідчення видане БТІ 20 січня 1995 року на підставі довідки ОЖСК № 481 від 22 листопада 1994 року про виплату квартиру.

09 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області для проведення реєстрації його права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, 11 грудня 2025 року отримав відмову за № 82331032, так як «...подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.».

Згідно з відповіддю комунального підприємства «Сіверськодонецьке бюро технічної інвентаризації» від 18 лютого 2026 року № 580, інформація щодо об`єктів нерухомого майна по Сіверськодонецькій міській територіальній громаді зберігалась в архіві комунального підприємства Сіверськодонецьке БТІ (надалі БТІ) на паперових носіях. Оскільки архівні документи БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, та згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, Сіверськодонецька міська територіальна громада включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, надати інформацію щодо зареєстрованих до 01 січня 2013 року прав власності, що зберігаються в архівних справах, на сьогоднішній день не вбачається за можливе.

Враховуючи відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення невизнаного права власності на квартиру, позивач звернувся до суду з цим позовом у порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.

Постановленою суддею ухвалою від 01 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивача витребувано для огляду в судовому засіданні оригінали, або нотаріально засвідчені копії доказів, доданих у копіях до позову у виді реєстраційного посвідчення та технічного паспорта. 28 квітня 2026 року позивачем виконано ухвалу суду.

Постановленою судом ухвалою від 22 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач, його представник у судове засідання не з`явились, представник надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи, проведення всіх судових засідань без його участі. Просив вирішити справу відповідно до вимог чинного законодавства, процесуальну позицію у справі поклав на розсуд суду.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи висновує таке.

З дослідженої судом, засвідченої Кавацюк Н. Я., приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу, за № 324, копії Реєстраційного посвідчення, виданого Сєвєродонецьким міським бюро технічної інвентаризації 20 січня 1995 року, б/н, що містить печатку установи та підпис Начальника БТІ, кооперативна квартира АДРЕСА_4 , кооператив ОЖСК, зареєстрована за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі довідки ОЖСК № 481 від 22 листопада 1994 року про виплату за квартиру. Відомості про право власності записані в реєстрову книгу № 23 за реєстровим № 649. дод.кн. № 1, стор. 15 /а.с.33/

З дослідженого судом оригінала технічного паспорта квартири АДРЕСА_2 вбачається підтвердження відомостей про дійсного власника ОСОБА_1 (реєстраційне свідоцтво, видане СБТІ 20 січня 1995 року на підставі довідки ОЖСК 481 від 22 листопада 1994 року про виплату за квартиру). Технічний паспорт містить печатку Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк, підписи посадових осіб /а.с.34/.

Відповідно до копії довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 03 грудня 2025 року, місце проживання позивача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.8/. Відповідно до копії довідки від 12 квітня 2022 року № 2615-7001041327 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_5 /а.с.7/.

Також судом досліджені надані позивачем у засвідчених копіях: довідка від 09 січня 1992 року № 296 про оплату ОСОБА_1 позички, як члена кооперативу /а.с.9/, сповіщення ОСОБА_1 про сплату за інвентаризаційні роботи по замовленню за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.10/, домова книга за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.11-12/, квитанція від 06 вересня 1984 року про здійснення ОСОБА_1 внеску за кооперативну квартиру /а.с.14-15/, ордер № 48н від 02 липня 1986 року, виданий ОСОБА_1 на право зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.16/, розрахункова книжка /а.с.21-22/, які підтверджують, у сукупності, доводи про користування позивачем спірним майном.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Попович В. В., Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року № 82331032 відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Підставою відмови вказано те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження /а.с.19/.

Розпорядженням Сєвєродонецької міської військової адміністрації № 47-ВА від 19 січня 2024 вулиця Курчатова у місті Сєвєродонецьк перейменована на вулицю Князя Володимира.

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнання державою факту належності позивачеві майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Вирішуючи позов суд ураховує таке.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділу); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

Позивач має документи, що засвідчують його право власності (Реєстраційне посвідчення, довідка від 09 січня 1992 року № 296 про оплату ОСОБА_1 позички, як члена кооперативу).

Разом із тим, Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Так, згідно зі ст. 141 ЖК України у редакції, чинній на 1994 рік, особі, прийнятій до членів житлово-будівельного кооперативу, за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, надається окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат, відповідно до кількості членів сім`ї, суми її пайового внеску і граничного розміру жилої площі, передбачуваного Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу.

За ст. 15 Закону України «Про власність», чинного на 1994 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

На момент набуття позивачем права власності діяла Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена наказом Мінкомунгоспу від 31 січня 1966 року, п. 23 якої передбачав, що на підставі перевірених документів і свого висновку бюро технічної інвентаризації вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою. Якщо на документі про право особистої власності на будинок немає місця для реєстраційного напису, власникові надається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною правовстановлюючого документа. Установі, підприємству або організації про проведену реєстрацію бюро технічної інвентаризації видає реєстраційне посвідчення. Після проведення первинної реєстрації будинків та домоволодінь, бюро технічної інвентаризації повинно вести реєстрацію всіх змін в правовому стані будинків або домоволодінь (п.31). Послідуюча реєстрація переходу права власності від одних установ, підприємств, організацій та громадян до других провадиться на підставі документів, оформлених у встановленому законом порядку (п.32). Бюро технічної інвентаризації на документах, пред`явлених до реєстрації, які свідчать про перехід права власності на будинок або домоволодіння, проставляє реєстраційний напис за встановленою формою без складання висновку про реєстрацію (п.33). Зміни в правовому стані повинні бути внесені в реєстрову книгу з посиланням на документ, на підставі якого ці зміни записані (п.34).

При цьому, до 24 травня 2001 року порядок складання та видачі технічного паспорта на будинок регулювався Інструкцією про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої Наказом статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року № 380, згідно з п. 2.1 якого, головними документами, які встановлюють право власності на будівлі є, в тому числі, реєстраційні посвідчення комунальних органів. Вказана інструкція втратила чинність на території України на підставі Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127.

Позивачем право власності набуте у 1995 році. Надане позивачем Реєстраційне посвідчення, видане комунальним органом, який здійснював видачу документів, що посвідчують право власності Сєвєродонецьким БТІ. Саме лише відсутність свідоцтва про право власності, за умови наявності реєстраційного посвідчення та даних технічного паспорта, виданого органом, яким проведено запис на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах) не може бути підставою для заперечення державою права, набутого відповідно до норм діючого на час набуття законодавства та пов`язаного з реалізацією права члена житлового будівельного кооперативу.

Виходячи з викладеного, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем доведено його право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивач не може розпоряджатися своїм майном, що порушує його права власності, відповідачем, з незалежних від нього причин, не забезпечено збереження інформації про право власності на житловий фонд заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене та підписане 27 липня 2026 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування (ВПО): АДРЕСА_5 ;

відповідач Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.

Суддя Д. О. Парфьонов