Рішення № 138563223, 09.07.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 646/3537/25

№ провадження 2/646/1193/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідачка ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивача та відповідачки; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Червонозаводського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_2 , який представляє інтереси ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у 2011 році позивач познайомився з відповідачкою, яка на той час мала дитину від колишнього чоловіка.

16 грудня 2011 року між сторонами Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб, про що вчинено актовий запис № 673.

Під час перебування у шлюбі у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За твердженням сторони позивача, починаючи з 2014 року відповідачка змінила свою поведінку, припинила брати участь у вихованні дітей, залишила сім`ю та почала проживати з іншим чоловіком.

Також представник позивача зазначив, що під час фактичного припинення сімейних відносин, але до розірвання шлюбу, відповідачка народила ще двох дітей, батьком яких відповідно до частини першої статті 122 Сімейного кодексу України був записаний позивач, оскільки на момент їх народження шлюб між сторонами ще не був припинений, хоча вони вже тривалий час окремо проживали та не підтримували сімейних відносин.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.

Оскільки відповідачка добровільно не надавала коштів на утримання дітей, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року у справі № 646/351/18 позов було задоволено та стягнуто з відповідачки аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які проживали разом із батьком та перебували на його утриманні.

Як зазначає позивач, відповідачка й надалі не виконувала рішення суду, ухилялася від сплати аліментів, унаслідок чого станом на 01 лютого 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 250 959,76 гривень.

Окрім того, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 травня 2019 року у справі № 646/8305/18 задоволено позов про виключення відомостей про позивача як батька двох дітей, народжених відповідачкою під час шлюбу з ним від іншого чоловіка.

У зв`язку з тривалим невиконанням відповідачкою обов`язку зі сплати аліментів було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 120202250600000631 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України. Позивач зазначає, що у подальшому звернувся із проханням про закриття зазначеного кримінального провадження, оскільки відповідачка пообіцяла сплачувати аліменти і він не бажав застосування до неї суворих заходів кримінально-правового впливу.

За твердженням позивача, починаючи з 2014 року він самостійно здійснює виховання дітей, забезпечує їх належне матеріальне утримання, розвиток, харчування, лікування та догляд.

Водночас відповідачка, на думку позивача, повністю самоусунулась від виконання своїх материнських обов`язків, проживає окремо, не бере участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім життям, не відвідує їх, не надає матеріальної допомоги, не забезпечує речами першої необхідності, не відвідувала дитячий садок і школу, у яких навчалися та навчаються діти.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року у справі № 646/8154/21 місце проживання дітей визначено разом із позивачем.

Окрім того, представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, є співвласником житла, в якому проживає разом із дітьми, має посвідчення учасника бойових дій та проходить військову службу, захищаючи Україну від збройної агресії Російської Федерації.

Посилаючись на викладені обставини, представник позивача просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

14 жовтня 2025 року засобами поштового зв`язку від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідачка зазначила, що, незважаючи на те, що шлюб між нею та позивачем було розірвано через відсутність взаєморозуміння між ними як подружжям, позивач завжди належним чином виконував свої батьківські обов`язки, приділяв спільним дітям належну увагу, забезпечував їх виховання, утримання та розвиток.

Відповідачка вказала, що після припинення сімейних відносин двоє їхніх спільних дітей залишились проживати разом із позивачем.

При цьому, на її думку, позивач, маючи особисту образу на неї, із помсти обмежив майже десять років спілкування із двома спільними дітьми.

Також, ОСОБА_3 зазначила, що після розірвання сімейних відносин вона створила нову сім`ю, народила ще чотирьох дітей, у зв`язку з чим була зосереджена на їх вихованні, догляді та забезпеченні, що, за її словами, призвело до поступового віддалення від спілкування зі спільними з позивачем дітьми.

Водночас, відповідачка не заперечувала, що протягом тривалого часу позивач самостійно виховував та утримував їхніх спільних дітей, звернувся до суду з вимогою про стягнення аліментів, а також визначив місце проживання дітей разом із собою, проти чого вона не заперечувала.

Окрім того, ОСОБА_3 визнала наявність значної заборгованості зі сплати аліментів; підтвердила, що протягом тривалого часу не брала участі у спілкуванні, вихованні та підтримці дітей.

З огляду на викладене відповідачка зазначила, що не заперечує проти задоволення позову та просила суд позбавити її батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

24 жовтня 2025 року засобами системи «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сьомочкіна О. М. надійшла відповідь на відзив.

У поданій відповіді на відзив ОСОБА_2 звернув увагу суду на те, що у відзиві на позовну заяву відповідачкою не виявлено бажання спростувати або заперечити обставини, що викладені у позовній заяві, вона повністю погодилась та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Також, зазначив, що підстави та предмет позовних вимог відповідають нормам права та виникли внаслідок послідовного, системного та незворотного самоусунення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, свідомого небажання виховувати, утримувати, доглядати та спілкуватись зі своїми дітьми.

Ураховуючи викладене вище, ОСОБА_2 просив позовну заяву задовольнити та позбавити батьківських (материнських) прав ОСОБА_3 відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

21 листопада 2025 року від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надійшли письмові пояснення, до яких було долучено висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 413 від 11 листопада 2025 року.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 24 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

16 березня 2026 року до канцелярії суду від відповідачки ОСОБА_3 надійшла заява про визнання позовних вимог та розгляд цивільної справи № 646/3537/25 без присутності відповідачки, засвідчена 12 березня 2026 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу.

У судове засідання 29 червня 2026 року відповідачка ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без її участі.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2017 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 16 грудня 2011 року Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 673.

Від шлюбу подружжя має двох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 22 липня 2016 року Червонозаводським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку, починаючи з 19 січня 2018 року до повноліття дітей.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 травня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ`янському районах у м. Харкові Головне територіальне управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_6 , про виключення відомостей про батька дитини з актового запису про народження дитини.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 березня 2023 року визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за будь-яким постійним та тимчасовим місцем проживання їх батька - ОСОБА_1 .

З довідки, складеної КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер», встановлено, що ОСОБА_1 на диспансерному (профілактичному) обліку в установі не перебуває

За інформацією, наданою КНП «МПНД № 3» ХМР, ОСОБА_1 впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до установи не звертався, на обліку не перебуває

ОСОБА_1 16 липня 2024 року на підставі Указу Президента України № 272/2024 від 06 травня 2024 року призваний у Збройні Сили України по мобілізації, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .

З довідки, складеної командиром та начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером військової частини НОМЕР_4 , встановлено, що сукупний нарахований дохід ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 31 січня 2025 року у військовій частині НОМЕР_4 становить 178 004,10 гривень.

Як встановлено із свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_5 , виданого 24 травня 2006 року Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_7 та члени його сім`ї ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 мають на праві спільної сумісної власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За відомостями Департаменту реєстрації Харківської міської ради ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Як убачається з довідок, складених Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 90 Харківської міської ради Харківської області, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 навчаються у ХЗОШ № 90 м. Харкова.

З характеристик, складених Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 90 Харківської міської ради Харківської області, встановлено, що ОСОБА_14 навчається у 3-В класі. Батько приділяє належну увагу вихованню та навчанню сина, постійно підтримує зв`язок з класним керівником, систематично відвідує батьківські збори.

ОСОБА_15 навчається у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 90 Харківської міської ради Харківської області з 01 вересня 2018 року, до цього відвідувала дитячий садок. Проживає разом з батьком, який завжди цікавиться навчанням доньки, піклується про її зовнішній вигляд, відвідує батьківські збори. Мати не бере участі у вихованні доньки.

Згідно із розрахунком, складеним Основ`янсько-Слобідським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 01 лютого 2025 року ОСОБА_3 має заборгованість за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2025 року у розмірі 250 959,76 гривень.

Як встановлено з висновку № 413 від 11.11.2025 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 413, складеного в. о. директора Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, діти ОСОБА_16 та ОСОБА_17 разом із батьком ОСОБА_1 мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідно до акту обстеження умов проживання створені належні умови для проживання дітей.

Відповідно до інформації КЗ «Харківський ліцей № 90 ХМР», де навчаються ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , батько дітей відповідально ставиться до стану здоров`я дітей, своїх батьківських обов`язків, відвідує батьківські збори, виховні заходи. Завжди на зв`язку з класним керівником, вчителями. Мати ОСОБА_3 не бере участі у шкільному житті дітей, не відвідує батьківські збори, не цікавиться успішністю та навчанням дітей.

Відповідно до інформації КНП «Міська дитяча поліклініка № 1» Харківської міської ради діти ОСОБА_16 та ОСОБА_17 перебувають на обліку в установі з народження. У якості законного представника в декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, зазначений батько ОСОБА_1 . У вересні діти звертались у супроводі тітки ОСОБА_18 . Мати ОСОБА_3 не зверталась до лікаря-педіатра з питань здоров`я та лікування дітей.

Малолітній ОСОБА_14 надав свої письмові пояснення, у яких зазначив, що спілкувався з матір`ю два роки тому, його життям мати не цікавиться, жодної участі не приймає, тому він не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

Малолітня ОСОБА_15 надала свої письмові пояснення, у яких зазначила, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав її матері, оскільки остання не проявляє інтерес до її життя, не турбується про навчання, здоров`я, розваги.

Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради на підставі наявних документів.

Ураховуючи викладене вище, керуючись статтями 19, 164 Сімейного кодексу України, рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Харківської області, як орган опіки та піклування , уважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив суду, що виховує дітей самостійно з 2014 року, з ОСОБА_3 зв`язку не має; відповідачка до дітей не приходила та не допомагала, тому був вимушений звернутися до суду для позбавлення батьківських прав; додав суду, що хоче позбавити мати дітей батьківських прав, тому що наразі знаходиться у військових лавах і не може бути із дітьми; доглядає дітей старенька бабуся і поруч немає чоловіка, який міг би щось зробити; оскільки він у військових лавах майже два роки, немає можливості дистанційно з дітьми займатися; діти почали гірше навчатися, тому потрібно повернутися додому та бути з ними поруч; при подальшому з`ясуванні обставин судом ОСОБА_1 зазначив суду, що відповідачка спілкується із дітьми, але почала спілкуватися досить недавно приблизно рік тому, коли діти вже підросли.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю; зазначив суду, що батько дітей вже багато років самостійно виховує та утримує дітей; відповідачка весь свій час та можливості витрачає на виховання інших дітей, народжених від іншого чоловіка; участі у вихованні та утриманні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не приймає, не спілкується із ними та не бере участі у житті дітей.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснила суду, що з позовними вимогами згодна, дітям потрібен батько, бабуся дійсно старенька. На питання суду стосовно того, чому вона як мати не приділяє уваги дітям, відповідачка зазначила, що увагу приділяє, але не як треба; з дітьми спілкується коли є можливість - приблизно два-три рази на місяць по одній, дві годині цікавиться станом їх справ; спілкування може проходити або на вулиці, або у бабусі дітей; бажання бачити дітей було завжди; аліменти не сплачувала, тому що не мала можливості, оскільки була ще дитина з інвалідністю, зараз вже починає сплачувати.

Дитина ОСОБА_4 , опитування якої було проведено у судовому засіданні за участю представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, пояснила суду, що бажає позбавлення матері батьківських прав. Зазначила, що мати не приходила та нічого не покупала; бачилася із матір`ю у 2022 році при випадковій зустрічі на вулиці; у бабусі ніколи не бачилися.

Дитина ОСОБА_5 , опитування якого було проведено у судовому засіданні за участю представника Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, пояснив суду, що вважає можливим позбавлення його матері батьківських прав. Зазначив, що мати не цікавиться його життям; бачився із матір`ю у 2022 році, коли йшов по вулиці та випадково зустрівся; також, бачилися у бабусі до війни - мати зайшла та пішла.

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 Сімейного кодексу України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України.

Зокрема, пунктом 2) частини першої статті 164 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно із статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, провадження № 61-4014св20, від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14, провадження № 61-8179св19, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12, провадження № 61-14726св23.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16, провадження № 61-29266св18, зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, провадження № 61-4014св20, зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Згідно із частинами першою та другою статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у питанні позбавлення своїх батьків чи одного із них батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява № 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Суд ураховує пояснення дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , надані безпосередньо під час судового розгляду, відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України та статті 12 Конвенції про права дитини.

Разом із тим, висловлена дітьми думка не має для суду наперед визначального значення та не може бути єдиною підставою для позбавлення матері батьківських прав.

Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначив, що думка дитини повинна оцінюватися у сукупності з усіма іншими доказами, оскільки вона не завжди може повною мірою відповідати її найкращим інтересам, а також може формуватися під впливом життєвих обставин, оточення чи інших зовнішніх факторів, яким дитина через свій вік не завжди здатна надати об`єктивну оцінку.

Суд зазначає, що пояснення дітей стосовно спілкування із матір`ю суперечать іншим доказам у справі, а саме, поясненням відповідачки, письмовим поясненням ОСОБА_5 наданим Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради при оформленні висновку до суду, поясненням позивача у судовому засіданні, тому, незважаючи на бажання дітей щодо позбавлення їхньої матері батьківських прав, суд не може обмежитися лише урахуванням такого волевиявлення без встановлення всіх юридично значущих обставин, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України.

Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, суд виходить із положень частин п`ятої та шостої статті 19 Сімейного кодексу України, відповідно до яких такий висновок є одним із доказів у справі та не має обов`язкового характеру для суду.

Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та підлягає оцінці судом разом з іншими доказами.

Суд зазначає, що наведений висновок фактично ґрунтується переважно на інформації навчального закладу, медичної установи, поясненнях дітей та самого позивача і не містить самостійної оцінки питання про те, чи є позбавлення відповідачки батьківських прав необхідним саме з точки зору принципу пропорційності та найкращих інтересів дітей, а також чи існує можливість відновлення сімейних зв`язків між матір`ю та дітьми.

З матеріалів справи убачається, що діти проживають разом із батьком, який забезпечує їх матеріальне утримання, навчання, належні умови проживання.

Такі обставини підтверджуються рішенням суду про визначення місця проживання дітей, характеристиками навчального закладу, інформацією медичного закладу, довідками про доходи позивача, а також висновком органу опіки та піклування.

Разом із тим, наведені докази насамперед характеризують належне виконання позивачем своїх батьківських обов`язків та створення ним належних умов для проживання дітей, однак самі по собі не свідчать про наявність передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Суд бере до уваги розрахунок державного виконавця про наявність у відповідачки значної заборгованості зі сплати аліментів.

Проте відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17, сам по собі факт стягнення аліментів або наявність заборгованості зі сплати аліментів не є безумовним доказом свідомого ухилення особи від виконання батьківських обов`язків та не може автоматично свідчити про існування підстав для позбавлення батьківських прав.

Стягнення аліментів є одним із передбачених законом способів забезпечення права дитини на належне матеріальне утримання, тоді як предметом доказування у цій категорії спорів є саме наявність винної поведінки матері, її свідомого та тривалого нехтування обов`язками щодо виховання дітей, а також неможливість зміни такої поведінки менш суворими засобами.

Окремо суд зазначає, що за змістом пункту 4) частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 вказав, що у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, зазначено, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, ураховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23, провадження № 61-17548св23, вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Ураховуючи зміст пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, суд доходить висновку, що звернення з цим позовом обумовлене насамперед обставинами проходження ним військової служби та прагненням змінити свій правовий статус у зв`язку із цим, а не необхідністю захисту прав та інтересів дітей шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав.

Така мета звернення до суду не відповідає правовій природі інституту позбавлення батьківських прав, який є виключним заходом сімейно-правової відповідальності та застосовується лише за наявності передбачених законом підстав і виключно з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Окремо суд оцінює ту обставину, що відповідачка у відзиві на позов та під час розгляду справи не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.

Верховний Суд у постанові від 25 лютого 2025 року у справі № 562/635/24 та постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 396/2423/24 зазначив, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Сімейне законодавство не передбачає можливості добровільної відмови особи від статусу матері чи батька шляхом визнання позову, а тому навіть повне визнання позовних вимог не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність усіх передбачених законом підстав для застосування такого виняткового заходу сімейно-правової відповідальності.

У судовому засіданні відповідачка пояснила, що, незважаючи на окреме проживання від дітей, вона періодично, приблизно два-три рази на місяць, зустрічається з ними у бабусі, проводить певний час, спілкується щодо їхнього життя ; мала і має намір та бажання спілкуватися із дітьми більше часу.

Матеріали справи не містять будь-яких об`єктивних доказів, які б свідчили про те, що відповідачка повністю самоусунулася від дітей, відмовилася від будь-яких контактів із ними або категорично не бажає підтримувати з ними сімейні відносини у майбутньому.

Так само відсутні докази того, що відповідачка ухилялася від будь-яких можливостей спілкування з дітьми або що таке спілкування було неможливим виключно з причин її свідомої поведінки.

Разом з тим, суд ураховує, що сторони проживають окремо протягом тривалого часу, між ними існує очевидний сімейний конфлікт, а діти фактично виховуються батьком.

За таких умов природним є поступове емоційне віддалення дітей від матері, однак саме по собі це ще не свідчить про остаточну втрату сімейного зв`язку, яка виключала б можливість його відновлення.

Пояснення відповідачки свідчать про існування, хоча й обмежених, контактів із дітьми, сам факт їх існування свідчить про те, що сімейний зв`язок між матір`ю та дітьми не може уважатись остаточно втраченим.

Вирішуючи спір, суд насамперед виходить із принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, закріпленого статтею 3 Конвенції про права дитини, статтею 7 Сімейного кодексу України та практикою Європейського суду з прав людини.

Як було зазначено вище, Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» наголосив, що у найкращих інтересах дитини, як правило, є збереження сімейних зв`язків, якщо сім`я не є явно непридатною або неблагополучною.

Аналогічний підхід викладено у справі «Хант проти України», відповідно до якого будь-яке втручання держави у сімейне життя має бути пропорційним та обумовленим нагальною необхідністю.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка вчиняла щодо дітей насильство, жорстоке поводження, експлуатацію, страждає на хронічний алкоголізм чи наркоманію, створює небезпеку для життя або здоров`я дітей чи існують інші обставини, які б свідчили про повну неможливість у майбутньому відновити сімейні відносини з дітьми.

Суд не знаходить достатніх та переконливих доказів того, що між ОСОБА_3 та дітьми втрачено сімейний зв`язок настільки, що його відновлення є об`єктивно неможливим, а застосування менш суворих заходів сімейно-правового впливу не відповідатиме інтересам дітей.

За таких обставин позбавлення відповідачки батьківських прав матиме наслідком остаточне припинення особистого немайнового правового зв`язку матері з дітьми, тоді як необхідність саме такого найбільш суворого втручання у сімейне життя судом не встановлена.

Ураховуючи винятковий характер позбавлення батьківських прав, принцип пропорційності втручання у сімейне життя та пріоритет найкращих інтересів дітей, суд доходить висновку, що у даній справі відсутні достатні правові підстави для застосування до відповідачки такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності, тому, позовна заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, сплачені позивачем судові витрати по справі залишаються за ним.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських (материнських) прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 липня 2026 року.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер телефона: НОМЕР_7 ;

Представник позивача: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_2 ; номери телефонів: НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ; email: ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_11 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ; номер телефона: НОМЕР_12 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ: 26489104, місцезнаходження: вулиця Чернишевська, будинок 55, місто Харків Харківської області; номер телефона: +380668815996, email: dssd26489104@city.kharkiv.ua.

Суддя О. В. Іщенко