Рішення № 138562226, 27.07.2026, Віньковецький районний суд Хмельницької області

Віньковецький районний суд Хмельницької області

Справа № 670/442/26

Провадження № 2-а/670/9/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року селище Віньківці

Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Голуба О.Є.

за участю секретаря судового засідання Сікорської В.О.

позивач не з`явився

представника позивача не з`явився

представник відповідача не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Паламарчука Дмитра Валерійовича до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

В електронній формі через електронний кабінет до Віньковецького районного суду Хмельницької області надійшов позов представника позивача ОСОБА_1 адвоката Паламарчука Дмитра Валерійовича до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, у якому представник позивача просить: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП; провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити в зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 12.06.2026 в місті м. Золочів на дорозі М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська інспектором Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Мелешко С.О. (надалі Інспектор) було винесено постанову серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Зазначає, що згідно фабули постанови: «12.06.2026 о 01:19:46 в м. Золочів, дорога М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська, водій керуючи транспортним засобом проїхав перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3.ґ. ПДР порушення проїзду на заборонний жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про наст., чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП». Однак вважає, що постанова серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про вчинення адміністративного правопорушення підлягає скасуванню, оскільки в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а справа відносно нього підлягає закриттю.

Вказує, що 12.06.2026 приблизно о 01 год 51 хв у м. Золочів, на дорозі М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська ОСОБА_1 , рухався транспортним засобом та його транспортний засіб було зупинено інспектором з підстав, що позивач нібито проїхав перехрестя на жовтий сигнал світлофора. Згодом інспектор продемонструвала на власному мобільному телефоні відеофрагмент із відеореєстратора службового автомобіля. Однак звертає увагу, що на даному відео відсутні будь-які підтвердження факту проїзду позивачем на заборонений сигнал світлофора. Звертає увагу, що позивачем була перетнута стоп-лінія на дозволений зелений сигнал світлофора, а на момент увімкнення жовтого сигналу він вже перебував за стоп-лінією, тобто у фазі руху, коли різка зупинка була б технічно небезпечною та могла створити аварійну ситуацію або спричинити дорожньо-транспортну пригоду. Тому відповідно до п. 8.11. Правил дорожнього руху, у такому випадку водій має право продовжити рух, що позивач і зробив.

Відтак стверджує, що у діях позивача відсутній будь-який склад адміністративного правопорушення. З огляду на викладене, вважає, що постанова серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 була винесена без належної доказової бази, за відсутності самого факту правопорушення, а також із порушенням вимог законодавства щодо повного та об`єктивного розгляду справи, без належного дослідження доказів, з порушенням вимог ст. 278, 279 КУпАП, без своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Звертає увагу, що тлумачення положень ПДР України дає змогу зробити висновок, що закон передбачає можливість проїзду світлофора на зелений миготливий та жовтий сигнал світлофора транспортним засобом, який ще не перетнув місце розташування світлофора і якщо водій не в змозі зупинитися перед ним без застосування екстреного гальмування.

Крім того, зазначає про відсутності доказів у справі про адміністративне правопорушення, водночас обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відтак, просить врахувати, що стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа «Karelin v. Russia» від 20 вересня 2016 року). Оцінюючи докази, суд застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом», яке має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Стверджує, що водночас у даному випадку вина позивача не була жодним чином підтверджена, що свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки єдиним доказом вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення, яка не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення оскільки є рішенням суб`єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху, щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Рух справи в суді та позиція сторін у справі.

Ухвалою суду від 24.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено судове засідання на 02.07.2026 о 16 годині. Відповідачу, з врахуванням скорочених строків розгляду даної категорії справ, встановлено семиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

02.07.2026 судове засідання відкладено на 16.07.2026 у зв`язку з неявкою сторін у справі та ненадходженням на день проведення судового розгляду відзиву на позовну заяву.

10.07.2026 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Вказує, що ГУНП у Львівській області не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Паламарчук Д.В., вважає їх необгрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного: відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серія ЕНА № 7357835 від 12.06.2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючий по АДРЕСА_1 , 12.06.2026 керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz» модель «413CDI», номерний знак НОМЕР_1 на автодорозі М-09 Тернопіль - Львів - Рава - Руська 56 кілометр з сторони міста Львів в напрямку міста Тернопіль здійснив проїзд вказаної ділянки дороги на заборонений «жовтий» сигнал світлофора, чим порушив пункт 8.7.3. ґ Правил дорожнього руху України.

Працівниками поліції вказане адміністративне правопорушення було виявлено та в подальшому зупинено вказаний транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . При спілкуванні із ОСОБА_1 , останньому було роз`яснено його права та обов`язки, суть правопорушення, надано відеофіксацію вчинення адміністративного правопорушення. Із наявними доказами ОСОБА_1 був не згідний, а тому з вказаного приводу надав письмове пояснення на окремому аркуші. Крім цього, ОСОБА_1 роз`яснено строки оплати та оскарження вказаної адміністративної постанови та наслідки порушення вказаних строків. Беручи до уваги докази у справі відносно ОСОБА_1 було винесено адміністративну постанову за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП України, що зафіксовано на нагрудну камеру. Враховуючи вищенаведене, підстав вважати оскаржувану постанову незаконною немає.

Просить розглядати дану справу за наявними в ній належними та допустимими доказами та аргументами, з врахуванням обставин, висвітлених у відзиві відповідача на позовну заяву та доданих до нього документів без участі представника ГУНП у Львівській області. За результатами повного, всебічного та об`єктивного встановлення всіх обставин у справі прийняти рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Паламарчук Д.В. до Головного управління Національної поліції у Львівській області відмовити.

До відзиву представником відповідача додано диск з відеозаписом із нагрудної камери, рапорт інспектора ВРПП Золочівського РВП ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції Соломії Мелешко та пояснення ОСОБА_1

16.07.2026 судове засідання відкладено на 27.07.2026 у зв`язку з клопотанням представника позивача для належного ознайомлення із поданим відзивом на позовну заяву.

21.07.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив у якій представник не погоджується з позицією викладеною у відзиві з огляду на таке.

Твердження відповідача не підтверджуються жодними належними доказами. Так, із відеофрагмента, який працівниця поліції продемонструвала позивачу на власному мобільному телефоні (відеозапис із відеореєстратора службового автомобіля), не вбачається жодних об`єктивних підтверджень того, що позивач здійснив проїзд перехрестя саме на заборонений сигнал світлофора. Оскільки, зазначений відеозапис не містить чіткої фіксації моменту вчинення інкримінованого правопорушення, а тому не може вважатися належним доказом на підтвердження доводів відповідача.

Зауважує, що із долученого до матеріалів справи відеозапису з портативного відеореєстратора поліцейського також неможливо встановити будь-які обставини, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки на ньому відсутня чітка фіксація транспортного засобу позивача, його державного номерного знака, самого світлофора, а також сигналу світлофора в момент нібито вчинення правопорушення.

Стверджує, що на ці обставини позивач неодноразово звертав увагу як під час розгляду справи на місці її розгляду, так і у своїх письмових поясненнях, що зафіксовано на відеозаписі з портативного відеореєстратора поліцейського, приблизно на 01:27. Однак працівниця поліції фактично проігнорувала неодноразові пояснення позивача щодо відсутності належних доказів його вини та безпідставно перешкоджала здійсненню ним відеофіксації процесу ознайомлення з доказами, на підставі яких його намагалися притягнути до адміністративної відповідальності. Тому, такі дії свідчать про неналежне забезпечення права позивача на захист та повне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи. При цьому, звертає увагу суду на упереджене ставлення працівниці поліції до позивача під час розгляду справи, що зафіксоване на відеозаписі з портативного відеореєстратора приблизно на 01:31, 01:36, 01:38, що є несумісним із принципами об`єктивності, неупередженості та законності діяльності органів Національної поліції.

З огляду на викладене, вважає, що постанова серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 була винесена без належної доказової бази, за відсутності самого факту правопорушення, а також із порушенням вимог законодавства щодо повного та об`єктивного розгляду справи.

В судове засідання 27.07.2026 для розгляду справи учасники справи не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача подав до суду клопотання про проведення судового засідання без участі ОСОБА_1 та його захисника адвоката Паламарчука Д.В.

Представник відповідача при поданні відзиву на позовну заяву просила розгляд справи проводити без участі представника ГУНП у Львівській області.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на наведене, з врахуванням поданих заяв представників сторін у справі, суд ухвалив розгляд справи проводити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Надавши оцінку заявам по суті сторін у справі, дослідивши докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 12.06.2026 в місті м. Золочів на дорозі М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська інспектором Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Мелешко С.О. (надалі Інспектор) було винесено постанову серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП (а.с.9, зворот).

Із копії оскаржуваної постанови вбачається, що «12.06.2026 о 01:19:46 в м. Золочів, дорога М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська, водій керуючи транспортним засобом проїхав перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3.ґ. ПДР порушення проїзду на заборонний жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про наст., чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП».

Із відеозапису з нагрудної камери, наданого до відзиву представником відповідача та долученого судом до матеріалів справи (а.с.40) вбачається, що до позивача ОСОБА_1 , який перебував в транспортному засобі, підійшов інспектор ВРПП Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Стойко Ю.І. та повідомив водію автомобіля про те що ним було порушено ПДР, а саме проїзд на жовтий сигнал світлофора. Після чого підійшла інспектор ВРПП Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Мелешко С.О. (надалі Інспектор) і після представлення та повідомлення про відеофіксацію на прохання водія надала можливість ознайомитися з телефону на якому було, за твердженням інспектора, зафіксовано порушення ПДР, а саме порушення п. 8.7.3. ґ ПДР (порушення правил проїзду перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора), оскільки жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів світлофора.

При цьому, інспектор зауважила, що у випадку оскарження постанови про адміністративне правопорушення інспектор надасть для суду усі наявні докази вчинення адміністративного правопорушення, зокрема відеозапис з відеореєстратора (запис з сервера на диск відповідного відеозапису) де зафіксовано момент його вчинення.

Надалі інспектор для розгляду справи про адміністративне правопорушення здійснила вимогу до водія пред`явити реєстраційні документи на транспортний засіб та посвідчення водія.

Після ознайомлення з пред`явленими позивачем документами інспектор розпочала розгляд адміністративної справи та повідомила про вчинене адміністративне правопорушення, а саме порушення п. 8.7.3. ґ ПДР України. В ході розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було роз`яснено його права відповідно до ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, було ознайомлено із наявними у інспектора доказами порушення ПДР України, а саме із можливістю перегляду відеофіксації даного правопорушення на мобільному телефоні інспектора.

Також інспектор запропонувала позивачу надати письмові пояснення, які він виклав на окремому аркуші.

Оцінивши докази та пояснення особи відносно якої проводився розгляд справи про адміністративне правопорушення, інспектором було завершено розгляд справи та винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, ознайомивши позивача із строками оскарження даної постанови в судовому порядку, строками оплати штрафу та наслідками не оплати штрафу відповідно до ст. 307, 308 КУпАП.

Відповідно до копії рапорта інспектора ВРПП Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Мелешко С.О. під час несення служби спільно із інспектором ВРПП Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області Ю. Стойко, 12.06.2026 близько 01:19 год в ході патрулювання Золочівського району Львівської області, а саме автодороги М-09 Тернопіль-Львів-Рава-руська 56 км., було виявлено порушення ПДР, а саме п. 8.7.3. ґ ПДР (порушення правил проїзду перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора), оскільки автомобіль марки «Mercedes-Benz» білого кольору державний номерний знак НОМЕР_2 проїхав перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора після чого було здійснено зупинку даного транспортного засобу відповідно до п. 1 ч.1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». В подальшому водієві було повідомлено зазначену вище причину зупинки та вході проведення перевірки документів водія, було встановлено, що даним транспортним засобом керував ОСОБА_1 , відносно якого інспектором на місці зупинки на підставі ст. 222 КУпАП, було розглянуто справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а саме порушення п. 8.7.3. ґ ПДР (порушення правил проїзду перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора), оскільки жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів світлофора. В ході розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було роз`яснено його права відповідно до ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, відповідно до ст. 251 КУпАП було ознайомлено із доказами порушення ПДР України, а саме із відеофіксацією даного правопорушення. Оцінивши докази та пояснення особи відносно якої проводився розгляд справи про адміністративне правопорушення інспектором було завершено розгляд справи та винесено постанову про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, ознайомивши із строками оскарження даної постанови в судовому порядку, строками оплати штрафу та наслідками не оплати штрафу відповідно до ст. 307, 308 КУпАП.

Згідно з письмовими пояснення ОСОБА_1 від 12.06.2026, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_1 з постановою не згідний, оскільки повідомив працівникам поліції причини, які не уможливлюють його порушення, а також у зв`язку з відсутністю доказів окрім відео з бодікамер та незрозумілого відео з мобільного без належного ідентифікаційного номера.

Отже, з матеріалів справи, зокрема, копії постанови про накладення адміністративного стягнення та відеозапису, судом встановлено, що 12.06.2026 в місті м. Золочів на дорозі М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська інспектором було винесено постанову серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП

Застосоване судом законодавство.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень ст. 5 КАС України вбачається, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод або законних інтересів.

Згідно зі ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою.

Разом з тим, на обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Відповідно до приписів ст. 222 КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема - частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

Згідно із пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України Про Національну поліцію, поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510,00 грн).

Згідно із частиною п`ятою статті 14 Закону України Про дорожній рух, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно із частиною п`ятою статті 14 Закону України Про дорожній рух, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону України Про дорожній рух).

Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 Про правила дорожнього руху.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 251 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 258 КУпАП - протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п`ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.

Згідно п.10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-8 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: - найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; - дату розгляду справи; - відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; - опис обставин, установлених під час розгляду справи; - зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; - прийняте у справі рішення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: - дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; - транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); - технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); - розмір штрафу та порядок його сплати; - правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; - відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ст. 242 КАС України).

При цьому, за правилами ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Водночас адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, тоді як в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов`язана з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на наведені вище норми законодавства, обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб`єкта владних повноважень.

Суд зауважує, що у випадку заперечення факту вчинення правопорушення, суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, повинен довести правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом, рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 у справі №263/15738/16-а. Зміст постанови повинен давати змогу визначати повний склад правопорушення та чітку кваліфікації правопорушення, за яке особу притягнуто до адміністративної відповідальності.

Так, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.

Наявність повноважень інспектора керуватися внутрішнім переконанням при винесенні постанови у справі та притягнення особи до відповідальності не позбавляє його обов`язку обґрунтовувати своє рішення дослідженими доказами, оцінюючи їх тобто на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд зауважує, що предметом судового розгляду за даними правовідносинами є питання щодо протиправності постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та відповідно накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідальність згідно з ч. 2 ст. 122 КУпАП настає, зокрема за порушення правил проїзду перехресть, проїзд на заборонний сигнал світлофора.

Як встановлено судом у тексті оскаржуваної постанови час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення: 12.06.2026 о 01:19:46 в м. Золочів, дорога М-09 Тернопіль-Львів-Рава-Руська, водій керуючи транспортним засобом проїхав перехрестя на заборонений «жовтий» сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3.ґ. ПДР порушення проїзду на заборонний жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про наст., нормативний акт, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення - ч.2 ст. 121 КУпАП; прийняте по справі рішення, вид адміністративного стягнення - сума штрафу 510 грн.

Водночас частиною другою статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

При цьому, частиною третьою статті 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, має містити також, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.

Однак зі змісту приведеної постанови встановлено, що в постанові в графі до постанови додаються відсутні будь-які відомості про запис з нагрудної відеокамери та з відеореєстратора вчиненого адміністративного правопорушення. Отже, оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис.

Водночас, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Так, суд бере до уваги, що відповідно до п. 8.7.3. ПДР України, сигнали світлофора мають такі значення: а) зелений дозволяє рух; б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора. Сигнал у вигляді стрілки, що дозволяє поворот ліворуч, дозволяє й розворот, якщо він не заборонений дорожніми знаками. Сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій (додаткових) секції, увімкнений разом із зеленим сигналом світлофора, інформує водія про те, що він має перевагу в зазначеному стрілкою (стрілками) напрямку (напрямках) руху перед транспортними засобами, що рухаються з інших напрямків; в) зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух. Для інформування водіїв про час (у секундах), що залишився до кінця горіння сигналу зеленого кольору, можуть застосовуватися цифрові табло; г) чорна контурна стрілка (стрілки), нанесена на основний зелений сигнал, інформує водіїв про наявність додаткової секції світлофора і вказує інші дозволені напрямки руху ніж сигнал додаткової секції світлофора дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух; ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.

Крім того, згідно із п. 8.10 Правил дорожнього руху у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 Місце зупинки, якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху (пункт 8.11. ПДР України).

Тобто, за вимогами Правил дорожнього руху водіям, передбачено можливість проїзду світлофора на зелений миготливий сигнал світлофора, а також водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу не можуть зупинити транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), а за відсутності розмітки не ближче ніж за 10 м перед світлофором чи пішохідним переходом, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху та не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Суд звертає увагу, що сторона позивача стверджує, що позивачем була перетнута стоп-лінія на дозволений зелений сигнал світлофора та те, що на момент увімкнення жовтого сигналу він вже перебував за стоп-лінією, тобто у фазі руху, коли різка зупинка була б технічно небезпечною та могла створити аварійну ситуацію або спричинити дорожньотранспортну пригоду.

Водночас доводячи правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності представником відповідача подано до суду разом із відзивом на позовну заяву відеозапис DVD-R (MP4 Video File (VLC) (.mp4)) з нагрудної камери PR Stoyko YI_0153272 ID 905621 від 12/06/2026.

Однак оглянувши вказаний відеозапис суд зазначає, що на ньому не зафіксовано момент руху транспортного засобу марки «Mercedes-Benz» модель «413CDI», номерний знак НОМЕР_1 на автодорозі М-09 Тернопіль - Львів - Рава - Руська 56 кілометр зі сторони міста Львів в напрямку міста Тернопіль та здійснення водієм даного автомобіля проїзду вказаної ділянки дороги перехрестя, на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим ним було б порушено пункт 8.7.3. ґ Правил дорожнього руху України.

Отже, із вказаного відеозапису з нагрудної камери інспектора ВРПП Золочівського РВП ГУНП у Львівській області неможливо встановити ані рух автомобіля позивача, ані момент вмикання на світлофорі жовтого сигналу та дійсну відстань перебування транспортного засобу до світлофора в момент вмикання на ньому жовтого сигналу, як і неможливо встановити відстань відповідного транспортного засобу до перехрестя в момент вмикання жовтого сигналу світлофору.

При цьому, дані істотні обставини мають вирішальне значення для підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, оскільки, як було зазначено судом вище, пунктом 8.11 Правил дорожнього руху надано право водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.

Таким чином, із матеріалів справи та переглянутого відеозапису суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах про адміністративне правопорушення доказами поза розумним сумнівом не підтверджено те, що позивач здійснив проїзд на жовтий сигнал світлофора, а також у випадку такого здійснення він мав змогу, без застосування екстреного гальмування, зупинити керований ним транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 Правил дорожнього руху, зокрема: перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), а за відсутності розмітки - за 10 м перед світлофором чи пішохідним переходом.

При цьому, підставою для притягнення тієї чи іншої особи до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення, а обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах вказано у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі № 201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі № 743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17, від 24 липня 2019 по справі № 161/10598/16-а, від 17 липня 2019 року по справі № 295/3099/17, від 07 серпня 2019 року по справі № 754/10826/16.

Отже, системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

За приписами статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення також покладено саме на відповідача.

При цьому, повноваження суду у даній справі за даною статтею КУпАП про накладення адміністративного стягнення обмежуються лише переглядом в порядку ст. 286 КАС України постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.122 КУпАП без збирання доказів про вчинення чи не вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а лише оцінка та дослідження наявних у матеріалах про адміністративного правопорушення належних та допустимих доказів.

У даному випадку, на момент розгляду судом даної справи, вина позивача не була належним чином підтверджена, що свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки доказом вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення є лише сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, а також відеофіксація розгляду інспектором адміністративної справи та притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Однак згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 127/163/17-а оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам статтей 72, 77 КАС України, не надано належних і достатніх у розумінні статтей 73, 76 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.

З огляду на наведене, суд погоджується з доводами сторони позивача, які викладено в позові, про те, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, у зв`язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 червня 2022 року у справі № 3-20(ІІ)/2022 зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 6 Конвенції встановлює загальні гарантії щодо справедливого судового розгляду при вирішені спору, пов`язаного з правами та обов`язками цивільного характеру, а також при визначенні обґрунтованості будь-якого висунутого особі кримінального обвинувачення, частина друга та третя статті 6 закріплюють гарантії особам при обвинувачені при вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що хоч і за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, однак правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Разом з тим, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: п.45 Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013); п.43 рішення ЄСПЛ від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar vs. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Застосовуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова від 04 липня 2018 року у справі №688/788/15-к) суд наголошує, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і вчинене саме особою стосовно якої складено протокол про правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Отже, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

При цьому, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже таким чином суд неминуче перебирає на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Справа «Karelin v. Russia» від 20 вересня 2016 року).

З огляду на наведене, оскільки у матеріалах адміністративної справи відсутні належні та достатні докази наявності вини ОСОБА_1 , що є обов`язковою ознакою складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, суд дійшов висновку про відсутність підстав притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене даною статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки в діях ОСОБА_1 судом не встановлено наявності події та складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП, що в розумінні п. 1 ст. 247 КУпАП є обов`язковою умовою притягнення до адміністративної відповідальності, справа підлягає закриттю.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

При цьому, положеннями частини третьої статті 286 КАС України визначено вичерпний перелік рішень, які має право ухвалити місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

А саме, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Окрім того, відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Якщо буде встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Отже, за приписами п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 із закриттям справи про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч. 3 ст. 286 КАС України.

З огляду на наведене, з урахуванням встановлених КАС України завдань адміністративного судочинства, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП із закриттям справи про адміністративне правопорушення, що відповідає положенням ч.3 ст.286 КАС України.

Вирішення питання щодо судових витрат.

Згідно статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час подання позову до суду сплачено судовий збір в сумі 665,60 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції АТ КБ «Приватбанк» від 19.06.2026 (а.с.8).

Однак відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Водночас позивачем під час подання позовної заяви через систему «Електронний суд», не взято до уваги ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», таким чином позивачу, з урахуванням норми закону висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 543/775/17, слід було сплатити судовий збір в розмірі 532,48 грн.

Беручи до уваги наведе, оскільки позов задоволено в повному обсязі, тому суд, керуючись ч. 1 ст. 139 КАС України та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», вважає, що судові витрати позивача у виді судового збору в розмірі 532,48 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5-7, 13-15, 72-79, 90, 139, 241, 242, 246, 268, 269, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 122, 221, 222, 247, 251, 252, 280, 293 КУпАП, ст. 4, 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_1 адвоката Паламарчука Дмитра Валерійовича до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7357835 від 12.06.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП скасувати.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні сорок вісім копійок).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до ст. 286 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач Головне управління Національної поліції в Львівській області, код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження юридичної особи: 79009, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3.

Суддя О.Є. Голуб